Ши-тао «Бесіди про живопис»
Ця книга остаточно сформувала мене та мою естетику. Якби я викладав, то зробив би обов'язковим її розбір зі студентами. Ши-тао написав трактат про свої естетичні уявлення, де є поняття єдиної риски, туші, пензля. Дуже цінно, що в книзі є коментарі перекладачки Олени Завадської, синолога в третьому поколінні. Жартували, що коли до її тата та діда приходили студенти, вона, сидячи під столом, чула таке, за чим інші люди перетинають океани.
В інституті у мене була з цією книгою легально-нелегальна історія. Я знайшов її в бібліотеці художнього училища в Криму. Наступного дня я притягнув туди п'ять томів з кольоровими ілюстраціями про художників і сказав: «Міняймося! Мені ось цю маленьку чорну, а я вам ці п'ять книжок». І вони погодилися. Тепер у мене так і лежить Ши-тао зі штампом бібліотеки. Я був навіть готовий вкрасти її, але розумів, що це аморально, тому вирішив спробувати легальний шлях. І він виявився дієвим.
Я ніколи особливо не полюбляв японських або китайських художників, адже я європеєць. І виріс я, більшою мірою, на дохристиянському та християнському мистецтві. Це моє улюблене мистецтво. Я ціную Ши-тао, але він мені не такий близький, як живопис Рембрандта тих же часів. Однак його принципи та організація цих принципів дивовижні. Безумовно, ними володіли всі великі художники Європи, Індії, Китаю, а ті, хто розписував печери Альтаміра, знали ці принципи підсвідомо.
