МАША РЕВА

(КНІЖНІСТЬ)

про книжку тата, зіни та консервоване натхнення

╳

Література формує особистість, наповнює голову думками, створює ідеї та іноді навіть змінює життя. Сила та міць однієї невеличкої книги незмірні: часто саме між рядків ми закохуємося, знаходимо вірного друга або досвідченого вчителя, пізнаємо себе. Разом із видавництвом IST Publishing Platfor.ma продовжує проєкт, який розкриє вплив літератури на життя наших сучасників. Героїнею рубрики цього разу стала художниця та дизайнерка Маша Рева, яка розказала нам про те, чому деякі книжки вона читає роками, та як видання стали для неї артефактами.

Я сприймаю книжки радше як візуальний матеріал, який може мене схвилювати й спровокувати. Якщо чесно, важко фокусуватися на одній книзі. Якщо читаю, то паралельно декілька, буває, можу читати роками. Хоча в мене все ж є кілька улюблених книжок. Це «Шумовиння днів» Бориса Віана (1), «12 стільців» Ільфа й Петрова (2), «Розмови з Пікассо» Брассая (3). Зараз читаю перший том «Жінок дев'ятої вулиці» Мері Ґабріель (4), «Принципи» Рея Даліо (5) і «Just Kids» Патті Сміт (6).

«Шумовиння днів» подарував близький друг Федя, коли мені було 16. Ця книга пов'язана з моїм ніжним віком і сентиментальними спогадами, найімовірніше, саме тому вона мене так зворушила.

«Just Kids» Патті Сміт читаю вже другий рік. І хоча це чудова книга, я вже довго не можу її закінчити. У мене є два варіанти, коли я можу зосередитись на читанні: коли лечу в літаку або їду в поїзді. Все. Або на якомусь безлюдному острові — там я б точно читала книжки частіше.

Взагалі, якщо мене цікавить якась тема, як-от Пікассо, я дивлюся багато літератури на цю тему, читаю інтерв'ю, ходжу на виставки. Тобто коли в мене є мета, я навіть можу сфокусуватися на читанні, що, на сором мені, чиста правда — я візуальна людина.

Коли я навчалася в Лондоні, нам треба було робити презентації. Зазвичай для цього потрібно зібрати й роздрукувати зображення, організувати їх у певний спосіб, щоб прочитувалася логіка вашого ходу думок.

Нас вчили бути уважними до всіх складників презентації. Наприклад, на якому папері роздруковані зображення, як подають проєкт, чи це окремі аркуші, а чи серія зінів, який шрифт, яка композиція верстки. Там я навчилася уважно й пильно дивитися на ці речі. Цей підхід у розвитку візуальної мови має стосуватися геть усіх дотичних деталей, якщо є бажання втілювати ідеї змістовно й гостро.

На середині курсу магістратури в Central Saint Martins я взяла академку. Це якраз був період доволі радикальних змін не лише у моїй свідомості, а й у моїй рідній країні — у Києві відбувалася революція.

Як і багато моїх друзів, я брала участь у протестах і спостерігала за подіями. У результаті в мене вийшла серія фотографій, які я оформила в декілька зінів. А тема змін стала основною для моєї випускної колекції в коледжі.

Щоб оформити випускний проєкт, треба було виготовити портфоліо, і саме з цього моменту я відчула, що мені подобається займатися версткою та дизайном. Так я почала збирати свою колекцію артбуків.

Якщо в мене в руках артбук, це найпевніше джерело натхнення. Мені однозначно потрібні книжки, якими я наповнююся. Я можу дивитися на них по-різному, залежно від часу.

Фізична бібліотека дуже важлива, адже в книгах важливе усе: дизайн, папір, обкладинка. Всі тактильні відчуття яскравіше передають ідею й роблять її сприйняття більш особистим.

Моя бібліотека — це своєрідний щоденник; я не веду його в класичному розумінні — це радше колекція важливих для мене видань, які по-різному мене провокують і відображають мій рух як художниці.

Для мене книжки — це таке законсервоване натхнення, яке в різні моменти життя можна прочитати по-різному, але в моєму випадку — прочитати не буквально, радше увійти у візуальний контакт, відчути, що саме мене зачіпає в цей момент. Мені просто хочеться, щоб у моєму процесі все відбувалося доволі стрімко. У мене такий механізм сприйняття.

Я обов'язково привожу книги з поїздок. У мене є набір зінів Balenciaga, купила його в Парижі. Мені подобається в ньому все: від пакування до паперу та невеликої книжки з віршами — вона вже не в мене, подарувала. Сприймаю цей набір як цікавий приклад презентації дослідження для проєкту чи просто як документування настрою певної колекції — щось, що може наштовхнути мене на аналіз, пов'язаний із новою роботою.

Одне з моїх улюблених колекційних видань — «Talking to Myself» Йодзі Ямомото. Обожнюю Ямомото, і взагалі мій бекграунд у моді впливає на те, які книжки мені подобаються. У мене багато видань про моду, а втім, це для мене найособливіше.

Ще одна з моїх улюблених книг Йодзі — «My Dear Bomb». Це автобіографічна книга, практично вся чорна — форзаци, корінець. Як чорний кубик, вона круто зроблена. Купила її за 25 фунтів, поки жила в Лондоні. Так вийшло, що цей примірник загубився, потім я намагалася знову знайти це видання, але ціна разюче підвищилася — у 25 разів, це був лімітований тираж. Мені подобається володіти красивими речами. Книжки, звісно, теж належать до моїх фетишів. Сподіваюся, колись я все ж куплю її ще раз.

Підпис автора цінний як пам'ять. Один із таких — це фотоальбом «Marseille Je T'aime» від Jacquemus. І тут є підпис Сімона, він смішний, не можу повністю прочитати, видно: Masha, so lovely, — а далі незрозуміло. Видання починається з моєї роботи. У мене дуже ніжні спогади про цей проєкт, як ми готували його на нашій дачі біля Одеси з моїми друзями Арменом і Сашкою, навіть мій тато допомагав.

Книга складається зі зйомок друзів Сімона, які провели два тижні в Марселі, готуючи їх. Марсель — рідне місто Сімона, і це видання є своєрідним зізнанням у любові до цього місця, його дитинства, усього, що сформувало його як дизайнера. Наша команда була винятком: по-перше, ми не були знайомі особисто, по-друге, працювали дистанційно. Моє завдання полягало в тому, щоб інтерпретувати ДНК бренду Jacquemus крізь призму моїх робіт. Нас обох об'єднує те, що ми виросли біля моря, і тому я вирішила знімати цей фотопроєкт на нашій дачі на Бугазі.

Я була на презентації цієї книги в Марселі — вона проходила на даху будівлі, спроєктованої Ле Корбюзьє, у книгарні. Здорово, що вийшло познайомитися ближче — у Сімона прекрасна родина, його бабуся тоді приготувала пасту для всіх друзів!

Одне з недавніх придбань — книга «Moments Preserved» Ірвінга Пенна; це видання 60-х років, книга добряче пошарпана й, імовірно, якось побувала у воді, а втім, вона у відносно пристойному стані, знайшла її якось на eBay. Ця книга про роки роботи фотографа в американському Vogue — поміж ділом він знімав особисті проєкти, цим вона й цікава.

Ірвінг знімав своїх друзів-художників у їхніх майстернях — це ще одна його книга, яку я хотіла б придбати. Певно, це бажання пов'язано з тим, що зовсім скоро мені треба буде переїжджати в нову майстерню, — щось на кшталт провокації, щоб це сталося швидше.

Ще одна особлива книга — ретроспектива робіт мого тата Михайла Реви. Це дуже зворушливий для мене об'єкт, безумовно, його передаватимуть у спадок. У моїй художній практиці дуже багато від татового стилю, він багато чого мене навчив і досі навчає. Наприкінці є фотографії нашої сім'ї. Взагалі мені хочеться робити щось таке, пов'язане з моєю родиною.

КНИГИ З БІБЛІОТЕКИ МАШІ РЕВИ

Мені подобається перетин моди й мистецтва. У мене є класний каталог з виставки Disobedient Bodies, яку курував JW Anderson. Це молодий британський дизайнер, креативний директор іспанського бренду Loewe і свого однойменного бренду; у його роботі простежується діалог мистецтва й моди — він робить колаборації з художниками, підтримує ремісників і музикантів, курує виставки.

Ця виставка була присвячена різним інтерпретаціям форм людського тіла й тому, як мода пов'язана з мистецтвом. Ця концепція мені дуже близька, адже я багато працюю з темою тілесності. Сторінки каталогу не зшиті, а перетягнуті гумкою — такий вільний формат, можна його розбирати і, наприклад, дістати сторінку, щоб вона на якийсь час стала частиною мудборда.

Одне з моїх улюблених міст — Берлін. З цим містом багато пов'язано, до того ж там чудові книгарні. Саме в них придбані важливі для мене книжки, зокрема «Umbra» Вівіан Сассен. Фотографії в цій книзі дуже графічні, я знаходжу паралелі з моїм підходом до малюнка. Взагалі класне видання: сторінки складені вдвічі й всередині деяких є вірші — їх треба шукати, щоб прочитати. Книга присвячена батьку Вівіан, а точніше — його тіні.

Книга Трента Парка «Minutes to Midnight» також була придбана там. Цей період у моєму житті був доволі хаотичний, я тільки закінчила магістратуру в Central Saint Martins і не була впевнена, що робити далі. Ця книга стала ілюстрацією моїх відчуттів. Усі фотографії в ній чорно-білі, деякі сюжети доволі відверті, але дуже поетичні. Коли я дивлюся на неї, повертаюся у часі й усвідомлюю, як же все змінилося — тепер я впевнена в тому, що роблю і чого хочу.

Дуже люблю ще пару книг з тої поїздки — це невеликий альбом з фотографіями пальм і книжка такого самого формату про зламані парасольки. Неймовірно й водночас очевидно, як несвідомо було зроблено вибір, який сьогодні дуже промовисто описує мій настрій того періоду життя.

Тепер я можу подивитися на ці книги під зовсім іншим кутом, точно так само, як я дивлюся на себе та свої внутрішні трансформації.

На цей новий рік я пошила собі сукню кольору однієї з тих парасоль — яскраво малинову. У процесі я, звісно, залучала книгу для натхнення.

Видавництво IST Publishing подарувало Маші Реві комікс «У м'яті» Бориса Філоненка, Данила Штангеєва та Антона Рєзнікова про лижника Івана, що зникає в кучугурах снігу, і його дівчину Марію, яка робить виставки у міському просторі. Знаючи любов художниці до візуальних видань, ми вирішили подарувати саме таку візуальну історію про любов і провалля під ногами.

ІНТЕРВ'ЮЕРКА:

Катерина Носко

КОМАНДА

ТРАНСКРИБУВАЛЬНИЦЯ:

ЮЛІЯ КАРПЕЦЬ

РЕДАКТОРКА:

Олександра Сауляк

ДИЗАЙНЕРКА:

ВАЛЕРІЯ ГОРОДЧАНІНА

ФОТОГРАФ:

ІГОР ЧЕКАЧКОВ

╳

КУРАТОРКИ ПРОЄКТУ:

КУРАТОРКИ (IST PUBLISHING):

КАТЕРИНА НОСКО

АНАСТАСІЯ ЛЕОНОВА

ТЕТЯНА КАПУСТИНСЬКА

МАРІЯ ФРОНОЩУК

КУРАТОРКИ (PLATFOR.MA):