Хоча для мене є важливою фізична присутність книг, я читаю і багато електронних. Мені дуже подобається їхня доступність і те, що можна не здогадуватися про сенс англійського слова. Я поважаю мову настільки, що не хочу гадати: а, ось це, напевно, означає ось таке. В електронній книзі можна натиснути на слово — і тобі відразу видає пояснення і синоніми. Але мені здається, що фізичний екземпляр досі важливий. Тому що книги змінюють атмосферу будинку. А ще ти бачиш книгу і вона ніби підказує тобі: читай!
У мене проблеми з хайпом. Я завжди читаю книжкові огляди в The New Yorker і The New York Times, але ніколи не купую бестселери відразу. Мені завжди хочеться почекати, перш ніж купити щось дуже популярне. Наприклад, я б радила не витрачати час на Донну Тарт. Вона написала величезний роман, він епосний, він трилерний. Але для мене — плаский. А, наприклад, в Ієна Бенкса в «Вулиці відчаю» той же набір, але виходить не розчинний суп, а висока кухня. Але це тільки моя думка, адже література — не бухгалтерський облік, всі читають по-різному. Наприклад «Все ясно» Джонатана Сафрана Фоера мені дуже сподобалася, а далі, в «Страшенно голосно і неймовірно близько» і в «Ось я» він, як мені здається, просто грає ті ж ноти.
Література для мене завжди була чимось дуже трепетним. І коли у мене в самої вийшло дві книги, я не без зусиль це усвідомлювала. Я досі мігрую від слова «авторка» до «письменниці». Першу свою книгу «Рідні чужі люди» я взагалі довго не могла прийняти, я її мало не відштовхувала: «Ой, що це?!». Зараз я вже можу подивитися на неї спокійно і без зайвої скромності сказати: це хороша коротка проза. Зараз її перекладають англійською, тому що є певний інтерес до видання за кордоном. З другою книгою — графічним романом «Все це триватиме далі» — вже було простіше, я прийняла її відразу. І зараз ми її теж перекладаємо її англійською.
