Гомофобія – це не тільки агресивні виклики, закидання яйцями Прайду та пряме
«вас взагалі бути не повинно». Це також відсторонення від близьких, які зробили камінг-аут, зневага ЛГБТ-стосунків та заперечення усього, що з ними пов'язано.

Як відомо, палки та каміння можуть зламати кістки, а слова та поведінка розбивають серця. У цьому матеріалі три хлопця та три дівчини гомосексуальної та бісексуальної орієнтації розказують, які помилки роблять люди навколо і як вони навіть не розуміють, що роблять не так. На прохання героїв ми не вказуємо їхніх імен.
Коли у мене почалися перші гомосексуальні відносини, я прийшла до мами і сказала «Мама, я зустрічаюся з дівчиною». Вона запитала, з ким, я сказала, і більше ми це не обговорювали.

Потім через місяців дев'ять (мама все це мабуть як вагітність виношувала) ми збиралися з моєю дівчиною їхати на море, і мама сказала, що їй потрібно зі мною поговорити. Вона мені сказала «Я розумію, що всі люди, можливо, бісексуальні, але я ж знаю тебе, це у тебе ненадовго, ти знайдеш собі чоловіка і все у тебе з ним буде добре».

Ця розмова тривала дуже довго і вона мене весь цей час намагалася переконати, що вона абсолютно не проти ЛГБТ, але це явно не для мене
Коли я тільки почала зустрічатися з дівчиною, багатьох знайомих це шокувало і вони вважали своїм обов'язком довести мені, що «це пройде, тобі потрібен член, у тебе буде чоловік і багато дітей, а про неї ти забудеш». При цьому вони були знайомі з моєю дівчиною, казали це у неї за спиною, а коли вона приходила, радо її зустрічали.
Більшість знайомих, у яких трохи менше такту, ніж їм слід було би мати, починають доводити свою точку зору. І я з цим стикалася в якийсь період часу регулярно. І від мами теж. Вона думає, що вона мене цим не ображає. Тим, що говорить, що у мене в кінці-кінців з'явиться чоловік.
ЛГБТ-відносини дійсно можуть бути експериментом. А можуть і не бути. Більше того, крім гомосексуальної орієнтації існує бісексуальна, коли людині подобаються і чоловіки, і жінки. Як зрозуміти, про які відносини йдеться у конкретній ситуації? Покладатися на те, що каже сама людина. Якщо стверджує, що це серйозно – це серйозно.
Один із моїх колег часто казав «я не гомофоб, але..» і далі слідували речі щодо сенсу проведення маршів, заборони дозволу шлюбів та всиновлення, тощо. Зазвичай на зауваження реакція була така: «що такого, я ж не пропоную це заборонити або лікувати».

Пояснити мені допоміг лише приклад із рухом за права жінок. Я сказала: «Подивись на мене – я жінка, і я отримала вищу освіту і навіть не одну, я можу голосувати, я люблю носити штани і я можу їх носити, я можу обирати з ким жити і як жити, і подивись – я на службі, в одному з тобою підрозділі, я сиджу з тобою в одному екіпажі, та у мене табельна зброя. А раніше я би не змогла таке собі дозволити».
Є такі випадки, які ти не відразу помічаєш і не відразу сприймаєш як гомофобію, просто відчуваєш, що щось не так. Наприклад, мої друзі, які знали про мою орієнтацію і добре сприйняли мій камінг-аут, неодноразово озвучували думку «Ми, звичайно, не проти, але от щоб геї виховували дітей... Цього ми прийняти не можемо». І я їм на це відповідав «Так, я розумію, це важко прийняти». Через роки я зрозумів, яка це маячня. І найгірше, що я з ними погоджувався. Тому що хто сказав, що вони виховають дітей краще, ніж я і мій партнер?
Хочеться, щоб були доступні шлюби. І щоб діти були наші, спільні. Хочеться, щоб ми знали, що якщо ми народимо цих дітей і в школі дізнаються, що у них дві мами, їм за це нічого не було. Ти відповідаєш не тільки за себе, ти прирікаєш свою дитину.
На сьогодні одностатеві шлюби законні у 29 країнах світу. Глобальна дискусія щодо необхідності їх узаконити почалася у 80-х в Америці, через епідемію ВІЛ. Партнери і партнерки захворілих не мали права відвідувати їх в лікарнях та організовувати поховання, бо за законом були їм ніким. В них відбирали дітей. Захворілі не мали права користуватися спільним медичним страхуванням. Усе це було би їм доступно, якщо вони були би подружжям.

У спокійний час таке не відбувається повсюдно, але трагедії завжди трапляються раптово. До того ж, відсутність можливості на законному рівні підтвердити, що ви не чужі люди, дуже ускладнює багато інших ситуацій. Наприклад, тільки один партнер чи партнерка, за українським законодавством, може бути законним батьком чи матір'ю дитини.
Ми сиділи якось із моєю колишньою дівчиною в закладі, з нами був мій друг. Коли ми з нею поцілувалися, він сказав «О, у мене встав». Я не знаю, чи жартома він це сказав, але це дуже неприємно, коли твоя близька людина, яка знає, що ви зустрічаєтеся, дозволяє собі сказати таке. Я не знаю, може він вважає, що ми повинні після цього на нього накинутися?
Багато жартують на таку сексуалізовану тему: «Ой я буду третім», «Давайте ще». Все це переростає в якусь вульгарщину, хоча це ваші відносини і це щось потаємне, а всі можуть не замислюючись говорити такі пошлі речі
Існує думка, що лесбійкам простіше, аніж геям. Тому що на геїв направлена агресія, а лесбійок просто вважають сексуальними. Це частково правда: лесбійське порно в ТОП-3 популярних жанрів за даними Pornhub. Але коли це стосується реального життя і реальних відносин двох жінок, і агресія, і сексуалізація це два прояви одного явища – гомофобії.
15 років тому, коли мені було 15 років, були зовсім інші рольові моделі гомосексуальних чоловіків. Не був так поширений інтернет, не було так відкрито суспільство навіть на Заході, не було всієї цієї позитивної ЛГБТ-культури, яку можна побачити в будь-якому західному серіалі. І коли ти розумієш, що ти не вписуєшся навіть у гомосексуальні стереотипи, це подвійний тиск.
Я вважаю, що нам варто боротися зі стереотипами, що гей це манірний хлопчик, а лесбійка – баба з короткою стрижкою. Тому що мені багато людей говорили «але ти ж не схожа на лесбійку, як ти можеш зустрічатися з дівчиною?»
Мені хотілося би, щоб не було стереотипів із одягом. Тому що мій стиль більш спортивний і моя мама постійно каже, що я одягаюся, як хлопчик. Але чому мені обов'язково треба носити спідницю і ходити на підборах, якщо я себе так не відчуваю комфортно? Це просто мій стиль, це ніяк не пов'язано з орієнтацією.
Стереотипне мислення є у всіх. Воно допомагає нам спрощувати реальність і швидше вловлювати суть. Але якщо сліпо вірити стереотипам, вони стають упередженнями. Через те, що стереотипи виникають як результат мислення суспільства, а не окремої людини, вони часто виявляються помилковими. Особливо це стосується національних, гендерних та сексуальних стереотипів.

Стереотипи щодо ЛГБТ постійно підкріплюються гомофобними образами в мас-медіа. Але за останні кілька років, завдяки репрезентації ЛГБТ в окремих фільмах і серіалах та камінг-аутам відомих особистей , вони почали руйнуватися швидше. Наприклад, в 2019 році на Новому каналі вийшов український серіал «Перші ластівки». Один із головних героїв має гомосексуальну орієнтацію і нестереотипну модель поведінки.

Іноді бувають такі моменти, коли люди ставлять незручні питання: «А як це лікується?», «А це взагалі лікується?», «А чому ти не можеш собі знайти дівчину?», «А ти намагався вже з дівчиною?»

У такі моменти я відчуваю себе дуже ніяково, навіть смішно стає. Я розумію, що люди не хотіли мене образити, тому реагую спокійно. Іноді жартую у відповідь, а іноді спокійно пояснюю людині. Наприклад, на питання «А це лікується?» кажу, що немає такого діагнозу.

А людям, які кажуть, що це неправильно, намагаюся пояснити, що немає поділу на правильну і неправильну любов. Любов буває різна.
Всесвітня організація охорони здоров'я виключила гомосексуальність (а правильно саме гомосексуальність, а не гомосексуалізм) зі списку хвороб 17 травня 1990 року. В пам'ять про цю подію с 2004 року 17 травня святкується Міжнародний день боротьби із гомофобією та трансфобією.
Камінг-аут стомлює через те, що всі за замовчуванням думають, що ти гетеро, як ніби геїв не існує. Це дуже нагадує ситуацію, коли кожен раз заходячи в магазин, кажеш, що пакет тобі не потрібен, а тобі його пхають, часом навіть не питаючи.
Я був раніше донором крові і, здавши вже разів десять кров, дізнався, що в Україні гомосексуальним чоловікам це робити заборонено. Така норма виявляється присутня в дуже багатьох країнах Європи і вона виникла в 80-х роках через ВІЛ.

Але ці стандарти вже давно не обґрунтовані і, більше того, суспільство настільки боїться про це говорити, що коли ти приходиш вперше здавати кров і заповнюєш спеціальну анкету, в ній немає питання щодо орієнтації. Тобі не дають ніякої інформації і можливості відповісти чесно. Система сама створює для себе таке собі замкнене коло.
Більша частина країн світу заборонила донорство крові для чоловіків, які займаються сексом з чоловіками (незалежно від сексуальної орієнтації) у другій половині 1980-х років. Причинами стала епідемія ВІЛ та те, що ця група людей була найбільш підвержена ризику зараження.

У 2015 році Європейський суд заявив, що якщо нові методи виявлення ВІЛ або опитування донора можуть забезпечити безпеку здоров'я одержувачів крові, то загальні заборони є неприпустимими.

Тим не менш, на сьогоднішній день заборону повністю зняли тільки Іспанія, Португалія, Угорщина і, як не дивно, Росія, ще у 2008 році, після відкритого листа ЛГБТ-спільноти до російського Міністерства охорони здоров'я.
Коли ти знайомишся з новою людиною, на тебе одягають цей шаблон, що ти чоловік, тобі повинен подобатися футбол, машини і дівчата. У кожному такому випадку всередині себе я починаю дико реготати.
Мені би хотілося, щоб коли ми їхали в метро і одна одну обійняли і поцілувалися, до нас не підбігала бабуся і не говорила «Дівчата, не треба виставляти свою орієнтацію напоказ».
Базова проблема – це відношення суспільства, те, що в головах у людей. Постійно чується «ми не проти, але робіть це тихо у себе в кімнаті».

Закони завжди можна переписати, але вони не будуть мати ніякого ефекту, якщо не буде змін в мізках людей. Ці зміни вже відбуваються, але дуже повільно. І те, що можна бачити в Києві, дуже відірвано від загальної картини по Україні.
Точна кількість ЛГБТ-представників в Україні невідома. Приблизна цифра вар'юється від 450 тисяч до 1,2-5 мільйонів за різними соціологічними даними.

Але точно відомо, що в 2019 році на Марш Рівності в Києві вийшло більше 8 тисяч людей. А ХарківПрайд відвідало більше 3 тисяч. Серед них були як ЛГБТ-представники, так і гетеро, які підтримують рівні права для всіх.
Колись мене впізнали на музичному фестивалі з Маршу Рівності. Я подумав «Клас, слава зійшла несподівано». І начебто спочатку дружня розмова йде, а потім починаються питання: «А ви що, теж ці? Теж геї, теж підари?»

І навіть попри агресивну поведінку та погрози, я зрозумів, що вже не можу на якомусь своєму ціннісному рівні сказати «Ні» і збрехати. Тому що я сам себе не буду поважати. І ми взагалі не зобов'язані на це відповідати. Ніхто не має права вимагати від тебе камінг-ауту.
Виходить так, що камінг-аут повинен відбуватися постійно, буквально кожну секунду твого життя, при кожній взаємодії з новою людиною. І постійно це робити не хочеться: тобі страшно, ти втомився, або просто не бачиш в цьому сенсу в конкретній ситуації.
Всередині спільноти ЛГБТ-активістів іноді відчуваєш на собі подвійний тиск: з одного боку, не можеш розповісти про свої стосунки, свою роботу, окремі сфери інтересів родичам, перед якими досі не зробив камінг-ауту, а з іншого боку, на тебе тиснуть колеги або активісти, які дивуються, чому ти досі не відкрився батькам.
Перешкода завжди в тому, що ти кожну секунду свого життя перед дилемою. Тобі придумати історію? Тобі сказати як є? Тобі промовчати? Тобі підняти веселковий прапор? І тільки згодом ти розумієш, що це кожен раз виклик.
Часом, спілкуючись із гетеросексуальними людьми, ти можеш отримати від них якісь поради, що стосуються тебе, твого досвіду в гомосексуальних відносинах, або камінг-ауту, хоча цим людям ніколи не доводилося цього робити. Наприклад «твої батьки тебе зрозуміють, вони ж тебе люблять». Дивно чути це від людей, які не уявляють, що це таке, що це за вантаж.
Камінг-аут – це складна тема для більшості ЛГБТ-представників. Окрім нього існує ще термін «аутинг», коли інформацію про сексуальну орієнтацію людини без її згоди розголошує хтось інший. У кожного гея, лесбійки чи бісексуала/ки є своя історія про камінг-аут, тому неможливо знати, яка саме ситуація у конкретної людини. У цьому випадку, як і в багатьох інших, краще за все не питати і не радити тих речей, які б не хотілося почути в свою сторону.
У моїй сім'ї була купа можливостей зв'язати якісь факти з мого життя з моєю ідентичністю. І вони ними не скористалися, я не знаю чому. Більш того, мій батько знає. Він прочитав мою переписку з колишнім хлопцем ще коли мені було 19 років. І він тоді зі мною сам поговорив, сприйняв спокійно.

Після цього я кілька років намагався повернутися до теми, поділитися із ним своїм життям. Пам'ятаю, мені було років 22, я їхав до батьків із іншого міста, і він мене підібрав на машині. У мене в планах тоді було зробити камінг-аут кращим друзям, я дуже хвилювався і захотів з ним поділитися цим.

Всю дорогу ми жваво щось обговорювали, але як тільки я про це сказав – тиша. І так було кожен раз, коли я намагався заговорити. В якийсь момент я зрозумів, що цю тему краще не піднімати, йому не хочеться, йому неприємно.

Це не є прийняттям насправді, це цілковите відсторонення від цієї моєї ідентичності, хоча ця ідентичність є, по суті, дуже великою частиною мене.
Питання прийняття особисте для кожної людини. Не можна змусити когось зрозуміти іншого. Але відомо, що люди часто уникають та лякаються того, про що мало знають. Зараз про ЛГБТ набагато більше адекватної і детальної інформації, ніж навіть 5 років тому. Здебільшого її поширюють ЛГБТ-активісти і організації, наприклад, КиївПрайд, Точка Опори та Інсайт.