Сучасний музей – це не просто зібрання старих чи нових артефактів, насамперед це місце зустрічі й майданчик для важливих смислів. Національний художній музей України (NAMU), група компаній «Нові Продукти» та інтернет-журнал Platfor.ma ініціювали створення клубу «ГРУПОВИЙ СЕНС», в межах якого люди з різних сфер зустрічаються в музеї, аби знайти відповіді на суперечливі, але дуже важливі запитання. На першій зустрічі ми обговорювали тему «Влада балакунів: як вижити у світі, де слухають лише тих, хто голосно кричить». Темою другої став «Краш-тест демократії: чи можуть мільйони помилятися». Ось найцікавіше з неї.
УЧАСНИКИ ДИСКУСІЇ:
ОЛЬГА БАЛАШОВА
заступниця голови NAMU
СЕРГІЙ ДАНИЛОВ
нейробіолог й керівник компанії Beehiveor
ОЛЕКСАНДРА ДОРОГУНЦОВА
креативна директорка Banda
ОЛЕНА СЕЛЮТІНА
директорка з комунікацій та PR ГК «Нові Продукти»
КАТЯ КЛІМ
соціологиня, українська редакторка часопису The Ukrainian: Life and Culture
ЮРІЙ МАРЧЕНКО
головний редактор Platfor.ma
Наша сьогоднішня тема дещо зарозуміла – ми ніби намагаємося оцінити інших людей з позиції експертів. Якщо ми збираємося комусь повідомити, що вони помиляються, то спочатку слід дуже серйозно проаналізувати стратегію їхнього вибору. Те, як ми приймаємо рішення – це головна тема нейробіології останніх 20 років. Це завжди зіткнення різних програм. Не так давно вийшло дуже показове дослідження: людям говорили, що вони присяжні, розповідали про злочинця і питали: скільки років в'язниці ви би йому дали? Припустимо, відповідь – 12 років. Потім піддослідному показували, як відповідали інші присяжні, і, наприклад, всі вони вибрали 20 років. Після цього людину просять знову прийняти рішення – і завжди відсотків на 70 перший вибір змінюється в сторону результату групи.
Я до чого. Якщо ми тикаємо в когось пальцем і кричимо, що він дурень, то ми часто не враховуємо те, як і чому людина прийшла до цієї позиції. А це і є зарозумілість.
Люди безумовно можуть помилятися. Більш того, є така думка, що 95% людей – ідіоти. Нюанс в тому, що кожен з нас входить в ці 95%, коли мова заходить про те, в чому ми не розбираємося.
Я дуже люблю слово «семантика». Тут саме питання семантики: що таке правота і навіть абсолютна правота? Як її виміряти? Як виміряти помилку? Як зрозуміти, в яких обставинах люди робили свій вибір, і як ці обставини змінилися тепер? Я не бачу тут жодної абсолютної величини, на яку можна було би спертися. Цілком можливо, що в цю конкретну секунду люди не помиляються у своєму рішенні, але вже за мить ситуація змінюється – і все перетворюється на провал.
Якщо показати сучасним підліткам дизайн радянських квартир, то вони будуть в шоці і скажуть, що це жахливо. Але півстоліття тому це було красивим, а значить правильним. Не існує класного назавжди, є класне у цей конкретний відрізок часу.
Або, припустимо, вся країна була впевнена, що чинить правильно, але за якийсь час стає зрозуміло, що це були жахливі помилки і терор. І при цьому є шанс, що років за 300 та ж сама стратегія, яка зараз виглядає жахливо, виявиться єдиною можливою.
Зовсім нещодавно людство пережило наймасовішу в історії суперечку з приводу справедливості. Ніколи не вгадаєте, через що це трапилося – через фільм «Месники: Війна нескінченності». Вибачте за спойлер, але за сюжетом головний антагоніст має намір знищити половину живих істот Всесвіту, щоб іншим жилося вільніше, просторіше і, в підсумку, щасливіше. Не буде голоду, не буде воєн – обіцяє він, мислячи категоріями добра і благоденства. Так от після фільму одна половина інтернету кричала на іншу половину з приводу того, чи було це страшне рішення – вбити половину живого – справедливим. Для кожного конкретного загиблого – зрозуміло, ні. Для глобального соціуму, у якого з'явилося набагато більше шансів на щастя – можливо.
Є класична книга про те, чи можуть мільйони помилятися – «Мудрість натовпу». Один із головних її висновків у тому, що колективно люди добре приймають прості рішення. Скажімо, прикинути, скільки монеток в банці або скільки важить корова – середнє арифметичне думок великої кількості людей буде близьким до правди.
До речі, так само колективно роблять вибір про страту людини – кілька людей одночасно натискають на кнопку, щоб було незрозуміло, хто саме здійснює вбивство.
Можливо, моральні норми та інтелект пов'язані сильніше, ніж ми думаємо. Під час війни десятки нацистських вчених займалися жорстокими дослідами над людьми: ламали кінцівки, влаштовували радикальне переохолодження та інші страшні речі. Однак немає жодного дійсно значущого відкриття, принаймні, у фізіології, яке зробили ці вчені. Хіба що досліди з охолодженням людей дали такий-сякий результат – в уніформі німецьких льотчиків з'явилися спеціальні надувні коміри, які утримували голову над водою в разі катастрофи над морем. Але будь-який фізіолог того часу міг би додуматися до цього і без того, щоб заморозити десятки ув'язнених. Це була не наука, а садизм.
Моя робота полягає саме в тому, щоб вивчати, про що думає суспільство. Але я ніколи не дізнаюся, про що насправді думають мільйони, адже я зазвичай опитую лише якусь групу людей, доступну для вивчення. Тому моя відповідь на головне питання нашої зустрічі про те, чи можуть мільйони помилятися, – ми не знаємо, про що насправді вони думають.
Ми часто бачимо заголовки на кшталт: українці чогось хочуть, щось обирають... Або: з'ясувалося ставлення України до якоїсь проблеми. Потім дивишся методологію, а там опитано до тисячі людей в кращому випадку. При цьому серед них, скоріше за все, немає ані мешканців елітних житлових комплексів столиці, ані віддалених гірських селищ та ще безлічі категорій. Соціологи часто просто не можуть дістатись багатьох місць та груп респондентів. То хіба цього достатньо, щоб гучно повідомляти, що всі українці думають саме так? Ні, бо мільйони – це дуже умовний референт, а насправді йдеться про крихітний шматочок пирога.
Є така англійська ідіома: мільйони лемінгів не можуть помилятися / millions of lemmings can't be wrong. За нею стоїть дивовижна історія. У 1958 році студія Діснея вирішила зняти фільм про дику природу «Біла глуш» / Wild Wilderness.
Сценаристи чули, що начебто норвезькі лемінги часом самі кидаються в прірву, таким чином регулюючи чисельність популяції. Зйомки проходили в канадській Альберті, і всім страшенно хотілося відзняти цей епізод, щоб додати фільму драматизму і напруги. Правда, тут з'ясувалося, що, по-перше, лемінги в тій місцевості не водяться, а, а по-друге, так іноді вчиняють лише норвезькі лемінги, це геть нетипова для цього роду гризунів поведінка. Але команда не розгубилася: вони купили декілька десятків лемінгів в Манітобі і на камеру погнали їх до прірви, щоб там скинути мітлами. Ну, і скинули.
Фільм в результаті отримав Оскара і приз Берлінале, а завдяки десятиліттям показів в школах міф про тварин-самогубців щільно увійшов до уявлення людей про дику природу. Втім, згодом брехня розкрилася, і фраза закріпилась як така, що ставить під сумнів вибір більшості. «Мільйони лемінгів не можуть помилятися» – це сарказм. Щось в дусі: звісно, алкоголь чи паління корисні, адже мільйони залежних не можуть помилятися. Отже, загалом ми не знаємо, чи помиляються мільйони, тому що ми, за великим рахунком, насправді гадки не маємо, про що вони думають, за яких обставин їх про щось спитали, і чи спитали взагалі.
Зараз часто чуємо фразу: більшість українців проголосували за Зеленського. Але ж це не так. Якщо брати всю країну, то лише 46% проголосували за нового президента, і це не більшість. Втім, 39% не дійшли до дільниць, і 15% були за Порошенка… Питання про те, що думають мільйони, хвилює багатьох (перед виборами, наприклад), але політиків цікавлять не всі, а прогнозована демократична більшість (абсолютна, тобто 50% + 1 голос, або відносна більшість голосів). Звичайно, можемо пробувати моделювати, що думають мільйони і чого вони хочуть, і моделювання може досить точно віддзеркалювати думку якоїсь частини суспільства, але тут є безліч застережень. Мільйони – це умовний референт.
Тут потрібно розуміти, що людство навчилося досить непогано прогнозувати поведінку окремих груп людей. Наприклад, Netflix може заздалегідь з'ясовувати, який серіал сподобається групі любителів серіалів. А соціологи можуть адекватно прогнозувати результати виборів. Але це все аналіз окремих груп. Більше того, потрібно враховувати те, що результати з різних причин можуть бути спотворені. Так, наприклад, за даними одного з досліджень, 92% жителів України улюбленою музикою назвали джаз. Ми ж розуміємо, що це не так.
З приводу прогнозів того, що сподобається мільйонам, є хороша історія портативного плеєра Sony Walkman. Він провалився на всіх фокус-групах, люди просто з реготом відповідали: що за маячня, навіщо мені ходити по вулиці з музикою. Ви всі знаєте, що в підсумку з цього вийшло.
Нейромаркетинг – це дуже перспективна історія. У минулому році проводилось дослідження: людей підключали до томографів, показували різні нові продукти і просили спрогнозувати, який із них чекає на успіх. Успішність передбачень виявилася 52%, тобто в середньому люди просто або вгадували, або ні. Але коли дослідники аналізували не слова людей, а те, як реагував їхній мозок і дофамінові зони, то точність зростала до 57%. Різниця здається невеликою, але після цього всю цю групу вчених законтрактувала велика брокерська компанія, тому що для них ці 5% – це мільйони і мільярди доларів. Причому це був не надто якісний для бізнесу експеримент, бо вони брали звичайних людей з вулиці. А уявіть, якщо відібрати експертів і заздалегідь нагодували їх необхідною для аналізу інформацією – точність буде ще вище. Загалом, коли ти питаєш людину, то вона говорить одне, а її мозок тим часом може говорити зовсім інше.
До речі про любов українців до джазу, вагомий відсоток також заявив, що постійно ходить до музеїв. Хоча це теж не так. Що цікаво, зараз людям приємно бути в опозиції, бути не таким, як усі. Мені здається, що це досить нова ідея. Всю історію мистецтва творці були досить схожими. Художні практики змінювалися вкрай повільно і поступово, ніяких різких стрибків не було. Все змінилося лише в кінці 19 століття, коли швидко і радикально змінюватися почали і мистецтво, і все життя. Колишньої поступовості більше немає, час стиснувся. А якщо брати мистецтво, то мільйони абсолютно точно можуть помилятися, і роблять це прямо зараз, коли обирають декоративні картинки замість актуального і важливого мистецтва.
Зараз у практично будь-якому суспільстві є група людей, яких можна назвати неононконформістами – вони хочуть здаватися трохи більше поганими і зухвалими, ніж вони є насправді. Але при цьому у них і в планах немає займатися чимось, що може призвести до проблем зі здоров'ям або з законом. Ось, скажімо, яка асоціація виникає у вас при слові «канабіс»? Наркотики! Хоча насправді з цього продукту роблять купу речей: тканини, креми, харчове масло, і далеко не кожен вид рослини має наркотичні властивості. Однак при цьому навколо цієї теми безліч стереотипів, і ми самі зіткнулися з ними, коли випустили напій Green Energy з каннабісом – не наркотичним, абсолютно безпечним, але все ж канабісом. Але саме для цієї групи людей, яка хоче безпечно виділятися на загальному тлі і хуліганити в безпечних рамках, напій дуже зайшов.
Світ ще ніколи не був таким безпечним, як зараз. Однак батьки все одно бояться відпускати дітей одних на вулицю. Багато в чому це пов'язано з тим, що є інформаційне перекошення: ЗМІ дуже люблять розповідати про маніяків і злочинців.
Думаю, тут ще питання в тому, що телевізійні боси женуться за рейтингами і часто діють за інерцією. Тобто вони звикли, що всі дивляться маніяків, і не наважуються змінити порядок, який працює. Вони не розуміють, що насправді закидають в голови мільйонів людей те, що ці мільйони потім і бачать в навколишньому світі. Бо це взаємозалежні речі.
Ще один цікавий аспект – в сучасному світі популярність притягує до себе ще більшу популярність. Ось, скажімо, ви знаєте найпопулярніший кліп в історії? Despacito – майже 6,5 млрд переглядів, колосальна цифра. Але при цьому, по-перше, мало хто назве імена двох музикантів, які це співають. А по-друге, вагома частина популярності цього кліпу – те, що багато людей зайшли подивитися не на нього як такого, а саме щоб оцінити, що це за відео дивиться вся планета. Більш того, зараз під відео топовий коментар з 59 тис. лайків (а це багато) звучить так: «Хто зайшов глянути, скільки вже тут переглядів?»
Luis Fonsi - Despacito ft. Daddy Yankee
Національний художній музей існує 120 років, але за всі ці роки до нас прийшло менше людей, ніж за рік подивилися Despacito. Однак при цьому не дуже зрозуміло, які шанси у подібних деспасіт пережити десятиліття і залишитися в пам'яті цілих поколінь. Приклад з Gangnam Style показує, що вони досить суперечливі. Тоді як, скажімо, Данте просто вшитий в культурний код людства. Впливовість та культовість чого завгодно можна розглядати тільки крізь призму часу.
В кінці 19 століття була була написана книга Гюстава Лебона «Психологія народів і мас», і протягом наступного століття вона була дуже популярна. https://uk.wikipedia.org/wiki/ Психологія_народів_і_мас
Кажуть, її читали і перечитували Ленін і Гітлер… Втім, погані читачі – не вирок для книги. Там було багато цікавих висновків. Наприклад, Лебон з'ясував, що коли навіть дуже розумна людина стає частиною натовпу, у неї знижуються відповідальність, критичне мислення, особистість відходить на другий план, гору бере колективне безсвідоме. Думаю, кожен з нас відчував такі ситуації: на футболі або на концертах ми часто просто бездумно кричимо, гніваємося або радіємо разом зі стадіоном. Ми піддаємось інстинктам, стаємо частиною натовпу. Це також має своєрідний прояв у новому феномені – миттєвий вплив на маси лідерів думок, зокрема, через соцмережі. Умовна Кім Кардашьян постить в Інстаграм якийсь купальник – і його моментально змітають з усіх магазинів. Мільйони людей чомусь раптом підпадають під вплив не найрозумніших і не найстильніших людей, які пропонують їм якість готові рішення.
Люди – дуже класні імітатори. Ми цивілізація істот, які копіюють готові рішення. У тому, що стосується рішень для чисто технічних завдань, ми не так вже далеко пішли від родичів-приматів. Однак 90% того, що ми вивчили, вдалося завдяки імітації. Ми просто імітуємо чужий досвід. Навіщо витрачати свої ресурси і час, якщо можна використовувати готові схеми?
З приводу копіювання: ми нещодавно для однієї кампанії спілкувалися з дітьми з початкової школи. І несподівано з'ясувалося, що серед дівчаток зараз дуже модно вміти постояти за себе. Тобто, умовно, дати ляща хлопчикові, якщо він нахабно поводиться. Думаю, в цьому є вагома заслуга Marvel, Disney і схожих історій, які останні десять років показують у фільмах і мультиках сильних і самостійних дівчат. Вони вже не ніжні принцеси, а цілком собі суб'єктні особистості.
Ви знаєте, звідки взялося слово ідіот? У Стародавній Греції так називали людину, яка не бере активної участі в політиці держави, хоча мала би. Все ж таки афінська демократія працювала досить ефективно.
Є абсолютний хаос і абсолютний порядок. Істина знаходиться десь посередині, але розбіжність цієї середини буває просто величезною. Однак я сподіваюся, що технології і демократія дають нам можливість домогтися того, щоб влада перебувала в руках більш творчих людей, людей, які не за хаос, а за порядок.
Гаразд, якщо мільйони можуть помилятись, давайте спробуємо поміркувати, що з цим робити. Не хочу бути занудою, але критично важливо в міру сил займатися просвітництвом. Наприклад, серед водіїв таксі, серед яких, до речі, іноді трапляються професійні спеціалісти з космічних технологій та інших надскладних тем, часто трапляються охочі поговорити про політику. І якщо говорити про середньостатистичну думку, назвемо це умовною думкою мільйонів, буває дивно від того, наскільки неохоче люди застосовують навички критичного мислення. Так от, намагатися вислухати та висловити пару альтернативних думок, щоби посіяти в людині бодай якийсь сумнів, щоби людина поставила собі запитання: чи реальність може відрізнятися від того, про я почув в вечірніх теленовинах? Чи натовп завжди правий? Чи думка мільйонів дійсно така, як нам розповідають в медіа? Спробуйте, тільки обережно, за 30 хвилин подорожі поставити такий експеримент: навчити іншого ставити під сумнів те, що здається очевидним, легкою істиною, а насправді може бути конструйованою реальністю, маніпуляцією, історією про лемінгів.
У мене був випадок, коли за суперечку з приводу того, чи був Смірнов-Ласточкін радянським тираном, таксист висадив мене посеред вулиці його імені. Але, як би там не було, мені зазвичай цікавіше послухати іншу людину і спробувати зрозуміти, чому вона думає саме так, а не інакше. Тому я скоріше проти такого настрою на просвітництво інших, ніж за.
Вибір – найскладніша річ у світі. Незважаючи на всі наші технічні, культурні та цивілізаційні досягнення, ми досі так і не сформулювали остаточно, що ж таке добро і зло. І це добре. Небезпечно, коли людина точно знає, де добро, а де зло. Інквізиція, скажімо, знала це абсолютно точно – і ми в курсі, до чого це призвело. Тому впевнено визначати, що хтось помиляється – для мене щось дивне.
У Рене Жирара є хороша книжка «Цап-відбувайло». Там він показує, що якщо трапляється щось, що стає об'єктивно негативним, то люди не будуть оцінювати власний внесок в це – вони знайдуть цапа-відбувайла. І так буде завжди. Зазвичай ним стає керівник.
З приводу добра і зла – людина, в принципі, може визначити, де що. У нас в голові навіть є спеціальний орган для моралі, він знаходиться в прифронтальній зоні. Якщо він руйнується, то руйнується і система моральних цінностей. В цілому базове правило дуже просте: не користуйся іншими як об'єктами. Нагірна проповідь – це біологічна основа моралі, яка у всіх культурах і цивілізаціях досить схожа.
Мені здається важливим донести до людей, що складність – це добре, а прості рішення не завжди найкращі. А ще, можливо, всім тим структурам, які ведуть мовлення на мільйони людей: ТВ, реклама, медіа – важливо усвідомити, що мільйони дійсно можуть помилятися. І виходячи з цього змінити власну поведінку. Чи не потурати низьким, а формувати нові цінності, цінності блага.
Лев Толстой якось сказав, що одна з найтиповіших спокус і при цьому така, що веде до найбільших нещасть, – це спокуса слів: «Всі так роблять». Мільйони, які помиляються, формуються з кожного з нас. Тому кожному з нас варто хоч іноді зупиняти себе думкою: так, окей, чи дійсно це мій вибір, чи дійсно він розумний? І тоді, можливо, наш світ, який очевидно йде до гармонії і блага, пройде цей шлях набагато швидше.
Ви щойно прочитали думки кількох різних людей про те, чи можуть мільйони помилятися. Але нам цікава і ваша думка! Пишіть свої міркування щодо вибору мас в коментарях до нашого посту в Facebook. Давайте шукати відповіді разом!
