Скласти іспит на автоправа тепер можна англійською мовою

7 Березня 2018
реформація рівні права

Раніше здавати іспити з правил дорожнього руху в Україні можна було лише державною мовою. Тепер все це спростили для іноземців – віднині отримати права можна й за англійськими білетами.

Сервісні центри МВС запровадили можливість скласти іспит англійською мовою, тож відтепер іноземні громадяни зможуть легше долати теоретичну частину тестів. Мову можна обрати самостійно перед початком проходження іспиту. Повний перелік питань та відповідей до них англійською мовою також можна завантажити з сайту Головного сервісного центру МВС.

«Тільки за минулий рік 3620 іноземців складали іспити на отримання водійського посвідчення в Україні. Але можливість прохождення іспиту з ПДР англійською мовою запроваджена вперше. Раніше це створювало чимало труднощів для іноземців, аби отримати тут права або обміняти їх, – пояснив Platfor.ma начальник Головного сервісного центру МВС Владислав Криклій. – Найчастіше зверталися громадяни Росії – 982, Азербайджану – 319, Молдови – 246, Китаю – 188, Грузії – 182, Туркменістану – 131, Вірменії – 126. Також серед інших країн: Узбекистан, Туреччина, Білорусь, Сирія, Ірак, В’єтнам, Казахстан, Німеччина, Польща, Гвінея, Індія, Таджикистан, США, Пакистан, Йорданія, Литва».

Для складання іспиту іноземцям необхідно надати: документ, що посвідчує особу, копію ідентифікаційного коду, чинну медичну довідку встановленого зразка про придатність до керування та свідоцтво про закінчення навчального закладу з підготовки водіїв транспортних засобів.

Варто зауважити, що з 1 липня 2017 року теоретична частина іспиту складається за новими питаннями зі знань правил дорожнього руху. На сайті Головного сервісного центру МВС працює безкоштовний онлайн-тренажер українською мовою, а повний перелік питань виклали в публічний доступ у вересні 2017 року.

7 Березня 11:11
реформація рівні права
Найцiкавiше на сайтi

Давайте завтра: п’ять трендів, які змінять наше життя

Минулого тижня у Fedoriv Hub відбувся семінар авторитетного європейського експерта з трендвочингу Сюзанни Скалскої, який організувала агенція CreaPro за сприяння посольства Королівства Нідерландів в Україні. Platfor.ma записала найцікавіші думки дослідниці про те, як наше життя зміниться вже дуже скоро і чому майбутнє вже поруч.

Після винаходу парового двигуна в нашому  суспільстві відбулись грандіозні зміни. Тоді ми створили феномен, якого не було раніше, – роботу. А що було до цього? Було життя. Тепер у нас є життя, є робота і є «йога». І ми шукаємо баланс між ними.

Нове покоління перестає вірити в маркетинг. Воно відчуває, що все це неприродні структури. Ми спостерігаємо закінчення ери маркетингу і входимо в еру мережі спілкування. Йтиметься не про ціни, не про маркетинг. Поки величезні корпорації не знають, як підійти до кожного окремо. Проте у майбутньому людина вирішуватиме, що саме для неї підходить, і не зважатиме на маркетинг, який прагне нав’язати якомога більше непотрібних нам речей.

Перша зміна. Головні рушії економіки переміщуються із Заходу на Схід. Бразилія, Росія, Індія, Китай – ці країни перебирають на себе важелі економічного розвитку.

Друга зміна. Великий демографічний зсув. Завдяки розвитку медицини ми стали довше жити. У 2030 році людей у віці 55+ буде на 73% більше. Financial Times назвав цю ситуацію «срібним цунамі». Потрібно буде щось робити з нашою пенсійною системою, тому що система, за якою зараз живуть більшість країн, була розроблена 150 років тому. Тоді це мало сенс: людина працювала 40 років, виходила на пенсію, проживала кілька років та помирала. А тепер людина працює 40 років, виходить на пенсію, і живе ще 10-20-30 років.

Третя зміна. Зміна бізнес-середовища. Це означає, що ті, хто хизувався своїми дипломами бізнес-шкіл і шкіл менеджменту, можуть покласти їх на полицю, бо вони не знають, як вирішувати проблеми в сучасному світі.

Зміниться ставлення до дизайну. Дизайн 1.0 – система, де дизайнер і замовник удвох вирішують, що робити, – вже відійшла. Зараз дизайн 2.0. Ми виробляємо не тільки продукт, а й все коло послуг, що з ним пов’язане. Але незабаром ми перейдемо на дизайн 3.0. Це означає, що дизайн повністю трансформує організацію. Вже сьогодні є посади віце-президентів з дизайну, які відповідають за цю сферу в усій компанії. Це означає, що дизайн просякнув всю компанію, адже вона працює на основі його інноваційних рішень. І далі ми будемо стояти на порозі стадії 4.0. У ній дизайн перейде за рамки компаній, і почне працювати над дизайном самого суспільства. На цьому етапі фахівці з дизайну надаватимуть поради тим, хто приймає політичні рішення та оформлює наше суспільство.

Ми переходимо від епохи, коли вважали, що чим більше телевізорів маємо, то ми щасливіші, до моделі, коли люди мають дбати одне про одного

Дороги, вареники та права жінок: іноземці про дивну Україну

АвторPlatfor.ma
10 Січня 2018

Щороку волонтери з усього світу з’їжджаються в Україну, щоб у шкільних таборах GoCamp навчати дітей англійській, німецькій і французькій мовам та ділитися своєю культурою. А вже за кілька тижнів вони везуть додому власні враження. Разом з ініціативою GoGlobal ми вирішили дослідити, що іноземцям подобається в Україні й від чого вони не в захваті, а також які з їхніх очікувань не справдилися і чому.

 

Фото: www.facebook.com/laurens.soenen

До того, як взяти участь у GoCamp, я вивчав політику та історію України, але не мав жодного уявлення про те, якою буде реальність. Коли я їхав в Україну минулого літа, у мене було кілька найпоширеніших негативних стереотипів. Усі вони виявилися помилковими. Замість сірої, старомодної та нудної країни я побачив сучасну і яскраву Україну з величезним потенціалом. Більше того, я був вражений гостинністю, незважаючи на стереотип про українців як досить відчужених людей.

Я завжди буду пам’ятати, як усі, кого я зустрів, зробили все можливе, щоб дати мені лише найкраще. Україна займає особливе місце в моєму серці завдяки надзвичайним людям, які завжди прийдуть на допомогу. Через це Україна стала моїм другим домом. Я не побачив тут чогось особливо негативного, але мушу визнати, що мої подорожі тривали не дуже довго. Я не надто переживав через погану інфраструктуру або прояви корупції, але можу уявити, наскільки це розчаровує, якщо жити в таких умовах тривалий час.

Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена

Назад в настоящее: Украина глазами человека, не бывшего дома три года

АвторАртем Заяц
14 Вересня 2016

Для некоторых все азиаты – на одно лицо. Это, конечно, не так. Поездив по разным странам, сегодня я могу без труда отличить корейца от тайца, а филиппинца от индонезийца. Но поначалу различать действительно трудно. Говорят, у монголоидов в отношении европейцев – все то же самое, и думаю, не врут. После первой полугодичной поездки в Азию я вошел в Дубае в самолет с летящими домой украинцами – и обомлел: все люди в салоне показались мне буквально на одно лицо. Лицо не очень молодое, усталое, хмуроватое. Одинаковые, словно из одной семьи, носы, рты, прически… Наваждение длилось лишь пару секунд – но тот момент я хорошо запомнил. Не такими ли нас видят иностранцы?

В этот раз отвычка от Украины должна сказаться куда ярче: я не был дома с 2013-го года. За протекшее время успела произойти революция и начаться война. Янукович переселился под Ростов. Упал малазийский самолет. Мой родной город переименован. В Крыму завелись рубли. Милиция стала полицией. А у меня закончились страницы в загранпаспорте. Хороший повод синхронизироваться с украинской реальностью, сравнив ее с фейбучной картинкой.

Самолет идет на посадку. В иллюминаторе мелькают желто-зеленые аппликации украинских полей с ползущими по ним тенями облаков. Я разглядываю пассажиров, но никаких откровений в этот раз не испытываю. Поражаюсь лишь, как много людей не следят за здоровьем и выглядит старше своего возраста. Много безвкусной одежды и косметики, лишнего веса, ранних морщин. Почему я не замечал этого раньше? Или раньше этого не было?

«Давно не слышал, – говорю я своей жене Лене, – чтобы кто-то аплодировал после посадки. Мне кажется, по хлопкам можно понять, что ты в постсоветской зоне, где люди летают редко и потому все еще боятся, что их уронят». – «Думаешь, будут хлопать?» – «Вот и проверим».

Мягкий удар о землю, шум аплодисментов. «Во всяком случае, хлопков стало меньше, чем раньше», – смеюсь я.

Аэропорт, проверка паспортов. Вдоль окошек ходят молодой человек и коротко стриженная девушка, оба в военной форме. Висит плакат «Україна без хабарів» – то ли утверждение, то ли предложение. Я решаю снимать все интересное, что попадает на глаза. Пройдя паспортный контроль, тут же пытаюсь записать первый видеоподкаст в зале прилета. Немедленно появляется строгая девушка в камуфляже, отрубает: «Снимать нельзя!» – «Так я ведь себя снимаю, а не аэропорт». – «Это все равно». Интересные дела. Ну ладно.

В следующие дни выясняется, что снимать нельзя, похоже, вообще нигде и ничего. В торговом центре охрана начинает ругаться при попытке сфотографировать безголовый манекен в витрине. В супермаркете – когда пытаюсь снять на планшет полку с напитками, чтобы не запоминать цены. На улице – когда ловлю в объектив старинный особняк, в котором, видимо, заседает кто-то непростой. Даже из киоска с сигаретами раздается настороженный крик: «Вы кто такие?!» Объяснений никто не дает, ни на какие документы не ссылается. А спорить, доказывая свои права, кажется глупым – я от этого отвык. С подобной паранойей приходилось сталкиваться и раньше, но с тех пор она, похоже, заметно усилилась.

Автобус едет по Киеву. Над головой водителя – крупный баннер: «На все воля божья…» Рядом с шофером сидит его приятель, в полдень уже подшофе, громко комментирует округлости входящих девушек. Девушки морщатся, но вслух никак не реагируют.

Украдкой изучаю пассажиров. Плотность нанесения татуировок на открытых частях их тел заметно приблизилась к европейской. У парней преобладают коротко стриженые затылки; немало и ухоженных, волосок к волоску, бород. Девушки щеголяют татуажем бровей с неестественно идеальными углами. Многие мужчины старшего возраста выглядят как члены какого-то тайного братства: брюшко, синие джинсы, рубашка в мелкую полоску. Рядом со мной молодые люди, похожие на гламурных дровосеков, обсуждают своего «барбера».

За окном цветут аляповатые рекламные вывески, плотно облепившие фасады домов. Эхолоты – Картплоттеры – Ногтевой сервис – Живое пиво. Магазины Roshen. Vodafone – новый мобильный оператор. Много англоязычных названий, почему-то с грамматическими ошибками. Тыкаю пальцем в «Європейський одяг – STOK»: «Хозяева хотят, чтоб было модно и иностранно, а слово stock до сих пор не выучили».

Девушка-контролер интересуется: «Талон пробивать?» – «А нужно?» – «Если не пробить, будет недействителен». – «Тогда пробивайте». – «Ясно», – тянет она, скорчив гримасу. До меня доходит, что девушка, видимо, рассчитывала оставить талон себе и потом продать его еще раз. Она тем временем срывает раздражение на мужчине с электронной «читалкой», сующем ей деньги: «Мужчина, у меня две руки! Две! Обе заняты сейчас! Что вы мне суете! Понакупали планшетов…» – в базарном тоне вибрирует тоска человека, вынужденного заниматься неприятным делом.

«Сфера обслуживания пока радует не очень, – говорю я жене. – Давай посмотрим, что с продуктами». Обход супермаркетов несколько повышает настроение: здесь есть многое из того, к чему мы привыкли в Азии. Ассортимент хороший, но цены втрое выше, чем при Януковиче. Автоматически перевожу их в доллары. «Знаешь, все не так ужасно, – говорю я. – За эти деньги мы жили в Таиланде. Я думал, будет дороже. И даже есть вечерняя уценка на кулинарию». «Уценка есть и на фрукты-овощи, но на совсем гнилые», – докладывает Лена. Становится понятно, почему знакомые в разговорах бравируют тем, что не едят уцененное. «Уценяют, когда оно уже испортится, – бурчит какой-то мужчина, глядя на гниль в лотках. – Разве это можно есть?» Я хмыкаю: мы уже привыкли, что в таком состоянии продукты должны отдаваться почти даром. Однако цены снижены не очень заметно. «И почему цену пишут не за килограмм, а за сто грамм?» – «А это новая мода, чтобы дешевле казалось».

«Опять работает всего одна касса, – ругается полная женщина в очереди. – Посмотрите, сколько людей. Зачем строить столько касс, если они не работают даже в выходные?» Женщине никто не отвечает.

«Получил Нобеля, позвонил маме»: разговор с выдающимся химиком о его Украине

Роалд Хоффман – один из самых именитых химиков современности, профессор Корнеллского университета и лауреат Нобеля-1981 за работы в сфере химических реакций. А еще он родился в Золочеве Львовской области и несколько раз приезжал на историческую родину. Platfor.ma поговорила с ученым по скайпу, чтобы расспросить его об украинской семье, изнанке Нобеля и том, почему он чувствует вину за свою фундаментальную науку.

– Расскажите, как вы записывали видеопослание жителям Золочева из Корнеллского университета (оно есть чуть ниже. – Platfor.ma).

– Я надеялся заинтересовать молодых людей наукой. В первые годы после получения независимости украинская молодежь хотела изучать скорее бизнес и экономику – все то, что способствовало построению нового общества. Кроме того, тогда поддержка науки была недостаточной. И в результате молодые люди просто в ней разочаровались. Сейчас ситуация улучшилась, но это все равно нужно поддерживать.

Для того, чтобы страна развивалась, ей нужны образованные молодые люди. Какой-то процент из них поедет учиться в европейские страны или США. Кто-то там останется – и это нормально. Но важно, что они будут помнить свою родину и могут вернуться в будущем. Это определённый этап развития страны. 15 лет назад 10% китайских выпускников после окончания университета оставались в США, а теперь больше половины из них вернулись на родину. Дело в экономической ситуации страны – сегодня в Китае очень благоприятная среда для науки и исследований. Я думаю, что Украину ждёт то же самое.

Ро­алд Хоф­фман

А история с видео такая – я записал его в своем университете. Меня об этом попросил Евгений Захарчук – он мой хороший знакомый, работает в западном центре украинской Академии наук. Вообще-то поначалу он и вовсе пригласил меня снова приехать в Украину. Я был очень тронут, но, увы, не мог, поэтому хотя бы записал сообщение.