Придумали AdBlock-окуляри для реального життя

5 Жовтня 2018
технології

Американський стартап запустив збір коштів на їхню інноваційну розробку – окуляри, які в реальному житті блокують зображення з екранів, що потрапляють у поле зору користувача.

Весь світ намагаються захопити екрани – через них жителі мегаполісів в тій чи іншій мірі піддаються маркетинговій атаці, отримують зовсім непотрібну інформацію, відволікаються під час водіння або прогулянки. Екрани не тільки засмічують навколишній простір, але і наші голови.

Каліфорнійський стартап IRL Labs придумав, як ефективно боротися з цією проблемою, та розробив окуляри, які працюють як AdBlock в реальному житті. Спеціальні лінзи блокують світло LCD- і LED-дисплеїв, тому екрани в полі зору перетворюються просто на чорні прямокутники. Крім цього, пристрій IRL також працює як звичайна пара окулярів, що захищає від ультрафіолетового випромінювання – вона має поляризацію TAC 1.1, Cat 3, UV 400.

Пристрій поки знаходиться на стадії бета-версії, тому через фільтри горизонтальної поляризації справляється з більшістю телевізорів, з деякими комп’ютерами, а ось екрани телефонів поки не блокує. Однак розробники стверджують, що працюють над цим. Стартапери провели рік в дослідженнях, створюючи прототипи, поки не прийшли до остаточного варіанту.

Дизайн для IRL Glasses натхненний культовим класичним фільмом 1988 року «They Live», де чарівна пара окулярів блокує рекламу.

Краудфандингова кампанія на Kickstarter стартувала 1 жовтня і зібрала вже $28 тисяч, тоді як мета становила $25 тисяч.

5 Жовтня 8:57
технології
Найцiкавiше на сайтi

Окуляри, щоб бачити: історія українця із США, який знімає нашу війну у VR

Американець українського походження, фотожурналіст і документаліст Джозеф Сивенький уже впродовж чотирьох років знімає історії про українських військових, поранених на Сході. На цьогорічному Docudays UA показали три його документальні фільми в форматі віртуальної реальності, чого в Україні досі не траплялося. Автор «Рани 360°» розповів Platfor.ma, що привело його до України, і як висока технологія може сповільнювати глядача, щоб зосередити його увагу на головному.

– Джозефе, розкажи, чим ти займався до проекту «Рани»? Наскільки мені відомо, це були довготермінові соціальні фотопроекти. Вони й привели тебе до України?

– У 2002-му я жив у Нью-Йорку, вчився в School of Visual Arts. Через рік після закінчення університету виграв стипендію імені Фулбрайта, приїхав до України й був тут впродовж Помаранчевої революції. Хоча проекти в Україні як документальний фотограф почав знімати навіть раніше – з 2000-го року. В той час я працював в офісі фонду «Допомоги дітям Чорнобиля» неподалік від Нью-Йорка, й вони мене відправляли сюди на зйомки. Це був документальний проект – потрібно було знімати лікарні, де вони працюють, дитячі будинки-інтернати. З тих знімків ми підготували в ООН в Нью-Йорку виставку до п’ятнадцятої річниці Чорнобильської трагедії. Згодом я повертався ще декілька разів заради власних проектів про ВІЛ-інфікованих, про тих, хто живе з туберкульозом, працював у журналі «Кореспондент».

Вже пізніше я знімав увесь Майдан і в той час уже знав, що буду створювати проект про важкопоранених майданівців. Я ним й займався, але дуже швидко розпочалася війна.

– А чому ти щораз повертався?

– Мої корені звідси, я в першому поколінні американець. Мої батьки виїхали з Франківська й зі Львова малими дітьми в часи Другої світової. Мама була зовсім маленькою – 3-4 років. Тато був старшим – йому було 13-14.

До «Ран» я вже знав, що житиму тут, хоча я багато подорожував – працював у Грузії, Центральній Азії, в Іраку й Україні. Зустрів українку, обидві наші дитини народилися у Києві. Тобто для мене Україна майже як рідна. Я себе почуваю тут, як удома. Як і в Штатах.

– Чи було в тебе вже тоді розуміння, як саме ти тут зароблятимеш на життя? Адже ти займався переважно соціальними проектами, які втілював за гранти.

– Всі ці подорожі, про які я говорив – коли їздив до Грузії, чи Іраку – весь час це відбувалося на замовлення різних медіа. Більшість часу це було для New York Times – я колись дуже багато для них працював. Знімав на найрізноманітніші теми – культури, політики, та інше.

Довготерміновий соціальний проект про ВІЛ-інфіковану сім'ю (Джозеф Сивенький знімає її уже 17 років)
Довготерміновий соціальний проект про ВІЛ-інфіковану сім'ю (Джозеф Сивенький знімає її уже 17 років)

– Як тобі вдалося вивести свій проект на такий рівень і втілити документалістику в VR?

– З 2014 року я знімав важкопоранених, і євромайданівців, і солдатів, а також наслідки цього для їхніх родин. Зробив виставку з близько 40 знімків в чотирнадцяти містах України, зокрема в Києві, Житомирі, Одесі, Вінниці…

Я також створив сайт, де опублікував фотографії та статті про цих поранених хлопців. Почав спостерігати, як люди переглядають знімки на телефонах, десктопах, і як дивляться на них на виставці. На гаджетах вони переглядають їх дуже швидко, можуть лайкнути, можуть поширити в соцмережах, але все одно це відбувається за лічені секунди. Вони також мало читають, а якщо й читають, то швидко переходять з однієї теми на іншу. Користувачі гаджетів дивляться на знімки друзів, знімки їжі, знімки важкопоранених, знімки котиків і собак. І ці важливі теми серед купи іншого контенту їх не поглинають.

А на виставці я бачив реальні сльози. Відвідувачі довго розглядали кожну фотографію, читали кожен текст. Вони проявляли емоції. З інтернетом – зовсім інша історія. Бували випадки, коли люди писали мені в мережі, мовляв, я бачив ваші фото, як я можу допомогти цій людині, чи іншій. Я давав їм контакти. Та все ж, з мого досвіду, проживання знімків у галереї відбувалося абсолютно по-інакшому.

Я міркував, яким чином можу викликати ці ж емоції і цю ж увагу іншим шляхом, за межами галереї. І в той же час я готував виставку для Музею Тараса Шевченка, що проходила в 2016. Я відчував, що люди на той момент вже втомились від цієї теми й думав собі, хто прийде на таку виставку й чому. І мені спало на думку, що всі прийдуть, якщо на ній будуть окуляри віртуальної реальності. Навіть якщо хтось прийде суто через VR – усе одно мимоволі зануриться в тему.

– Як удалося знайти фінансування?

– Я звернувся до Громадського, розповів їм про проект та ідею. Вони сказали: «Чудово, давай робити». Я розписав ідею, вони подали її на грант, ми його виграли. Донором виступили European Endowment for Democracy. Та коли ми організовували цю підсумкову виставку, гроші ще не надійшли, тож вона обійшлася без VR-окулярів.

Кошти перерахували значно пізніше. За них ми придбали всю необхідну техніку, покрили витрати на логістику й створили три окремі історії, кожна з яких дуже різниться від іншої. Я також навчався процесу зйомки у форматі 360°, адже досі ніколи цього не робив. Процес освіти теж забрав трохи часу.

Скріншот з фільму у VR
Скріншот з фільму у VR
Скріншот з фільму у VR
Скріншот з фільму у VR

Каннспект: самые яркие работы и рекламные тренды Каннских львов 2017

АвторАнтон Кудинов
31 Серпня 2017

Украинский рекламщик Антон Кудинов в начале лета побывал на главном профильном форуме мира – Cannes Lions 2017, где он представлял Украину в конкурсе Young Lions Competition (Media). Для Platfor.ma он выждал паузу и отобрал самые любопытные работы фестиваля и определил тренды, которые отрасль подхватила в этом году.

Самое главное, что отличает большую часть работ из шорт-листов от работ победителей – это то, что бренды и их коммуникационные проекты по-настоящему сделали что-то для мира. В основном, конечно, что-то полезное – то есть не просто рассказали красивую историю о себе ненаглядных. Хотя, разумеется, нельзя сказать, что просто захватывающие и увлекательные ролики или печатная реклама не берут наград и не привлекают внимания жюри и публики.

Вот, например, какой может быть история от The Martin Agency для фонда Donate Life (Film Lion – золото).

Но при этом во многих номинациях фестиваля (в том числе Film) награждаются работы, которые сделали что-то в реальном мире – за границей кадра. Например, проект Superhumans, о котором чуть ниже.

Наглядный пример того, как компании реально делают что-то в своих кампаниях – кейс для Boost Mobile от агентства 180LA (Integrated Lion – Grand prix).

Не пропускати рекламу: 12 українських роликів, які ви забули подивитися у 2017

5 Січня 2018

Перший тиждень нового року – час зазвичай дуже розслаблений. Але проблеми нікуди не ділися. Знущання над тваринами, гендерна дискримінація та жлобство – ось біди, які найбільше турбують молодих українських рекламістів. Із півтисячі робіт, знятих для фестивалю соціальної реклами Molodiya Festival у 2017-му, Platfor.ma визначила найпоказовіші теми і пропонує їх подивитись.

Дресура тварин у цирках відбувається за допомогою електроструму, побиття, штрикання списами тощо, а утримуються вони у тісних клітках, які фактично знерухомлюють живу істоту. Коли і якщо циркові утриманці доживають до «пенсійного» віку, то їх часто вбивають з міркувань фінансової доцільності. Зрештою сам факт утримання диких тварин в неволі та їх експлуатація з розважальною метою справедливо вважається явищем негуманним. Понад півсотні цивілізованих країн вже повністю відмовилися від використання диких або будь-яких тварин у цирках.

В Україні ж тільки у кількох областях заборонені пересувні цирки-шапіто, та й то закон регулярно порушується. Втім, покінчити із середньовічними розвагами можна просто: зменшити на них попит. Про це соцреклама Анастасії Тихої, Даші Урвачової та Євгенії Драч.

Домашні тварини губляться щодня, лише 10-15% з них повертаються додому, інші ж поповнюють лави безпритульних. Повернути улюбленця можна завдяки мікрочіпу з усією інформацією про нього, який безболісно вживлюється у тіло тварини.

У багатьох країнах електронна ідентифікація чотирилапих є обов’язковою, в інших ця процедура просто дуже популярна. З 2010 року в’їзд тварин без такого мікрочіпа в країни Євросоюзу заборонено. В Україні ця практика тільки починає впроваджуватися: в кінці минулого року у Львові безкоштовно прочіпували перші кілька тисяч собак. Соціальний ролик про відповідальне ставлення до домашніх улюбленців зняли young&hungry production.

Плащ из травы, пластинка из крови: как дизайн ищет новые пути и находит их

АвторНадія Шейкіна
30 Січня 2018

Пока консерваторы копают картошку у бабушки на огороде, новаторы из мира дизайна озаботились тем, как синтезировать из этой картошки что-то полезное в хозяйстве, например, ложку. Ресурсы планеты исчерпываются, а человечество не только потребляет все больше, но и отправляет в отходы невероятное количество сырья. Выпускница Эйндховенской академии дизайна Даша Цапенко прочла лекцию о биоматериалах в дизайне, а Platfor.ma записала самое интересное.

В Эйндховенской академии лабораторию биоматериалов открыли несколько лет назад, а в США дизайнеры уже многого достигли в этом направлении. Очевидно, руководство академии решило не отставать от тренда – и в первый год магистратуры нам предложили создать что-то свое, используя потенциал биотехнологий.

Я, например, вырастила плащ из семян чиа. Прорастила их в ткани, пока «ворс» не достиг нескольких сантиметров. В Голландии постоянно идут дожди, и никто не любит эту погоду. А суть моей идеи была именно в том, чтобы человек искал дождь ради полива плаща. Я сама ходила так под ливнем, а потом выкладывала плащ на специальный поддон. В итоге он «прожил» около двух недель.

А наш преподаватель Эрик Кларенбик создал стул из мицелия – это корневая система грибов. Для этого он использовал специальный 3D-принтер, поместил субстрат с мицелием в него и напечатал части стула, которые потом собрал в единую конструкцию.

Плащ из ростков чиа - проект Даши Цапенко / dashatsapenko.com
Myceliumchair - проект Эрика Кларенбика / ericklarenbeek.com

Кстати, в качестве биоматериала чаще используют именно мицелий, а не сами грибы. Американская компания Ecovative увидела в этом материале строительный потенциал и начала выращивать утеплитель для домов. Он легкий, плотный, пористый, полностью биоразлагаемый. Для субстрата они применяют местные материалы: солому, например. Измельчают ее и смешивают с грибными спорами. Когда добавляют влагу, материал растет. Чтобы остановить рост и получить готовый продукт, который не будет расти даже при попадании воды, его запекают при определенной температуре.

Несколько лет назад Ecovative создали биоразлагаемые кирпичи.  В качестве субстрата использовали сельскохозяйственные отходы. Потом из кирпичей выстроили временную башню для проекта, разработанного архитектором Дэвидом Бенджамином в рамках программы молодых архитекторов MoMA.

Кроме того, в США уже довольно давно продают наборы по принципу «Сделай сам», только теперь это «Вырасти сам». В них вегетативная корневая структура грибов, субстрат и разъемная форма. Делаешь все по инструкции: растишь, запекаешь в обычной духовке – и готова твоя лампа, горшок для цветов или какая-то другая несложная вещь для дома.