Проєкт Минуле / Майбутнє / Мистецтво проведе публічні дискусії про 9 травня і «Кролика Джоджо»

29 Квітня 2020
дискусія мистецтво можливість освіта

7 і 20 травня відбудуться онлайн-дискусії, присвячені проблемі сприйняття Дня перемоги в сучасній Україні та суперечливому фільму Тайки Вайтіті «Кролик Джоджо».

Події незалежні одна від одної та мають різні теми, але обидві торкаються важливого питання – способу говорити про закінчення Другої світової війни та використання перемоги над нацизмом як зброї в сучасних політичних іграх. Приєднуйтесь, дивіться та ставте свої запитання.

Зі щитом або на щиті: що таке 8 і 9 травня для сучасної України?

7 травня 19:00

75 років відділяють нас від закінчення Другої світової війни. День перемоги над нацизмом став найпотужнішою символічною подією ХХ століття, яка запустила створення цілком нового (як здавалося тоді) світу. Історія Нової Європи починається 8 травня 1945 року. І ця ж дата запускає нові лінії глобального протистояння, дає початок розширенню радянської імперії. Дуже легко пам’ятати тільки один із цих векторів та розфарбувати післявоєнні події в чорне та біле. Але чи можна знайти таку оптику, щоб бачити все? Запрошуємо на розмову про те, чим є пам’ять про закінчення війни в Україні сьогодні.

Учасники дискусії:
– Антон Дробович, директор Українського інституту національної пам’яті, кандидат філософських наук;
– Оксана Довгополова, кураторка проєкту Минуле / Майбутнє / Мистецтво, докторка філософських наук, професорка кафедри філософії Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.

Онлайн-трансляція відбудеться 7 травня о 19:00 на Facebook-сторінці проєкту Минуле / Майбутнє / Мистецтво

Чи гітлери полюють на кролів? «Кролик Джоджо» та погляд у минуле

20 травня 19:00

Розмова про суперечливий фільм Тайки Вайтіті «Кролик Джоджо». Нам анонсували кіно про хлопчика, який має уявного друга Гітлера, дуже смішного Гітлера. А якщо копнути глибше, то виходить кіно про хлопчика, який уявляє себе наці, але знаходиться людина, яка каже йому: ти не наці. Що це було? Комедія, водевіль, фарс? Нове слово в комеморації Голокосту поряд із «Маусом» Арта Шпігельмана? Поділимось думками на онлайн-зустрічі.

Учасники дискусії:
– Кирил Ліпатов, очільник наукового відділу Одеського художнього музею;
– Лідія Стародубцева, завідувачка кафедри медіакомунікацій Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна;
– Оксана Довгополова, кураторка проєкту Минуле / Майбутнє / Мистецтво, професорка кафедри філософії Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.

Онлайн-трансляція відбудеться 20 травня о 19:00 на Facebook-сторінці проєкту Минуле / Майбутнє / Мистецтво.

Ці зустрічі – чергові події в серії культурних і освітніх заходів проєкту Минуле / Майбутнє / Мистецтво. Проєкт працює з темою колективної пам’яті та орієнтується на широку спільноту, а не лише на експертів та професіоналів.

Кураторки проєкту – Оксана Довгополова та Катерина Семенюк. Працюють з питаннями минулого та культури пам’яті як у сфері сучасного мистецтва, так і в освітній, академічній та соціальній площинах. Мають досвід роботи в міжнародних меморіальних ініціативах, а також здійснювали виставкові та дискусійні проєкти. Раніше розвивали експериментальний підрозділ Memory Lab в Меморіальному центрі Голокосту «Бабин Яр» та курували проєкт «Сад пам’яті» (у партнерстві з фондом ІЗОЛЯЦІЯ).

Найцiкавiше на сайтi

Рецепт антивірусу: як Харарі розповів Україні про боротьбу з пандемією та роль освіти у ній

АвторPlatfor.ma
22 Квітня 2020

Історик, письменник, доктор філософії, автор бестселеру «Людина розумна» та носій інших регалій Юваль Ной Харарі виступив на Антикризовому національному онлайн-EdCamp’і, наймасовішій освітній онлайн-події в історії України. Platfor.ma розшифрувала його звернення, у якому історик торкнувся не лише теми освіти у часи пандемії, а й розповів, яку небезпеку несе ставлення до коронавірусної кризи як до війни.

Просто надавати учнівству інформацію уже недостатньо. Їм не потрібно більше інформації – її й так забагато. Варто зосередитися на тому, щоб дати учням навички розрізняти надійні і ненадійні джерела, кому варто довіряти, а кому не варто; і як критично сприймати отриману інформацію. 

Сьогодні ми живемо в умовах глобальної пандемії коронавірусу, і це гарний приклад. У середні віки люди взагалі не володіли інформацією про поширення «чорної смерті». У 14-му столітті просто не було інформації. Ніхто не знав, що спричиняє цю хворобу, як вона поширюється і як її зупинити. Натомість інформації про коронавірус дуже багато. Частина цієї інформації – це якісні надійні дані про віруси, їхні мутації та поширення. Але левова частка – це сміхотворні теорії змов.

Людям складно розібратися, кому вірити. І відповідальність учительства – дати учням інструменти, щоб вони вміли розібратися в інформації в нових умовах, уміли відрізнити надійні джерела від теорій змов.

Як це зробити? Давати їм базову наукову освіту. Наприклад, якщо хтось прийде до вас і розповість якусь теорію змови про коронавірус, поставте цій людині просте запитання: «Чи не могли б ви, будь ласка, сказати, що таке вірус і як він спричиняє хворобу?» Якщо людина не можу дати чітку відповідь чи не знає, що таке вірус, – не можна вірити жодному слову цієї людини про коронавірус. Не потрібно мати докторський ступінь із біології – базового наукового розуміння вистачить.

Ось, для прикладу, просте правило, якого вчителі можуть навчити учнів, щодо оцінювання інформації. Варто навчити дітей, звідки беруться наукові знання. І це дасть учнівству ще один інструмент: вони знатимуть, кому і чому вірити, а кому і чому – ні. Звісно, інструментів більше, це лише два приклади. Але ідея в тому, щоб не передавати учням готову інформацію, а дати їм інструменти для самостійного її пошуку та оцінювання її надійності. Звісно, це набагато складніше, ніж просто давати готову інформацію. Але це дуже важливе завдання у 21 столітті.

Я думаю, ми досить гнучкі, але для всього потрібен час. Не варто очікувати, що звички, які формувалися десятиліттями, навіть століттями, можна змінити за тиждень-другий. Іноді саму технологію можна впровадити досить швидко, але на адаптацію людям однаково потрібно більше часу. Ми зараз дуже звикли телефонувати одне одному, але коли телефони лише з’являлися, це було дуже революційно. Людям знадобилося багато років, щоб звикнути до них. Зараз вони здаються давньою технологією, ніби з іншого життя. Думаю, що так само і з новими технологіями – наприклад, відеозв’язком, який використовують у класі. Я двадцять років викладаю в університеті, а зараз веду онлайн-курси, і це досі дається мені непросто.

Технологія працює добре більшість часу. Але, наприклад, під кінець онлайн-заняття я помічаю, що і я, і студенти почуваємося більш виснаженими, ніж після звичайного. Я думаю, що це вимагає значно активнішої концентрації. Коли я заходжу у реальну аудиторію, сідаю та розмовляю зі студентами, я можу бачити усі їх обличчя, рухи тіла, я можу відчувати людей і атмосферу. А зараз я сиджу перед комп’ютером і можу бачити лише малі квадратики з малими обличчями. Але щоб зрозуміти, що відбувається в «аудиторії» – їм нудно чи цікаво, чи сміються вони з моїх жартів, – потрібно докласти значно більше уваги та зусиль. Тому я помічаю, що за півтори години почуваюся виснаженим. А студентам навіть важче, бо я викладаю лише три таких лекції, а вони навчаються щодня. Тому я думаю, що нам знадобиться значно більше часу, щоб зрозуміти, як ми можемо найефективніше застосувати ці нові технології.

PornHub, Burger King, Бенксі: креативні кейси епохи коронавірусу

Вміння адаптуватися та правильно реагувати на зміни – одна з найважливіших якостей сучасної людини. Під час епідемії коронавірусу та епохи самоізоляції бренди, організації, митці, креативники, рекламні агенції та звичайні люди не падають духом і різними методами щосили вигукують: «Разом поборемо!». Platfor.ma зібрала креативні, сміливі, а іноді й геніальні кейси зі всього світу, повз які соромно пройти.

Маркетингова компанія Pattern89 за допомогою штучного інтелекту проаналізувала рекламний ринок після оголошення карантину. Вдалося зробити такі висновки:

– у соцмережах стало на 27,4% менше зображень і відео з людьми, які обіймаються, цілуються, тримаються за руки, тиснуть руки або торкаються одне одного – соціальне дистанціювання дісталося й сюди. Замість цього маркетологи стали частіше використовувати фото, де в кадрі знаходиться тільки одна людина, або ж безпосередньо зображення самого продукту;

– у рекламі стало в 6 разів більше зображень і відео з миттям рук, а також збільшилася кількість віжуалів з зображенням води та бризок;

– у 4 рази збільшилася кількість заголовків і текстів, в яких згадуються спорт і фітнес;

– використання зображень, пов’язаних з подорожами, зменшилося на 8%;

– електроніка з’являється в 39% оголошень у соцмережах. Експерти пов’язують це не тільки з просуванням цих продуктів, а й з підвищеною залежністю від гаджетів в період пандемії.

Можна зробити висновок, що прогресивний світ реклами дуже швидко відреагував на складнощі та адаптувався до нових умов. Але це тільки сухі дані, а от креативні кроки, які вигадали бренди зі всього світу, щоб підтримати людство та показати себе – набагато цікавіші.

1. Легендарний сервіс Pornhub запустив жартівливий сайт ScrubHub з еротичними, сміливими та, безумовно, вологими відео з миттям рук. Дуже гаряче, тільки якщо комунальники водопостачання не відключили. Збуджує фантазію та нагадує про особисту гігієну.

2. Відомі світові видання через обкладинки надають свій візуальний коментар щодо коронавірусних подій. Хтось звертає увагу на соціальне дистанціювання, хтось робить фешн-знімок з людиною у захисному костюмі, хтось малює ілюстрацію про лікарів, а хтось і зовсім нічого не зображує на обкладинці, щоб підтримати медпрацівників і сказати: «Немає нічого важливішого за те, що зараз коїться у світі». Серед ентузіастів Guardian Weekly, GQ, Vogue, Vanity Fair, The New Yorker, Prestige Magazine, Newsweek, New York Magazine, Telerama.

 
 
 
 
 
Посмотреть эту публикацию в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Публикация от Vanity Fair (@vanityfair)

 
 
 
 
 
Посмотреть эту публикацию в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Публикация от The New Yorker (@newyorkermag)

 
 
 
 
 
Посмотреть эту публикацию в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Публикация от Andrew Stocks (@pieshopdesigns)

Всі в курсі: як онлайн-освіта Prometheus робить дива для півмільйона українців

У жовтні 2014 онлайн з’явився сайт Prometheus, на якому почали викладати безкоштовні онлайн-курси, підготовлені провідними українськими та світовими спеціалістами. Зараз це масштабний портал з десятками програм на різноманітні теми: від менеджменту чи медіаграмотності до підготовки до ЗНО та філософії. Проект є одним із ідеологів перетворення української освіти на дещо сучасне та актуальне. Тому Platfor.ma поговорила з засновником Prometheus Іваном Примаченком про те, чим пишаються ці безкоштовні онлайн-курси, через що хвилюються, та яким буде майбутнє освіти.

– Перш за все, розкажіть якісь новини про Prometheus, щоб всі вас ще більше полюбили?

– Найближчим часом ми запустимо велику кількість нових курсів. Серед травневих анонсів – перший в Україні онлайн-курс з сексуальної освіти, що зробить основи сексуального виховання доступними кожному. Українським підліткам зараз реально не вистачає таких знань. З ними ніхто не розмовляє про секс, ані в школі, ані в родині. Ми сподіваємося змінити цю ситуацію і розраховуємо, що до поширення цього курсу приєднаються як дорослі, так і самі підлітки. Якщо батьки не знають, як обговорити тему сексу з підлітком, то вони можуть встановити своїй дитині на смартфон додаток Prometheus з цим курсом. А вчителі біології можуть поширювати курс серед своїх учнів (до речі, ось тут можна подивитись наш спецпроект про секс «Тойво». – Platfor.ma)

Інший великий проект – це курс «Як вступити в провідні західні школи та університети» на повну стипендію від випускників Гарварду, університету Пенсильванії та Стенфорду. Головна мета курсу – не тільки допомогти українцям вступати в найкращі західні навчальні заклади, а й мотивувати їх повернутися після навчання в Україну, щоб зробити країну кращою.

– Курси про економіку, математику, ЗНО, дизайн-мислення – це зрозуміло. А як взагалі можливо навчати, скажімо, медицині в онлайн-форматі? Такі курси ж існують.

– Медицина, як і багато інших областей, поділяються на теорію і практику. І теорія прекрасно вивчається в онлайн-форматі. Гарвардська медична школа запустила цілу серію масових онлайн-курсів для того, щоб використовувати в своєму власному навчальному процесі. Скажу більше, в онлайні теорія часто вчиться краще, ніж в офлайні, хоча б тому, що в онлайн-матеріалах може бути багато інтерактивних завдань, ілюстрацій, інфографіки та інших наочних матеріалів.

Зрозуміло, що практична сторона питання повинна вивчатися тільки на практиці. Поєднуючи онлайн і офлайн, ми отримуємо змішане навчання, яке, згідно з багатьма дослідженнями, більш ефективне ніж просто офлайн.

– А як ви перевіряєте ефективність курсів? Чи є якийсь умовний показник «скільки людей після нашого онлайн-курсу влаштувалися на роботу» або ще якісь дані, які дозволяють зрозуміти результати?

У нас є ціла серія індикаторів. І один з них – це відсоток тих, хто успішно закінчив курс. З іншого боку, ми дивимося на відгуки слухачів на форумі курсу. Ми також збираємо історії успіху наших слухачів і публікуємо деякі з них. Але зрозуміло, що ми не можемо перевірити, як справи у всіх наших «випускників», адже кількість зареєстрованих слухачів платформи вже перевалила за 550 тис. людей.

– Ми нещодавно писали текст про нестандартні професії, що можна отримати у різних країнах, а поштовхом стало те, що в Україні відкрили курс з «Гри престолів». За вашими відчуттями, наші ВНЗ все ще нафталінові та архаїчні, чи ситуація міняється на краще?

– З моєї точки зору, ситуація поступово змінюється на краще. Хоча, звичайно, більшість українських вищих навчальних закладів залишаються надзвичайно консервативними. У той же час ми співпрацюємо з тридцятьма українськими університетами, які впроваджують наші онлайн-курси у свій навчальний процес офлайн у форматі змішаного навчання.

Мені здається, це є прекрасною демонстрацією того, що передові ВНЗ готові до нових форм співпраці і до нових форм предметів. Цей процес рухається повільно, але коли бачиш, як в обласному центрі студенти першокурсники навчаються за перекладеним нами найкращим в світі онлайн-курсом програмування Гарвардського університету CS50, то розумієш, що майбутнє в українській освіті вже наступило – просто воно нерівномірно розподілено.

Професії стають все більш вузькопрофільними, а світ взагалі скоро лусне від кількості інформації. Що буде далі?

– Я згоден з тим, що кількість інформації збільшується, а вузькопрофільні спеціальності сьогодні є трендом. Але ще один тренд – це міжгалузеві дослідження і міжгалузева робота, яка об’єднує в собі кілька спеціальностей одночасно. І попит на таких широкопрофільних фахівців зростає вибуховими темпами. Нехай вони не дуже глибоко розбираються в кожній окремо взятій темі, але можуть об’єднати і синтезувати в собі знання з різних областей і стати своєрідним містком між галузями.

Інший тренд полягає в тому, що ми повинні знайти спосіб доступно поясняти складність світу навколо нас. Ми не можемо довіряти виключно вузько кваліфікованим фахівцям. Якщо громадяни не розуміють основ політики та економіки, загальних тенденцій розвитку країни та світу, то ними легко маніпулювати. Зараз ми спостерігаємо, що політтехнологи добре освоїли слабкі місця і вроджені «сліпі зони» людської свідомості і вміло використовують їх. Таким же чином поширюється неправдива інформація і пропаганда.

Це відбувається тому, що шкільна система навчання застаріла, вона не змогла ефективно пристосуватися і навчити громадян хоча б азам цих нових відкриттів у галузі роботи людської свідомості, а також пов’язаних з ними маніпуляцій. Тому зараз ми в режимі лихоманки повинні створювати курси медіаграмотності, критичного мислення і поширювати їх. Мені здається, цей тренд буде і далі зростати, це не просто якийсь одноразовий виклик.

Єдина фундаментальна відповідь на цю ситуацію – радикальна реформа освіти. Освіта повинна не просто навчати окремим фактам або набору навичок. Ми повинні вже в школі навчати учнів критично аналізувати інформацію і факти, відокремлювати правду від брехні. Ми повинні навчати їх навчатися самостійно. Потрібно дати людям ефективні стратегії прийняття складних рішень. Всі ці навички повинні бути інтегровані в навчальний процес і повинні стати основною метою навчального процесу. Тому що просто факти ми і так можемо знайти в книгах або інтернеті. Тільки нова система навчання дозволить людям і суспільству в цілому ефективно пристосовуватися до стрімких змін світу.

Виговорити з себе СРСР: про що забули творці серіалу «Чорнобиль»

АвторАся Баздирєва
14 Червня 2019

Одночасно з усією планетою мистецтвознавиця Ася Баздирєва подивилася серіал «Чорнобиль» і поміркувала для Platfor.ma про те, в чому його ключова культурна суперечність з реальністю, що він говорить світу про Україну і нам – про нас самих.

Цього літа я як і всі, кому дозволяють нерви та інтернет, дивлюся серіал «Чорнобиль». Зі значно більшим інтересом я спостерігаю за реакціями – особистими й суспільними, в улюблених виданнях чи одкровеннях у Facebook.

Для мене найбільша цінність серіалу полягає в двох речах. Перше очевидно – приголомшлива деталізація в зображенні матеріальної культури того часу, яка ніде раніше не була показана з такою точністю. Під час перегляду історія Чорнобиля, яку я і так знаю дуже добре, відходить на другий план. Поки я розглядаю сміттєве відро Легасова або нічнушку Людмили – в повних флешбеках я дивлюся у власне дитинство, яке випало на зміну епох і географій, що пішли без вороття.

Друге – це не стільки сам серіал, скільки корпус знань, який він мобілізував за рахунок своєї видовищності так швидко. Аварія на ЧАЕС – далеко не єдина зона тиші на наших просторах, де адекватна рефлексія про самих себе поки можлива лише на околицях гуманітарних наук. Яка з недавніх історичних подій України було б системно вивчена та опрацьована – від травми до наративу? Я не знаю такої, але в цьому разі нам, можна сказати, пощастило, що найбільша антропогенна катастрофа в історії дісталася Україні й що в останні роки західний світ охоплений кліматичної панікою. Всім раптом стало цікаво, а коли всім – то вже і нам самим.

На цьому тлі, напевно, зовсім неважливо, яким вийшов серіал. Досить хорошим, щоб кожен вклав у нього своє. Наприклад, у статті «Сталінізм з британським акцентом» автор говорить про те, що владні й колоніальні прийоми Британії та СРСР не сильно відрізняються, а серіал повинен стати для британців приводом замислитися вже сьогодні. А ось чудовий текст Альони Солнцевої підсумовує рідкісні тривоги з російської сторони. Тут серіал «Чорнобиль» стає метафорою пошуку правди в той час, коли в Росії по радянських рейках йде повне її знецінення. У прийдешній російській версії серіалу, передбачає авторка, буде пошук ворога і диверсанта.

Але все ж серіал досить симптоматичний в своїй нерозбірливості – так добре знайомій, коли захід намагається звести своє розуміння інших контекстів до відомих формул (так само, як і Росія не здатна вийти за межі універсалізуючого імперського погляду). У «Чорнобилі», як справедливо вказує Маша Гессен в The New Yorker, неправильно показані владні ієрархії CРCР, але при цьому портретизація події відбувається виключно з позицій влади. Уособити безліч нюансів радянської системи – дійсну причину аварії – було б складно, хоча автори й спробували розставити натяки тут і там: засекречені документи, неможливість координації між відділами, пропаганда понад життя і, зрештою, блискучий, хоча й вигаданий монолог Легасова в суді. Натомість серіал вибудовується навколо скоригованої історії Валерія Легасова й вигаданої Уляни Хомюк (кожен з яких неможливий для свого контексту), які викривають лиходія Анатолія Дятлова.