На музику в кіно, чесно кажучи, ніколи не звертала особливої уваги. Хоча кіно любила змалку – в центрі Рівного був великий кінотеатр «Жовтень» (а ще – «ім. Шевченка», «Аврора”, «Партизан») тому ми з сестрою майже кожної неділі сиділи перед великим екраном.

Саме вона мене витягла влітку перед вступним іспитом у музучилище подивитися «Сталкер» Тарковського. Напевно, це й був той перший фільм, де я відчула, як може працювати музика, особливо – електронна музика. Пізніше зрозуміла, що роботи Едуарда Артем’єва в кіно – зразок справжньої професійної відданості: вони завжди оригінальні, в них немає й натяку на «жанрову референтність», яку часто помічаємо в сучасному «продюсерському» кіно.

Яскравий приклад – сцена переїзду на дрезині в Зону. Саме музичні засоби забезпечують нам відчуття переходу в іншу реальність.

З інших чудових робіт Артем’єва у фільмах Тарковського – океан у фільмі «Соляріс».

На прошлой неделе мне трижды предложили бесплатно сделать разного рода проекты. Бесплатно – потому что они социальные, важные и некоммерческие. Все бы ничего, но некоммерческие, социальные и важные проекты – это и есть моя работа, поскольку творческий сектор – как раз те люди, которые все эти инициативы обслуживают. А слово «социальный» далеко не всегда означает благотворительный и уж тем более волонтерский.

«Смертных грехов не семь, а восемь. Восьмой – работать бесплатно», – так в прошлом году высказался в Киеве Евгений Чичваркин. Но есть в Украине серьезная проблема, когда один человек просит – иногда очень настойчиво – сделать что-то по доброте душевной. Однако таким образом вы просто показываете свое неуважение, и считаете, что ваша идея гораздо значимей, чем работа другого человека.

Вы же не предлагаете вашему стоматологу бесплатно поставить вам пломбу, правда: «Да там работы всего на полчаса, и пломба-то крохотная нужна!» Не приходите в магазин и не пробуете взять бесплатно понравившееся вам платье: «Слушайте, мне не для себя, я в нем буду волонтерить». И платите за такси, даже если едете на нем на благотворительный концерт.

Креативный сектор имеет сильнейший потенциал. Это необъятная индустрия, которая в европейских странах составляет совсем нестыдную долю от ВВП. Но ее нужно уважать.

Но при этом у нас вполне вошло в привычку просить дизайнера бесплатно нарисовать сайт, фотографа – поснимать за еду, а журналиста – написать вечерком эссе о своем проекте. Так вот, если мы хотим, чтобы события, выставки, концерты и прочие некоммерческие проекты проходили на высоком уровне – эту работу нужно оплачивать. Креативный сектор имеет сильнейший потенциал. Это необъятная индустрия, которая в европейских странах составляет совсем нестыдную долю от ВВП. Но ее нужно уважать.

В понятии креативная экономика ровно половина слов – это «экономика». Если упрощенно, то на Западе все понимают ценность культуры и того, что, в принципе, это такой же сектор услуг, как и любой другой. И когда вы просите художника нарисовать картину, фотографа – напечатать еще одну фотографию, дизайнера – сделать логотип, куратора – устроить выставку, а культурного менеджера – организовать любое событие, то это должно оплачиваться так же, как маникюр в салоне и замена масла на СТО. Почему вы считаете нужным оставлять официанту чаевые, но не воспринимаете идею хотя бы минимально оплачивать труд, который формирует основы вашего эстетического бытия?

Так вот: когда вы предлагаете кому-то сделать что-то бесплатно, помните о том, что:

– Это и есть его хлеб. Он этим зарабатывает, кормит свою семью, детей, оплачивает обучение и жилье. И если он будет регулярно соглашаться делать свою работу бесплатно, то у него не будет еды, семьи, обучения и жилья;

– Работать бесплатно для него равносильно уходить в минус. Потому что он тратит свое время, а значит теряет деньги, которые мог бы заработать, чтобы оплатить все расходы компании и зарплаты своих сотрудников;

– Большинство проектов, которые предлагают художникам /агентам культуры – страшно социальные, мегаважные и останутся в истории. Ваш – не исключение.

Одно дело, если бесплатно поработать просят друзья. Но зачастую в ответ на вопрос о гонораре совершенно незнакомые люди с удивлением разводят руками: «Но ведь вы получите такой пиар и такое промо!» Работать за пиар – штука полезная и хорошая, но только до тех пор, пока не хочется поужинать.

И тогда остается только ждать, когда в магазине или ресторане вас согласятся снабжать едой за эти самые пиар и промо. Предлагать художникам и культурным агентам такое вместо гонорара – это то же самое, что в старые времена подсказать им есть пирожные, если нет хлеба.

За последние два года в Украине очень многое делается бесплатно. Волонтеры и активисты во многом подменили функции государства – и это потрясающий пример единения. Множество культурных и околокультурных событий были организованы только благодаря тому, что разные люди пожертвовали ради этого своими временем и деньгами. Не раз занимались таким и мы с друзьями и коллегами. Но очень важно понимать, что бесплатный труд не должен становиться аксиомой, и неправильно внушать чувство вины за то, что ты выбираешь свой общественно важный проект, а не человека, который просит тебя сделать что-то «за пиар». Помогать можно и нужно, но только тогда, когда у тебя есть на это силы и время, а не тогда, когда тебя к этому насильно подталкивают.

Очень хочется, чтобы все творческие и талантливые люди остались здесь, а не эмигрировали, как это уже происходит, например, с художниками, которые прекрасно отправляются на резиденции за границей, получают западные гранты и постепенно навсегда уезжают туда, где более благополучные условия. Если вы хотите повышать качество культуры здесь – начните с себя, с осознания того, что нужно не просто потреблять, а понимать ценность того, что для вас создают другие. И цените любой чужой труд.

– Давайте поговоримо про креативність. Це набута навичка чи природня здібність, якою володіє кожна людина?

– Я вірю, що кожна людина має вроджений творчий потенціал, фактично, безлімітний. Я можу помилятись, але я готовий покласти свою кар’єру на цю ідею. Ми не можемо навчити креативності, але ми можемо розкрити в людині цю силу. Є люди, які мають приховану креативність, тому що вони психологічно відгородились від цього, можливо, підсвідомо. Це про те, як визволити креативність, яка вже є. Всі діти креативні, а ми всі діти.

Уявіть, що креативність – це магічний сундук зі скарбами, наповнений будь-якими предметами, які ви хочете: келихами, дорогоцінним камінням, магічним зіллям, тощо. І якщо вам щось потрібно, ви просто відкриваєте цю скриньку і дістаєте все звідти. Але для багатьох людей ця скринька зачинена, знаходиться десь всередині вулкану і охороняється драконом. Тому наша основна ціль – допомогти людям знайти цю скриньку та відімкнути її.

Проте я не думаю, що ми зможемо колись вбити дракона. Дракон, який охороняє скриньку, у моїй метафорі дуже цінний і важливий, тому те, чому я вчу людей – це подружитись з цим драконом або навчитись його відволікатись на деякий час.

– А якщо люди бояться дізнатись, що лежить в тій скриньці?

– Деякі люди не хочуть змін. Вони думають, що, відімкнувши цю креативність, вони не зможуть повернути все назад. Люди вивчають, як досягти цілей та високих стандартів. Це навички, які ми розвиваємо у школі, на тренінгах, навчаємось плануванню та оцінці речей за певними критеріями. Якщо я скажу, що ці навички погані, тоді люди скажуть, що я помиляюсь. Але якщо я скажу, що ваші навички дуже хороші, ми просто додамо до них ще деякі і зберемо все до купи, вони не відмовляться. Я просто додаю додатковий інструмент до коробки з інструментами.

– Я гортав книгу «Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал» і був здивований, як легко вона написана і при цьому насичена практичними порадами. Що найголовніше для вас у цій книзі?

– Я думаю, що річ, яка виділяється для мене найбільше у цій книзі, – це flip, «концепція сальто». Мова йде про те, що якщо людина не вважає себе креативною, а потім починає розуміти, що здатна на це, то вона робить своєрідне сальто. Це дуже глибинна річ.

Інша важлива штука, про яку говорять автори, – це що ти не маєш бути креативним завжди і у всьому. Тому важливий саме той момент, коли ти говориш: «О, я можу зробити це!» – і робиш щось креативне, а потім ще більш креативне, і ще. Тоді життя змінюється.

– Чи пам’ятаєте ви той час, коли відбувся ваш власний «flip»?

– Це хороше питання. Коли я був студентом у Стенфорді, то відвідував клас «Імпровізаційний театр». Моїм вчителем та ментором була Патріція Райан Медсон – і вона робила дивовижні речі.

Ви знаєте, дуже страшно піднятися на сцену і не знати, що ти хочеш сказати і як це зробити. Для деяких людей це гірше за страх смерті. Про це Патріція говорить так: «Твоя робота – не бути веселим чи розумним, креативним і навіть цікавим. Твоя робота – просто бути тут і підтримувати твого партнера (аудиторію. – Platfor.ma). Зробити так, щоб твій партнер виглядав добре, приділити йому увагу». Цей урок навчив мене мужності. Я сказав собі, що мова не про моє его та не про мене, але я можу бути корисним комусь іншому. На тому уроці вона також сказала, що можливо однією з цілей на цій землі для нас є піклуватись один про одного. І я вирішив, що це той шлях, яким я проживу своє життя. Можливо, це був мій «flip».

Зараз я викладаю те, чому мене навчила Патріція. Вона написала книгу «Improv Wisdom: Don’t Prepare, Just Show Up» («Мудрість імпровізації: перестань готуватися, починай робити». – Platfor.ma), і це моя чернетка, яку я використовую у класі та ділюсь нею з усіма моїми студентами.

– Ви вчите речам, які не так просто зрозуміти, особливо, якщо людина має своє «тверде мислення». Уявімо ваших MBA студентів, СЕО, які зосередженні на бізнесі та грошах. Як відбуваються їх трансформації?

– Це насправді дуже легко. Люди приходять до Стенфорду, тому що хочуть бути у Кремнієвій долині. Вони вже мають дух підприємництва, оточений інноваційним мисленням, і приходять до мого класу, тому що хочуть робити більше.

Зараз працювати набагато легше. Ось ще декілька років тому я комунікував з корпораціями та організаціями і намагався дати їм елементарні навички – «soft skills». Мені доводилось приховувати той факт, що це імпровізація, і я говорив їм так: «Давайте зробимо багато-інтерактивне моделювання». Тоді треба було підлаштовуватись під них. Це насправді дуже простий інструмент: оцінити те, що ви пропонуєте учаснику, і робити це на їх мові та у їх манері.

– У книзі говориться про співчуття. І те, про що ви зараз говорите, це теж про співчуття. Наскільки важлива емпатія у побудові стосунків?

– Це основне. Коли ми дивимось на процес дизайн мислення, це зазвичай починається з емпатії. І я думаю, що ми повертаємось до того, чому я навчився у Патріції Медсон: «Емпатія – це не про тебе, це про твого партнера, про твою аудиторію, клієнтів, покупців, людей, з якими ти працюєш. Якщо ти можеш поставити себе на їх місце, зрозуміти їх, тоді ти побудуєш зв’язок з ними і ти виростеш особистісно».

– Чи можемо ми прикидатися співчутливими і підробляти емпатію?

– Ви можете прикидатись співчутливим в якості інструменту для того, щоб відчути справжню емпатію. Я говорю студентам, що я ділюсь знаннями з вами, але ви не повинні використовувати їх заради зла. Тобто ви не повинні маніпулювати людьми. Якщо ваш намір – побудувати справжній зв’язок, тоді це хороша причина для того, щоб досліджувати та демонструвати емпатію.

– Ви говорите, що не можна використовувати отримані навички задля злих намірів. Чи ви колись відчували, що хтось з ваших студентів чи людей, з якими ви працювали, застосували ці інструменти заради чогось поганого?

– Були деякі моменти, коли я відчував, що дехто з мого класу використовував інформацію для хибних цілей. Але це дуже рідко. Стендфорд відрізняється від еліт з інших університетів східного узбережжя, які дуже конкуруючі та запеклі. У нас не так. Я відчуваю себе успішним, коли ми обоє успішні. І мені здається, в Стенфорді студенти хоч і дуже вмотивовані, але намагаються конкурувати лише самі з собою і допомагати один одному. Звичайно, є учні, які хочуть бути кращими за інших, але я очікую, що в кінці семестру вони відчуватимуть зв’язок та єднання. Вони зрозуміють, що успішні студенти – це не ті, які намагаються захопити увагу, а ті, які намагаються підтримати інших гравців.

Тридцатого сентября я проснулся и поел. Затем немного выждал и перекусил, после чего поел еще раз. Днем я пришел в редакцию, и не с пустыми руками – несколько видов роллов из ближайшего суши-бара и две большие пиццы обеспечили какой-никакой обед. Ближе к вечеру я немного покушал, а уже практически ночью плотно отужинал. Именно так я готовился к началу своего эксперимента, в рамках которого собираюсь месяц прожить на минимальную украинскую зарплату – 1218 грн.

Много это или мало? 1218 грн – это двести двадцать семь батонов марки «Киевский нарезанный». Или почти 25 кг куриных грудок. Шестьсот девять поездок на метро. Двадцать три бутылки Артемовского игристого вина. Около сорока процентов модели «Пальто серое в клетку» из магазина Zara. Впрочем, судя по моим расчетам, практически все это мне будет не по карману. Каждый день я могу тратить только по 39 грн и 29 копеек.

Я вешу 79 кг, живу в центре города и работаю в тридцати минутах ходьбы от дома – так что регулярных расходов на транспорт не предвидится. Что делать с коммунальными услугами – непонятно. В месяц мне нужно платить около 400 грн за свет и воду. Я и так не совсем представляю, как полноценно питаться, затрачивая по 13 грн на один прием пищи, и при этом не тратить деньги больше ни на что. А уж если еще и заплатить коммунальные, то я и вовсе рискую познакомиться с цингой ближе, чем хотелось бы. Решаю отложить этот вопрос. Вдруг в конце месяца я сорву куш в лотерею.

Зато сразу понятно, что в отдельный бюджет вне проекта нужно вывести моего мопса Агамемнона. Он создание странное, но вовсе не виноват в том, что и его хозяин не без странностей. К тому же Агамемнон не зарабатывает ничего, кроме лайков в Facebook, зато его корм, игрушки и пеленки отбирают в среднем по 600 грн ежемесячно. Такие затраты мне не по карману.

Вечером 30-го сентября я иду в супермаркет и начинаю заранее сорить деньгами из отложенных 1218 грн. Впрочем, советы друзей не проходят даром, и шопинг получается довольно мудрым. Ячневая и пшеничная крупы, килограмм картофеля, несколько морковок, капуста. Во фруктовом отделе обнаруживаются яблоки по 5 грн за килограмм. Выглядят они так, как будто есть их побрезговали даже червяки, но выбирать мне не приходится. В соседнем отделе нахожу две пачки макарон по цене одной. Обожаю акции. Особенно теперь.

Мясо мне не особенно по карману, но белок организму все равно нужен, поэтому я раскошеливаюсь на десяток яиц. В сумме все покупки обходятся мне в 57 грн. Не так уж много, учитывая целую кучу еды, лежащую на прилавке. Я настроен оптимистически.