PornHub запустив канал з бджолиним порно. Якщо ви подивитесь, то це їм допоможе!

18 Квітня 2019
природа секс

Один з найбільших порносайтів світу PornHub запустив новий канал BeeSexual, на якому користувачі можуть переглянути, як бджоли запилюють квіти. Pornhub хоче впевнитися, що кожен має хороший секс, навіть матінка-природа, тому звертає увагу користувачів на захист бджіл.

Зараз на каналі 14 коротких відео довжиною до хвилини. Кожне з них назване в стилі PornHub та озвучене порнозірками. Розміщені на каналі відео зібрали вже понад 85 тис. переглядів.

Ось як це виглядає:

За кожен перегляд PornHub  передає кошти благодійним фондам, які рятують бджіл. Віце-президент компанії Корі Прайс пояснив, що так компанія хоче змінити світ на краще. «Ми маємо 110 млн користувачів щодня, ми подумали, що всі вони могли б об’єднатися та допомогти зберегти цінний вид», – заявив він.

Популяція бджіл за останні роки дійсно зменшилася. Американські бджолярі втратили 40% вуликів на кінець 2018 року через раптову смерть їхніх мешканців. У той же час бджоли, за даними експертів, залишаються найважливішим видом запилювачів в природі, яким люди зобов’язані великою кількістю їжі.

Подивитися бджолине порно можна тут.

18 Квітня 9:50
природа секс
Найцiкавiше на сайтi

З видом на зникнення: ці тварини вимирають. І вони дивовижні

Багато видів лемурів, які мешкають лише на острові Мадагаскар, можуть зникнути. Серед них і сіфаки – незвичайні приматоподібні зі здивованим поглядом і жвавою ходою, які живуть у листяних лісах і харчуються рослинами. Ці тварини настільки ж нешкідливі, наскільки й беззахисні, і цим користуються браконьєри. Але це не єдина загроза для сіфак: викорчовування дерев і пожежі буквально знищують їхні домівки. Міжнародний союз охорони природи класифікує цих активних тварин як вимираючий вид.

 

Звіра надія і любов: як тварини вчаться говорити з людьми і доводять свій розум

АвторМикита Богданов
10 Серпня 2017

В зоопарку Атланти у віці 39 років помер орангутан Чантек. Він прославився тим, що вивчив мову жестів і мав цілий ряд інших інтелектуальних здібностей. Чантек ходив до коледжу і любив бургери, а його ім’ям назвали проект, що ставить за мету узаконити існування особистості у всіх людиноподібних мавп. Platfor.ma розповідає історію мавпи, яка вміла спілкуватися, і з’ясовує, чи готове людство поділитися частиною прав зі співмешканцями.

Чантек народився у 1977 році в дослідницькому центрі в США. Перші дев’ять років життя він провів у Теннессі з антропологом Лін Майлз. Лін досліджувала  навчання мавп мові – дуже поширений експеримент в Америці впродовж ХХ століття. За цей час орангутан усвідомив необхідність прибирати за собою в кімнаті, навчився використовувати і комбінувати підручні засоби у повсякденні, а також запам’ятав дорогу з кампусу до найближчої закусочної, яку міг навіть показати водієві. Однак найголовнішим його досягненням стало оволодіння американською мовою жестів – Чантек мав словник у 150 символів, – а також розуміння розмовної англійської. Після Чантека у світі лишилося тільки дві мавпи, що вміли користуватися людськими жестами: горила Коко і шимпанзе Уошо. Коко померла 19 червня 2018 року.

Чантек навіть відвідував заняття у місцевому університеті (про це зняли документальний фільм від Animal Planet та PBS: «Мавпа, що ходила до коледжу») та був улюбленцем академічної спільноти. Однак врешті адміністрація, яка побоювалася інцидентів і можливих судових позовів, наполягла, щоб вже дорослого Чантека відправили назад до зоопарку. Наступні 11 років він провів у тісній клітині, де страждав від депресії і зайвої ваги.

Одного разу колишні друзі-науковці завітали до нього. Чантек дуже розхвилювався, жестами показав ключі від автівки і попросив забрати його додому. Врешті в 1997 році зоопарк Атланти запропонував для розумного орангутана зону природного проживання, де він і залишився до кінця життя.

Чантек – гібрид двох єдиних існуючих на планеті видів орангутанів: борнейського і суматранського, а з місцевих мов його ім’я перекладається як «прекрасний». Це дуже розумні тварини, яким зараз загрожує зникнення. Разом з шимпанзе і горилами вони належать до родини гомінідів – де також є люди і наші викопні предки. Орангутанів, шимпанзе і горил відносять до людиноподібних мавп – тварин настільки фізіологічно і розумово близьких до людей, що деякі вчені домагаються визнання в них особисті і надання розширених прав.

Так, наприклад, у 1983 році була написана книга «Розум мавпи», автори якої, Девід та Анна Премаки, стверджували, що людиноподібних мавп можливо навчити мові. Вони писали: «Ми знаємо, що той, хто розуміє мовлення, повинен знати мову, навіть якщо він або вона не здатні відтворити її самостійно».

В 50-х роках ХХ століття проводився експеримент з шимпанзе Вікі, де її розумові здібності порівнювалися з дитячими. За рівнем логіки вона цілком могла конкурувати з дітьми – людиноподібні мавпи користуються метафорами та вміють узагальнювати, використовуючи знайомі слова для описання нових: «запальничка – це пляшка і сірник». Але мовлення при цьому стало нездоланною перешкодою: вважається, що на заваді стоїть будова голосового апарату та можлива відсутність у мозку певних структур, пов’язаних з вимовою.

Натомість шимпанзе довели свою здатність до повноцінного спілкування, успішно освоївши мови жестів, символів та лексиграм – несхожих на позначувані предмети умовних знаків, які вигадали спеціально для навчання людиноподібних мавп. В більшості випадках вони могли переносити властивості символів на схожі предмети: наприклад, якщо синій трикутник позначав червоне яблуко, то шимпанзе могли використати цей символ для позначення вишні, яка здавалася їм схожою.

Нікому не треба, ніц не варта, ні на що не впливає: стереотипи про культуру. Розвіюємо!

АвторОксана Семеник
5 Жовтня 2018

Що таке взагалі та культура? Одного визначення не можуть дати навіть культурологи, а для більшості це й досі означає щось про відпочинок чи похід в театр раз на рік. Часто навіть на державному рівні культуру, як інструмент впливу, не розглядають серйозно.  Разом з курсом для культурних менеджерів Creative Management Camp ми розбиваємо основні стереотипи про культуру з якими стикаються культурні менеджери кожного дня.

Катерина Носко, співзасновниця IST Publishing

«У більшості абсолютно туманні уявлення про те, чим, власне, культура є. Зазвичай її сприймають як відпочинок, тобто нею намагаються заповнити вільний час між однією серйозною справою та другою – ще більш серйозною наступною. Натомість це куди більш всеохопне поняття, яке визначає такі фундаментальні речі, як-от наші цінності та погляди на світ. Від останніх залежить, за кого ми, наприклад, голосуємо та де п’ємо каву, як ведемо бізнес та дотримуємось правил дорожнього руху, чи захищаємо тварин та чому ходимо на рейви. Відтак культура, все ж таки, щось більше, ніж відвідування вернісажу»

«Культурні та мистецькі проекти, що виникли у зв’язку з соціально-політичними потрясіннями, показують, що саме культура формує фундамент для створення у суспільстві спільних сенсів. Власне, в українському контексті все частіше бачимо рух у цьому ж напрямку на прикладі таких масштабних всеукраїнських форумів, як “Галіція Культ” у Харкові та “Слобода Культ” в Ужгороді, – продовжує Катерина. – У форматі обміну мистецькими практиками у нас з’являється не лише можливість дізнатись більше, з якими сенсами живуть чи-то на Галичині, чи-то на Слобожанщині, а й про нас самих, співставляючи себе з тим, що ми бачимо. Так культура, про яку прийнято згадувати лише наче на дозвіллі, насправді пропонує альтернативи побутування у світі, так звані лайфстали, уможливлює наше співіснування з іншими та окреслює спільні траєкторії для подальшого руху на основі вироблених спільно сенсів».

 

«От краще б ви…»: навіщо допомагати котикам, коли страждають люди

На шляху до доброї справи можна зіштовхнутись з безліччю питань і суперечностей. Краще врятувати одне життя зараз чи сто потім? Чи треба допомагати тваринам, якщо страждають люди? Як обрати тих, кому підтримка потрібна найбільше? Ми вирішили спитати про внутрішню конкуренцію у доброчинності тих, хто кожен день із цим працює, – співробітників благодійних організацій.

 

Чи допомагаєте ви іншим благодійним сферам?

Я допомагаю там, де можу допомогти – фінансово, морально і фізично. Ділюся досвідом, беру участь у зборах коштів та іншої допомоги у вигляді різних необхідних речей, ліків і продуктів, в поширенні інформації, буваю волонтером інших проектів. Не афішую це, бо вважаю допомогу іншим природною потребою людини та неодмінною частиною свідомого життя.

Що ви думаєте про те, що одні сфери благодійності важливіші за інші?

Ми живемо в такому часі та в такій країні, де допомоги та співчуття вимагає практично кожен третій. Міркувати на тему, що важливіше – кинуті тварини, незаможні, переселенці, багатодітні сім’ї, люди похилого віку або діти, – безглуздо. Потрібно робити те, що хочеш, і бути корисним тим, кому хочеш. Тут немає і не може бути градації за значимістю. А будь-які розмови на цю тему – популізм і розкидання слів на вітер.

Чи були у вас випадки, коли люди говорили, що важливіше допомогти іншій організації, а не вам?

Ні, я такого не пригадую. У нас у фонді є правило: ми нормально ставимося до відмов і вибору людини щодо допомоги іншим. Без необхідності міркувати на цю тему і робити висновки. Можливо, тому я не бачу і не помічаю подібних речей у своєму житті.

Якщо у людини є обмежена сума на добру справу і вона не може допомогти всім одразу, що б ви порадили?

Допомогти комусь одному. Не обов’язково потрібно вирішувати всі проблеми життя, брати на себе весь тягар. Досить участі в міру сил та можливостей – це та ж увага, вклад часу, добрі слова. У міру можливостей – ключовий компонент. Іноді навіть найнезначніша, на перший погляд, участь здатна докорінно змінити життя людини. І ось це по-справжньому важливо.