Купуйте листівки із прекрасними собаками від «Радіо Поділ» та підтримуйте притулок

6 Серпня 2020
благодійність тварини

Спільнота подкастерів «Радіо Поділ» випустила серію благодійних листівок «Прекрасні собаки Подолу». Весь прибуток від продажів надійде до притулку «Сіріус».

Радіо Поділ Собаки

Організатори ініціативи розповіли, що всі моделі живуть чи проводять дуже багато часу на Подолі та погодились на фотосесію у «Самосаді». Усього участь взяли 20 собак – від мопсів та біглів до вівчарок та безпородних красунчиків та красунь.

Листівки можна придбати у київському «Світі кави», Veterano Brownie та на сайті «Радіо Поділ». На вибір можна придбати серію із 5 листівок або весь набір із 19 листівок. Вартість 100 та 380 гривень відповідно. Усі деталі та фотографії песиків за посиланням.

6 Серпня 13:49
благодійність тварини
Найцiкавiше на сайтi

З видом на зникнення: ці тварини вимирають. І вони дивовижні

Багато видів лемурів, які мешкають лише на острові Мадагаскар, можуть зникнути. Серед них і сіфаки – незвичайні приматоподібні зі здивованим поглядом і жвавою ходою, які живуть у листяних лісах і харчуються рослинами. Ці тварини настільки ж нешкідливі, наскільки й беззахисні, і цим користуються браконьєри. Але це не єдина загроза для сіфак: викорчовування дерев і пожежі буквально знищують їхні домівки. Міжнародний союз охорони природи класифікує цих активних тварин як вимираючий вид.

 

Звіра надія і любов: як тварини вчаться говорити з людьми і доводять свій розум

АвторМикита Богданов
10 Серпня 2017

В зоопарку Атланти у віці 39 років помер орангутан Чантек. Він прославився тим, що вивчив мову жестів і мав цілий ряд інших інтелектуальних здібностей. Чантек ходив до коледжу і любив бургери, а його ім’ям назвали проект, що ставить за мету узаконити існування особистості у всіх людиноподібних мавп. Platfor.ma розповідає історію мавпи, яка вміла спілкуватися, і з’ясовує, чи готове людство поділитися частиною прав зі співмешканцями.

Чантек народився у 1977 році в дослідницькому центрі в США. Перші дев’ять років життя він провів у Теннессі з антропологом Лін Майлз. Лін досліджувала  навчання мавп мові – дуже поширений експеримент в Америці впродовж ХХ століття. За цей час орангутан усвідомив необхідність прибирати за собою в кімнаті, навчився використовувати і комбінувати підручні засоби у повсякденні, а також запам’ятав дорогу з кампусу до найближчої закусочної, яку міг навіть показати водієві. Однак найголовнішим його досягненням стало оволодіння американською мовою жестів – Чантек мав словник у 150 символів, – а також розуміння розмовної англійської. Після Чантека у світі лишилося тільки дві мавпи, що вміли користуватися людськими жестами: горила Коко і шимпанзе Уошо. Коко померла 19 червня 2018 року.

Чантек навіть відвідував заняття у місцевому університеті (про це зняли документальний фільм від Animal Planet та PBS: «Мавпа, що ходила до коледжу») та був улюбленцем академічної спільноти. Однак врешті адміністрація, яка побоювалася інцидентів і можливих судових позовів, наполягла, щоб вже дорослого Чантека відправили назад до зоопарку. Наступні 11 років він провів у тісній клітині, де страждав від депресії і зайвої ваги.

Одного разу колишні друзі-науковці завітали до нього. Чантек дуже розхвилювався, жестами показав ключі від автівки і попросив забрати його додому. Врешті в 1997 році зоопарк Атланти запропонував для розумного орангутана зону природного проживання, де він і залишився до кінця життя.

Чантек – гібрид двох єдиних існуючих на планеті видів орангутанів: борнейського і суматранського, а з місцевих мов його ім’я перекладається як «прекрасний». Це дуже розумні тварини, яким зараз загрожує зникнення. Разом з шимпанзе і горилами вони належать до родини гомінідів – де також є люди і наші викопні предки. Орангутанів, шимпанзе і горил відносять до людиноподібних мавп – тварин настільки фізіологічно і розумово близьких до людей, що деякі вчені домагаються визнання в них особисті і надання розширених прав.

Так, наприклад, у 1983 році була написана книга «Розум мавпи», автори якої, Девід та Анна Премаки, стверджували, що людиноподібних мавп можливо навчити мові. Вони писали: «Ми знаємо, що той, хто розуміє мовлення, повинен знати мову, навіть якщо він або вона не здатні відтворити її самостійно».

В 50-х роках ХХ століття проводився експеримент з шимпанзе Вікі, де її розумові здібності порівнювалися з дитячими. За рівнем логіки вона цілком могла конкурувати з дітьми – людиноподібні мавпи користуються метафорами та вміють узагальнювати, використовуючи знайомі слова для описання нових: «запальничка – це пляшка і сірник». Але мовлення при цьому стало нездоланною перешкодою: вважається, що на заваді стоїть будова голосового апарату та можлива відсутність у мозку певних структур, пов’язаних з вимовою.

Натомість шимпанзе довели свою здатність до повноцінного спілкування, успішно освоївши мови жестів, символів та лексиграм – несхожих на позначувані предмети умовних знаків, які вигадали спеціально для навчання людиноподібних мавп. В більшості випадках вони могли переносити властивості символів на схожі предмети: наприклад, якщо синій трикутник позначав червоне яблуко, то шимпанзе могли використати цей символ для позначення вишні, яка здавалася їм схожою.

Звірі без звірства:
Олександр Тодорчук про права тварин, БДСМ-клуб з владою і нуль грошей

АвторЮрій Марченко
26 Червня 2019

Ще декілька років тому в суспільстві фактично не звучала тема захисту тварин. Однак у 2016-му киянин Олександр Тодорчук створив UAnimals – рух, який почав активно протестувати проти знущань над звірами в цирках, видавати книжки про зоозахист, боротися з індустрією хутра та робити чимало іншого, пов’язаного з гуманністю. В рамках циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Олександром про те, чому стосунки з владою – це БДСМ, як український марш за тварин дійшов до Південно-Африканської республіки та що робити, аби добро стало актуальною темою.

– Розкажи про заслуги UAnimals, щоби всіх одразу вразити?

– Вважаю, головна заслуга в тому, що ми змусили людей замислитися. Хтось підтримує нашу боротьбу, інші байдужі чи навіть виступають проти. Втім питання гуманності до тварин на сьогоднішній день закріпилося в системі координат українського суспільства і нікого ним уже не здивуєш. Для того, аби люди знайшли правильну відповідь, потрібно озвучити запитання. Саме це ми і почали робити.

Якщо казати про конкретні перемоги зоозахисту, то тут варто назвати локальні заборони цирків-шапіто з тваринами, які вже прийняли в кількох десятках міст, включно з Києвом. По хутру – у нас близько 30 дизайнерів підписали з UAnimals відмову від його використання: Андре Тан, Олена Рева, Lake. Також до цього доєдналися Кураж-Базар, Гешефт, Oh My Look. А цього літа Міністерство охорони здоров’я, сподіваюсь, зробить важливий крок по забороні тестування косметики на тваринах.  

– Як взагалі вперше ти подумав про те, що було би непогано підняти тему захисту тварин?

– Ти знаєш, я ж теж з комунікацій (Олександр – співзасновник агенції Gres Todorchuk PR. – Platfor.ma) і розумію важливість історії, як до мене підійшов якийсь загадковий дідуган, торкнувся і сказав: «Синку, тільки ти можеш це зробити!». Але такого не було. UAnimals почалося з боротьби за цирк без тварин – і це було абсолютно спонтанно. Є щось, що ти вважаєш поганим, більшість знайомих вважають це поганим, але ніхто нічого не змінює, бо це ж ніби назавжди. Друзі так і казали мені: ми проти цього середньовіччя, але так буде завжди. Нічого не змінити!

До речі, є цікава особливість: коли щось врешті починає змінюватися, то ніхто й не згадає, що колись було інакше. Чи пам’ятає хтось, що ще в 1960-х існували зоопарки для людей? Чи згадує хтось, як пару років тому в Києві на кожному кроці була реклама різноманітних шапіто?

– Розкажи кілька фактів для тих, хто відкрив текст, але досі сумнівається, що у тварин все погано і їм потрібна допомога?

– Знаєш, я досить рідко зустрічаю людей, яким потрібно пояснювати, чому тварини потребують захисту. Для цього достатньо зрозуміти, що будь-хто хоче щастя і уникає страждань. Навіть вченими доведено, що звірі можуть відчувати. І, до речі, не тільки біль, а й страждання – не лише фізіологічно, а й на більш глибинному рівні.

Нещодавно в Україні видали книгу «Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів», де науковець доводить, що моральні норми – це не суто людський винахід. Мавпи знають співчуття, допомагають тим, хто цього потребує, мають внутрішні переживання. Гадаю, після цього кожна людина може прийти до логічного висновку, що знущання над тваринами – це лайно.

Бокс, веганство, песики: як одна дівчина рятує тварин, не їсть м’ясо та б’є людям пики

Якщо ви колись бачили шокуючі відео з ферм, де живих істот утримують в страшних умовах і одна за одною відправляють на вірну смерть, то можете собі уявити, за що та як запекло бореться рух захисту тварин. Ми поспілкувалися з головою громадської організації «Відкриті клітки Україна» Катею Бєлкіною про те, як поєднувати роботу в зоозахисній сфері, веганство та тайський бокс, чому птахам співпереживають менше, коли все ж таки допускається вбивство живої істоти та скільки зусиль треба докласти, щоб змінити щось на краще в українському законодавстві.

– На твою думку, чому останнім часом зоозахист настільки активізувався? Ще кілька років тому така тема практично не звучала, а зараз на слуху одразу декілька організацій й по країні регулярно проходять багатотисячні марші.

– В першу чергу, стало більше зоозахисних організацій. Взагалі організація руху та залучення більшої кількості активістів і активісток – це найважливіше, що можна зробити для зоозахисту. Більше людей можуть ділитися знаннями та розробляти нові більш ефективні стратегії розповсюдження інформації.

Наприклад, до того, як я стала працювати в «Відкритих клітках», я навіть не уявляла, як утримуються кури в Україні. Виявилося, що вони по 10 птахів все своє життя живуть у невеликій клітці. Місце, призначене для однієї курки – це листочок А4, на якому вона проживає все своє життя та не зможе розправити крила, побачити сонечко, подихати свіжим повітрям. Коли починаєш ці питання досліджувати – розумієш, що ці системи експлуатації тварин розвивалися роками та стають дедалі жорсткішими, особливо після індустріальної революції.

Тому ми дуже раді співпрацювати з іншими організаціями задля розбудови та зміцнення всього руху. Завдяки наполегливій роботі українських зоозахисних організацій, ми бачимо такий розвиток сьогодні. Зсередини чітко простежується те, як змінився зоозахисний рух. Наприклад, наша організація, «Відкриті Клітки», більше фокусується на фермерських тваринах, а цією темою в Україні взагалі мало хто займається. Журналісти навіть спочатку не хотіли брати тему захисту фермерських тварин, просувати подібні матеріали було вкрай важко, а знайти статті українською взагалі – неможливо. Зараз ситуація змінилася і це круто!

Ми часто відвідуємо закордонні конференції, переймаємо досвід, намагаємося його імплементувати в Україні, що теж впливає на ефективність розвитку зоозахисту. Також ми постійно змінюємо стратегії, і вже є багато показових моментів, що можуть свідчити про вибір вірних напрямків. Наприклад – з’являється більше інформації про рослинне харчування, додаткових опцій в меню вже наявних закладів, відкривається більше вегетаріанських і веганських проєктів. Це, насправді, дуже впливає і на кількість продуктів тваринного походження. Ще один показовий момент – це те, що починають більш активно просуватися законопроєкти, які стосуються тварин. Для України це гарний знак, тому що на цей момент за нашим законодавством, тварини – це речі.

– Що в такому випадку можна сказати щодо зоомагазинів, адже по суті там тварин позиціонують і продають теж як речі?

– Найжахливіше те, що ніхто не контролює, в яких умовах їх там утримують. Немає ніяких інспекцій, щоб відстежити, чи отримує тварина все, що їй потрібно. Люди часто сприймають це як спонтанне придбання: «Піду куплю папужку, нехай буде». Це велика проблема, тому що в інших країнах Європи у тварин є хоча б особливий статус – істота, яка відчуває, може страждати й тому вимагає особливого підходу.

– Наскільки я розумію, чимало людей досі взагалі не думають, що деякі їхні вчинки вимагають страждань тварин. Скажімо, фуа-гра. Минулого року ви домоглися закриття однієї ферми й виключення фуа-гра з меню семи ресторанів. Розкажи про це?

– На початку 2019 року ми отримали кадри з ферми фуа-гра і побачили, в яких умовах там утримуються тварини та як відбувається весь процес відгодівлі. Ми були шоковані. Особисто для мене, найбільш болючим був факт взаємодії з тваринами. На кадрах було видно як досвідчений працівник новачкові пояснює, що потрібно робити. Він бере гусака, шланг, який змазаний машинною оливою, і далеко не лагідно впихає ту трубку в горло гусака. Крім того, там були жорсткі кадри гусей, які вже мертві або ще ледве дихають і лежать в клітках, поки їх не приберуть. Дуже вражає в негативному сенсі. 

Звичайно, в Україні ніколи до цього таких кадрів не бачили. Ми постаралися їх поширити на якомога ширшу аудиторію. Сумно те, що фуа-гра – продукт не першої необхідності, його вживає не так багато людей. Тому відмовитися від делікатесу, який виготовляється настільки жорстоким способом – найменше, що можна зробити. 

Наша активістка-юристка Світлана Руденко написала законопроєкт, який забороняє відгодівлю тварин і продаж фуа-гра. Ми дуже сподіваємося, що він пройде. Крім того, ми зверталися до різних закладів із проханням відмовитися від фуа-гра. На зустріч пішли, наприклад, кілька ресторанів з мережі Діми Борисова – ми дуже раді, що вони прийняли таке рішення. 

– Зараз багато людей сильно топлять за екологію, закликають не користуватися пакуванням, сортувати сміття, призводити до менших викидів. У цьому контексті тваринництво теж вносить свою лепту в глобальне потепління. Як ти думаєш, чи може цей екотренд вплинути на захист тварин?

– Промислове тваринництво колосально впливає на кількість шкідливих викидів СО2 в атмосферу, оскільки ті ж корови, наприклад, виробляють багато метану в процесі травлення. Але всі думають про пакетики. На мій погляд, якщо ви один раз не купите м’ясо, то це буде ефективніше, ніж якщо ви тиждень не будете користуватися пакетиками. Проте, інформація поширюється, люди дізнаються та починають думати.

– Чому проблеми тварин турбують конкретно тебе?

– Ну, по-перше – у мене загострене почуття справедливості. Я вважаю, що всі мають право на життя та на те, щоб не страждати. Ось є поширений коментар: «Тварини ж спеціально вирощені для того, щоб ми їх їли». Ефективний і простий спосіб – запропонувати людям поставити себе на їхнє місце. Уявіть, якби замість коров’ячого молока продавалося молоко жінок. Ви б хотіли його пити? Тоді якого біса?

Всі тварини мають нервову систему, також у них є базові потреби. Наприклад, у нас є стереотип, що кури – дурні. Але це не так, вони навіть будують певні соціальні зв’язки у своїх групах, у них є потреба копати землю та приймати пісочні ванни. Ніхто про це не замислюється. 

Якщо говорити про тварин, яких утримують на хутряних фермах – це взагалі морок. Дикі тварини, які абсолютно не привчені до людей, живуть у клітках, а потім на них ще й чекає страшна смерть. І то незрозуміло, якою вона буде – від удушення або газ не дуже добре подіє і з них просто здеруть шкуру живцем.

– Як ти взагалі прийшла до зоозахисту?

– До кінця школи я якось зовсім не замислювалася над цими питаннями, тому що мене була типова сім’я та стандартний набір і на вечерю – щось з м’ясом. Потім подивилася серію Сімпсонів, де Ліза стала вегетаріанкою – ось тоді в голові пролунав дзвіночок. У ліцеї я почала знайомитися з вегетаріанцями та зацікавилася, що то таке – стала читати статті й дивитися фільми. Вивчила це питання і прийняла рішення, що спробую. Завдяки тому, що я дружила з людьми, які вже давно для себе це усвідомили – я бачила, що вони нормально харчуються та добре виглядають. 

Тож, я три роки була вегетаріанкою, стала ходити на акції з зоозахисту, але не дуже часто – через навчання і тренування. Однак я вже починала себе щільно асоціювати з цим рухом і стала частиною ком’юніті, яке сформувалося на той момент. Ще через три роки я вирішила стати веганкою. Спочатку було дуже складно, тому що я ще та любителька солодощів, а у їхньому складі майже завжди є молоко та яйця. Це ще сильніше втягнуло мене в рух зоозахисту, я стала відвідувати різні заходи та лекції, а потім вже й сама їх проводити. Вперше я читала свою лекцію в Житомирі на День вегана.

А у 2017 році я потрапила в ДТП і повинна була тимчасово зупинити свою спортивну кар’єру, та й роботи особливо не було. І тут мені написали з організації «Відкриті клітки», що шукають людину в Україні для роботи в зоозахисній сфері. Я тоді ще подумала: «Це ж ідеально!». Мене взяли на роботу і я повністю поринула у світ зоозахисту та бажання змін на краще. Спочатку я займалася проєктами, які стосувалися рослинного харчування, а через рік стала головою організації.

– Який головний посил вашої організації?

– Основна наша мета, щоб взагалі не було промислового тваринництва як такого. Ми проти того, щоб будь-яка істота страждала, а таких підприємств, де б тварин не експлуатували, на жаль, не існує. Але ми обираємо методи, які на даному етапі реальні та які можна втілити в життя, адже не можемо закрити всі ферми в один день. Тому шляхом системних змін хочемо прийти до такого світу, де жодна істота не знатиме болю.