Під Києвом відкрили школу Astor, де успішних дітей навчають за канадськими методиками

12 Вересня 2018
освіта

На початку вересня у житловому комплексі City Lake від забудовника «Білий Шоколад» відкрилася школа Astor. Окрім предметів, що передбачені державною програмою, 140 дітей будуть навчатися основам бізнесу та створенню стартапів, лідерським якостям, фінансовій грамоті та продуктивній роботі у команді. Також, починаючи з першого класу, діти вивчатимуть англійську та французьку мови.

© facebook.com/astor.school

У Білогородці під Києвом компанія «Білий Шоколад» відкрила Astor School. Освітня програма використовує інноваційні технології навчання для успішних дітей, які в перспективі стануть бізнесменами. Astor School побудована з урахуванням усіх архітектурних та технічних інновацій: сучасні класи, комфортні меблі, інтерактивні дошки та зручні зони для харчування, спорту і відпочинку.

Окрім предметів, що передбачені державною освітньою програмою, дітей навчатимуть бізнесовим напрямкам та допомагатимуть виробляти якості, що потрібні для успіху в підприємництві. Тож школа буде випускати успішних та всебічно розвинених дітей.

До фінансової грамотності будуть привчати змалечку. «Ми прагнемо, аби кожен наш учень, навчаючись у школі, вже міг заробляти власні кошти. Тому ми запровадили “дитячу криптовалюту”, за допомогою якої дитина зможе оплачувати собі навчання та купувати бажані речі у школі. Отримати її можна завдяки гарним оцінкам, проявам активності та гарній поведінці», – говорить Ігор Савін, виконавчий директор компанії «Білий Шоколад».

При цьому школа буде працювати в режимі повного дня. Тобто після уроків учні молодших класів зможуть відвідувати численні майстер-класи, фінансові, музичні або творчі гуртки. Для середньої школи також передбаченні додаткові заняття, але вже більш ґрунтовного рівня: з бізнесу та менеджменту, мистецтва ведення переговорів, проведення презентацій, критичного мислення та фінансової грамотності.

Однією з особливостей Astor School є інклюзивна система освіти, тобто дітей з обмеженими можливостями не виокремлюють у спеціальні класи, а проводять навчання разом із іншими учнями. Ініціатори проекту переконані, що це сприяє становленню гармонійної особистості та полегшує навчання.

Назва школи відсилає до прізвища Астор, які, разом із Рокфеллерами і Вандербільтами, були у топ-3 найбільших представників американської буржуазної аристократії XIX-XX століть. Серед них: успішні бізнесмени, політики, письменники, олімпійський чемпіон та володарка «Оскару».

Astor School доповнила екосистему житлового комплексу City Lake від компанії «Білий Шоколад», де створюється все необхідне для комфортного життя: дитячий садок, супермаркети, кафе, а також окремий вихід до озера та власний пляж. «Коли виникла ідея відкрити школу, наша команда одразу вирішила робити акцент на всебічному розвитку учня та розкритті потенціалу кожного. Для нас важливо, аби кожна дитина у Astor School була щаслива та мала гарний інтелектуальний фундамент для створення успішного життя», – говорить Ігор Савін.

City Lake збудувала компанія «Білий шоколад», що є девелопером повного циклу. Це означає, що вона є і інвестором, і забудовником, і проектувальником, і замовником, і генеральним підрядником в цьому проекті. Завдяки цьому вдається забезпечити постійний контроль та високу якість на усіх етапах роботи.

12 Вересня 13:46
освіта
Найцiкавiше на сайтi

Фінські угоди: як в звичайній школі Полтавщини впроваджували найкращу в світі модель освіти

Фінська модель шкільної освіти вважається однією з найкращих у світі та регулярно очолює світові рейтинги. Саме тому в Україні за підтримки МОН провели освітній експеримент «Змінитися за 7 днів», в якому взяли участь українські та фінські педагоги. Всього за два тижні заявки на участь подали 675 шкiл практично з усіх регіонів країни, а перемогла школа в селі Трудолюб Полтавської області. Platfor.ma розповідає, як проходив експеримент, та чому навчилися за цей час українські вчителі та учні.

З 1960-х років освіта стає рушійною силою процвітання країни Фінляндії. Тоді країна відмовилась від стандартизації навчальних планів, створивши систему на основі різноманіття, довіри, та поваги як фінського всього суспільства, так і самої освітньої системи.

Найголовніша риса фінської моделі — розвинена система дошкільних установ, а саме — виховання у дитячих садках та ясельних групах. Після закладів дошкільної освіти дитина переходить до основної школи, де навчається до 16 років. Навчання там триває лише дев’ять років і є безкоштовним. Учні молодших класів мають по три-чотири уроки на день, старших — по п’ять-шість. Між цим довгі перерви, а дзвінків зовсім немає. У класах навчається не більше двадцяти дітей. Робота проводиться в командах, учні навчають один одного та самостійно складають свій план на рік у відповідності до заявленого педагогами річного курсу. Оцінювати учнів у балах та порівнювати їх між собою забороняється законом. Дозволяється лише словесна оцінка вчителя і порівняння успіхів самого учня на різних етапах навчання.

При цьому витрати Фінляндії на освіту далеко не грандіозні, близько 5% ВВП – приблизно $10 тис. на одного учня. Для порівняння, це менше, ніж в Бразилії, Колумбії чи сусідніх Норвегії та Швеції.

Центральне місце у системі фінської освіти займає фігура педагога. Вчителів намагаються звільнити від звітності перед контролюючими органами, щоб вивільнити їхню енергію на творчі експерименти. Крім того, на думку фінів, такий підхід також сприяє професійному розвитку педагогів. У фінській системі освіти вчитель та учень — колеги. Фіни вважають велику довіру до вчителя секретом успіхів їхньої системи, яка й сприяє підвищенню якості освіти.

В результаті місцеві школи довгі роки лідирують в світових рейтингах, а викладачі та управлінці закладають у свідомості своїх учнів принципи рівності та довіри. Ось тут, до речі, можна прочитати наш текст про те, як незвичайна українська вчителька з’їздила в Фінляндію, щоб побачити все на свої очі.

 

Мы вам писали: история одного письма за рубеж от украинских школьников 30-х годов

АвторВиктория Гривина
21 Березня 2018

Это история письма украинских школьников, которое восемьдесят шесть лет пролежало в национальной библиотеке Уэльса, и было выловлено и прочитано участником проекта «Тайные истории посланий Мира и Доброй воли в Уэльсе 1930-х годов».

В проект исследования британских архивов я попала как местный волонтёр Европейской службы (EVS). Он проходил в национальной библиотеке Уэльса, которая по британской традиции находится в университетском городке с непроизносимым названием Абериствит на краю цивилизации, то есть в трёх километрах от Ирландского моря или ближайшего паба. По хитрому плану британцев, образовательные учреждения должны располагаться как можно дальше от разлагающего влияния цивилизации.

К тому времени я уже больше девяти месяцев прожила в Уэльсе и успела сполна насладиться изоляцией от родной культуры. Смейтесь сколько хотите, но штука под названием культурный код действительно существует, и, когда он напрочь исчезает из окружающего пространства, начинаешь подсознательно искать хоть какие-нибудь его следы.

Так я узнала, что когда в конце 19 века Уэльс, эта первая жертва Британской империи, снабжала углём половину земли, в местных шахтах работали тысячи украинских горняков. Сотрудник «Большого Пита», самой крупной шахты-музея в королевстве и сам бывший шахтёр говорит, что в шахтах даже до сих пор можно найти на стенах украинские надписи. А сын местного шахтёра добавляет, что в 1960-х его отец как-то три дня гулял на свадьбе в закрытом ныне украинском ресторане.

Потом промышленность ушла, а с ней ушли и горняки. То же самое касается переселенцев из Уэльса на Донбассе. Валлийский промышленник Джон Хьюз, отстроивший детище своей жизни – Юзовку (современный Донецк), был вынужден вернуться домой из-за революции 1917 года. К слову, родина Хьюза – посёлок Мертир – несмотря на окружающие зелёные холмы в своём пост-шахтёрском прошлом и сейчас несёт незримое сходство с Донбассом.

Чистый, студенческий и бесконечно сонный Абериствит – другое дело. Во время второй мировой сюда эвакуировали Лондонские архивы – дальше этого медвежьего угла уже было некуда, потом только Атлантический океан. Зато теперь в грандиозном классическом здании библиотеки на вершине холма с видом на Кардиганскй залив чувствуешь важность истории и себя в ней. Картину дополняют бегающие по лужайке дикие зайцы и стаи студентов, которые тут же, лёжа в траве, поедают обеденные сэндвичи.

Странно представить, что несколько столетий назад эти места считались центром борьбы за валлийскую независимость. Когда же на изломе Первой мировой мечта о суверенитете окончательно растаяла, ей на смену пришёл лозунг «спасайся кто может». Именно тогда в Абериствите было основано молодёжное движение «за мир во всём мире» Urdd.

Каждый год 15 мая активисты Urdd выходили в радиоэфир с заведомо провальной для предвоенных годов миссией мирить народы. Они обращались к молодым людям всех стран и просили поддержать мир или хотя бы отправить весточку в Уэльс с информацией о том, есть ли какие-нибудь военные угрозы в соответствующих странах, и что со всем этим делать. Что удивительно, каждый год с конца двадцатых и по сей день им кто-нибудь отвечал.

В архивах национальной библиотеки
В архивах национальной библиотеки
Обращения мира и доброй воли Urdd

Три года в школе: что будет, если променять проектный менеджмент на работу учителя

Три года назад успешная проектная менеджерка Татьяна Эндшпиль решила пойти работать в школу учительницей программирования. Вот так увлекательно это все начиналось. Вот какими успехами учеников Татьяна действительно гордилась. А теперь учительница-волонтерка написала для Platfor.ma о том, как прошли эти три года, почему школа истощает и из-за чего учителю обязательно быть счастливым.

 

Татьяна Эндшпиль

Первый год школы прошел в состоянии аффекта. Меня бросало из стороны в сторону. То меня все жутко радовало, то невероятно бесило, один раз я даже расплакалась из-за того, что никак не могла понять, как составить «календарное планирование». Но в целом я была полна энтузиазма и любой, даже самый противный школьник мне очень нравился.

Работа в школе очень увлекательна. Ты постоянно готовишься к урокам, придумывая, как сделать их интересными, развиваешь свои социальные навыки и быстроту реакции.

Оказалось, что школа – как высококачественное реалити-шоу: ты очень быстро втягиваешься и с нетерпением ждешь новой серии. Через месяц ты уже знаешь, у кого новый парень, кто с кем подрался, кто купил новые кроссовки.

Я очень долго не могла разобраться с переменами, ничего не успевала и жутко уставала постоянно здороваться с детьми: ученик может прогулять твой урок, а потом еще трижды с тобой поздороваться. Я не знала, хорошо или плохо провожу уроки. Но за первый год работы мне вручили две грамоты.  Скажу честно, просидеть два часа на концерте районной самодеятельности – это еще тот вызов. Так что я очень рада тому, что меня больше не награждают грамотами.

Все, что для меня было важно – дожить до каникул и не наделать ошибок в классных журналах. Позже я узнала, что каникулы для учителя еще хуже уроков: ты продолжаешь ходить на работу, но теперь уже в роли Золушки: убираешь кабинет, заполняешь горы бессмысленной документации, готовишь детей к олимпиадам или конкурсам, просто дежуришь. К концу года, я так и не разобралась, как все устроено в школе.

«Всі діти креативні, а ми всі — діти»: викладач Стенфорда про творчу впевненість та віру в себе

АвторАндрій Сусленко
26 Грудня 2017

Нещодавно в Україні вийшов переклад світового бестселлеру братів Тома та Девіда Келлі «Творча впевненість». На честь цього та на запрошення компаній Zeo Alliance та Yes&Design в Київ приїхав викладач Стенфордського університету, бізнес-школи та Інституту дизайну ім. Хассо Платтнера – Ден Кляйн. У чи не головній світовій школі інновацій він викладає імпровізацію та лідерство, а в інтерв’ю Platfor.ma розповів про філософію дизайн мислення, і те, чому поразку треба святкувати.

– Давайте поговоримо про креативність. Це набута навичка чи природня здібність, якою володіє кожна людина?

– Я вірю, що кожна людина має вроджений творчий потенціал, фактично, безлімітний. Я можу помилятись, але я готовий покласти свою кар’єру на цю ідею. Ми не можемо навчити креативності, але ми можемо розкрити в людині цю силу. Є люди, які мають приховану креативність, тому що вони психологічно відгородились від цього, можливо, підсвідомо. Це про те, як визволити креативність, яка вже є. Всі діти креативні, а ми всі діти.

Уявіть, що креативність – це магічний сундук зі скарбами, наповнений будь-якими предметами, які ви хочете: келихами, дорогоцінним камінням, магічним зіллям, тощо. І якщо вам щось потрібно, ви просто відкриваєте цю скриньку і дістаєте все звідти. Але для багатьох людей ця скринька зачинена, знаходиться десь всередині вулкану і охороняється драконом. Тому наша основна ціль – допомогти людям знайти цю скриньку та відімкнути її.

Проте я не думаю, що ми зможемо колись вбити дракона. Дракон, який охороняє скриньку, у моїй метафорі дуже цінний і важливий, тому те, чому я вчу людей – це подружитись з цим драконом або навчитись його відволікатись на деякий час.

– А якщо люди бояться дізнатись, що лежить в тій скриньці?

– Деякі люди не хочуть змін. Вони думають, що, відімкнувши цю креативність, вони не зможуть повернути все назад. Люди вивчають, як досягти цілей та високих стандартів. Це навички, які ми розвиваємо у школі, на тренінгах, навчаємось плануванню та оцінці речей за певними критеріями. Якщо я скажу, що ці навички погані, тоді люди скажуть, що я помиляюсь. Але якщо я скажу, що ваші навички дуже хороші, ми просто додамо до них ще деякі і зберемо все до купи, вони не відмовляться. Я просто додаю додатковий інструмент до коробки з інструментами.

– Я гортав книгу «Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал» і був здивований, як легко вона написана і при цьому насичена практичними порадами. Що найголовніше для вас у цій книзі?

– Я думаю, що річ, яка виділяється для мене найбільше у цій книзі, – це flip, «концепція сальто». Мова йде про те, що якщо людина не вважає себе креативною, а потім починає розуміти, що здатна на це, то вона робить своєрідне сальто. Це дуже глибинна річ.

Інша важлива штука, про яку говорять автори, – це що ти не маєш бути креативним завжди і у всьому. Тому важливий саме той момент, коли ти говориш: «О, я можу зробити це!» – і робиш щось креативне, а потім ще більш креативне, і ще. Тоді життя змінюється.

– Чи пам’ятаєте ви той час, коли відбувся ваш власний «flip»?

– Це хороше питання. Коли я був студентом у Стенфорді, то відвідував клас «Імпровізаційний театр». Моїм вчителем та ментором була Патріція Райан Медсон – і вона робила дивовижні речі.

Ви знаєте, дуже страшно піднятися на сцену і не знати, що ти хочеш сказати і як це зробити. Для деяких людей це гірше за страх смерті. Про це Патріція говорить так: «Твоя робота – не бути веселим чи розумним, креативним і навіть цікавим. Твоя робота – просто бути тут і підтримувати твого партнера (аудиторію. – Platfor.ma). Зробити так, щоб твій партнер виглядав добре, приділити йому увагу». Цей урок навчив мене мужності. Я сказав собі, що мова не про моє его та не про мене, але я можу бути корисним комусь іншому. На тому уроці вона також сказала, що можливо однією з цілей на цій землі для нас є піклуватись один про одного. І я вирішив, що це той шлях, яким я проживу своє життя. Можливо, це був мій «flip».

Зараз я викладаю те, чому мене навчила Патріція. Вона написала книгу «Improv Wisdom: Don’t Prepare, Just Show Up» («Мудрість імпровізації: перестань готуватися, починай робити». – Platfor.ma), і це моя чернетка, яку я використовую у класі та ділюсь нею з усіма моїми студентами.

– Ви вчите речам, які не так просто зрозуміти, особливо, якщо людина має своє «тверде мислення». Уявімо ваших MBA студентів, СЕО, які зосередженні на бізнесі та грошах. Як відбуваються їх трансформації?

– Це насправді дуже легко. Люди приходять до Стенфорду, тому що хочуть бути у Кремнієвій долині. Вони вже мають дух підприємництва, оточений інноваційним мисленням, і приходять до мого класу, тому що хочуть робити більше.

Зараз працювати набагато легше. Ось ще декілька років тому я комунікував з корпораціями та організаціями і намагався дати їм елементарні навички – «soft skills». Мені доводилось приховувати той факт, що це імпровізація, і я говорив їм так: «Давайте зробимо багато-інтерактивне моделювання». Тоді треба було підлаштовуватись під них. Це насправді дуже простий інструмент: оцінити те, що ви пропонуєте учаснику, і робити це на їх мові та у їх манері.

– У книзі говориться про співчуття. І те, про що ви зараз говорите, це теж про співчуття. Наскільки важлива емпатія у побудові стосунків?

– Це основне. Коли ми дивимось на процес дизайн мислення, це зазвичай починається з емпатії. І я думаю, що ми повертаємось до того, чому я навчився у Патріції Медсон: «Емпатія – це не про тебе, це про твого партнера, про твою аудиторію, клієнтів, покупців, людей, з якими ти працюєш. Якщо ти можеш поставити себе на їх місце, зрозуміти їх, тоді ти побудуєш зв’язок з ними і ти виростеш особистісно».

– Чи можемо ми прикидатися співчутливими і підробляти емпатію?

– Ви можете прикидатись співчутливим в якості інструменту для того, щоб відчути справжню емпатію. Я говорю студентам, що я ділюсь знаннями з вами, але ви не повинні використовувати їх заради зла. Тобто ви не повинні маніпулювати людьми. Якщо ваш намір – побудувати справжній зв’язок, тоді це хороша причина для того, щоб досліджувати та демонструвати емпатію.

– Ви говорите, що не можна використовувати отримані навички задля злих намірів. Чи ви колись відчували, що хтось з ваших студентів чи людей, з якими ви працювали, застосували ці інструменти заради чогось поганого?

– Були деякі моменти, коли я відчував, що дехто з мого класу використовував інформацію для хибних цілей. Але це дуже рідко. Стендфорд відрізняється від еліт з інших університетів східного узбережжя, які дуже конкуруючі та запеклі. У нас не так. Я відчуваю себе успішним, коли ми обоє успішні. І мені здається, в Стенфорді студенти хоч і дуже вмотивовані, але намагаються конкурувати лише самі з собою і допомагати один одному. Звичайно, є учні, які хочуть бути кращими за інших, але я очікую, що в кінці семестру вони відчуватимуть зв’язок та єднання. Вони зрозуміють, що успішні студенти – це не ті, які намагаються захопити увагу, а ті, які намагаються підтримати інших гравців.