Я не беру взятки и не сплю со студентками. Я не люблю говорить громко, потому что мои связки перегружены лекциями в холодных аудиториях, и я быстро теряю голос. Я наизусть помню десятки статей в Википедии, потому что мои студенты всегда готовятся к семинарам по одним и тем же источникам. Я повторяю одни и те же споры каждый семестр, заранее ожидаю аргументы студентов и знаю, в каком месте они сделают ошибку.

По своему выбору я могу унизить либо поддержать выступающего – это зависит от моего к нему отношения и просто настроения в конкретно взятый день. За считанные минуты я могу проверить десятки листов контрольных работ, просто просматривая один и тот же скопированный с учебника текст. Я очень радуюсь, когда студенты удивляют меня знаниями, и очень ценю любые исключения. Но я всё равно не беру взятки и не сплю со студентками.

Я повторяю эту фразу каждый раз, когда меня спрашивают где я работаю. Коррупция и промискуитет – вот две темы, которые действительно интересны всем. Глава приёмной комиссии ещё до конца вступительных экзаменов пересел на новые «колёса», Полуэкт Полуэктович отплясывал с малолетками в «Декадансе», а у тебя какая мотивация работы в высшей школе?

Разумеется, это не деньги. С деньгами всё просто – у рядовых преподавателей их нет. Нет настолько, что и говорить не о чем: ассистенты, доценты, профессоры – это идейные увлечённые люди. Заведующий кафедрой, доктор наук с 30-летним научным стажем «зашибает» очень среднее по городу жалование. А когда его отправят на научную пенсию, он вежливо попросит оформить ему хотя бы четверть ставки – и так же продолжит ходить на пары, потому что свою жизнь без университета этот деформированный работой человек уже не представляет. Он мог бы связать свою жизнь с куда более прибыльным делом: некоторые жадные к заработкам преподаватели успевают одновременно развивать свои частные практики, совмещают работу на кафедре и в бизнесе одновременно. Но даже самые успешные из них всё равно заводят будильники на раннее утро, чтобы успеть к первой паре.

Я тоже в этой обойме. Вместо уютного киевского офиса с комфортной зарплатой я за небольшие деньги обучаю безразличных тинейджеров.

Я научился отвечать на вопрос, что меня держит в университете, но ответы всегда разные и лишь в известной степени откровенные: это ответственность, это признание других, это любовь к новым знаниям – можно продолжать до бесконечности. Но правда в том, что я не знаю. Я был нормальным ребёнком: мечтал стать космонавтом, а затем рок-звездой. А еще в студенчестве у меня было странное желание – оказаться по другую сторону зачётной ведомости и попробовать преподавать.

Я помню свою первую лекцию. Первого сентября с самого утра коллектив кафедры поприветствовал своего нового коллегу. Меня благословили на счастливую дорогу, попутно выпив за меня по рюмке коньяка. Студенты не торопились заходить в аудиторию, мальчики ещё высматривали в коридорах красивых первокурсниц, потому рюмок я успел выпить несколько. «Пора в забой», – иронично проводили меня старшие коллеги и я бодрячком зашевелился зарабатывать свои первые «горловые» часы.

Я очень хотел достойно провести свою первую пару и тщательно приготовился. У меня были с собой конспекты, план лекции и даже какие-то слайды. На мне был костюм, белая рубашка и галстук, а перед парой я подошел к зеркалу и несколько раз улыбнулся, тренируя максимальное обаяние.

Я зашел в аудиторию – и сотня студентов как по команде встали со своих мест поприветствовать меня. Сотня пар глаз изучала меня, сотня студентов видели перед собой зелёного и неопытного препода. Они могли уничтожить меня, если бы только захотели. Они могли истерически засмеяться, забросать меня скомканными бумажками, броситься с криком «бей его!» или просто дружно встать и выйти из аудитории. Я бы обязательно расплакался и попросился в какой-то офис носить кофе до конца своих дней, а про кандидатскую вспоминал только в минуты особого откровения.

– За последние годы жизнь стремительно изменилась, но не школа. Сможет ли образование выжить, не меняя концепцию?

– Пока государство финансирует школу, она будет выживать в том виде в котором она существует. Школа – это один из самых крупных институтов любого государства. Сейчас по всей планете в детских садах, школах и университетах обучается около одного 1,3 млрд человек.

При этом нынешняя школа сформировалась более ста лет назад. Понятно, что она уже абсолютно не отвечает ни запросам государства, ни запросам бизнеса, ни, тем более, людей. Поэтому сейчас так стремительно развивается частное образование, оно просто более конкурентное.

Современная школа – это скорее анахронизм. Как правило, преподаватели – это люди, которые вообще далеки от реальности и запросов рынка. Конечно, школа будет меняться, это неизбежно, но достаточно медленно, поскольку это очень большая неповоротливая структура.

– Игры, виртуальная и дополненная реальность – какие полезные навыки могут дать школьникам современные технологии?

– Игры, дополненная реальность и другие современные технологии могут дать все полезные навыки, которые сейчас нужны. Школа их дать не может. Подростки уже давно живут в мире этих технологий. Попытки навязывать детям свои представления о вещах, о которых взрослые не знают, – это смешно и глупо. Сейчас дети в некоторых контекстах воспринимают родителей и взрослых как идиотов.

– Мы воспринимаем детей как тех, кто глупее, чем мы, стараемся принимать за них важные решения, например, выбор будущей профессии. Возможно, это неверно. Чему нам стоит поучиться у подростков?

– Современная профориентация – это оксюморон: человек, которому 40 -50 лет, который вообще не понимает, что творится в нынешнем мире, пытается давать профессиональные советы о выборе карьеры.

У детей способность к обучению очень высока. Они всегда с радостью принимают новое и довольно быстро адаптируются к реальности. У взрослых с этим проблемы. Я бы посоветовал всегда иметь открытый ум.

– Учитель должен быть добрым или требовательным? Какой окажется полезнее для будущего работника?

– Я вообще не понимаю, что такое добрый учитель. У преподавателя есть цель и некая ответственность, которая заключается в том, что его ученик должен достичь результатов. Если учитель на это не способен, то он профнепригоден. У хорошего педагога много инструментов. Он может мотивировать, стимулировать. На кого-то нужно надавить, чтобы получить результат. Для кого-то наоборот нужно создать определенные условия помягче. Нет такого понятия – «добрый учитель» или «злой учитель». Очень часто обучение может быть болезненно трудным. Ну, потому что учиться – это вообще трудно.

– Меня впечатлил ваш пост про буллинг в школе. Вы говорили, что это  отработка модели поведения «испытательного срока», которая часто встречается на реальной работе. Как ребенку правильно реагировать на буллинг?

– Буллинг – это просто типичная проверка, испытание. Может быть две реакции. В первом случае ребенок становится жертвой. Во втором он преодолевает булинг, у него получается постоять за самого себя. Буллинг может принимать абсолютно разные формы. И в школе – это самая примитивная форма. На самом деле школьный буллинг, дедовщина, вписаться на новой работе – феномены одного порядка. Всегда есть проверка «на вшивость» в новом коллективе. Создавая препятствия, общество пытается проверить, на что способен человек. Его задача – не провалить это испытание. И если он справится, то завоюет уважение.

– Сейчас много споров о том, нужно ли преподавать в школе творчество. Сокращаются часы рисования и музыки, подобные задания заменяются техническими. Насколько важна творческая составляющая в любом занятии?

– Очень важна. Очевидно, что когда детей слишком начинают загонять в технологии, они наоборот теряют креативные способности. Всегда должен быть баланс. Поэтому известная аббревиатура STEM сейчас формулируется как STEAM (S – science, T – technology, E – engineering, A – art и M – mathematics, больше про эту методику можно прочитать тут. – Platfor.ma).

– Многие профессии исчезнут через несколько лет. Учителя могут оказаться менее эффективными, чем индивидуальные системы образования, основанные на нейросетях и AI. Как вы считаете, нужен ли будет преподаватель-человек, и каким он должен стать?

– Надо понимать, что использование искусственного интеллекта в образовании – это пока мифология. Сейчас нет нормальных кейсов, алгоритмизация – это набор простых функций и сбор данных. Пока что единственной ключевой фигурой, которая способна чему-то научить, является человек. Конечно, потреблять образовательный контент можно без участия человека, если нужно научить кого-то рутинным вещам и процессам но, когда речь идет о творчестве и более серьезных вещах – пока что человек на первом месте. Я думаю, эта роль будет только возрастать, но содержание ее будет меняться. Учитель должен быть на переднем крае технологий, он должен быть в курсе всех новинок, исследований и открытий.

– Безработица и конкуренция за рабочие места. Какими знаниями и навыками должен обладать школьник, чтобы стать успешным и востребованным на рынке труда (к слову, почитать об этом можно еще в интервью нашего главреда с экспертом из UNICEF)?

– Есть Soft skills: креативность, адаптивность, способность к обучению, способность к социализации и есть набор неких Нard skills, которые сейчас составляют целый комплекс знаний связанных с компьютерами и информационными технологиями. Набор таких знаний и навыков сейчас становится универсальным, умение работать с компьютером – это как вторая грамотность. И если школьник, оканчивая школу, не знает определенных программ, как использовать технологии и программировать, у него просто очень мало шансов попасть в индустрию и устроиться на хорошую работу. Это будет касаться всех, даже представителей гуманитарных профессий, потому что искусственный интеллект и автоматизация сейчас проникают во все сферы.

Наш мозок – наркоман і лінтюх. Він шукає задоволення найкоротшим шляхом, і щойно його знаходить, намагається повторювати – більше, частіше, жорсткіше, з підвищенням інтенсивності. За це відповідає купа речовин у нашому тілі: це і дофамін, і адреналін, норадреналін і багато всього іншого.

Схема виникнення кохання у людей зазвичай включає такі етапи, як пристрасть, тяжіння, магнетизм один до одного, далі – звикання, а потім такий затишний етап. Проте все не завжди лінійно. Інколи навпаки може спершу з’явитися дружнє притяжіння, яке потім переросте у щось інше. Інколи навпаки спершу з’являється тяжіння сексуальне, потім спадає, потім знову поновлюється. Все це може виникати у різних комбінаціях.

Чому ми так часто акцентуємо увагу на тому, що кохання дуже схоже на дію якихось речовин? Тому що дійсно, якщо відірватися від романтики і сердечок, ми побачимо, що закохана людина поводить себе, як людина, яка звикла використовувати певні стимулятори – кофеїн, наприклад. На це вказують певні фізіологічні ознаки: розширені зіниці, спітніння, серце починає битись частіше. Найбільша схожість у тому, що і після кохання, і після вживання чогось є так званий період відміни, ломка і тому подібні речі. Романтично це називають тугою за коханим чи якимись такими речами, але фізіологічно те ж це саме.

За кохання відповідає в тому числі й малесенька молекула фенілетиламіну, яка є складовою багатьох інших речовин, в тому числі й амфетаміну. А ще – шоколаду. Саме з нею пов’язане відчуття ейфорії.

Була одна наукова робота, яка пов’язувала усі процеси, що відбуваються під дією наркотичних речовин, із тими процесами, які ми переживаємо у стані закоханості. Ця робота на повному серйозі порівнювала такі речі: трошки збочений стан контролю, коли ми не здатні себе контролювати, якщо залежні від якоїсь речовини й так само залежні від кохання, а також вплив на соціальний стан. Погодьтесь, коли ми закохані, ми хочемо більше часу проводити із коханою людиною, аніж із іншими – батьками, друзями.

Також звернули увагу на ризиковане вживання. У випадку із наркотичними речовинами люди зазвичай розуміють, що потрібно бути обережним. Про любов – ні, інформації, що це некорисно, немає. Навпаки, вважається, що це класно. За цією ознакою дві теми у порівнянні нібито не збігаються. У відповідь на цю роботу навіть з’явилась інша, в якій йшлося про те, що ідея порівнювати стани закоханості та залежності від наркотичних засобів – негативна, адже це може спотворити саму ідею кохання, відчуття близькості з коханою людиною, деромантизувати думки про кохання.

– Як це – бути робітницею секс-шопу?

– Це постійно усвідомлювати, що ти працюєш у сфері, яка для більшості людей є дикою. Коли хтось дізнається про моє місце роботи, то є тільки два можливих шляхи розвитку подій – це або «Ого, як цікаво, розкажи!», або така реакція, ніби я працюю в сфері сексуальних послуг. Ось ця всебічна зашореність впливає на людей і їхнє відношення до моєї роботи. Багатьом здається, що якщо ти працюєш в секс-шопі, то кидаєш виклик суспільству, що це щось надзвичайне.

Хоча бували випадки, коли з часом такі вороже налаштовані персони починали ходити на мої лекції або в шоурум – це свого роду досягнення. Тобто переступити цей комплекс можна. Для мене важливо, що люди можуть змінити думку щодо всієї цієї сфери.

– Як ти думаєш, в чому причина цієї «зашореності»?

– По-перше, це відсутність сексуального виховання. Це свого роду культурне провалля – кажуть же, що в Радянському Союзі не було сексу, так ось він і досі не з’явився. Наші батьки жили в СРСР, де про секс не дуже говорили, відповідно, вони не знають, як розповісти про це й своїм дітям. Тому не дивно, що у молодих людей є якісь комплекси, банальна відсутність знань про свій організм, анатомію та фізіологію.

Друге – це стереотипні секс-шопи, які існують із 90-х років і виглядають як якийсь МАФ на околицях. Вони часто хваляться тим, що давно працюють, але проблема полягає в тому, що вони як відкрилися в 90-х, так там і залишилися. За ідеологією, інтер’єром, асортиментом – нічого не змінювалося. «Зате автентично!» – скаже хтось. Але ж набагато приємніше чути від відвідувачів: «Круто, до вас не соромно заходити».

– Як ти потрапила на цю роботу?

– Взагалі-то я перекладач і досить довго намагалася знайти роботу за фахом. Півроку ходила бізнес-центрами в пошуках місця, де мені довелося б в основному сидіти в офісі. І ось якось все не складалося, обламувалося і мене це так дістало, що я згадала, що задля експерименту давно хотіла попрацювати в секс-шопі, таку галочку навпроти виконаного пункту поставити. Я банально почала гуглити, які секс-шопи є в Києві, і на сайті саме цього мене звабило фото лекційної кімнати – я зрозуміла, що хочу тут працювати.

– А як проходила співбесіда?

– Тривала вона десь півтори години. Спочатку нічого не віщувало біди – питали про те, де я навчалася, чим займаюся, яке хобі, де працювала раніше, а потім ні з того ні з сього запитали: «Як ви ставитеся до анального сексу?». Далі було ще багато провокаційних питань, але вони, як я здогадуюся, ставляться за простою причиною – щоб зрозуміти, наскільки вільно ви можете говорити на ці теми. Ось тема анального сексу та іграшок, наприклад, злегка табуйована в суспільстві. Це такий шок-контент, щоб подивитися на щиру реакцію і перевірити, що ви речі називаєте своїми іменами. Що у тебе не товкач і тичинка, а член і вагіна.

Було досить цікаве та інформативне інтерв’ю, тому що мій шеф – фанат своєї справи, він знає все про виробників, матеріали для іграшок, складові лубрикантів тощо. Він мотивує не просто продавати гумові члени, а знати, з чого вони зроблені, яка у цієї іграшки історія і як нею правильно користуватися. Загалом, співбесіду я пройшла і через день вийшла на роботу. Кумедно, що водночас я ходила на співбесіду в секс-МАФ на околицях. Там ти просто відкриваєш двері, а тобі з порога кажуть: «О, ви нам підходите!» Просто тому, що у тебе миле личко.

– Так що зараз входить у ваші обов’язки?

– Я зараз займаюся більше технічною складовою, ніж роботою в залі. Шукаю новинки, проводжу лекції та майстер-класи, в тому числі по БДСМ – у нас навіть є спеціальна кімната для цього. Також іноді допомагаю працювати над сайтом, наприклад, нещодавно разом із колегою переклали його українською.

– У вас було якесь навчання перед тим, як приступити до обов’язків?

– Теоретичним знанням ти вчишся сам – повинні бути особисті пристрасть і інтерес, інакше нічого не запам’ятаєш. Наприклад, до того, як я сюди прийшла, у мене вже були якісь базові знання про знаряддя для БДСМ і як ними користуватися. Але практика прийшла до мене тільки тут – я брала в руки той же флоггер (батіг із декількома, від 10 до 50, гладкими хвостами. – Platfor.ma) і годинами відпрацьовувала удари на пуфику.

– Які основні якості повинні бути у працівників сексшопу крім розкутості?

– У нас працюють як дівчата, так і хлопці – тут повна гендерна рівність. Як і всюди, бажані відповідальність, пунктуальність, освіченість, комунікабельність. Звичайно, потрібно бути людиною без комплексів, адже ти кожен день працюєш із термінологією, а іноді доводиться пояснювати фізіологічні речі. Тому «член», «піхва», «оргазм», «анальний отвір» – ці слова ти вимовляєш кожен день по мільйону разів.

–  У нас був проект на Platfor.ma, у рамках якого ми просили читачів відповісти на одне питання: «Як ще ви називаєте член?» (ось він). Варіативність була скажена. Скажи, чи часто ваші клієнти застосовують слова на кшталт «жезл», «знаряддя», «кувалда» та інші?

– Буквально вчора був дзвінок – чоловік хотів купити іграшку . Він сказав: «Мені потрібен вібратор на батарейках і щоб клієнт був 22 на 7». Що? Який клієнт? «Ну клієнт … Ну член щоб був 22 у висоту і 7 в діаметрі». І ось «клієнт» – це, напевно, найоригінальніше, що я чула.

Найчастіше люди намагаються уникати подібних слів і називати інакше. Якщо говорять «член», то заїкаються і соромляться. Ось одного разу прийшов до нас хлопець, який шукав мило в формі пеніса, мабуть, комусь на подарунок. І ось він увійшов зі словами: «Чи є у вас мило в формі чоловічого статевого органу?» І все, людина один раз запитала, а ти вже розумієш, що вона соромиться. Жодного разу не чула, щоб вагіну називали «кицька», що дивно. Якісь специфічні позначення можуть використовувати люди, які телефонують тобі та хочуть щось замовити як забавку або пожартувати над тобою.