ООН та ЄС пропонують ветеранам та ветеранкам гранти на відкриття власного бізнесу 

7 Липня 2019
вперед можливість Україна

Міжнародна організація з міграції за фінансової підтримки ЄС розпочала набір учасників у новий проект «Підтримка реінтеграції ветеранів конфлікту на сході України та їхніх сімей» для ветеранів, які проживають у Київській, Львівській та Дніпропетровській областях. У його межах проведуть конкурс грантів на започаткування чи розвиток власного бізнесу.

Для того, щоб отримати грант до €1000 на обладнання для власної справи та потрапити на тренінг із побудови професійних навичок, потрібно мати посвідчення учасника бойових дій та заповнити анкету.

Заявки прийматимуться до завершення формування тренінгових груп. Відбір учасників відбувається на конкурсній основі відповідно до проектних критеріїв. Пріоритет нададуть заявникам, які наразі не мають постійного місця роботи; мають низьку зарплату або часткову зайнятість; самі виховують дітей; утримують багатодітні родини або мають інвалідність. 

Грант надається винятково у формі оплати узгодженого обладнання та не передбачає грошових виплат учасникам.

Анкету можна заповнити за посиланням. Якщо у Вас виникли додаткові запитання, телефонуйте на гарячу лінію МОМ: 0-800-215-025 (пн-пт з 10:00 до 17:00).

Найцiкавiше на сайтi

Поклавши руку на серце: як ініціатива «Завдяки тобі» виховує звичку дякувати ветеранам

Якщо ви не знаєте, що робити, коли бачите перед собою українського військового – просто покладіть долоню на серце, таким чином ви висловите йому свою вдячність. Жест уже став популярним серед багатьох співвітчизників – це заслуга кампанії «Завдяки тобі», яка стартувала минулоріч до Дня Незалежності. Platfor.ma дізналася, що це за проект, як він створювався, які сили та ресурси для цього залучалися, яка його головна мета та чому це вкрай важливо для всієї країни.

Ідея проекту народилася під час акції «Free Sentsov Night» на підтримку українського режисера та політв’язня Олега Сенцова, яка відбулася 25 травня 2018 року, опівночі під російським посольством – у ній брали участь майбутні автори проекту, Івона Костина та Гоша Тихий. Останній розповів про ідею жесту для вдячності ветеранам, яку виношував вже певний час і в яку ніхто не вірив. Івона повірила – це і стало поштовхом до дій.

Вже наступного дня Івона та Гоша почали розмірковувати про те, що можна зробити та чим це може стати, адже питання подяки турбує багатьох людей. Було вирішено створити своєрідний жест шани та слід було вигадати назву для кампанії. Поступово до дискусії долучилися інші люди, яким було цікаво: команда громадської організації «Побратими», «Суспільне: мовлення», режисери та оператори. Так стало зрозуміло, що найкраще донести думку вийде через відео.

«Колись ми робили зустріч із нашими друзями та знайомими, які знають про проект. Одна дівчина зізналася, що її брат – ветеран. Після його повернення додому вони ніколи не говорили про його досвід. В якийсь момент вона дізналася про «Завдяки тобі» – її це так вразило, що при черговій зустрічі з братом вона зробила цей жест. І вони почали говорити, це дуже змінило їхні стосунки, знизило напругу, яка існувала. Вона була вражена і втішена цим, на нас це теж сильно вплинуло», – розповіла Дарія Михайлова.

«Нам дуже довгий час знадобився, щоб прийняти якісь ідеї, що стали основоположними в цьому проекті. Завжди здавалося, що є краще рішення, але ми все ж таки поверталися до того, з чого починали», – зауважила співзасновниця кампанії Івона Костіна.

Поступово команда зростала, приходили різні люди, які хотіли зробити свій внесок у проект. Спільними зусиллями та заради однієї ідеї кампанія стартувала з першим відео 20 серпня.

Фото: Олена Божко

Особливо культурні гроші: 24 непростих запитання до Українського культфонду

АвторЮрій Марченко
5 Липня 2019

– Щодо фонду можна знайти багато відгуків, як схвальних, так і не дуже. Але я не бачив жодного, де казали, що така установа взагалі не потрібна. На вашу думку, які головні недоліки УКФ?

– Забюрократизованість процесів. Знаєте, ми б залюбки вийшли і сказали: так, ви всі круті, документів не треба, ось вам гроші. Але ж ми всі погодилися, що мають бути спільні правила. Що ніхто не може зайти до мене в кабінет і через особисту симпатію щось собі отримати – у мене просто немає можливості та бажання для такого ручного режиму. Але спільнота часто хоче якихось винятків: ну, це ж ми, ми ідейно важливі, ну зробіть поступки… Гадаю, це наслідок недолугого державного апарату, частиною якого ми зараз є. Але ми намагаємося накласти на нього нові підходи. Підсумовуючи: інституція з новим мисленням змушена існувати в реаліях старої системи.

– Чим із зробленого УКФ ви пишаєтесь?

– Фактично наш офіс запрацював лише навесні 2018-го, тобто кілька місяців тому ми відсвяткували рік. Гадаю, можна пишатися тим, що за цей час ми зробили те, на що у міжнародних фондів йде три-чотири роки. Ми обговорювали це з керівниками установ із Польщі, Нідерландів, Канади – після юридичного запуску зазвичай декілька років випрацьовують програми, проводять фокус-групи, визначають цільові аудиторії. І тільки після цього запускають реальні грантові програми. Але ми живемо трохи в інших реаліях, тому встигли зробити все з вище переліченого протягом року.

Ми розуміли, що час обмежений, тому взяли за приклад європейську модель культурних грантів, де є поділ тільки за типом заявника: індивідуальна заявка; заявка у співпраці з національним партнером; і з міжнародним. Також ми визначили пріоритети власної роботи і погодили їх з Мінкультом. На основі всього цього ми й запустили перший конкурс проектів, на який отримали 716 заявок – вважаю, що для нової інституції це був гарний результат. 

Цього року в межах реалізації розробленої 2018 року Стратегії УКФ ми вже запустили шість тематичних програм та отримали загалом 2018 заявок.

«Креативність – це сміливість»: Petcube, «Основи» та інші українські підприємці про досвід інновацій

АвторІрина Шостак
26 Квітня 2018

Як просувати інновації в консервативній сфері? Навіщо підключати тварин до інтернету? Як творчий підхід може вирішувати бізнес-завдання? Ці та інші питання обговорювали на першій події з циклу Creative innovation factory – спільного проекту Port creative hub та Havas Group Ukraine, присвяченого успішному досвіду креативних підприємців. Platfor.ma записала найцікавіші думки спікерів.

Макс Яковер, співзасновник та член стратегічної групи Radar Tech, CEO та керуючий партнер Unit.city, в минулому – директор з розвитку ВДНГ

У нас давно визріла ідея: давайте збудуємо місто інновацій, місто як коворкінг, місто, у якому ти будеш жити, у якому будеш вчитися, у якому будеш відпочивати. І ми почали таке місто створювати в Unit.city.

Tesla чи iPhone в окремому селі створити практично неможливо. Тобі для цього потрібне середовище, потрібні десятки, сотні, тисячі таких, як ти, на яких ти будеш це «обкатувати». І ми це перевіряли в «Часописі». Але в Unit.city ми це навіть порахували.

До нас заїхали 35 компаній, і з квітня до грудня вони вже розпочали 12 спільних проектів. Ми будуємо екосистему, у якій таланти, компанії, технології, події працюють разом і на виході з’являється щось принципово нове.

Unit.city
Unit.city
Unit.city

Ми дивимося на тих, у кого є технологія, на тих, хто мислить інноваційно і орієнтується на продажі не в Україні або в основному не в Україні. Також ми спрямовані на тих, хто готовий системі щось віддавати, а не тільки брати – хто відкритий до колаборації і сповідує цінності співпраці. Це три основних моменти, хоча насправді їх більше.

Одна з наших місій — закрити ніші,  через які не з’являються масові інноваційні проекти. Чому Petcube у нас один – ну, або подібних проекти два-три максимум? Тому що екосистема в цілому не працює.

Я не знаю, що буде через 20 років, але острівець стабільності ми все ж будуємо.

Український Чак Норріс з Асканії-Нова:
як це – бути директором головного заповідника країни

Сьогодні у прокат виходить документальний фільм Андрія Литвиненка «Заповідник Асканія» про унікальний природоохоронний комплекс, який знаходиться в Україні. Platfor.ma поговорила з українським Чаком Норрісом – Віктором Гавриленком, який вже 29 років обіймає посаду директора Асканії-Нова, про його непросту та важливу роботу, незвичайних тварин на території заповідника, браконьєрство та збереження планети.

– Розкажіть, як ви стали директором заповідника?

– Пройшов за конкурсом 16 квітня 1990 року. Взагалі, як природоохоронець я почав працювати ще на першому курсі, а на другому вже командував загоном по боротьбі з браконьєрством. Після цього я 12 років працював у молдавському державному заповіднику Кодри, де жив серед лісу. Туди мене взяли відразу після закінчення університету, за професією я орнітолог. Тому я суто «заповідна» людина. З природою я на «ви», а не на «ти», тому що я її дуже поважаю.

У якийсь момент заповідник Кодри став для мене вже маленьким, я був нагороджений почесною грамотою ЮНЕСКО. Тому шукав місце, де можу працювати більш широко і потужно.

Тоді мені надходило багато пропозицій безпосередньо на території України та Росії. Я знав, що Асканія-Нова проводить конкурс, а це ще й недалеко від місця мого народження – хутору Коза Запорізької області. Асканійці, судячи з усього, також зрозуміли, що місцевих кандидатур немає, тож можна спробувати й варягу здобути місце під сонцем.

– Як ви перший раз потрапили в заповідник?

– Я був вражений – це виявився надзвичайно складний механізм. Адже тут є найбільший у Європі заповідний степ, зоологічний парк із напіввільним утриманням тварин та один із найбільших дендрологічних парків України – такого не було ні у кого на терені Радянського Союзу і немає дотепер. Це колосальний труд наших попередників, починаючи з Фрідріха Фальц-Фейна, засновника Асканії-Нова – цю людину я згадую у всіх своїх коментарях. 

Коли мені випала честь повернути коників Пржевальского у дику природу Монголії у 1992 році, я прокоментував племіннику Фальц-Фейна: «Знаєте, Едуарде Олександровичу, зараз я розумію, наскільки важко було вашому дядьку Фрідріху привезти цих коней із Монголії у 1899 році. Адже ми хоч і технічно обладнані, в мене все одно горіли підошви, аж поки другий літак не злетів».

Так от, дуже складна машина. Ще у 1914 році сюди на бричках приїздили 5 тисяч людей протягом року, щоб подивитися на цей унікум. Серед безводного степу, де деревної рослинності зовсім не було, створили неймовірний дендрологічний парк і зоопарк, де у степу паслися зебри, бізони, антилопи разом. Це дійсно було на той час чудо, та воно продовжує таким бути й зараз.