НеНовина: велосипед на вокзалі безкоштовно в’яже шарф за п’ять хвилин

21 Червня 2018
дизайн креатівіті

В рубриці «НеНовина» Platfor.ma збирає повідомлення про факти та події, які не втрачають актуальність із часом. Так, спеціальна велосипедна машина на вокзалі в нідерландському місті Ейндховен призначена для того, щоб зв’язати собі зимовий аксесуар, поки ви чекаєте поїзд на платформі.

Винахід під назвою «Cyclo Knitter» спроектував студент Академії дизайну Ейндховена Джордж Баррат-Джонс – його виготовлено з простої комбінації дерев’яних і велосипедних деталей. Ідея цієї конструкції прийшла в голову Баррат-Джонсу, коли він очікував поїзд в Ейндховен.

Велосипед виконує відразу кілька корисних функцій – допомагає спортсменам і просто активним людям залишатися у формі та зігрітися, дозволяє вбити час в очікуванні свого потягу на платформі, а в результаті ви отримуєте відмінний зимовий шарф, зв’язаний за 5 хвилин своїми … ногами.

Cyclo Knitter by George Barratt-Jones from George Barratt-Jones on Vimeo.

«Уявіть собі зиму. Вам холодно й нудно, поки ви очікуєте поїзд на вокзалі. Ця машина зігріває вас, а рухаючись, ви робите щось, поки чекаєте, і зрештою отримуєте шарф! Ви можете залишити його собі або віддати тому, кому він потрібен більше», – розповідає Джордж.

21 Червня 11:51
дизайн креатівіті
Найцiкавiше на сайтi

«Всі діти креативні, а ми всі — діти»: викладач Стенфорда про творчу впевненість та віру в себе

АвторАндрій Сусленко
26 Грудня 2017

Нещодавно в Україні вийшов переклад світового бестселлеру братів Тома та Девіда Келлі «Творча впевненість». На честь цього та на запрошення компаній Zeo Alliance та Yes&Design в Київ приїхав викладач Стенфордського університету, бізнес-школи та Інституту дизайну ім. Хассо Платтнера – Ден Кляйн. У чи не головній світовій школі інновацій він викладає імпровізацію та лідерство, а в інтерв’ю Platfor.ma розповів про філософію дизайн мислення, і те, чому поразку треба святкувати.

– Давайте поговоримо про креативність. Це набута навичка чи природня здібність, якою володіє кожна людина?

– Я вірю, що кожна людина має вроджений творчий потенціал, фактично, безлімітний. Я можу помилятись, але я готовий покласти свою кар’єру на цю ідею. Ми не можемо навчити креативності, але ми можемо розкрити в людині цю силу. Є люди, які мають приховану креативність, тому що вони психологічно відгородились від цього, можливо, підсвідомо. Це про те, як визволити креативність, яка вже є. Всі діти креативні, а ми всі діти.

Уявіть, що креативність – це магічний сундук зі скарбами, наповнений будь-якими предметами, які ви хочете: келихами, дорогоцінним камінням, магічним зіллям, тощо. І якщо вам щось потрібно, ви просто відкриваєте цю скриньку і дістаєте все звідти. Але для багатьох людей ця скринька зачинена, знаходиться десь всередині вулкану і охороняється драконом. Тому наша основна ціль – допомогти людям знайти цю скриньку та відімкнути її.

Проте я не думаю, що ми зможемо колись вбити дракона. Дракон, який охороняє скриньку, у моїй метафорі дуже цінний і важливий, тому те, чому я вчу людей – це подружитись з цим драконом або навчитись його відволікатись на деякий час.

– А якщо люди бояться дізнатись, що лежить в тій скриньці?

– Деякі люди не хочуть змін. Вони думають, що, відімкнувши цю креативність, вони не зможуть повернути все назад. Люди вивчають, як досягти цілей та високих стандартів. Це навички, які ми розвиваємо у школі, на тренінгах, навчаємось плануванню та оцінці речей за певними критеріями. Якщо я скажу, що ці навички погані, тоді люди скажуть, що я помиляюсь. Але якщо я скажу, що ваші навички дуже хороші, ми просто додамо до них ще деякі і зберемо все до купи, вони не відмовляться. Я просто додаю додатковий інструмент до коробки з інструментами.

– Я гортав книгу «Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал» і був здивований, як легко вона написана і при цьому насичена практичними порадами. Що найголовніше для вас у цій книзі?

– Я думаю, що річ, яка виділяється для мене найбільше у цій книзі, – це flip, «концепція сальто». Мова йде про те, що якщо людина не вважає себе креативною, а потім починає розуміти, що здатна на це, то вона робить своєрідне сальто. Це дуже глибинна річ.

Інша важлива штука, про яку говорять автори, – це що ти не маєш бути креативним завжди і у всьому. Тому важливий саме той момент, коли ти говориш: «О, я можу зробити це!» – і робиш щось креативне, а потім ще більш креативне, і ще. Тоді життя змінюється.

– Чи пам’ятаєте ви той час, коли відбувся ваш власний «flip»?

– Це хороше питання. Коли я був студентом у Стенфорді, то відвідував клас «Імпровізаційний театр». Моїм вчителем та ментором була Патріція Райан Медсон – і вона робила дивовижні речі.

Ви знаєте, дуже страшно піднятися на сцену і не знати, що ти хочеш сказати і як це зробити. Для деяких людей це гірше за страх смерті. Про це Патріція говорить так: «Твоя робота – не бути веселим чи розумним, креативним і навіть цікавим. Твоя робота – просто бути тут і підтримувати твого партнера (аудиторію. – Platfor.ma). Зробити так, щоб твій партнер виглядав добре, приділити йому увагу». Цей урок навчив мене мужності. Я сказав собі, що мова не про моє его та не про мене, але я можу бути корисним комусь іншому. На тому уроці вона також сказала, що можливо однією з цілей на цій землі для нас є піклуватись один про одного. І я вирішив, що це той шлях, яким я проживу своє життя. Можливо, це був мій «flip».

Зараз я викладаю те, чому мене навчила Патріція. Вона написала книгу «Improv Wisdom: Don’t Prepare, Just Show Up» («Мудрість імпровізації: перестань готуватися, починай робити». – Platfor.ma), і це моя чернетка, яку я використовую у класі та ділюсь нею з усіма моїми студентами.

– Ви вчите речам, які не так просто зрозуміти, особливо, якщо людина має своє «тверде мислення». Уявімо ваших MBA студентів, СЕО, які зосередженні на бізнесі та грошах. Як відбуваються їх трансформації?

– Це насправді дуже легко. Люди приходять до Стенфорду, тому що хочуть бути у Кремнієвій долині. Вони вже мають дух підприємництва, оточений інноваційним мисленням, і приходять до мого класу, тому що хочуть робити більше.

Зараз працювати набагато легше. Ось ще декілька років тому я комунікував з корпораціями та організаціями і намагався дати їм елементарні навички – «soft skills». Мені доводилось приховувати той факт, що це імпровізація, і я говорив їм так: «Давайте зробимо багато-інтерактивне моделювання». Тоді треба було підлаштовуватись під них. Це насправді дуже простий інструмент: оцінити те, що ви пропонуєте учаснику, і робити це на їх мові та у їх манері.

– У книзі говориться про співчуття. І те, про що ви зараз говорите, це теж про співчуття. Наскільки важлива емпатія у побудові стосунків?

– Це основне. Коли ми дивимось на процес дизайн мислення, це зазвичай починається з емпатії. І я думаю, що ми повертаємось до того, чому я навчився у Патріції Медсон: «Емпатія – це не про тебе, це про твого партнера, про твою аудиторію, клієнтів, покупців, людей, з якими ти працюєш. Якщо ти можеш поставити себе на їх місце, зрозуміти їх, тоді ти побудуєш зв’язок з ними і ти виростеш особистісно».

– Чи можемо ми прикидатися співчутливими і підробляти емпатію?

– Ви можете прикидатись співчутливим в якості інструменту для того, щоб відчути справжню емпатію. Я говорю студентам, що я ділюсь знаннями з вами, але ви не повинні використовувати їх заради зла. Тобто ви не повинні маніпулювати людьми. Якщо ваш намір – побудувати справжній зв’язок, тоді це хороша причина для того, щоб досліджувати та демонструвати емпатію.

– Ви говорите, що не можна використовувати отримані навички задля злих намірів. Чи ви колись відчували, що хтось з ваших студентів чи людей, з якими ви працювали, застосували ці інструменти заради чогось поганого?

– Були деякі моменти, коли я відчував, що дехто з мого класу використовував інформацію для хибних цілей. Але це дуже рідко. Стендфорд відрізняється від еліт з інших університетів східного узбережжя, які дуже конкуруючі та запеклі. У нас не так. Я відчуваю себе успішним, коли ми обоє успішні. І мені здається, в Стенфорді студенти хоч і дуже вмотивовані, але намагаються конкурувати лише самі з собою і допомагати один одному. Звичайно, є учні, які хочуть бути кращими за інших, але я очікую, що в кінці семестру вони відчуватимуть зв’язок та єднання. Вони зрозуміють, що успішні студенти – це не ті, які намагаються захопити увагу, а ті, які намагаються підтримати інших гравців.

Боб в помощь: 5 примеров простых идей, которые спасают мир

Иногда важно не только делать, но и рассказывать об этом. Platfor.ma проанализировала пять заметных мировых социальных кампаний и узнала, как они меняют жизнь к лучшему.

 

Какой он, мир без света, электричества, телевидения или интернета? Ответ не только в учебниках истории, но и в наши дни. В субботу, 31 марта 2007 года, оживленный Сидней ошеломил весь мир, выключив свет на один час в рамках кампании «Earth Hour». 2,2 млн человек приняли участие в этой кампании, чтобы показать правительству, что изменения климата – это проблема, которая их беспокоит, и что они намерены с ней бороться.  

«Час Земли» – ежегодное международное событие от Всемирного фонда дикой природы (WWF), которое проводится в последнюю субботу марта, и призывает людей, организации, коммерческие учреждения и вообще всех-всех выключить свет и электрические устройства на один час, чтобы привлечь внимание к экологическим проблемам планеты.

Впервые событие было организовано Всемирным фондом природы Австралии совместно с изданием «The Sydney Morning Herald» в 2007 году, а с 2008 года инициативу поддержал весь мир. Мероприятие направлено главным образом на то, чтобы заставить людей задуматься о том, как они используют ресурсы Земли, и попытаться остановить изменение естественной среды планеты.

Кроме того, все это подсказывает людям, как каждый из нас может вести себя более разумно. Во-первых, мы можем научиться жить экологично, охраняя ресурсы планеты, во-вторых – присоединиться к акциям в своей стране, в-третьих  – стать волонтерами WWF или же донорами фонда.

В этом году кампания «Час Земли» объединила более 180 стран, в том числе Украину. На один час в темноту погрузились около 18 тыс. знаковых сооружений и памятников, среди которых Сиднейская опера, Эйфелева башня, Биг-Бен, «Лондонский глаз» и другие. А основной слоган 2018 года – Connect2Earth («Поймай связь с Землей»).

 

Давайте завтра: п’ять трендів, які змінять наше життя

Минулого тижня у Fedoriv Hub відбувся семінар авторитетного європейського експерта з трендвочингу Сюзанни Скалскої, який організувала агенція CreaPro за сприяння посольства Королівства Нідерландів в Україні. Platfor.ma записала найцікавіші думки дослідниці про те, як наше життя зміниться вже дуже скоро і чому майбутнє вже поруч.

Після винаходу парового двигуна в нашому  суспільстві відбулись грандіозні зміни. Тоді ми створили феномен, якого не було раніше, – роботу. А що було до цього? Було життя. Тепер у нас є життя, є робота і є «йога». І ми шукаємо баланс між ними.

Нове покоління перестає вірити в маркетинг. Воно відчуває, що все це неприродні структури. Ми спостерігаємо закінчення ери маркетингу і входимо в еру мережі спілкування. Йтиметься не про ціни, не про маркетинг. Поки величезні корпорації не знають, як підійти до кожного окремо. Проте у майбутньому людина вирішуватиме, що саме для неї підходить, і не зважатиме на маркетинг, який прагне нав’язати якомога більше непотрібних нам речей.

Перша зміна. Головні рушії економіки переміщуються із Заходу на Схід. Бразилія, Росія, Індія, Китай – ці країни перебирають на себе важелі економічного розвитку.

Друга зміна. Великий демографічний зсув. Завдяки розвитку медицини ми стали довше жити. У 2030 році людей у віці 55+ буде на 73% більше. Financial Times назвав цю ситуацію «срібним цунамі». Потрібно буде щось робити з нашою пенсійною системою, тому що система, за якою зараз живуть більшість країн, була розроблена 150 років тому. Тоді це мало сенс: людина працювала 40 років, виходила на пенсію, проживала кілька років та помирала. А тепер людина працює 40 років, виходить на пенсію, і живе ще 10-20-30 років.

Третя зміна. Зміна бізнес-середовища. Це означає, що ті, хто хизувався своїми дипломами бізнес-шкіл і шкіл менеджменту, можуть покласти їх на полицю, бо вони не знають, як вирішувати проблеми в сучасному світі.

Зміниться ставлення до дизайну. Дизайн 1.0 – система, де дизайнер і замовник удвох вирішують, що робити, – вже відійшла. Зараз дизайн 2.0. Ми виробляємо не тільки продукт, а й все коло послуг, що з ним пов’язане. Але незабаром ми перейдемо на дизайн 3.0. Це означає, що дизайн повністю трансформує організацію. Вже сьогодні є посади віце-президентів з дизайну, які відповідають за цю сферу в усій компанії. Це означає, що дизайн просякнув всю компанію, адже вона працює на основі його інноваційних рішень. І далі ми будемо стояти на порозі стадії 4.0. У ній дизайн перейде за рамки компаній, і почне працювати над дизайном самого суспільства. На цьому етапі фахівці з дизайну надаватимуть поради тим, хто приймає політичні рішення та оформлює наше суспільство.

Ми переходимо від епохи, коли вважали, що чим більше телевізорів маємо, то ми щасливіші, до моделі, коли люди мають дбати одне про одного

Оправдать одежды: как Мариам Найем ходила в хиджабе ради эксперимента

АвторМаріам Найем
10 Травня 2017

История моих попыток интегрироваться в украинское общество насчитывает уже второй десяток лет. В ход шли все способы: от вышиванки с венками до отрицания любых связей с восточной культурой. Фэшн-патриотизм закончился после первого вопроса от скинхеда, а вот отрицание продолжалось еще долго.

Если на улице шел дождь, то я предпочитала мокнуть, чем покрыть свою голову шарфом. Боялась, что на меня посмотрят как на тех, «других». Впрочем, так смотрели абсолютно всегда, и, что бы я ни делала, от меня ничего не зависело. Но я лишний раз остерегалась это подчеркивать.

Мой опыт подсказывает, что люди отмечают «экзотичность», считая это скорее комплиментом, чем желанием обидеть. Конечно, встречи с правыми и «приветствия солнца» в моем присутствии тоже были, но не стану называть это правилом. Лишь отмечу, что агрессивные элементы есть во всех обществах и вопрос только в их численности.

Итак, это было в трамвае недалеко от Татарки. В транспорт зашла девушка в хиджабе с ребенком. Я почувствовала, что меня что-то кольнуло и стало ее жалко. Захотелось узнать у девушек, каково это – носить хиджаб в культуре, которая имеет очень слабое представление об исламе. В тот момент мне пришла в голову мысль, что особое испытание, наверное, переживают женщины в хиджабе с восточной внешностью. Но вот где такую найти? А потом я посмотрела на свое отражение в окне – и ответ как-то пришел сам собой.

Так я решила неделю походить в хиджабе с двумя целями: взглянуть нетерпимости в лицо и принять свое восточное прошлое.

Надевая хиджаб, я напевала духоподъемный и боевитый саундтрек к «Рокки»: Survivor – «Eye Of The Tiger». Для меня это был выход на поле боя, и я была готова получить удар.

Всю неделю эксперимента я вела дневник, где детально описывала то, что со мной происходило и то, что чувствовала при этом. Когда села писать этот текст и взглянула на записи, то вдруг осознала, что они больше напоминают этапы принятия неизбежного Элизабет Кюблер-Росс, а если точнее, принятие неизбежного умирания стереотипа у меня в голове.