Нейромережа навчилася малювати портрети людей за їхнім описом

9 Серпня 2018
штучний інтелект

Програміст з Індії навчив нейромережу генерувати портрети людей на основі текстового опису. Технологія все ще недосконала, але результати вже вражають.

Користувач під ніком Animesh Karnewar хотів дізнатися, чи зможе штучний інтелект створювати зображення персонажів із книг, ґрунтуючись тільки на їхньому описі. Заради цього він навчав нейромережу на 400 фотографіях із супровідним текстом, використовуючи модель Face2Text від дослідників із Копенгагенського університету. Поступово алгоритм удосконалювався та видавав досить конкретні портрети, хоч і з низькою роздільною здатністю. Однак основні риси були впізнавані – колір волосся чи шкіри, форма обличчя та рослинність на ньому.

Наприклад, цей портрет нейромережа створила за описом «людина років 50-ти з подовженим обличчям, виступаючим носом, короткими вусами та карими очима»:

Animesh Karnewar поділився розробкою на GitHub, так що всі можуть попрацювати з нею. Програміст зазначає, що в майбутньому штучний інтелект потенційно може бути використаний для багатьох цілей, наприклад, щоб допомогти поліції швидко створювати чіткий фоторобот підозрюваного.

9 Серпня 13:43
штучний інтелект
Найцiкавiше на сайтi

Штучний інтелект чи штучний хайп: як головна інновація світу виглядає з України

Останніми роками штучний інтелект став чи не головним н’юсмейкером світу: технології стрімко розвиваються, а нейромережі роблять вже що завгодно у майже всіх сферах. Platfor.ma вирішила перевірити, що про ключову інновацію планети думають українські спеціалісти з IT, етики, та юриспруденції.

Майже 100 років тому, 25 січня 1921 року, у Празі відбулася прем’єра п’єси «R.U.R.» чеського письменника і драматурга Карела Чапека. За сюжетом твору, люди живуть у цілковитому достатку й безтурботності, а всю роботу виконують людиноподібні роботи, яких сьогодні ми б назвали андроїдами. Врешті вони піднімають повстання і виявляються здатними на емоції, створюючи своїх Адама і Єву.

Саме Карел Чапек був першим, хто вжив слово «робот», після чого воно увійшло в активний вжиток. При цьому термін «штучний інтелект» приписують Джону Маккарті, якого й вважають піонером цієї сфери. Якраз він у 1956 році організував першу тематичну подію – Дартмундський семінар, де й зібралися науковці, які почали розвивати цей напрям.

А от перший робот з’явився лише через 13 років – у 1969 науковці Стендфордського дослідницького інституту представили Шекі. Шекі міг рухатися і пересувати предмети, щоправда, на людину він був не дуже схожим. Пізніше почали з’являтися й роботи-андроїди, а японська компанія Honda розробила робота ASIMO, який зміг ходити на своїх двох. Ну а далі роботи почали грати у пінг-понг, футбол і навіть опанували скрипку.

25 жовтня 2017 року гіноїд (тобто робот з жіночою зовнішністю) Софія отримала громадянство Саудівської Аравії. Ця подіє підсилила побоювання противників розвитку штучного інтелекту. Мовляв, такими темпами роботи швидко не лише зрівняються у правах з людьми, але й займуть їхнє місце. То чи є розвиток подій, описаний у «R.U.R.», реальним, а передбачення Стівена Хокінга – правдою?

Зе­новій Ве­рес, кан­ди­дат технічних на­ук, ди­рек­тор освітнь­ого нап­рямку в Львівсь­ко­му ІТ клас­тері

На мою думку, поняття штучний інтелект є маркетинговим. Адже взагалі-то це лише набір математичних формул – достатньо складних, але все-таки формул. Мабуть найгучнішим прикладом застосування штучного інтелекту є автомобіль Тесла. Також згадайте – коли ви заходили переглянути той чи інший товар в онлайн-магазинах, то потім бачили рекламу цього товару на різноманітних сайтах. Це все результати роботи штучного інтелекту. Юриспруденція, медицина, сфера продажів також активно застосовують ці розробки, а аналіз поведінки злочинців допомагає поліції в розкритті злочинів.

Техноетика: чи можна бити та ображати робота

У рубриці «Техноетика» Platfor.ma разом з експертами з різних сфер шукає відповіді на етичні питання епохи технологій. У другому випуску ми досліджуємо, чи можна ображати машину – бити робота, жартувати над Siri, знущатися над штучним інтелектом?

 

Алевтина Шевченко, психолог-консультант на телеканалі «Україна»

Бити роботів – ненормативно, адже страждає якийсь внутрішній конструкт, який заведено називати гуманністю, емпатією, людяністю. Тобто кривдник сам потерпає від своїх дій. «Але ж це залізяка!» – скаже хтось і не буде правий до кінця. Людина з легкістю проектує почуття, подібні власним, легко приписує їх тваринам, рослинам, неживим предметам. Найочевиднішим прикладом можна вважати ставлення до ляльок, а робот, строго кажучи, і є лялька, тільки просунута.

А ось в самому понятті «образити робота» є суперечність. Адже образа – це почуття, а якщо робот здатний ображатися, тобто відчувати, то він цілком живий?

Проте нам боляче і неприємно бачити, як роботів ображають, тому що ми перекладаємо на них свої почуття. Вони для цього навіть набагато зручніші, ніж тварини, які зазвичай викликають подібні емоції. Так влаштована людська психіка.

Насправді роботи не потребують захисту. Їх інтелект – програма, а почуття – всього лише імітація. Решта – тільки ілюзії та проекції. Той же, хто вірить в образу роботів, схожий на клієнта повії, який хоче думати, що вона стогне від насолоди по-справжньому. На жаль, статистично це не так.

Володимир Хіцяк, керівник Центру етики і технологій Львівської бізнес-школи Українського католицького університету

Образа чи агресія – це, передусім, намір того, хто ображає. Не має значення, чи ми вчиняємо агресію щодо робота чи людини. Агресія – в будь-якому випадку зло. Це з погляду етики. З погляду закону, треба розуміти, який правовий статус має інша сутність, чи можна стосовно нього застосовувати норму «моральної шкоди».

До того ж, ми зараз надто мало знаємо про так звану «машинну емпатію», щоби передбачити, якою може бути реакція машини на певні людські емоції. Інший аспект – щоб емоція людини стала образою, треба, щоби машина саме так її сприйняла. Тут ми вже торкаємося питання самосвідомості машини, що, як на мене, є областю фантастики.

Беду накликали: какие данные мы отдаем интернету и почему это опасно

В эпоху смартфонов, приложений и геолокации информация о любом человеке доступна в сети на расстоянии двух кликов. Это его интересы, путешествия, и даже истории взаимоотношений с противоположным полом. Но кроме данных, которые человек размещает сам, в той или иной степени осознавая, что он делает эту информацию публичной, есть и другое. Мы мало представляем себе, какого рода досье на нас хранится на серверах Google, Facebook, Instagram, WhatsApp, Apple, Viber, «Новой почты» или Uber. Да, мы подозреваем, что эти компании знают о нас многое. Но часто не задумываемся над тем, какие объемы данных они контролируют и, самое главное, как могут их использовать. Platfor.ma разбиралась, как же так.

В сентябре 2017 года французская журналистка Юдит Дюпорталь запросила у сервиса Tinder все данные, которые он хранил о ней и ее активности. Компания ответила на запрос, прислав 800-страничный документ с подробнейшей информацией. В документе содержалась вся активность журналистки на сайте с момента регистрации в 2013 году, включая даты авторизации, отправленные сообщения, лайки из Facebook и многое другое.

Уже в феврале этого года журналист из Новой Зеландии Ник Вайгам решил проанализировать, какие данные хранятся в его профайле в соцсети Facebook. Среди этих файлов он нашел не только всю историю сообщений, но и личные документы, в том числе счета за квартиру и даже старые видеоролики. Позже выяснилось, что соцсеть хранит еще и контакты всех людей, которым звонили пользователи Android.

Facebook одним из первых позволил своим пользователям просмотреть такую информацию. Скачать ее не так уж сложно – Facebook не прячет эти данные и прямо на главной странице настроек можно найти ссылку «Скачать копию ваших данных на Facebook». Вот она. Размер файла с данными зависит от длительности и активности использования социальной сети, но в любом случае в нем вы найдете все фото, сообщения, пересылаемые документы и размещенные записи в своем профайле.

Например, мой архив за восемь лет активного использования соцсети составил 200 мегабайт. Там можно найти не только фотографии и все свои записи, но еще и истории сообщений, а также список контактов с номерами телефонов людей, с которыми вы общаетесь. Если на телефоне установлено приложение Facebook Messenger, то в скачанном архиве обнаружатся еще и метаданные об отправляемых и получаемых СМС.

Не менее интересным будет и архив Google, который поисковая система тоже предлагает скачать всем желающим. Размер этого архива для меня составил более 8 гигабайт, правда, львиную долю в нем занимает содержимое электронной почты Gmail. А кроме того, все фото, сообщения и, самое интересное, история посещений и история пользования картами.

Крупные компании, построившие свой бизнес на хранении и управлении пользовательскими данными, позволяют скачивать эти архивы и, при желании, удалять информацию о себе, равно как и свои аккаунты. Другое дело, что удаленная информация будет еще полгода хранится на серверах этих компаний, но таковы требования американского законодательства, в соответствии с которыми работают Facebook и Google.

А вот какие данные о своих пользователях берегут крупные украинские сайты и возможно ли удаление зарегистрированного на них аккаунта.

«Новая почта» хранит номер телефона и город регистрации, указанные самим пользователем, на странице клиента может размещаться список операций, можно указать карту для получения денежного перевода. Возможности удалить аккаунт нет, по крайней мере, она не очевидна и кнопка для этого действия не видна.

Интернет-магазин «Розетка» хранит данные клиента после его заказа – адрес, телефон, e-mail. Есть в акаунте и множество других полей (про детей, животных, автомобиль, увлечения), но их заполнение не является обязательным. Удаление аккаунта также неочевидно, если оно и есть (нам найти не удалось), то клиенту нужно будет потратить время, чтобы обнаружить ту самую кнопку.

Авторы портала электронных петиций на сайте президента Украины – одни из немногих, которые при регистрации предлагают пользователям согласиться с тем, что их персональные данные будут обрабатываться. Но чтобы завершить регистрацию, нужно воспользоваться либо электронно-цифровой подписью, либо идентификатором Bank ID – возможностью идентифицировать себя с помощью своей банковской карты Приватбанка либо Ощадбанка. Есть еще третий способ – с помощью своего идентификационного кода, но на его использование нужно два дня.

Еще один неудаляемый аккаунт – почта на ukr.net, разработчики которой тоже не особенно побеспокоились о том, чтобы рассказать, какая информация о пользователе хранится и как удалить аккаунт. А вот раздел «Конфиденциальность» написан сухим языком юридических документов, напоминающих длинные «простыни» банковских документов, которые хочется быстрее подписать и отдать клерку. Слова «Володілець» и обороты типа «знеособлені дані для таргетингу рекламних та/або інформаційних матеріалів» могут напугать человека, не разбирающегося в тонкостях интернет-рекламы. Удалить аккаунт тоже не так и просто.

В целом украинские компании работают с данными не так уж прозрачно и понятно, а, главное, очень рады зарегистрировавшемуся пользователю, но не особенно хотят давать ему возможность перестать быть их клиентом.

Не рви сеть: правила этикета современного интернета

22 Жовтня 2016

Интернет – особый мир, где есть свои правила, нормы и этикет. Platfor.ma сформулировала десять пунктов, на которые стоит обратить внимание, чтобы вас считали человеком разумным даже в таком безумном месте как интернет.

Времена изменились. Множество людей практически переселились в интернет и чат для них – не только способ швырнуть другу видео о том, как совенок играет с котиком (кстати, вот оно), но и рабочий инструмент. Поэтому не стоит продолжать писать так же, как будто на дворе все еще времена ICQ.

 

Привет

как дела?

:))))

слушай

есть вопрос

точнее, идея

а!

хотя стоп

я ж сам могу

все, уже не надо

:))

 

Безудержно нажимать Enter при отправке своих посланий, особенно малознакомому человеку – невежливо. Здороваться в интернете вовсе необязательно, а сакральный вопрос «как дела» вводит в ступор слишком многих, чтобы мучить им всех людей. Попробуйте писать сообщения из более чем двух слов – и люди отблагодарят вас развернутыми и полезными ответами, даже если вы будете просить денег в долг.