1 серпня 2016

Наталія Шостак: «Зараз той період, коли культура може бути носієм змін»

Про те, який потенціал має українська культура, як розвивати креативну економіку в регіонах, а також про те, як наша держава може стати ковтком свіжого повітря для Європи ми поговорили із Наталією Шостак, координаторкою програми Європейського Союзу та Східного партнерства Culture and Creativity в Україні.

 

 

Наталіє, розкажіть трохи про себе. Яким є ваш професійний бекграунд? Якими проектами ви займались раніше і як стали координатором програми «Культура і креативність» в Україні?

 

— Раніше я працювала в Національному художньому музеї України, куди прийшла ще студенткою Києво-Могилянської академії. Там у нас сформувався своєрідний анклав культурологів. Загалом колектив музею був молодим і прогресивним. Ми організовували освітні програми для дорослих, дітей, лекції, Ніч у музеї, свята. Відчувалося, що це і є нова сила, яка хоче щось робити, щось змінювати. Я цікавилась і класичним, і сучасним мистецтвом, також працювала в ПінчукАртЦентрі у відділі освіти. Минулого року зрозуміла, що хочеться спробувати себе в новій ролі, і була дуже щаслива приєднатися до команди Culture and Creativity.

 

Розкажіть про цю програму детальніше в чому її мета та цінності? Яку роль відіграє в програмі Україна?

 

— Програма «Культура і креативність» покликана забезпечувати підтримку культурних та креативних індустрій у регіоні Східного партнерства, а також збільшити їхній внесок у сталий соціально-економічний розвиток. Основними напрямками нашої діяльності є проведення досліджень у сфері культури, організація тренінгів з метою покращення професійних компетенцій культурних менеджерів, інформування про роль культурних і креативних індустрій та надання можливостей для міжнародного культурного співробітництва. Загалом регіон Східного партнерства є дуже важливим для ЄС. В нас хочуть бачити сильних партнерів, що впроваджують правильні зміни, інклюзивних, толерантних, відкритих до перспектив нової економіки. Тому ще одне завдання нашої програми – налагоджувати більш тісну комунікацію між державним, громадським та приватним секторами. Якщо спостерігати за тим, що відбувається в культурному секторі, дуже часто можна помітити, що комунікація не працює як слід, існує багато конфліктів, немає розуміння, що потрібно шукати спільні точки перетину, домінує конкуренція. Люди хочуть скоріше проявити себе, аніж досягти спільної мети. Наше завдання – сприяти налагодженню комунікації і взаємовигідного партнерства.

 

З якими найбільшими викликами ви стикнулись, коли почали роботу в програмі?

 

— Це програма Європейського Союзу, і з цим пов’язано багато різних моментів, зокрема бюрократичних. Дуже багато зусиль і часу витрачається на паперову роботу, звітність, необхідно отримувати дозволи на найменші кроки. На моїй попередній роботі не доводилось так часто стикатись із бюрократією. Але з часом розумієш, що саме це дозволяє Європейському Союзу та Єврокомісії гарантувати прозорість та неупередженість у прийнятті рішень.

 

В українському суспільстві існує досить несерйозне ставлення до культури українцям здається, що вона навряд чи здатна змінити їхнє життя на краще. А як вам здається, якою є роль культури в суспільстві? Чому вона є важливою взагалі і для України зокрема?

 

— Усвідомлення, що культура може змінити життя на краще, майже відсутнє серед широкого загалу. Можливо, в Києві, коли ти постійно циркулюєш в певних колах, здається, що зміни в розумінні культури очевидні, але досить поїхати в якесь містечко (а в малих містах мешкає більше половини населення України), і розумієш, що все не так. Але потрібно говорити про це якомога більше, шукати канали комунікації. Фейсбук і різні інтернет-видання, які пишуть про культуру, навряд чи є досить відомими у маленьких містах. Було би добре, якби у нас було громадське телебачення, яке би створювало якісний контент на теми культури, висвітлювало її в новому розумінні, а не закріплювало уявлення, що це лише сфера розваг.

 

Якщо говорити про роль культурних і креативних індустрій загалом, то треба сказати, вони є надзвичайно важливими сьогодні. Незаперечним фактом є те, що вони створюють прибуток і дають робочі місця. Але ще більш важливою є нематеріальна складова – стимулювання сталого, інклюзивного розвитку. Цей сектор розвиває в людині креативність, а це по суті необмежений глобальний ресурс, що несе в собі емансипативний потенціал і може допомогти подолати соціальну нерівність. Потрібно лише створити умови, в яких цей потенціал міг би розкритися. В Україні зараз дуже складна ситуація, і культура в такі часи має бути загальнодержавним пріоритетом. Можна розглянути приклад Європи, де культуру цього року визначили головною м’якою зброєю у боротьбі з внутрішньою кризою, що має допомогти подолати упередження і повернути віру в мультикультурну Європу. В нашій країні йде війна і відбуваються постійні конфлікти, які підсилюються ідеологіями та політиками. В цьому плані якісна освіта і культура – це те, що може створити підвалини для формування здорового суспільства.

 

Які основні проблеми в світовому та українському культурному секторі ви бачите? Чи можливо їх вирішити і яким чином?

 

— Ох, це складне питання… Якщо говорити про Україну, то, по-перше, назріла необхідність реформувати Міністерство культури, професійні союзи, принципи фінансування культурних проектів. Дуже важливо зараз сформувати узгоджений план дій, з яким би погоджувались стейкхолдери державного та громадського сектору, щоб спільними зусиллями реформувати галузь.

 

В цьому контексті варто згадати, що нещодавно колектив українських культурних активістів презентував Культурну стратегію2025. Якої ви думки про цей документ? Чому культурна стратегія така важлива для України?

 

— Стратегія розвитку культури 2025 – це прекрасний приклад того, як можна побудувати інклюзивний процес вироблення стратегії і її лобіювання знизу вгору. Експертам Платформи-2025 вдалося мобілізувати діячів культури і продемонструвати, що стратегія не має прийматися за зачиненими дверима в урядових кабінетах. Пріоритети співзвучні зі стратегіями багатьох європейських країн, але водночас глибоко вкорінені в український контекст і нашу внутрішню проблематику. Тепер головне завдання – займатися адвокацією документу серед ширшої аудиторії.

 

Все ж таки повернімося до Європи, яка останнім часом переживає не найлегші часи. Як можуть вплинути різного роду кризи на розвиток культури?

 

— На будь-яку кризу культура і мистецтво можуть відреагувати двома шляхами. Перший: вони політизуються та заангажовуються, роблять свої твори відображенням цих політичних проблем. Другий шлях: дистанціювання, орієнтація на абстрактність, вільну творчість. Мені здається, що зараз більшість діячів культури розуміють своє політичне значення. Головне при цьому не підігравати якимось ідеологіям, а створювати поле рефлексії, залучати суспільство і разом із ним осмислювати усі події за допомогою творчості.

 

Освіта та культура захищають нас від ризику повернення тоталітарних режимів, посилення правих рухів – страх їхнього повернення хвилями поширюється Європою. Європейці налякані, їм складно перейти від емоційного переживання подій до зваженого аналізу. Звідси – конфлікти із мігрантами, поширення ксенофобських настроїв та інші негативні тенденції, які зараз можемо спостерігати в Європі. Тому необхідні культурні проекти, які би допомагали людям опрацьовувати психологічні травми, критично переосмислювати цей важкий досвід.

 

 

 

 

Які українські культурні проекти та ініціативи вас надихають? Які є справді якісними та перспективними?

 

— Мене загалом надихає те пожвавлення, яке спостерігається в культурному житті України, зокрема Києва, впродовж останніх років. Тобі є що робити кожного дня, аби лише вистачало сил: це і насичена концертна програма сучасної української музики, проекти з неформальної освіти – лекторії «Культурного проекту», освітні програми в Сloser і т.д; з державних інституцій мені завжди цікаво слідкувати за тим, що робить НХМУ і Центр Довженка.

 

Також мене надихають різні проекти в малих містах, ініціативи, які там працюють. Потрібно зараз і в культурі займатися децентралізацією, підживлювати зміни в регіонах. Наприклад, ми наразі ініціюємо проект Сreative Town. Традиційно культурні та креативні індустрії вважають урбаністичним феноменом, оскільки саме у великих містах сконцентровані основні культурні ресурси. Завданням нашої ініціативи Creative Town є виявлення потенціалу культурних і креативних індустрій в маленьких містах, дослідження їхнього культурного ландшафту та потенціалу туристичного сектору. Найближчим часом ми відкриємо набір на участь міст у програмі. З кожної країни Східного партнерства незалежні експерти оберуть одне місто або один регіон, де і будуть відбуватися дослідження та активності, спрямовані на розвиток компетенції місцевих активістів.

 

Дійсно, якщо в Києві та інших великих містах України культурний сектор розвивається більш-менш активно, то в регіонах із цим справжня проблема. Як розвивати культуру в регіонах, які проблеми доведеться подолати і чому це важливо?

 

— Необхідно впроваджувати якомога більше культурних ініціатив в маленьких містечках. Головне – запустити хвилю зрушень, і тоді міста почнуть самі приєднуватись та ініціювати зміни зсередини. На щастя, наш проект Creative Town не єдиний. В Україні працює програма Європейського Союзу COMUS, що випрацьовує нові моделі розвитку маленьких історичних міст в регіоні Східного партнерства. Також був успішно реалізований проект «План Z» у Жмеринці. Експерти, що працювали над реалізацією проекту, зв’язалися з мерією, сформували групу місцевих активістів, провели картування міста, організували різні культурні ініціативи – наприклад, у місті запрацював кінотеатр під відкритим небом, де переглядають класику кіно, що проектується на стіну мерії.

 

Ще один цікавий проект – Active citizens від Британської ради, в межах якого тренери їздять по містах, збирають активних громадян, які хочуть вчитися і дізнаватись про нові практики і ставати носіями змін.

 

Однією з особливостей української культури є те, що вона часто існує паралельно або навіть всупереч державній політиці. Як вам здається, чому так сталось? Як культурним діячам налагодити продуктивний діалог із владою?

 

— Довгий час на державному рівні не змінювалися правила гри. Міністерство продовжувало займатися державним сектором – бібліотеками, музеями, різні музичними колективам і так далі, що знаходяться в його підпорядкуванні і отримують гарантоване фінансування. Так система працювала дуже довго, ще з радянських часів. Водночас за останні 20 років виріс потужний незалежний культурний сектор, що часто є більш ефективним. І довгий час вони існували трохи в паралельних реальностях. Для того, щоб реформувати і підживити державний сектор, необхідно поставити його в конкурентні умови, і приємно, що Міністерство вже готове до змін.

 

Повторюсь, що діалог між державним, громадським і приватним сектором є дуже важливим, але для цього всім сторонам необхідно навчитися слухати і знаходити компроміс. Треба подолати кризу довіри і вчитися працювати разом. Лише плідна співпраця дозволить рухати зміни в культурі у правильному напрямку. А також це стане позитивним сигналом для Європи, яка хоче бачити в Україні сталий розвиток і реальні зміни замість постійної кризи і внутрішніх конфліктів. Без позитивного іміджу культурного поля загалом українським організаціям буде складно стати конкурентоспроможними в світовому культурному русі.

 

Яким на ваш погляд є культурний імідж України в світі? Як можливо його покращити?

 

— Для багатьох за кордоном Україна досі є екзотичною країною. Як правило ми потрапляємо у світовий новинний потік у зв’язку з катаклізмами і революціями. При згадці про Україну більшість говорить про Революцію гідності, війну, Чорнобиль, менш політизовані можуть згадати Chicken Kyiv. Для більшості на мапі ми й досі загублені й неозначені. Саме тому так важливо сьогодні займатися культурною дипломатією, розповідати всьому світові про успіхи української музики, дизайну, технологій, красу наших міст.

 

Які проекти чи заходи ви плануєте? Чого хотілося би досягнути у найближчому майбутньому?

 

— Одним з важливих компонентів нашої програми є проведення досліджень в сфері культурних і креативних індустрій і створення баз даних, котрі дозволили би в подальшому впроваджувати політичні рішення, що ґрунтувалися би на фактах. Наразі ми запустили дослідження індикаторів впливу культури на розвиток за методологією ЮНЕСКО, результати якого в Україні мають бути презентовані у січні 2017 року. Також вже цього літа запускаємо дослідження стану розвитку культурних та креативних індустрій в країнах Східного Партнерства, і одного окремого сектору для кожної з країн. В Україні це буде Матеріальна і нематеріальна культурна спадщина.

 

Крім того, ми продовжуємо працювати з молодими культурними менеджерами, для яких проводимо регулярні тренінги. Восени ми організуємо серію воркшопів для культурних журналістів. Будемо надавати підтримку Бюро програми «Креативна Європа» і спільно проводити інформаційні події в різних регіонах України.

 

Ну і, оскільки ми розуміємо, що фізично на наші тренінги може потрапити досить обмежена кількість осіб, значну увагу ми приділяємо онлайн-контенту. Вже зараз на нашому сайті можна пройти курс про програму Креативна Європа і отримати сертифікат. Найближчим часом ми опублікуємо курси, присвячені стратегічному плануванню, секретам написання успішних проектних заявок, адвокації та багатьом іншим корисним темам.