14 листопада 2014

Вписалися в політику: Соболєв, Найєм, Лещенко та Гопко про перехід із ЗМІ до Ради

На цьогорічних виборах до українського парламенту одні з найкращих українських журналістів прийняли рішення піти в політику. На Львівському медіафорумі Єгор Соболєв, Мустафа Найєм, Сергій Лещенко та Ганна Гопко розповіли про те, як вони відчувають себе у новій ролі, як збираються боротись із системою з середини та чи будуть повертатись до журналістики після політичної діяльності.

 

Фотографія: shutterstock.com

 

Єгор Соболєв:

 

 

По-чесному, я не вважаю себе журналістом вже півтора роки. Я залишив професію і вважаю, що правильно зробив, тому що хороших журналістів стає все більше, а от з хорошими політиками у нас проблема вже тисяча років, а, якщо вірити літописам, то й більше. Якщо ми згадаємо, як, під час оборони Києва від монгольських військ, князь втік, як довелось запросити скандинавських князів, тому що між нами не було порядку, то стає очевидно, що ми маємо  величезне історичне закляття з невміння творити державу. Я хочу, щоб наше покоління це закляття зняло.

 

Я дуже вітаю вчинок всіх, хто зараз пішов до влади, тих, хто пішов в добровольчі батальйони, людей, які пішли в міліцію, в службу безпеки та інших. Звісно, є велика імовірність того, що більшість з нас безславно загине, так нічого і не зробивши. 

Можливо, багато хто з нас не тільки не побудує нову державу, а просто розчиниться в кулуарах нинішньої держави.

Та, в будь-якому разі, кожна невдала спроба на цьому шляху наближає нас до вдалої спроби. Ми не побудуємо ефективної держави, поки у нас не буде справжніх державотворців. Тому я вважаю, що у нас революційно велике завдання. Ми маємо стати тими політиками, які будуть робити все, про що казали до виборів і які жодним чином не використають свої важелі для власного збагачення.

 

В наших руках є великі інструменти, тому, я впевнений, що у нас вийде. Головне – ми маємо залишити по собі велику державу.

 

Мустафа Найєм:

 

 

Я не згодний з Єгором Соболєвим: якщо хтось вважає, що він може розчинитись, так нічого і не змінивши, давайте просто одразу розійдемось. Я не вважаю, що система нас розчинить. Серед нас, людей, які вирішили піти в політику, достатньо багато людей з репутацією та принципами. В нас є всі можливості і сили, щоб не розчинитись.

 

Більше того, думаю, наша найбільша проблема не в тому, щоб не розчинитись. Найбільше багатство журналіста – це бути чесним, правильним і критикувати. Так, в політиці трохи інші пріоритети, для того, щоб чогось добиватись і ставати лідером. Але тут також можна бути чесним, порядним, але не критикувати, а пропонувати щось робити. На жаль, якщо ми будемо просто залишатись чесними та  правильними, ми нічого не зробимо. 

Єдина наша можливість залишитись в політичному середовищі чесними чужинцями, але при цьому щось зробити – це об’єднатись.

Якщо всі ми зможемо об’єднатись навколо єдиного порядку денного, нам вдасться створити створимо політичний суб’єкт, від імені якого ми зможемо виступати. Всі ми належимо до різних фракцій, але в наших силах об’єднатись.

 

Чи зможемо ми повернутись до журналістики після політики? Чи будуть нам довіряти? А хіба всі люди довіряють всім журналістам? Так, є журналісти, яким не довіряють. Нам з Сергієм довіряли. Так буде і в політиці. Є політики негідники, а є політики, які щось роблять і дотримуються своїх принципів. Якщо ми зараз скажемо, що будь-яка людина, яка пішла у політику – негідник, то, вибачте, нам доведеться жити в такій країні. Я скажу чесно, як це все виглядає. Ми були журналістами, яких поважали, читали, у нас було достатньо комфортне життя. Те життя, на яке ми його проміняли зовсім не таке комфортне. Але ми пішли на це і взяли на себе відповідальність. Так, мені не легко, але я хочу це робити, це мій вибір.

 

Я ще не політик, два місяці тому я лише прийняв рішення ним стати. Але це довгий шлях. Людина, яка закінчила журналістський факультет, ще не є журналістом – вона ним стане тільки тоді, коли щось зробить, так і ми станемо політиками лише коли щось зробимо. Довіряти нам чи не довіряти – буде залежати від того, як ми будемо це робити і якими методами.

 

Повірте, нам дуже важко. Ми зіткнулись із проблемою, яку самі собі створили, ми повірили, що можемо її подолати, але з кожним днем розуміємо, наскільки вона величезна. 

Я не прошу вас нам вірити, я прошу вірити в нас, в те, що у нас вийде.

Вірити в нас не як окремих людей, а як у нове покоління політиків, яке може щось змінити. Коли ми були в Кіровограді з компанією Стоп Довгий, кожного ранку я прокидався з однією думкою: «Для чого все це потрібно?» Я розумів, що це неможливо. У нас був тиждень і ми розуміли, що ми не переможемо цю людину, що гроші там купили все. Ми розуміли, що ми не зможемо прорвати інформаційну блокаду, створену нашими ж колегами-журналістами, які нам в очі говорили: «Ми не можемо вам дати ефір». Але кожного ранку я також думав: «Ми маємо вірити. Ми маємо робити. І найголовніше – ми маємо об’єднуватись».

 

Вони не хочуть, аби ми зкурвились, ні – вони  хочуть нас маргіналізувати. Якщо ми не об’єднаємось, то залишимось чесними одинаками в парламенті, які нічого не змінять, а це ще більше підірве довіру до нас як до покоління. Вірте в нас, а ми будемо робити все, аби виправдати вашу довіру та змінити країну на краще.

 

Сергій Лещенко:

 

 

Я маю своє бачення цього процесу. Мені здається, що драматизм, звичайно, присутній, але все не зовсім так, як це намагаються нав’язати деякі медіа, ніби політика – це такий потяг, на який ти сів і або доїдеш до останньої зупинки, або тебе спалять в його топці. Це стереотипи, які насаджували у нас десятиліттями. Все це зараз не має значення. Єдине, що має значення зараз це цінності, адже це перше, з чим політик іде в політику і найголовніше, що повинен захищати. І головне – відстоювати  цінності суспільства не лише на словах.

 

Так, нам будуть довіряти, якщо ми повернемось з політики до журналістики в разі, якщо наша політична каденція буде невдалою. Це моє переконання.

 

Неправильно вважати, що суспільство нічого не винне політикам. Цей принцип – приклад того, як суспільство часом неправильно розуміє свою роль. 

Звичайно, суспільство винне політикам. Тим, що має постійно їх контролювати, кожного дня, кожної години, а не робити свій вибір одного разу на п’ять років.

Бути громадянином – така сама професія, як і бути інженером або водієм тролейбусу: ви повинні бути громадянином щодня і виконувати свої обов’язки щодня. Якщо ні – політики дуже скоро стануть розбещеними і втратять відчуття реальності. Тому суспільство винно політикам.

 

Громадяни повинні бути головним рушієм усіх змін в країн, вирішальні зміни завжди йдуть знизу. Саме тому перше питання, яке кожен повинен задати собі: «Що я можу зробити, щоб зміни відбулися?»

 

Ганна Гопко:

 

 

Я досі не відчуваю, що стала політиком, цей період трансформації дуже непростий. Тепер кожен мій пост на Facebook дається мені у надприродній спосіб. Бо ти розумієш, що не можеш написати так, як раніше, тому що ти під реальним моніторингом різних людей, які тільки чекають, що ти скажеш щось не так і потім намагаються це використати. Таку кількість негативних меседжів на Facebook, які я отримала за останній місяць, я не отримувала ніколи.

 

Це каже про те, що насправді за 20 років незалежності українська влада являла собою збочений варіант влади: костюми Brioni, ресторани з окремими входами, відгородження від людей. А ми, нове покоління в парламенті, тепер розгрібаємо всю ненависть людей, які не сприймають політиків. Ми ще не стали депутатами, але почули таку кількість негативних коментарів. 

Але є система, яка набагато страшніша, яка зацікавлена в тому, щоб ти зламався. Наше завдання не прогнутись під систему, перемогти, тому що ця перемога дуже важлива для країни.

Я думаю, що відповідальність за країну мають брати на себе всі. Треба розуміти, що Україна зараз в дуже складних умовах, коли стара система ламається і має бути збудована нова система. Цього не зробити без глобального взаєморозуміння людей, без розуміння того, що ми всі за майбутнє України.

 

Насправді нас не так багато, в новому парламенті оновлення не настільки серйозні, аби зламати повністю систему, тому я закликаю всіх до максимального конструктиву, бо лише від цього залежить, чи станемо ми сильною державою. Ми просто зобов’язані об’єднатись і разом робити зміни. Якщо ми не об’єднаємось, система нас просто повисмикує, звабить псевдопосадами – ми це все бачили і все проходили.

 

Я процитую видатного американського журналіста, який сказав, що успішною можна назвати ту кар’єру, після якої ти повернешся назад і побачиш, що щось змінив на краще. Я хочу побажати всім відчувати обов’язок  змінювати світ на краще. Всі ви також несете за це відповідальність.