12 червня 2017

«Хочете щось реформувати? Думайте, хто клієнт»: Нобеліат Вернон Сміт у Києві

На початку червня американський лауреат Нобелівської премії з економіки Вернон Сміт та економіст Роман Шеремета з України дискутували з ректорами університетів про успішність освіти, та на кого вона має орієнтуватися у реформуванні. Platfor.ma побувала на зустрічі і записала найцікавіше.

 

 

 

Вернон Сміт 

Найкращу відповідь про формування успішності університету я можу дати з досвіду американської освіти. Я отримував свою середню освіту в звичайних школах, де домінувала державна система. Вищу освіту я здобував в Каліфорнійському інституті технологій та в Гарварді. Люди з усього світу приїжджають до Америки, щоб навчатися в наших університетах та магістерських програмах. Але чомусь ніхто не їде до нас, щоб навчатися в середніх школах.

 

Багато хто вважає американську початкову та середню освіту невдалою. Гроші вкидаються в те й інше, але якість не підвищується. І багато з нас намагається реформувати цю систему. Вважається, що наша вища освіта настільки гарна, тому що студенти мають свободу вибору, а університети конкурують за гарних студентів, чого якраз і немає в початковій та середній школі.

 

Я підтримую реформу введення системи ваучерів. Таким чином кожна дитина зможе свою частину грошей, які виділяються на середню та початкову освіту, застосувати там, де саме вона вважає за потрібне. Потрібно пам’ятати, що клієнти системи освіти –  це учні та студенти. Тож якщо «опустити» гроші на рівень студентів та учнів, тоді і учні, і адміністрація учбового закладу приділятимуть більшу увагу потребам клієнтів.

 

Ідея застосування таких ваучерів – дати можливість та силу учням робити вибір. Наприклад, в наших державних університетах заклад отримує гроші від держави. Кошти отримуються на рівні штату, тому ректор і віце-ректор займаються тільки тим, що спілкуються з законодавцями, щоб отримати побільше. Однак якщо джерелом їхнього доходу є держава, то клієнтом стає не студент, а місцеве управління.

 

Ідея реформи з ваучерами викликає дуже багато суперечок. Але все більше штатів схиляються до системи вільного вибору і є сподівання, що в цих випадках буде покращуватися ситуація в середніх та початкових школах. Якщо державні школи не хочуть змагатися за студентів, то вони повинні робити щось, щоб підвищувати свій рівень та конкурувати з приватними школами.

 

У 70-ті роки я долучився до розробки однієї реформи, а потім спостерігав за її втіленням. Це була дерегуляція системи транспорту в США. Вона включала в себе авіалінії, вантажні перевезення, залізничний транспорт. Справа в тому, що в 1970 люди зрозуміли, що урегульованість авіакомпанії не допомагає пасажирам і треба знову повертатися до запитання, як це бачить клієнт.

 

Рух дерегулювання почався з трьох осіб – за освітою вони були економістами. Для них найважливішими були економічні принципи, а не політичні уподобання, тож вони бачили, що ця регуляція призводила до невдач, бо вона захищала компанії від конкуренції, а особливо існуючі компанії від нових, які могли би з’явитися на ринку. Це не просто не допомагало клієнтам – це їм шкодило. В цьому випадку застосувалися ті ж самі приклади, як в реформі освіти або будь-чого.

 

Наприклад, я би реформував систему охорону здоров’я, надаючи силу дії пацієнтам, щоб ресурси і попит на медичну послуги походили від них. Отже, якщо хочете будь-що ефективно реформувати, завжди думайте, хто є клієнт і як його зміцнювати.

 

Роман Шеремета 

Я вчився на бакалавріаті в Києво-Могилянській академії, а після переїхав до США і там отримав докторський ступінь з економіки. Для себе я відкрив наступне: система освіти в США побудована на самостійності.

 

Децентралізація там є на всіх рівнях університету. Наприклад, я професор, обрав чотири місяці, скинув всі свої групи на один час та сам обираю, які класи викладати, за якою книжкою – і мій департамент нічого цього не перевіряє. А методичних вказівок просто не існує. Це моя галузь, тому хто може краще знати, як викладати, ніж я?

 

Другий принцип – еластичність. Система дуже гнучка, студенти обирають, коли брати класи, професори обирають, коли викладати. Немає жорстких умов, бо ми намагаємося зростити індивідуумів.

 

Третя складова – це зворотній зв’язок, на якому взагалі побудована країна США. Тобто за те, що я роблю, я відповідаю сам. Якщо я професор і в мене щось іде не так, за мене ніхто не відповідає, лише я один. Студенти мене оцінюють щоразу після викладання класу і ці оцінки доступні також іншим викладачам. Все дуже прозоро.

 

І останнє – це конкуренція. Всі дивляться, які статті ви публікуєте, як працюєте, чи зростаєте академічно. Ідеш на Google Scholar і дивишся, скільки раз вас цитували, і вже згідно цього можна приймати рішення: понизити вас або підвищити.

 

Нещодавно Forbes зробив рейтинг економістів. Мені шкода, що ніхто з тих, що живе в Україні, туди не потрапив. Я та Юрій Городніченко розділили 1-2 місце, тому що ми публікуємося в багатьох наукових журналах, маємо багато цитувань. Фактично десять перших місць – це українці, які працюють та роблять дослідження за кордоном.