21 жовтня 2016

«Ти маєш бути вдвічі кращою за чоловіка»: жінки-військові України та США про свою роботу

Нещодавно в America House у Києві пройшла зустріч з жінками-військовими. Капітан, сержант і атташе США в Україні та український полковник розповіли про особливі виклики для жінок у військовій справі, пояснили, чим армія корисна для них та поділились думками, чому вони люблять свою роботу. Platfor.ma розповідає найцікавіше.

 

  

Кассандра Харріс

Капітан армії США

Я офіцер і зараз у мене місія в Україні. Колись я зрозуміла, що аби набути гарного досвіду, я повинна працювати з тими, хто міг би ним зі мною поділитися. А зараз вже я тут, щоб сама могла поділитися досвідом.

 

Чи стикалася я в армії з особливими викликами, пов’язаними з гендером? Такі ситуації трапляються постійно. Кожен має їх вирішувати по-своєму. Військова справа має свої особливості. Це місце, де ти багато чому вчишся.

 

Серед військових досягнень найбільше я пишаюсь тим, що мене двічі запросили командиром для 200 солдат. Для мене це був найкращий момент в кар’єрі. Крім того, мою кандидатуру розглянули втретє і самі солдати попросили мене залишитись. Таке рідко буває.

 

Те, що я хочу сказати всім, хто має справу з військовими – ніколи не буває забагато передач від сім’ї.

 

Коли я була в Афганістані, то зустрічала багато людей, які по-різному ставилися жінок в армії. Чоловіки не часто були раді, а от жінки навпаки реагували позитивно. Їх дуже дивувало і цікавило, як я можу працювати на військовій службі. Я пояснювала їм, що у цьому просто полягає моя робота і для мене це звична річ.

 

Я живу в Україні впродовж 11 місяців. Протягом цього часу в мене є два досвіди – спілкування з цивільним населенням і військовими. Маю сказати, що я давно ніде не зустрічала такої кількості людей, які хочуть щось змінити. Я їх бачу серед членів української армії. Вони хочуть змінити багато речей, вчаться робити це через інструкції, польові навчання і практичні ситуації. І я надзвичайно вражена всім тим, що відбувається.

 

Мій перший військовий досвід був важким. Багато хто говорив мені, що це так класно – у нас є змога стрибати з гарних літаків. Але уявіть, що потрібно зробити щонайменше п’ять стрибків з парашутом для того, щоб пройти випробування. У нас було сім людей, які поламали собі ноги. Я бачила дуже багато військових, які мали проблеми зі здоров’ям після цих стрибків. І я бачила таких жінок. Це було важко. Звичайно, це крутий досвід, але багато що в ньому жахає.

 

В США у нас є перші жінки, які ходять в школу рейнжерів. Це суттєвий крок вперед, тому що це група, яку тренують для проведення спеціальних операцій. Сам курс триває два місяці. Такі самі скоро проводитимуть і в Україні.

 

Жінки, які почали займатися військовою справою, мають довести собі власну роль. Я вважаю, що головний чинник у цьому – праця. Ви маєте багато чого робити – пройти багато тренувань, вчитися, доводити собі власну спроможність. Зрозуміти, чи можете подивитися на себе, як на індивідуальність та дати собі раду. І так, ви можете все зробити на рівні з чоловіками і зі всім впоратись.

 

 

Туркеша Моуд

Сержант армії США

Я пішла в армію одразу після школи. Для мене військова справа мала значення ще коли я вчилася. Сьогодні моя робота приносить стабільність в мою сім’ю – для мого чоловіка та дітей. Зараз моя задача – тренувати якнайбільше солдатів, я маю нести за це відповідальність.

 

Якщо говорити про те, що мені було важко на початку, то коли я вступила в армію, потрібно було носити важкі сумки на великі відстані. Я питала: «Невже мені ніхто не допоможе?» Це випробування було надзичайно важливим для мене, але ж я впоралась.

 

Далі я проходила курс для спецоперацій. Зазвичай він для хлопців і вони дійсно переживають там жахливі випробування. І от серед цієї групи раптом з’явилась одна жінка – я. Хтось із солдатів одразу сказав мені: «Ти взагалі не можеш це зробити». Але я пішла на перше тренування. Я була там єдиною жінкою і закінчила змагання останньою. Однак я сказала, що повернуся. Я поверталася протягом трьох місяців. Але коли ми закінчували, я вже була другою серед двадцяти чоловіків. Для мене це було надзичайно важливе досягнення. До того ж можна було постійно жартувати: «І ви дозволите дівчині вас перемогти?»

 

В Україні я вже чотири місяці. Для мене приїзд сюди був серйозним викликом через величезну різницю культур. Тут я треную українських солдатів. Щотижня ми проводимо класи про те, як працюють комп’ютери, радіосигнали. Перший тиждень у мене був жахливим. Я казала перекладачу, що конкретно вона має передавати. Але виходило так, що мої слова звучали зовсім інакше, ніж я планувала. Та в результаті ми знайшли спосіб комунікації. Мені подобається працювати з солдатами і зараз я починаю новий курс.

 

Чому так мало жінок в армії? Вони не вірять, що можуть це зробити, а думають: «В армії має бути такий великий чоловік, а я ж маленька жінка». Я також так думала. Зараз я розумію, що військова справа дає мені другу сім’ю. Я її люблю навіть тоді, коли вона мене дуже дратує. Коли я була солдатом і працювала на рівні з сержантом, то зрозуміла, що можу багато чого зробити. Але деякі жінки досі думають інакше.

 

 

 

 

Тетяна Остащенко

Полковник Збройних сил України

Зараз я працюю у головному управлінні співробітництва Генерального штабу Збройних сил. Але я починала як медик. Багато хто дивується, чому я обрала собі таку роботу. Дуже просто – я маю чотири покоління військовослужбовців.

 

Мій перший військовий досвід був дійсно важким. Я пам’ятаю, як прийшла на місце служби і обличчя свого першого командира, який сказав: «Я знав, що прийде новий начальник. Але такого не чекав». Головне, що я зрозуміла за час роботи – ти маєш бути вдвічі краще, ніж чоловік. І це все.

 

Коли я думаю про жінок, які йдуть на військову службу, то перше, що спадає на думку: «Не робіть цього». А друге – якщо дуже хочете, то зробіть. Зараз дуже багато українських дівчат вступають до лав Збройних сил. Вони на рівні з чоловіками виконують свою справу. Ця ситуація покращила ставлення до жінок і майже зрівняла їх з чоловіками. Якщо ви відчуваєте, що це ваше, дівчата, обов’язково йдіть. Ви відчуватимете гордість за себе, зрозумієте, що ви спроможні багато на що і дійсно приносите користь країні.

 

Я думаю, що в Україні покращується ситуація стосовно кількості жінок в армії і умов роботи. І певна, що ситуація все-таки буде кращою. Для армії важливо, щоб жінки були у її лавах, тому що вони мають інший погляд на життя. З того, що я бачу – присутність жінок покращує ефективність роботи, дисциплінує, підштовхує до більш розумного вирішення конфліктів і кризових ситуацій.

 

Якби я відповідала на питання, чому так мало жінок в армії, то сказала би, що вони просто хочуть іншого способу життя. Це дійсно нелегко. Якщо людина не прагне цього, то не потрібно себе напружувати і йти в армію. Але жінки точно можуть виконувати роботу на рівні з чоловіками.

 

 

Керол Нортруп

Старший співробітник Міністерства оборони США, полковник, аташе США в Україні

Чому я працюю на військовій службі? Я хочу робити те, що сприяє демократії у світі. До того ж мені подобається приносити найкраще з американського досвіду в Україну. Тому я тут.

 

Я вважаю, що у кожної жінки-військового були моменти викликів, пов’язані з гендером. Навіть в американській армії робота не пристосована для жінки. Я працювала у повітряних силах і літала впродовж 10-12 годин. У вас немає можливості сходити в туалет так, щоб забезпечити собі нормальну гігієну. Я повинна була це зробити для себе сама і придумала маленькі коробочки, які брала з собою. Про свої гігієнічні потреби я мала попереджати всю команду: «Якщо вам всім цікаво, я йду в туалет. Так, я йду туди». Звісно, всі сміялися. Коли в команді жінка, люди мають бути готові до цього і нормально все сприймати. Мабуть, працювати було би легше, якщо б в команді було дві жінки.

 

Головний подарунок для жінок в армії – те, що ви можете позитивно вплинути на суспільство. Значна частина населення – це жінки і ми знаємо, як саме їх захистити. А інколи ми робимо це так, як ніхто інший не зможе. Все це різноманіття допомагає і створює кращу військову службу.

 

Я була мобілізована три рази. Була єдиною жінкою на базі, де було 45 людей. Після того, як я побувала там, зрозуміла: те, що ти жінка – не проблема. Ви всі перебуваєте в некомфортних умовах. Ви працюєте з тим, до чого вас готували так довго. Ви всі однаково налякані, сумуєте за домом, рахуєте дні до повернення. І зовсім не так багато часу потрібно, щоб вирішити проблеми з душем чи туалетом. В бойових зонах найменше піднімається проблема гендеру.

 

Багато людей думають, що жінки вступають до армії, щоб щось довести та змінити світ. Але я просто робила те, що мені подобається. І залишилася з тієї ж причини. Так, я дійсно сподіваюсь, що світ можна змінити на краще. Але я б не хотіла, щоб люди це сприймали так, ніби ми хочемо щось довести. Ми хочемо цим займатися, як будь-якою професією, яку для себе обирає жінка.