Не перекладати на інших: як учасники ринку обговорили непозбувну бентегу наших книг
15 березня у Мистецькому Арсеналі перекладач Андрій Бондар, головний редактор видавництва «Наш формат» та перекладач Микола Климчук, а також засновниця ініціативи читацької критики перекладних видань #Непозбувнабентега Ніка Новікова обговорили, як зробити якісний переклад і чому це не завжди виходить.
Микола Климчук, головний редактор видавництва «Наш формат», перекладач
Професія, яку у нас називають редактор, в англосаксонському світі виглядає інакше. Редактор – це людина, яка відповідає за виробництво книжки від початку до кінця. Вона займається драматургією, підказує, де щось потрібно дописати, структуру. Грубо кажучи, редактор – це акушер, який приймає пологи у книжки. Ми ж називаємо так того, хто по факту є літературним редактором. З першими редакторами у нас біда – їх кілька в Україні. З другими краще.
На сайті видавництва є вакансія редактора, на яку за мою каденцію прийшло десь 60 резюме. Там є завдання – знайти усі помилки у тексті. Так ось, за весь час після цього тесту отримали роботу десь четверо людей.
Мене дивує, чому робота редактора не йде в провінцію. Хоча гонорари невеликі, вони все одно більші, ніж, наприклад, зарплата вчителя. Моя гіпотеза в тому, що цю роботу все ж будуть виштовхувати у провінцію. Є купа філологічних факультетів в регіонах, кудись же після цього люди йдуть працювати! Я вірю, що зараз все тільки починається.
Кажуть, що редакторам мало платять – і це правда. Їх справа мала би коштувати більше, так само, як і робота перекладача. А зараз через нестачу коштів кожен редактор і перекладач мусять поспішати, щоб скоріше видати книжку.
Але головна проблема насправді в тиражі – він складає тисячу або п’ять тисяч примірників. Щоб все розвивалось і можна було порівнювати нас бодай з польським ринком, він має бути 10-20-30 тисяч примірників.
Переклад і література – це дуже інструментальні речі. Це момент ремесла та навичок. Іноді приходить молодий перекладач і говорить, що хоче працювати з художньою літературою. А її перекладати набагато складніше, ніж нехудожню. Тому що в ній є додатковий виклик і історичний контекст. Наприклад, за сюжетом Петро І запрошує до себе до себе військових інспекторів, але, знаючи контекст, вірно перекласти їх не інспекторами, а радниками. Бо ж тоді вони дійсно по-іншому називалися.
Професійний перекладач ускладнює собі життя, якщо не прочитає базових речей – 5-6 робіт. Серед них, наприклад, книжка Максима Рильського «Мистецтво перекладу».
Андрій Бондар, перекладач з польської та англійської мов і письменник
Так склалося, що я став перекладачем. Не певен, що якби я був молодий і зараз знову обирав собі професію, то пішов би працювати у цю сферу. До речі, те, що я почав перекладати, зовсім не означало, що я добре знав якусь мову. Коли я починав, то не дуже-то й добре розумів польську. Старші люди бояться братися за такі речі, а коли молодий, борзий, то питаєш: «Чому б ні?»
Коли працюєш з певною мовою, то важливо занурюватися у контекст. Якщо перекладаєш з хінді, треба їхати в Індію. З англійської – у Велику Британію. Нам найлегше вивчити польську і поїхати у Польшу.
Перший мій редактор був настільки крутий, що такого ж по крутості я знайшов аж через 17 років. Редактор – це істота над перекладачем. Він має розуміти, де я налажав, оскільки лажає кожен з нас. Редактор має не просто знати мову, він мусить знати мову краще, ніж ти. Але ще й мусить володіти чуттям.
Взагалі ми з усіх можемо вимагати якісно виконаної роботи, але подивіться, що робиться в країні. Зрозуміло, що перекладач має робити свою справу добре, але давайте будемо трохи поблажливішими до видавців. Є кричущі випадки, але є також речі, які можна легше вирулювати. Треба навчитися трохи поблажливості один до одного. Чим ми відрізняємося від політиків? Тим, що можемо зрозуміти одне одного, йти один одному на зустріч. Зрозуміло, що всім, і мені також, дуже важко зізнаватися, що я десь недопрацював, пропустив щось та поспішав.
Поспіх взагалі може бути окремою темою для дискусії. Чому у перекладі з’являються помилки? 80% моїх – від того, що я поспішаю. Але ж я мушу взяти наступний переклад, тому що за цей не проживу. Так одне чіпляється за інше.
У цьому могла б допомогти система роялті. А для цього потрібна прозора економіка. Як це працює зараз? Видавці ховають тиражі, щоб податкова інспекція не прийшла. Є така міжнародна практика – перекладач має право раз на рік заслати свого бухгалтера у видавництво. Якщо всі цифри сходяться, вартість перевірки оплачує перекладач. Якщо ні, то видавець. Також він платить різницю та штраф. Але яка юридична особа у нас пустить у свою бухгалтерію когось ще?
З одного боку, є ідеалістичний аспект роботи. Я ніколи не відмовлюся від книжки, яку дійсно хотів би перекласти. Для мене це художня література, класика, де цікаво думати, працювати. Я навіть погоджусь на нижчий гонорар, але зроблю цю книжку. Є книжки, які перекладач робить на автоматі, а є ті, де потрібно працювати.
Існують європейські фонди, гранти, які допомагають перекладачеві. Можливо, треба створювати групи в соцмережах, де можна дивитися цю інформацію. В усьому світі конкуренція, але так само треба ділитися інформацією про фонди, які можуть профінансувати якесь видання. Мені от не шкода розказати про таке іншим. Переклад – це ж гуманітарна сфера. Тому перш за все ми повинні пам’ятати, що ми люди. Нам потрібно не лише перекладати, а й гуманізувати цей процес. Видавець намагатиметься знайти гроші на переклад та краще продавати книжки.
Один видавець мені розповідав, що у нього з’явилось багато перекладачів з польської і англійської мови. Я приходжу до другого, а він мені каже, що під кінець року стільки роботи, що не вигрібає. «А які мови?» – питаю. Видавець відповідає, що англійська і польська. Думаю, нормально було б, якби видавництва ділилися перекладачами. Хай вони змагаються на ринку у продажах.
Ніка Новікова, засновниця ініціативи читацької критики перекладних видань #Непозбувнабентега
Як декілька людей працюють над текстом? Один редактор поправить, перекладач прийме правки, потім редактор ще раз виправить відповідно до своїх уявлень про правопис, третій зробить свої правки. Потім прийде коректор, і знищить «є», яку там до цього всі поставили, тому що в орфографії у нас немає чітко виписаних норм і він має на це право.
Якщо переклад поганий, у читача виникає логічна претензія до видавництва. Він питає, на що я витратив свої гроші? Якщо читач трохи маніяк, він почне розбиратися, у чому ж там справа і хто винен – перекладач чи видавець?
Проблема спілкування читача і видавництва все ще у тому, що його мало. Я точно знаю, що якби видавництво почало діалог, то дискусій б про поганий переклад не виникало б. А так починається пошук винних і перекидання м’ячика. Потрібно поставити діалог у більш конструктивні рейки і щоб людина сказала: «Ми видавали і ми за це відповідаємо».
