27 квітня 2016

«Люди йшли до нас не заробляти, а створювати»: автори «Коридору» про хореографію в Україні

У Києві знову покажуть хореографічну виставу «Коридор». Platfor.ma поговорила з режисером і хореографом Юрієм Пристаєцьким і сценаристом Талою Онищук про те, чому яскраві українські танцівники об’єднались у безкоштовному проекті і як з цього вийшла вистава про всіх і для всіх.

 

 

– Вы ставили виставу практично без грошей. Як робити якісні постановки без бюджету?

 

– В нас були зовсім невеликі витрати – костюми і декорації. Гроші – не гарантія хорошої вистави. Так, це інструмент, котрий полегшує вам життя і допомагає. Але запорука успіху – це історія. При цьому неважливо, працюєте ви у жанрі, де все має бути зрозуміло або ваша стихія – це образи і відчуття. Якщо це по-справжньому, у вас все вийде.

 

В нас немає рецепту, як знайти гроші. Але завжди корисно вірити у свою історію і говорити про неї, намагатися нею заразити. І тут річ не лише в грошах, а і в людських ресурсах. Якщо ідея припаде до душі людині, вона допоможе вам. Ми нескінченно вдячні кожному танцівнику «Коридору», які погодилися працювати безкоштовно. Напевне, всі вони повірили у цю історію.

 

Коли я пропонував попрацювати над виставою і розповідав, про що вона, давав почитати синопсис, то ті, кого мені найбільше хотілося бачити у проекті, погоджувалися. Вони розуміли, що йдеться про фестивальний проект, який не принесе грошей. У трупі солістка театру «Київ Модерн Балет» Анастасія Харченко, переможець телевізійного шоу «Танцюють всі» Євген Кот,  призер чемпіонату України з бальних танців Віталій Загоруйко. Не хочу, щоб це звучало пафосно, але вони йшли сюди не заробляти, а створювати. Проект став місцем нашого спільного пошуку і випробування самих себе.

 

 

– Чи орієнтуєтесь ви на чужий досвід при створенні вистави?

 

– Ми не прагнули створити виставу за останніми тенденціями, щоб свідомо відійти від якихось правил і експериментувати. Одним з джерел натхнення була вистава британської формації DV8, де також використовувався образ коридору. Однак так само цей образ був використаний ще в безлічі інших постановок. Найважливіше те, чим ми керувалися, це думка, що глядачеві має бути зрозуміло, яку історію він дивиться, йому мають бути зрозумілі емоції, що вирують у наших героях, він має впізнавати у них себе, свій біль, свій вибір, свої перепони. Іноді здається, що це найскладніше завдання.

 

– Чи робота у великій телевізійній компанії допомагає вам робити цей проект (Тала Онищук працює на СТБ. – Platfor.ma)?

 

– Мені здається, це абсолютно різні види діяльності. Від кожної ти отримуєш задоволення, але по-різному. Їх не можна порівнювати. «Коридор» – це маленька команда однодумців, багато роботи, яку ти робиш руками, неважливо, ким ти там записаний, сценаристом чи режисером. Треба клеїти картонні коробки? Робиш. Коли ти працюєш на велику компанію, там кожен займається своєю фаховою справою. Але весь здобутий досвід дуже допомагає. У великій команді ти вчишся чіткої взаємодії, в маленькому колі однодумців – брати на себе максимум відповідальності. У великій компанії ти вчишся працювати на загальний результат, у маленькій – не боятися говорити від свого імені. Приводів стати досвідченішим, набити нові шишки, зрозуміти, що треба уникати у майбутньому безліч. Тож нам це допомагає досвідом, унікальним, ні на що несхожим.

 

– Як ідея проекту резонує з вами? Чому ви вирішили працювати над цим?

 

– Це теми і відчуття, якими хотілося поділитися. Результат довгого внутрішнього пошуку відповідей на питання, які не залишають – чи все треба і можна пробачати, чи варто відкриватися, адже навколо так багато того. Вони, наче прості, базові, але остаточних відповідей на них так ніхто і не дав. Ми хотіли поговорити про це з людьми і вирішили створити виставу. Для цього обрали форму, яка залишає простір для свого розуміння. 

 

– Чому «Коридор» варто подивитися і кому?

 

– Вистава дає відповіді на головні питання життя. Вона чесна, відверта, без награшу, зарозумілостей і про кожного з нас. Герой – людина, котрій випали складні випробування непотрібністю, зрадою, владою. На шляху зустрічалися дуже різні люди, після чого її життя змінилося.

 

Наш герой зустрічається з багатьма питаннями, від відповіді на кожне з них залежить його життя. Чи завжди дорогі нам люди змінюють нас на краще? Чи варто плекати свої образи, чи варто жалкувати за тими, хто пішов? Він має пройти по довжелезному коридору з безліччю дверей, за кожною з яких на нього чекати що завгодно: від щастя до найбільшої біди. Чи стане серця йому дійти до кінця? Чому на неї варто піти? Тому що люди часто брешуть самі собі, не наважуються сказати правду, а це така собі ревізія внутрішніх переживань, страхів, неправильних рішень. Тож, і побачити її буде варто будь-якій людині. Одне з наших найголовніших завдань було поставити цю виставу так, щоб будь-кому у залі було все зрозуміло. І неважливо, розуміється ця людина на хореографії чи ні, вона дуже розумна чи звикла жити самими емоціями.

 

– Ви показували виставу на ГогольFestі. Що ви змінили від того часу?

 

– Тоді ми представили лише її половину. Вона була основою, де ми заявили свого головного героя, основні правила світу, в який він потрапляє. Це була класична мала форма – 40 хвилин. А вже після ГогольFest ми зрозуміли, що залишилось відчуття недосказаності, ніби ми щось випустили. Почали прокручувати історію ще багато разів, поки не зрозуміли, що наш герой надто хороший і правильний. В житті так не буває. Нам потрібна була його темна частина. На початку здавалося, що ми помістимося в одну-дві додаткові сцени. Однак коли занурилися у процес постановки, стало зрозуміло, що так просто не може бути. Так у «Коридорі» з’явився ще один цілий світ і купа нових питань: життя за маскою, гра у безкарність, випробування владою. І все це після доопрацювання, пошуків і наших власних відповідей на ці всі питання склало  половину вистави. Команда лишилася та сама –  режисер і хореограф Юрій Пристаєцький, драматург Тала Онищук, художник по костюмах Катя Олішевська, художник по світлу Світлана Змієва, художник по декораціях Сергій Скляр, дизайнер Алекс Сербін, художник-розкадровник Євген Крючков.

 

– Як в Україні загалом з хореографічними постановками?

 

– Головна тенденція, яка чітко простежується останні кілька років, – це те, що українські театральні, хореографічні вистави сформувались, як цілий напрямок. Раніше ви могли б згадати лише Раду Поклітару і Дениса Матвієнко. Зараз все значно цікавіше – хореографи експериментують з формою, стилями, темами, шукають, що найкрутіше, знаходять свій особистий стиль. Це Крістіна Шишкарьова, Totem Dance Group, Анатолій Сачівко, Apache Crew. Цікавих хореографів справді більшає в Україні. Разом з ними і цікавих проектів.  Що спонукає і нас самих йти далі.