«Якщо я хочу книги українською, то доведеться видати їх самому»: як читачі скидаються на літературу
Восени 2015 року запрацювала краудпаблішингова платформа Komubook. Завдяки цьому українською мовою вже вийшли твори таких всесвітньовідомих письменників як Гантер Томпсон, Філіп Дік, Вільям Берроуз, Вірджинія Вулф та Джозеф Конрад. Нещодавно автори ініціативи запустили збір коштів на другу порцію книг. Засновник Komubook Павло Швед розповів Platfor.ma, як збирати гроші на книжки, чому література – це важливо, та в якому стані зараз українське книговидання.
На початку березня стартував збір коштів на другу чергу видань, серед яких такі відомі твори як «Покоління Х» Дуґласа Коупленда, культовий фантастичний роман «Чи мріють андроїди про електричних овець?» Філіпа Діка, перше українське видання Маркіза де Сада «Філософія в будуарі» та ще чотири книжки.
Працює проект доволі просто: ініціатори пропонують певну книжку і оцінюють вартість її видання. Потім оголошують збір коштів, який може тривати від 30 до 60 днів; коли потрібна сума назбиралася, вони видають книжку і розсилають її усім учасникам, які зробили внески. Проект націлений в першу чергу на видання художніх творів відомих зарубіжних авторів, які давно мали б стояти на полицях українських книгарень, але з тих чи інших причин ніхто з традиційних українських видавців за це не береться. Наразі за допомогою платформи видано п’ять книжок, ще на сім зараз триває збір коштів. Platfor.ma поговорила з засновником Komubook Павлом Шведом.
– Як ви придумали цю ідею?
– Мені як читачеві дуже давно не вистачало багатьох книжок в українських перекладах. З цією проблемою я зіштовхувався ще у школі, потім студентом. Ти відкриваєш для себе якогось автора, скажімо, Гантера Томпсона або Філіпа Діка, хочеш його почитати, але розумієш, що доступними є тільки російські переклади або оригінали. На жаль, навіть зараз ситуація не набагато покращилась. Звісно, переклади видаються, але дуже повільно, інколи всього по кілька «гучних» перекладів на рік, як, наприклад, у 2015-му український читач нарешті дочекався «Улісса» Джеймса Джойса та «Сто років самотності» Габріеля Гарсіа Маркеса. Але ще більше є таких авторів, які зовсім не видані, і не зрозуміло, коли більш традиційні видавці до них доберуться.
Тому на якомусь етапі я зрозумів, що якщо я хочу все ж таки побачити всі ці книжки українською, то мені доведеться видати їх самому. Оскільки я підозрював, що така ситуація з перекладною літературою не влаштовує не лише мене, то вирішив залучити підтримку й інших потенційних читачів таких книжок. У результаті вийшов краудпаблішинг.
– Наскільки ефективним показав себе такий метод при зборі коштів на першу «порцію» книг?
– Важко оцінити ефективність. З одного боку, можна сказати, що не дуже ефективно, бо все-таки під час першого етапу краудфандингу ми не змогли назбирати ті суми, які були необхідні для видання представлених книжок. З іншого боку, не думаю, що було б ефективніше, якби ми пішли просто шляхом традиційного видавництва. Все ж таки формат краудфандингу створив певний розголос навколо наших видань, а також спільноту – поки що не дуже велику, але яка дуже активно підтримує проект. Я дуже вдячний усім цим чудовим людям. Без них видати ці книжки було б значно важче. Чесно кажучи, запускаючи цю ініціативу, я десь не до кінця розраховував зібрати всі 100% потрібних коштів, адже розумів, що проект все-таки молодий, на той момент про нього ніхто нічого не знав, багато хто не довіряв і так далі. Правда, сподівався, що нам вдасться зібрати більше, ніж ми по факту зібрали – хоча б 40-50%. Але реальність виявилася іншою.
Зараз, коли вже вийшли наші перші п'ять книжок, підтримка стала більш масовою та активною, оскільки люди переконалися, що ми робимо якісні переклади і видаємо все досить-таки ошатно. Дуже сподіваюся, що за якийсь час, можливо за півроку, а можливо за рік, ми все-таки доростемо до того рівня, коли будемо оперативно збирати всі 100% необхідних коштів, і зможемо видавати ще більше гарних книжок.
– Вже видані книжки йдуть тільки до благодійників чи також продаються у книгарнях?
– Оскільки під час першої фази краудфандингу благодійники підтримали видання лише частково, то решта тиражу продається у звичайних онлайн та оффлайн книгарнях. Наші книжки можна знайти і в Yakaboo, і в мережі «Є», та й у інших магазинах. Зараз працюємо в тому числі і над розширенням мережі дистрибуції, щоб читачам було легше знайти книжки.
– Якщо достатньо грошей не вдалося зібрати на жодну книгу, то яким чином все ж таки вийшли вже видані?
– Як я вже згадував, ще до активного запуску проекту у мене було розуміння, що принаймні на початковому етапі краудфандинг навряд чи зможе забезпечити 100% фінансування, потрібного для видання книжок, які ми запланували. Тому поки ми функціонуємо у своєрідному змішаному режимі, де частину грошей збираємо як внески від учасників, а частину докладаємо самі. Інакше після першого не до кінця вдалого раунду проект довелося б закрити. А в мене, як я вже говорив, надто велика особиста зацікавленість у тому, щоб ці книжки таки побачити світ, щоб так просто відмовитися від своєї ідеї.
– З авторськими правами все гаразд?
– Насправді нас часто запитують про права на видання. Зізнаюсь, що для мене особисто такі запитання звучать не дуже коректно і навіть трохи образливо, бо означають вони по суті одне з двох: або ми такі телепні, що не здогадалися про це подбати, або ж свідомо порушуємо права правовласників – тобто таке запитання трохи звучить як завуальоване звинувачення у злодійстві. На нашу сторінку в Facebook часто приходять якісь люди, щоб прокурорським тоном позадавати такі запитання. Тому хотілося б ще раз все прояснити.
Як і будь-яке інше видавництво, ми офіційно домовляємося про права на видання з правовласниками, підписуємо договори і так далі. Часто це найдорожча частина кожного видання, якщо дивитися на загальні витрати. Від самого початку ми розуміли, що це одне з ключових питань, і якщо ми раз дамо тут осічку, то зруйнуємо собі репутацію як серед читачів, так і серед правовласників. Зважаючи на специфіку роботи проекту, ми не завжди купуємо права наперед, оскільки в принципі можемо відмовитися від певного видання, якщо необхідну суму зібрати не вдалося – звісно, повернувши усім учасникам їхні внески. Однак до початку круадфандингу будь-якого видання у нас вже завжди є згода правовласників продати нам право на це видання, якщо кампанія по збору коштів буде успішною.
– На яку книгу українці давали або дають гроші найбільш завзято?
– В першому раунді це була знаменита «Місіс Делловей» Вірджинії Вулф, яка зібрала майже 25% від потрібної суми. Серед тих проектів, які зараз активні, найбільш завзято люди підтримують фантастичний роман Філіпа Діка «Чи мріють андроїди про електричних овець?», можливо тому, що бачили фільм Рідлі Скота, а можливо тому, що якісної фантастики українською видається вкрай мало. До того ж, в попередньому раунді ми вже видали один роман Діка – «Затьмарення», і деякі читачі мабуть вже встигли познайомитись із цим автором і хочуть продовження бенкету. Другим за популярністю зараз є культове «Покоління Х» Дуґласа Коуплена, що лише трохи відстає від книжки Діка. Третьою йде повість Трумена Капоте «Сніданок у Тіффані», що користується популярністю в першу чергу серед наших учасниць.
– Як ви взагалі оцінюєте стан українського книговидання?
– Чесно кажучи, оцінюю як катастрофічний. І мова не лише про художню літературу. Насправді художня література хоч якось, але видається. А от якщо говорити про більш професійну, наукову чи й, навіть, науково-популярну, то тут у нас просто пустеля, і, на жаль, жоден краудфандинг цьому не зарадить. Тут потрібна якісна і довготривала державна програма, але боюсь, що в сьогоднішній Україні вона поки не можлива, перш за все тому, що у людей у владі інші пріоритети, а по-друге тому, що за нинішньої системи будь-яка, навіть найкраща на папері програма перетвориться на корупційну пилку для розпилу бюджетів.
І дуже шкода, бо, скажімо, при гіпотетичному бюджеті програми у мільйон доларів, що, погодьтеся, в масштабах країни не так вже й багато, за рік можна було б видати 400-500 видань. Можна і більше, якщо використовувати ці кошти як гранти часткового фінансування, скажімо на 50%. Таким чином за кілька років ми могли б видати хоча б найбільш важливі і потрібні книжки, тобто ті, без яких важко собі уявити сучасну освічену відкриту до світу людину, що впевнено дивиться у майбутнє. Але як я вже сказав, в сьогоднішній Україні це лише фантазія.
