«Питання не в тому, чи пройде Євробачення, а в тому, як»: чому конкурс лишився без організаторів
13 лютого команда Євробачення написала заяву про те, що вони покидають проект. Це понад 30 людей, серед них виконавчі продюсери Олександр Харебін, Вікторія Романова та івент-менеджер Денис Блощинський. Platfor.ma поговорила з Денисом про те, чому команда йде і що буде з Євробаченням у Києві.
– Що стало для вас вирішальним моментом, після якого зрозуміло: все, я йду?
– Ми прийшли командою з бізнесу. У нас є свої проекти і ми займаємося івент-менеджментом не перший рік. Коли проходили співбесіду з виконавчими продюсерами – Вікторією Романовою і Олександром Харебіним, – нам було важливо, щоб вони нас почули і зрозуміли умови, в яких ми готові працювати. А якщо їх не будуть дотримуватися, ми підемо з проекту.
Ми пояснили, що наші принципи – прозорість, командна робота, розуміння того, що проект складатиметься з людей, яких ми запросимо з різних івент-агентств, кейтерінг-компаній. Хотіли, щоб замість лобіювання були прозорі процедури тендерів і не було «договорняків». Хотіли створити дуже велику екосистему проекту, де абсолютно по-новому можна подивитися на організацію такого рівня заходу.
Олександру Харебіну і Вікторії Романовій ідея сподобалася. У нас було 3-4 співбесіди, коли ми приїжджали, готували концепцію. Нас запросили приєднатися, ми почали формувати команду. Я лишився на позиції менеджера події. В мене вийшло так – загально було 37 людей по дев’ятьом великим напрямкам: делегації, червона доріжка, логістика, євровілладж, аккредитація, волонтери, кейтерінг і зона на арені, де розміщаються всі делегації, там під час конкурсу відбувається багато подій.
Почали працювати. Вже були готові до кінця року. До 20 грудня хотіли видавати тендери і сформували всі технічні завдання. В цей момент десь зверху прийняли політичне рішення і до команди доєднався Павло Грицак (теле- і кінопродюсер, один з організаторів Євробачення-2005. – Platfor.ma). Він прийшов зі своїм баченням. Почали відбуватися дуже дивні речі – вони розбиралися з Вікторією і Олександром, хто і чим повинен займатися. З 1 листопада, коли з каналу пішов Зураб Аласанія, ні у кого не було права підпису.
Павлу Грицаку дали повноваження і право підпису. Через декілька днів він зміг підписати кілька контрактів, які були опрацьовані до того. Але при цьому він не запустив ті тендери, які ми очікували. До того ж юридична група не працювала з нашими документами. Фактично, ми залишилися в заблокованому стані і не могли випускати тендери.
Зараз є 39 незапущених тендерів. Найближчим часом вони також не будуть запущені, тому що жоден з них не опрацювали юристи. Ці два місяці ми активно комунікували, надавали інформацію Саші і Віці, щоб вони це також про це сказали.
З нами Павло Грицак ніяк не зв’язувався, не спілкувався з командами і не організував нарад. Він переймався політичними питаннями і тими частинами конкурсу, які він вважав за потрібне – наприклад, відмінив конкурс на квиткового оператора.
– Якщо підсумувати, що для вас стало цим моментом, коли ви вирішили йти?
– Це був наказ Ганни Бичок (в.о. голови НТКУ з січня 2017 року), за яким вона перерозподілила обов’язки виконавчих продюсерів. Олександра Харебіна вона залишила поза підписом, Вікторії Романову віддала маленьку частину обов'язків, а всі головні функції передала Павлу Грицаку – безпеку, акредитацію, частину речей, до яких був дотичний мій департамент. До цього я був підпорядкований Олександру.
Всі тендерні процедури були покладені на Павла Грицака. Вікторія мала звітувати перед ним за свою діяльність, а він далі мав комунікувати з органами влади. Тобто вертикаль монополізувалась і Павло Грицак став повноцінним володарем конкурсу. Для нас одразу ж стало зрозуміло, що ми не можемо працювати в такому форматі. Почали говорити з ними, організували велику зустріч з Ганною Бичок за тиждень до нашої заяви. Дві з половиною години все пояснювали. Ганна Іванівна сказала, що теоретично вона може подумати, але скоріше за все стоятиме на своєму. У п’ятницю підтвердила, що вона не піде на компроміс.
У понеділок, коли ми побачили новину у ЗМІ, що нас звільняють, вирішили оприлюднити свою заяву і розказати про свою позицію журналістам. Ми пішли командою з проекту. Це понад тридцять людей.
– Ще нещодавно в інтерв’ю ви казали, що особливих розбіжностей немає. Чому?
– В цей день ми мали зустріч з Ганною Бичок. Ми тоді вперше дізналися про існування подібного наказу. До цього мали ілюзії, що керівництво не піде на такий крок і не змінюватиме ситуацію. Все чекали юристів, фінансистів, складали графіки, ходили на наради.
Я взагалі оптиміст. Багато чого зробив, щоб цей конкурс відбувся в спосіб, в який мав би бути. Але так вийшло, що коли дійшли до червоної лінії, ми не змогли більше чекати. На момент того інтерв’ю в мене ще була віра, що зможемо змінити ситуацію.
– Що викликає у вас найбільші побоювання щодо організації Євробачення, яка сфера?
– Загалом, коли все робиться в такий поспіх, то послуги дорожчають. Залізо для сценічних конструкцій, звукове обладнання, транспортні послуги, послуги по виробництву і друку акредитації були в одну ціну ще у січні, а зараз це буде коштувати зовсім по-іншому. Це перше..
Друге – прозорість в комунікаціях і пояснення своїх дій. Зараз рішення приймають у ручному форматі. Це за законами ведення проектного менеджменту некоректно і неправильно. Всі фахівці, з якими я спілкуюся, згодні зі мною, що це невірна модель поведінки.
– Чи можете ви привести конкретний приклад того, як опоненти саботували роботу?
– Це 39 незапущених тендерів. Відмова юридичного департаменту супроводжувати роботу проектного департаменту, створення ситуації в середині компанії, що результат роботи за півроку неможливо перевести в іншу фазу, тому що юристи відмовляються працювати і ходити на зустрічі. Юристи в компанії кажуть, що це не їх зона відповідальності, а документами з конкурсу займаються юристи з команди Павла Грицака.
Це системна ситуація, яка не вирішувалась впродовж двох місяців. І її не можна вирішувати на рівні менеджменту.
Я не виконавчий продюсер, а один з команди людей виконавчого продюсера. Оприлюднив свою позицію перед тим, як прийти на роботу по конкурсу, щоб люди зрозуміли, що мій бізнес не буде мати жодного стосунку до цього. Моя агенція не братиме участь в тендерах. Я це роблю, тому що маю певне ідейне бачення. Коли я пішов, також був зобов’язаний повідомити людей і компанії, з якими спілкувався. Вони знали мої принципи і знали, що якщо я йду, то для цього має бути певна причина.
– Як ви могли би пояснити саботаж роботи, на якому ви наголошуєте?
– Мені важко це пояснити. Якщо людина все життя працює у такому форматі, то мабуть для неї це звично. Мені говорили, що Павло Грицак брав участь у бразильській Олімпіаді і за два місяці до початку підписував контракт на найбільше замовлення, яке було у виробництві.
Якщо він звик працювати у форматі пожежі, можливо йому зручно створити умови кризи і бути «білим на білому коні». Але це моє припущення, я не знаю його мотивацію. Припускаю, що він прекрасний менеджер, та він жодного разу не зібрав нашу команду чи когось з наших департаментів і не пояснив свою позицію.
– Чому ви ще не подали заяву про відставку?
– Всі люди, які пішли конкурсу, зараз не мають контракту. Ми вже два тижні вирішуємо питання з приводу оплати праці, а спочатку оформлення на роботу. Нам обіцяють, що з усіма заключать контракти і підпишуть договори, але поки що це не вирішено.
В мене був контракт до кінця грудня, а наступний мав бути підписаний зі мною і моїми колегами у січні. Весь цей час ми знаходилися у форматі вільнонайманих робітників. Тому я не можу сказати, що я офіційно подав або не подав заяву. Лист у ЗМІ – це наша єдина заява. Якщо контракт все ж таки буде підписаний, то він закінчиться 10 лютого, тому що дні після цього були не про роботу, а про очікування.
– Що далі?
– Припускаю, що проект перейде у ручне керування. Вони дуже швидко вирішуватимуть проблеми, як звикли до цього – накази, наради, «ти біжи сюди, а ти сюди».
Питання в тому, пройде Євробачення чи ні, в мене не стоїть. Як івентщик, можу сказати, що навіть великий проект у стислий термін організувати можна. Питання в тому, як це зроблять.
Наскільки це буде креативно, мобільно, прозоро, ефективно і по-людськи. Я не розумію проголошення тендерів за три тижні до початку монтажних робіт, щоб події готувалися за 2-3 тижні.
Мені надіслали відео, де Павло Грицак сказав, що ми, як команда, відмовилися робити церемонію передачі ключа Євробачення. Ніхто не відмовлявся. За п’ять днів до передачі його приватна компанія «Євромедіа» виступила одним з ключових підрядників. Ми були вимушені включити їх в загальний лист і керувати процесом. І за п’ять днів робили подію. Ті, хто це органузівав, не спав ночами, припускалися якихось помилок, виправляли. Була абсолютна фантастична витрата людського ресурсу, але ми таки зробили класну церемонію. Однак все ж це було абсолютно по-дебільному. Так не роблять навіть корпоратив на 100 людей, а не те що церемонію передачі ключа. Скоро зустріч голів делегації, а до неї навіть не почали готуватися. Як це юридично відбуватиметься – я не розумію. Це має шанс відбуватися так само – організація днями і ночами, не спавши.
– Не прикро, що ви працювали з серпня, а результату може не бути? І що за цей час ви не отримували свою звичну зарплату?
– У нас була принципова умова, що зарплата має бути. Щоправда, вона була десь 20% моєї зарплати в бізнесі. Але взагалі це була історія не про доходи. Я йшов майже на волонтерських засадах.
Я зрозумів, що є інші проекти, яким я не приділяю уваги. Зрозумів, що це буде моя велика помилка, що я можу в цей час зробити для країни набагато більше своїми проектами, ніж залишаючись в незрозумілій мені ситуації, коли моя робота може бути блокована у будь-який час. Коли може прийти людина і сказати: «Все, що ви зробили дуже круто, але ось вам підрядник, люди, менеджери. А ви покеруйте».
Я буду нечесним перед собою, якщо залишусь в такому проекті. Хочу підкреслити: все це не про звинувачення в корупції. А про прозорість і нормальні правила роботи.
