26 грудня 2016

Святослав Вакарчук: «Всі ваші пости у Facebook нічого не варті, якщо ви не боретесь з системою»

Наприкінці листопада у Києві відбулась закрита подія Reforms Night, де люди, які працювали у владі, розповіли історії своїх поразок. Одним зі спікерів був музикант і громадський діяч Святослав Вакарчук, який поділився своїми думками про те, хто такий державник і кому сьогодні потрібно йти у владу. Platfor.ma записала найцікавіше.

 

Фотографія: Reforms Night on YouTube

Я хочу почати з цитати Аркадія Стругацького: «Совість своїм болем накреслює завдання, а розум їх виконує. Совість формує ідеали, а розум шукає до них дороги. Саме тому люди з загостреною совістю повинні збурювати маси і не давати їм заснути в скотинячому стані, підіймати їх на боротьбу з гнобленням. Навіть якщо ці маси не відчувають такого гноблення».

 

Про що ми всі тут говоримо? Насправді про те, як розбудувати державу. Розказуючи про факапи, всі намагались пояснити, чому і як вони хотіли це зробити. Держава – це наявність спільних інтересів, сума яких становить найбільше благ з усіх можливих при найменшому злі з усіх можливих для громадян. Така складна конструкція. А хто визначає ці блага? І хто їх дає?

 

Юлія Мостова нещодавно написала, що в сім’ї головний не той, хто щось вирішує, а той, хто задає повістку дня. 

Хто визначає блага, той і калькулює варіанти блага чи зла. Це найбільш освічена, ініціативна частина суспільства, яких називають громадянське суспільство – або ми ще можемо називати їх елітою.

Саме вони визначають повістку дня і саме вони є лідерами в державі. Якщо ж ми говоримо про демократію, то вона працює дуже просто – спочатку визначають повістку дня, а потім більшість громадян її підтримує або не підтримує. Так це працює.

 

Чим же відрізняється державний лідер від лідера в сім’ї? Я почну з улюбленої історії Есхіла з трилогії «Орестія», яка розказує про прокляття дому Арістидів. Відомий ще з «Іліади» цар Агамемнон віддав свою дочку Іфігенію для жертви перед Троянським походом, щоб виграти. Прийшовши з походу, він отримав від своєї дружини ніж в спину і загинув. Вона помстилася йому за те, що він хотів вбити власну дочку. Потім син, який жив окремо, дізнався цю історію – і вбив мати. Це прокляття роду мало б продовжуватися далі і далі. Поки Орест не привив нову ініціативу і не зробив не так, як завжди. Він втік під опіку Аполлона і спитав, що йому робити. Хоча богині помсти страшно просили віддати їм цього Ореста і продовжити участь в колі помсти, Аполлон зробив інакше. Він сказав: «Іди в Афіни. Там створять спеціально для тебе суд. Віддайся під його владу, нехай він вирішить». Орест так і зробив. І суд виправдав його. Це був перший в історії приклад, коли племінні союзи перетворились в державу, коли сімейні, кровні, кланові інтереси поступились місцем загальнодержавним. Орест став першим справжнім державником і показав приклад, що інтереси державні важливіші за сімейні. Отже, державник – це той, хто ставить інтереси країни вище інтересів власної родини і своїм прикладом це показує.

 

Другий приклад теж з Греції. Історія про 300 спартанців. Ви її скоріше за все знаєте, але мало хто знає, що ці 300 спартанців не були супервоїнами і воювали не краще, ніж перси. Але тим не менше, вони зробили те, що зробили. Вони теж були державниками. Державник ставить себе в умови, коли назад дороги немає. Він в’язується в бійку не тому, що знає, як з неї вийти, а тому, що не може цього не робити. Тому що в нього немає іншого морального вибору. Ущелина в Фермопілах не давала шансу відступити. Вони самі себе заблокували, зробили так, щоб у них не було можливості йти назад. Важливою мовою такого рішення є наявність великої чи достатньої кількості думаючих і максимально впевнених один в одному побратимів, які як і ти свідомо роблять свій вибір, що назад дороги немає. І не любов чи повага, а саме спільна віра та абсолютна неминучість поразки всіх в разі поразки одного приводить їх до перемоги.

 

Ще один приклад з новітньої історії – донецький аеропорт. Згадайте кіборгів. Вони свідомо поставили себе в умови, коли відступу бути не може. До речі, добровільно. Особливо в останні місяці було дуже важко тримати оборону. Вони боялися померти, як і всі. У них теж дома були сім’ї. Але вони тримались так довго, тому що всі разом дуже хотіли жити, вірили один одному, а головне – вірили в те, що вони робили там.

 

Державник успішний тільки тоді, коли виконуються такі умови. Перша – він вірить, що те, що він робить, є найголовнішим в його житті. Він розглядає свою діяльність, як гру з нульовою сумою і ставить себе в умови, з яких немає дороги назад, а є тільки вперед. Друга умова – поруч з ним є достатня кількість людей, які вірять в те саме, що і він. Які поставлені в ті ж самі умови і думають одностайно з ним. Довіра в такій спільноті має бути беззаперечною. Повертаючись в сьогодення, якщо солдат хоче стати офіцером, йому для цього не потрібно йти в донецький аеропорт. Йому для цього потрібно йти працювати в генеральний штаб. Там він швидше стане офіцером. В аеропорту стоять ті, хто не можуть там не бути. 

Ті, хто йдуть на державну службу, з мотивацією цікавого кар’єрного челенджа – цей час сьогодні не для вас.

Пам’ятайте, що в донецький аеропорт люди йшли з іншою мотивацією. Коли ті, хто йдуть на державну службу, йдуть захищати донецький аеропорт, вони спочатку мають його звільнити. Панове кар’єристи або люди, які шукають цікавого життя, почекайте. Колись його звільнять, вам знайдеться робота – чистити сміття, розбирати завали, вікна вставляти, установлювати нову полосу. Всі ці речі будуть робити кар’єрні професіонали, але звільнятимуть аеропорт тільки за покликом серця і вірою.

 

Що сьогодні з лідерами? Сьогодні потрібно в’язатись в бійку, а потім з’являтимуться лідери. Наша єдина стратегія і тактика буде тримати оборони в Фермопільскій ущелині. Якою має бути наша зброя? Правда, здоровий глузд і відкритість. І разом з тим дуже хитрий і гнучкий розум. Так, як це було в Одісея і у спартанців.

 

Знаєте, я фізик за освітою. І вірю, що закони науки описують не тільки атоми і молекули, але й людське суспільство. Наприклад, за другим законом термодинаміки ентропія, тобто хаос, завжди зростає у замкненій системі. Уявіть собі, що Україна – це замкнена система. Ентропія зв’язана з інформацією. Чим більше є правди, тим менше енергії потрібно, щоб знизити цю ентропію у суспільстві.

 

Простими словами: поки ми не перестанемо безбожно лицемірити і брехати, енергія, яка потрібна для того, щоб підняти цю країну і зробити її успішною, буде для нас непідйомна. Ми не зможемо це зробити, тому що негативна інформація збільшує ентропію і енергія, яка потрібна для того, щоб змінити цю ситуацію, повинна бути безмежною. Будь-який фізик вам це скаже. Правда, навіть маленька і проста, може змінити цю країну. Не бійтесь жертвувати кар’єрами заради правди. Будьте піонерами у цій імперії обману.

 

У зв’язку з історичною ситуацією єдиним колом довіри може бути сім’я. Ми не довіряємо один одному у суспільстві. Ми привчилися, що нікому вірити не можна, крім тата і мами. Але далеко ми з таким колом довіри не заїдемо і маємо навчитись довіри. Якщо ми не довіряємо один одному, то це означає, що кожен в своєму житті лицемірить або ще гірше – бреше. Така система завжди буде нестабільною, буде збільшувати внутрішній хаос і приведе до чергових революцій і потрясінь, яких країна не витримає. 

Від кожного з вас залежить спільна справа і вихід з цього хаосу на дорогу розвитку.

Я хочу подякувати тим з вас, хто не побоявся мечем правди прорубувати дорогу здорового глузду серед лицемірства і брехні. Повірте, від ваших на перший погляд невидимих і можливо не до кінця очевидних успішних, але чесних, відвертих і щирих дій цей хаос і ентропія суттєво зменшилася. Авангардний загін розвідників діє сьогодні в тилу ворога і приносить маленькі, але дуже важливі перемоги. Влад Рашкован, Айварас Абромавичус, Давід Сакварелідзе, Макс Нефьодов, Наталка Яресько. Я хочу всім вам подякувати.

 

Всім, хто міг би, але вагається, я скажу: «Досить нити у Facebook, попиваючи червоне вино і хизуючись, що ви чесно живете і платите свої $5 тис. податків зі своїх $50 тис. зарплат. Цим всім ви нічого не робите». Всі ваші пости у Facebook нічого не варті, якщо ви не йдете боротися проти системи. Розкривайте кордони, міняйте схеми, не бійтесь сказати системі: «Ні». Навіть з таким недолугим законодавствов, яке є зараз, можна зробити великі речі.

 

Я дозволю собі нагадати, що в моїй сімейній історії є приклад, як міністр освіти прийшов на посаду і через тиждень підписав указ, який зробив реформу ЗНО. Її досі вважають одною з найуспішніших в країні. Я багато не буду розказувати, які були проблеми до і після, але вона була зроблена одним указом і великою роботою. Не треба було розказувати про відсутність політичної волі зверху, знизу, збоку. Хочеш – бери і роби.

 

Якщо такі закони потрібно змінювати, то потрібно їх змінювати зараз. Не обов’язково для цього ставити народним депутатом або бути членом фракції. Виходьте на вулиці, тисніть на людей, робіть страйки, чиніть так, як це робить цивілізоване суспільство. Розказуйте, що ми маємо спільні інтереси, які ми готові захищати. Не потрібно чекати крайності, коли знов студентів битимуть палками. Наступний раз будуть не палками і можливо буде пізно виходити. Не чекайте наказів з їхнього генштабу. Вони не знають, що робити, тому що у них по-іншому влаштована різьба. Вони не про державу. Вони – храм заради сім’ї, а ви – сім’я заради храму.