3 листопада 2014

Продано: чи всі благодійні аукціони справді допомагають?

Останнім часом в Україні почався бум найрізноманітніших проектів, що проходять задля допомоги армії. Проте, один з діячів мистецтва, який попросив, щоб його ім'я залишилось не названним, вважає, що, наприклад, деякі з них – благодійні аукціони – приносять не тільки добро, а і шкоду.

 

Фотографія: shutterstock.com

 

Ці думки не з’явилися б, якби  останнім часом не розпочався буквально бум благодійних аукціонів, виставок-продаж і арт-івентів, організованих з метою підтримки АТО чи армії. Спочатку культурні події такого характеру не виходили за рамки моралі: здавалося б – благородна мета, здійснювана благородними методами. Прекрасне в допомогу захисту свободи – що може бути ще світлішим? Але ситуація почала набирати дещо інших обертів. Останнім часом тільки в Києві відбулось близько 25 аукціонів, організованих не тільки професіоналами, але й просто людьми, яким цікаво спробувати щось нове і виділитися перед аудиторією, яку у подальшому вони розцінюють як потенційного благодійника.

 

Неодноразово доводилось ставати свідком прохань про допомогу в організації художнього аукціону. При цьому з розмови ставало зрозумілим, що людина не бачить різниці між сувеніром, експонатом, скульптурою, живописом чи листівкою. Просто – хочемо влаштувати зустріч випускників Інституту міжнародних відносин, і потрібно щось на стіни повісити, щось недороге – тисячі за дві ( чого – не уточнили), може, не просто гарно проведемо час, але і продамо декілька картин, щоб відіслати гроші на армію. Таких  аукціонів стало непристойно багато і, здається, час задуматись: до яких наслідків це призведе?

 

По-перше – ринок. Не новиною є той факт, що на аукціоні можна придбати роботу за ціною нижчою від ринкової. Це (+ статусність заходу) і є у більшій мірі основною причиною покупки на аукціоні. Але у випадку з благодійними аукціонами ситуація трохи інша. Тут можна купити роботу не просто за знижкою, а по заниженій ціні. Багато хто, наприклад, був приємно здивований, коли дізнався, що картину Олександра Ройтбурда на одному з київських благодійних аукціонах можна було купити за 9 тис. грн при старті 4 тис. (правда, серед своїх і по Facebook), при тому, що середня вартість його робіт набагато вища і не в гривнях. Угоду було укладено за згодою художника – колекціонер (до речі, один з ініціаторів аукціону), що купив роботу, задоволений і акт благодійності відбувся.

 
Цікаво стає у випадках, коли роботу, куплену за приємною ціною, незабаром помічено на іншому (вже не благодійному) аукціоні і придбати її тепер можна вшестеро дорожче. Прекрасний спосіб заробити гроші на пустому місці – чи не так?

А чому б тоді не купити роботу дорожче ринкової? Або хоча б дати відкриту можливість поборотися за твір іншим колекціонерам та «розігнати ціну» – адже головна мета тут ніби зібрати кошти на благодійність, а не купити роботу подешевше, чи не так?

 

По-друге, контент. Аукціон – це не просто «тупий» збір грошей. Хоча і продає Сотбіс срібні виделки та ложки, як колись в одному із своїх інтерв’ю заявив Віктор Марущенко, але ложки ці не останньої якості. І людина-колекціонер, яка прийшла  на цей аукціон, впевнена у тому, що купить якісну ложку, а не китайський непотріб. Так чим же гірше образотворче мистецтво? Навіть якщо ми говоримо про аукціон в Україні, навіть якщо про благодійний – це не означає, що люди тут не цінують чи не повинні цінувати якість «продукту», чи що у нас відсутні аукціонні будинки високого рівня, які мають повне професійне право їх проводити і не підсовувати «лівак».

 

А аукціони а-ля «а давайте картинами торгувати» попросту дезорієнтують публіку в ще і так млявому процесі пізнання мистецтва. Тому що, якщо людині з міжнародних відносин запропонувати картину з Андріївського узвозу, вона може сприйняти її як дійсно високе мистецтво, або купивши за 3 грн «Яйце Фаберже», повернутися додому зі спокійною душею, так і не дізнавшись, що існує зовсім інший рівень.

 

По-трете, мораль. Чи етично займатися благодійністю через покупку? З одного боку, говорячи про художній благодійний аукціон – цілком зрозуміла позиція художника: у нього не завжди  можуть бути кошти для того, щоб напряму допомогти, і благодійний аукціон – прекрасна можливість. Колекціонер також має право купити витвір мистецтва на благодійному аукціоні. 

 
А давайте розглянемо випадки, коли такі покупки стають відвертими піар-акціями або ж просто вигідними інвестиціями! Окей, піартесь – але не на війні ж чи хворих дітях!

Це як реклама з кошенятами и собачками чи грудничками – вимушена міра. Купив/Продав – молодець, дякуємо, але не варто афішувати це по всьому місту (хоча б тому, що гроші, витрачені на рекламу, можна було тим же дітям віддати). А ще цікаво, коли якийсь благодійний фонд розпоряджається бюджетом, наприклад, у $20 тис. на користь благодійності, але при цьому готовий «пожертвувати» їх взамін на пристойну художню колекцію. Так це вже покупка оптом, а не благодійність!

 

По-четверте – етика. Збирати грощі на благодійність – це добре. Але збирати, а не просити чи, навіть, вимагати. Тим більше – принижуючи мистецтво. Мистецтво може допомогти, але ніяк не повинно стати тим «гачком», на який попадається співчутлива людина, яка і так живе в постійному стресі. Наведу один приклад – «Мистецтво, що рятує». Від чого рятує, кого?! Чому воно взагалі має рятувати?! Чому б не зробити просто цікавий художній проект/продаж, спрямований на допомогу нужденним, без тиску на психіку людей, викликаючи банальну жалість настільки «лобовою» експозицією?

 

У чому сіль? Зібрати гроші будь-якою ціною? Але треба ж знати міру навіть найвідвертішої спекуляції. Адже і імена, і , власне, роботи непогані представлені, але як подано: «Купіть картину – протез забезпечений». При цьому гроші йдуть через певний банк, рекламуючи його. Покалічені люди, без ніг, з обгорілими частинами тіла, а поруч – «високе мистецтво».