18 квітня 2016

Святослав Вакарчук: «Україна не зводиться до ідеї того, хто тут народився, а хто з акцентом говорить»

17 апреля состоялся очередной раунд популярного телесоревнования певцов «Голос країни». В рамках одного из этапов украинскую песню «Реве та стогне Дніпр широкий» спел дуэт нигерийца Аняни Удогво и азербайджанца Чингиза Мустафаева. Оценивая выступление, исполнитель Потап рассказал, что для него оно выглядело смешным. В ответ ментор дуэта Святослав Вакарчук высказался о патриотизме и украинской музыке вообще. Platfor.ma приводит слова обоих.

 

Фотографія: shutterstock.com

Потап, исполнитель

Я ожидал чего-то такого от Славы. Дуэт у вас интернациональный и, конечно, хотелось услышать украинскую песню. Но я являюсь человеком, который тонко чувствует юмор и «прокладывает» у себя его в песнях. У Славы я такого не замечал – он к музыке относится с пиететом, а к сцене – как к алтарю. Поэтому я никак не мог определиться, что же это такое: серьезное звучание этой песни или все же подход с юмористической стороны. Еще и такая классическая аранжировка, как-то она у меня не клеилась, и становилось немножко смешно. Я останавливал себя, потому что ну как же – такая великая песня. Но планку нужно было держать. Вы иногда немного заступали за красную линию, где это становилось смешно. А потом возвращались назад. Начали хорошо, закончили тоже, а вот в середине немного выходили за линию юмора. А за песню на украинском языке – щиро вам дякую.

 

Святослав Вакарчук, музикант

Тут деякі попередні колеги говорили кожен про своє. Я хочу прокоментувати ці слова. По-перше, про звичність і незвичність виконання, про сміх і сльози. Коли інколи чуєш, як люди, народжені в Україні, які, здавалось би, виховані тут з дитинства, ставляться до української народної культури, то виникають якраз і сміх, і сльози. Сміх – від того, що це так смішно, а сльози – бо це так погано.

 

Українська музика – одна з найкрасивіших у світі. І на жаль, забагато, може навіть десятки років ця музика в очах людей, які можливо нас сьогодні дивляться, перетворилась на щось таке смішне, другорядне, під горілку за столом – те, що ми називаємо шароварщиною. І вина в цьому нас самих. Тому що ми повинні берегти, плекати свою культуру і робити її відомою на весь світ. Бо українські пісні цього варті. А ми часом дивимось навкруги, ох, як в когось добре, ох, як там хтось вміє добре, а під боком свого величезного колодязя з діамантами не помічаємо. Це велика проблема. І це справді іноді викликає, Потап, сміх від виконання, і сльози від того, як це погано.

 

У мене сьогодні теж були сміх і сльози. Сміх і радість від того, що ви заспівали гарний номер, а сльози – від того, що я не міг стримати їх, адже це було по-справжньому щиро.

 

І я хочу вам сказати більше. Українська культура чи Україна як держава не зводиться до ідеї: хто тут народився і хто з яким акцентом говорить. Це ідея того, що це земля, яку люблять, сприймають і відчувають усі, хто на ній зараз знаходиться і живе. Такі, як Ваня Дорн, який приїхав з іншої країни і зараз прославляє нашу – незалежно від того, якою мовою він співає. Такі, як Аняня і Чінгіз, які хай з акцентом, хай по-своєму, але так щиро заспівали сьогодні.

 

І я волію мати в цій країні таких співаків, як Аняня і Чінгіз, які від душі віддають себе. А не тих, які формально стоять на сцені і роблять вигляд, що співають правильно, а насправді у них головне не душа, а гроші. І ці двоє людей для мене були сьогодні більшими українцями, ніж ті, хто розказує, які вони українці і кожен день обкрадає країну. Або просто виходить на сцену, щоб заробити черговий гонорар.