14 січня 2015

Рейхан Харманжі, Fast Company: «Фріланс – це зло»

В межах спецпроекту «Передбачення для журналістики на 2015 рік» Nieman Lab попросив ключових діячів західного медіаринку розповісти про тренди, які нас чекатимуть у новому році. Рейхан Харманжі, головний редактор Fast Company розповіла про парадокси фрілансу і про те, чому його вплив на економіку видань нарешті ослабне. 

 

Фріланс – зло. Це відомо кожному: фрілансерам, які змушені вимолювати гонорари із затримкою на місяць; редактори, що переривають тонни резюме в пошуках казкового автора, якого не треба буде редагувати та який вчасно здаватиме матеріали; читачі, які в результаті отримують тільки верхівку айсбергу замість повноцінної історії, адже фрілансер поспішає виправдати свій мізерний гонорар, а редактор не в змозі побудувати з ним стосунки надовше, ніж на одну замітку. Це бракована система, що виникла через погану економіку. Це наче парадокс Абіліна у працевлаштуванні. Всі сторони ненавидять цей процес, але продовжують брати в ньому участь.

 

Та є й хороша новина – дія мертвої хватки фрілансу на економіку видавництва може послабнути.

 

Починаючи з The Atlantic, кілька років тому досвідчені журналісти цифрових видань почали вбачати сенс у тому, щоб переводити працівників у штат, замість того, щоб підписувати з ними короткострокові контракти. Ця ідея мала шалений успіх: вони наче пилосос затягували до себе молоді редакторські таланти і розкривали їх повною мірою. Так само вчинили і Gawker – вони набрали хороший штат журналістів, замість постійної ротації (хоча й там не все було гладко). Звісно, так працювали газети і в минулому: мільйон років тому, коли я почала працювати у San Francisco Chronicle, мені за контрактом заборонялось писати у якості помічника редактора у організації. Ось такі суворі були закони фрілансу, аби уникнути використання дешевої праці.

 

Та зараз Vox Media і BuzzFeed показали, що фріланс – не завжди таке вже й зло у світі цифрових медіа. Коли я працювала у BuzzFeed, мене найбільш приголомшив наголос на корпоративній культурі. Звісно, в нас були і фрілансери, але їх було набагато менше, ніж в усіх інших виданнях, де мені доводилось працювати, включаючи Chronicle. І, наскільки я можу сказати, Vox Media також доріс до того, щоб найняти багато, дуже багато авторів на постійній основі.

 

Як на мене, це дуже добре. В усіх розуміннях ми отримуємо те, за що платимо. Якщо ми не вкладаємо ресурсів у авторів, дуже важко вимагати від них багато. Скажу як редактор: якщо мені треба доручити комусь ексклюзивну історію, я шукатиму людину зі штатних співробітників. Якось нечесно платити 200$ за текст і потім вимагати, щоб він був швидким і хорошим. Крім того, будьмо чесними, більшість фрілансерів просто не стануть писати хорошу статтю! Вони просто переливатимуть з пустого в порожнє весь відведений їм час.

 

Звичайно, завжди будуть люди, яким просто довподоби фріланс – так само, як завжди будуть випадки вигідного співробітництва з фрілансерами. І немає ніякого сенсу безпідставно роздувати штат: формування штату – дуже делікатна справа, що вимагає зважування багатьох факторів. Та я гадаю, що у 2015 році змагання за редакторські таланти стане ще жорсткішим. І для фрілансерів, які шукають повноцінного обіду, крихт з барського столу вже буде недостатньо. Та навіть якщо я заохочую фрілансерство (будь-ласка, вщипніть мене), я все одно радію, коли хтось з хороших авторів переходить до мого штату. Помилкою було би не взяти їх у першу чергу.

 

 

Матеріали в рамках розділу Media Innovations Lab виготовлені за сприяння Фонду розвитку українських ЗМІ посольства США в Україні.

Підписатися на новини проекту у Facebook можна тут.