29 березня 2014

Магнус Бард: «Щоб зрозуміти щось, мені треба це щось намалювати»

Шведський політичний карикатурист Магнус Бард дивується нашим питанням про цензуру. Він каже, що якби в Швеції хоч один політик подзвонив до редакції газети і сказав, що йому не подобається та чи інша карикатура, його політична кар'єра скінчилася б у той же день. Магнус Бард малює політичні карикатури вже майже 25 років. Він приїхав в Україну, щоб презентувати свої роботи на міжнародній виставці «Плюс 1°С. Кліматичні зміни мовою карикатуристів України і Швеції». «Платформа» зустрілася з паном Бардом, щоб поговорити про політику та мистецтво. Фото: http://platfor.ma/articles/magnus-bard/

 

— Коли ви зрозуміли, що уже є професійним карикатуристом?

Магнус Бард — шведський політичний карикатурист

— Зрозуміло, що це не сталося раптово. Я не відчув цього, прокинувшись вранці. Певно, що таким собі ключовим моментом став 1998 рік, коли мені запропонували співпрацювати з найбільшою ранковою газетою Швеції Dagens Nyheter. В ній і досі існує рубрика під назвою «Думка», в межах якої була опублікована моя перша карикатура для цього видання. Відтоді я роблю це постійно два-три дні на тиждень. Але, оскільки така робота займає лише близько половини мого часу, решту я витрачаю на фріланс. Зокрема двічі на місяць готую ілюстровані коментарі для журналу Union, вони також мають політичний характер. Як наслідок — з року в рік я стаю все більш заполітизованим. І все злішим на можновладців, бо з досвідом приходить і розуміння того, що насправді відбувається в країні. А, як ви розумієте, навіть у Швеції не все гаразд з політикою.

 

— Чи експериментували ви з іншими формами зображального мистецтва?

 

— Чесно кажучи, експериментів було не так вже й багато. Все починалося з того, що я працював ілюстратором у рекламних агенціях. Фактично десь з 1980 року. Але всі ці комерційні штуки...

Розумієте, малювати лише те, що тобі кажуть, якісь конкретні речі, не так цікаво. Я завжди прагну до самовираження. А хіба воно можливе на замовлення?

Тому вже у 1988-му я зав'язав із цим, прийнявши рішення ілюструвати книжки. Думаю, за весь цей час, тобто до сьогодні я оформив їх близько 25. Тут мої малюнки були різними — від пастельних і охайних, до більш графічних і навіть страшних. Колись я також хотів працювати з анімацією. Але виявилось, що я занадто повільна людина для цього. Та врешті-решт я мав щастя отримати місце в газеті Dagens Nyheter, де працюю й досі. Зазвичай для цього видання я роблю три карикатури на тиждень. Дві з них — як ілюстрації до матеріалів. Вони, до речі, створюються майже в екстремальних умовах — за декілька годин до здачі номера у друк. Третя же з'являється у недільному випуску в межах тієї самої рубрики «Думка». І вже тут я нічим не обмежений. Я ладен малювати те, що вважаю актуальним, дискусійним, цікавим — все в моїх руках. Саме ця ілюстрація — мій шанс презентувати власне бачення світу.      

 

— Як приходять ідеї карикатур?

 

— О, це дуже підступне запитання. Певно, я навіть і сам не знаю, як. Зрозуміло, щодня в редакції ми дискутуємо на всі ці політичні теми — це буденний процес підготовки номеру. Але, окрім цього, я багато читаю, як періодики, так і книжок, слухаю радіо. І мушу визнати, що взагалі дуже цікавлюся політикою. Річ у тім, що акт створення злободенної карикатури вимагає від мене вміння бачити ширшу картину, розуміти саму суть події чи явища. Це, скажу вам, дуже мені підходить. Бо я маю погану пам'ять, я швидко забуваю деталі. А от абстрагуватися від них та бачити щось більше мені вдається. Знаєте, всі люди мають різні здібності. Наприклад, я — людина малюнку.

Для того, щоб зрозуміти, осягнути щось, мені потрібно це щось намалювати. Тож я осмислюю події, а потім намагаюся знайти той кут подачі, який покаже аудиторії якомога більше, допоможе їй зрозуміти те, чого вона раніше навіть не помічала.

І робота є для мене щоденним викликом, випробуванням і відповіддю на питання, чи вдасться мені пояснити це.

 

— Ви, напевне, завжди носите з собою блокнот, олівець та робите замальовки?

 

— Щонайменше, десь у кишені завжди знайдеться хоча б шматочок паперу та ручка. Але зазвичай я ношу з собою етюдник, куди і записую свої думки, враження, де роблю ескізи. Всі ці нотатки допомагають мені в роботі та навіть в особистому житті. Адже постійно існує хоч одна проблема, яку потрібно вирішити. Все це для мене стало не тільки звичкою, але й потребою. Навіть не малюючи, я продовжую щось створювати. Наприклад, за допомогою цвяхів та молотка. Та, чесно кажучи, зараз я почуваюся дуже морально виснаженим. Постійне «вкладання» душі в малюнки певним чином спустошує мене. Розумієте, якщо для когось малювання — це відпочинок, хобі, то для мене це, хоч і приємна, але робота. Тому влітку, коли маю тривалу відпустку, зазвичай місяців зо два, я практично не малюю. Іноді це навіть лякає мене. Що ж це за художник, який може не брати до рук олівця два місяці? Та я заспокоюю себе тим, що навіть не малюючи, я продовжую щось створювати. Наприклад, за допомогою цвяхів та молотка.

 

— Чи мав хтось з політиків претензії щодо ваших карикатур? Може навіть мали судові позови?

 

— Мене навіть дивує ваше запитання. Відповідь однозначна — ні. Зі мною такого ніколи не було. В Швеції взагалі навряд чи може так статися.

Свобода слова багато значить в нашій країні. Тож ми ладні писати і малювати все, що заманеться, аби воно було суспільно значущим.

Абсолютно неможливою здається мені й така ситуація. Наприклад, ви є членом парламенту. І раптом у нашій газеті публікують карикатуру на вас. Ви обурюєтеся і дзвоните в редакцію. «Мені це не подобається, вам слід прибрати цей жахливий малюнок» — кажете ви. Отже, зробивши такий дзвінок, можете не сумніватися, що ваша політична кар'єра буде зруйнована. Про це одразу напишуть в тій самі газеті. І в багатьох інших — теж. Спалахне жахливий скандал. От такі наші реалії.

 

— Наскільки активно у Швеції люди цікавляться політикою?

 

— Не так сильно, як варто було б. Із впевненістю можу сказати лише те, що вони добре проінформовані. Політичні події вельми широко висвітлюються в ЗМІ. Але люди чомусь не хочуть брати в них участь, не мають бажання згуртовуватися у боротьбі за справедливість. Я сам інколи задумуюся над причиною ситуації, яка склалася. Певно, Швеція вже знаходиться на такому рівні розвитку, населення так добре живе, що просто немає потреби кооперуватися, здіймати маси для протестів. Тепер все актуальнішою стає тенденція до занадто індивідуалістичного, певною мірою навіть егоїстичного життя. Люди думають: «Вау, у мене все чудово! Навіщо мені інші?». І такі думки поширюються все більше. Ми стаємо непотрібними один одному.

Правильно кажуть, що найкраще суспільство згуртовують кризові ситуації. Парадоксально, але тотальний добробут роз'єднує.

Шкода, що не можна втілити в життя золоту середину між цими двома позиціями.

 

— Чи потрібна вам реакція на ваші роботи? Чи враховуєте ви тенденції, що існують в суспільстві?

 

— Коли я малюю для газети, важко передбачити, як реагуватимуть на неї читачі. Звичайно, я хочу, щоб ілюстрація зачепила їхні почуття, змусила зробити певні висновки. Моя робота полягає не в тому, щоб просто створювати гарні картинки. А щодо тенденцій, Швеція — це країна трендів, особливо у великих містах. Сьогодні так багато трендів приходить до нас з-за кордону! І медіа їх поширюють, нав'язують. Вони вже диктують не тільки те, що добре, а що погано. Медіа кажуть нам, як одягатися, що їсти, де відпочивати. ЗМІ також визначають пріоритетні теми, актуальні тенденції. Читаючи ту чи іншу газету, я інколи думаю: «І це ви називаєте важливим? Невже воно варто того, щоб бути висвітленим?». Можете вважати мене ідеалістом, але я хочу робити щось насправді важливе. Важливе не лише мені, а й усьому суспільству. Тому я зазвичай знаходжуся поза тенденціями, над ними.     

 

— Чи стикалися ви з цензурою своїх робіт?

 

— Лише з неофіційною. Кожен, знаєте, сам собі цензор. Так і в мене є певні моральні межі. Але знову ж таки, я не люблю бути занадто провокативним, це не мій стиль. Я — людина, яка багато думає перед тим, як щось сказати, намалювати, зробити. Тому я ніколи не потрапляв в пригоди, пов'язані з цензурою.

 

— Чи бувають у вас творчі кризи? Як з них виходите?

 

— Мабуть, найбільше мені допомагають відпустки. Дуже приємно знаходитись тут, в Україні, втекти від своєї газетної роботи. І здається, я тільки сьогодні вранці усвідомив, що насправді відпочиваю. Я не змушений малювати, вигадувати щось. Так само я долаю творчі кризи — просто їду у відпустку. Я розслабляюся, відкладаю подалі комп'ютер. Найкраще, що спадає мені на думку — це похід у гори. Коли зі мною лише рюкзак, намет, трохи їжі, а навколо сама природа, я відчуваю себе щасливим. Це ідеальна релаксація.

 

— Наскільки популярна у Швеції професія карикатуриста? Чи є високооплачуваною?

 

— Сьогодні я є всього лише одним з декількох карикатуристів, що працюють у шведській пресі. Більшість ілюстраторів зайняті у сфері реклами, рідше — мистецтва. Працюю я не кожен день. І моя заробітна плата становить близько 22 тисяч шведських крон, що трохи більше, ніж відповідна сума у гривнях. Для шведів це нормальні гроші. Тож я можу багато собі дозволити. Крім того, в мене є достатньо часу для того, щоб ілюструвати книжки як фрілансер.

Але, обираючи професію ілюстратора, я не думав про гроші. Просто малювання — єдина річ, яку я вмів робити добре.

— Ви хочете щось змінити своїми роботами чи це просто самовираження?

 

— Річ у тім, що моя робота дозволяє поєднувати обидві цілі. Я, так би мовити, виражаю свої думки та почуття через малюнок. А він вже впливає на погляди інших, змушує їх задуматися. І якщо результатом роботи, яка мені подобається, є певні зміни суспільства на краще — я щасливий.

 

Спілкувалася Марія Фронощук

Фото: Сергій Корнієнко

 

6 правил вдалої карикатури від Магнуса Барда

 

1. Завжди звертайтеся до культурного спадку своєї країни.

 

2. Не потрібно робити героя зовні схожим на його прототип, достатньо характерної деталі, щоб просто натякнути аудиторії.

 

3. Карикатура повинна не спрощувати, а ускладнювати зображену ситуацію, презентуючи багато її аспектів.

 

4. Орієнтуйся на фразеологічні вирази, народні мудрості.

 

5. Використовуйте загальнозрозумілі символи з казок, фільмів, те, що відомо усім.

 

6. Пам'ятайте, що у карикатурі головне — не висміяти, а змусити аудиторію задуматися над проблемою.