Київська бієнале «Чорна хмара» об’єднає великі дані з темою Чорнобиля

7 Жовтня 2019
знання мистецтво події технології

З 11 жовтня по 23 листопада в столиці пройде третя бієнале сучасного мистецтва, знання і політики під назвою «Чорна хмара», організована Центром візуальної культури (VCRC). А це означає півтора місяці мистецьких проектів, лекцій і дискусій, присвячених впливу технологій на політику і суспільство, за участю українських та європейських інтелектуалів.

Мета цьогорічної події – осмислити соціальні і політичні трансформації, що сталися у Східній Європі протягом останніх трьох десятиліть, зокрема під впливом Чорнобильської катастрофи, розпаду СРСР та розвитку сучасних інформаційних технологій.

Основною локацією бієнале стане Науково-технічна бібліотека КПІ – унікальна архітектурна споруда радянського модернізму. 

Виставка «Чорної хмари» об’єднає художників і художниць, які працюють із темами масових комунікацій, штучного інтелекту, довкілля та Чорнобиля. Одні з найвідоміших об’єктів в експозиції – інтерактивна інсталяція «Скляна кімната» німецького колективу Tactical Tech, що ілюструє механізми збору персональних даних і проблему приватності в інтернеті, та робота Сюзан Шупплі «Уповільнений розпад»: передовиці газети «Правда», що виходили протягом 20 днів з дати аварії на ЧАЕС до моменту офіційного повідомлення про неї, художниця розмістила під великим відео радіоактивної хмари.

Сьюзен Шупплі, «Уповільнений розпад». Фото: susanschuppli.com.

Основною локацією бієнале стане Науково-технічна бібліотека КПІ – унікальна архітектурна споруда радянського модернізму. Події публічної програми проходитимуть також у Будинку кіно.

Освітній блок включатиме близько 15 лекцій, презентацій і панельних дискусій. Зокрема, 17-18 жовтня пройде міжнародний симпозіум «Комунікативний мілітаризм», учасники й учасниці якого обговорюватимуть феномен кібервійни, а 26-27 жовтня – дискусія з українськими експертами й активістами щодо механізмів генерування, використання і захисту даних в інтернеті.

Окрема частина публічної програми під назвою «Близькосхідна Європа» буде присвячена сучасним історичним умовам та ідеологічним поділам у країнах Східної Європи та Близького Сходу, що стали полем битви для нового авторитаризму та правого популізму. Зокрема, передбачено низку лекцій від таких знаних європейських філософинь, істориків і політологів, як Женев’єв Фресс, Філіпп Тер, Ян-Вернер Мюллер, Сандро Меццадра та Клаус Оффе.

Бібліотека КПІ. Фото: Саша Коваленко.

Серед інших учасників та учасниць Київської бієнале: Ізабель Альфонсі (Франція), Клеменс Аппріх (Австрія), Arab Media Lab (Марокко), Еміліо Ваварелла (Італія), Георгій Касьянов (Україна), Олександр Купний (Україна), Ґерт Ловінк (Нідерланди), Світлана Матвієнко (Канада), Raqs Media Collective (Індія), Олексій Радинський (Україна), Кірілл Савченков (Росія), Алєксєй Таруц (Росія), Кеті Чухров (Росія).

Слідкуйте за детальною програмою бієнале на Фейсбук-сторінці та на сайті Центру візуальної культури.

Найцiкавiше на сайтi

Потяг до прекрасного:
як тусовка друзів здобула собі 10 вагонів на ГогольFest і перетворила їх на мистецтво

ГогольTrain – це перший арт-потяг Європи. Наприкінці квітня він доставив на маріупольський StartUp GogolFest музикантів, акторів, журналістів, туристів, активістів та документалістів з Києва, Дніпра та Вінниці, а 1 травня повернувся з ними назад. Розмальований художниками та арт-формаціями з різних міст, з вагоном-баром і сценою з живими виступами, цей потяг став першим настільки масштабним прецедентом співпраці культурних проектів з Міністерством інфраструктури і зокрема Укрзалізницею.

Але це – офіційно. А неофіційно люди, що пережили ГогольTrain, досі не можуть вийти з чату потягу в Telegram, зняти браслети фесту, перестати постити фото та писати про це. Уявіть: величезний плацкарт довжиною в десять вагонів, де майже кожна секція прикрашена, з кожної лунає своя музика, часто жива, провідники грають на гітарах, пасажири зайняті створенням плакатів, а проходами ганяють знімальні команди. Дивацько вдягнені зграйки курсують від 1-го до 10-го вагону і назад з екскурсіями, і в кожному вагоні зустрічають нових і старих друзів.

Час від часу простір розрізають організатори з раціями і дуже складними обличчями. Координаційний чат розривається від повідомлень: з одного боку потягу інформують, що почався черговий виступ, в 2-му вагоні питають про папірці для самокруток, в 9-му шукають друзів, яких поглинув потяг, і всі разом просто постять фото та відео безумства довкола. Цей потяг – рух всередині руху, тут все живе і дивним чином неймовірно красиве.

На фото: Денис Угорчук

Виговорити з себе СРСР: про що забули творці серіалу «Чорнобиль»

АвторАся Баздирєва
14 Червня 2019

Одночасно з усією планетою мистецтвознавиця Ася Баздирєва подивилася серіал «Чорнобиль» і поміркувала для Platfor.ma про те, в чому його ключова культурна суперечність з реальністю, що він говорить світу про Україну і нам – про нас самих.

Цього літа я як і всі, кому дозволяють нерви та інтернет, дивлюся серіал «Чорнобиль». Зі значно більшим інтересом я спостерігаю за реакціями – особистими й суспільними, в улюблених виданнях чи одкровеннях у Facebook.

Для мене найбільша цінність серіалу полягає в двох речах. Перше очевидно – приголомшлива деталізація в зображенні матеріальної культури того часу, яка ніде раніше не була показана з такою точністю. Під час перегляду історія Чорнобиля, яку я і так знаю дуже добре, відходить на другий план. Поки я розглядаю сміттєве відро Легасова або нічнушку Людмили – в повних флешбеках я дивлюся у власне дитинство, яке випало на зміну епох і географій, що пішли без вороття.

Друге – це не стільки сам серіал, скільки корпус знань, який він мобілізував за рахунок своєї видовищності так швидко. Аварія на ЧАЕС – далеко не єдина зона тиші на наших просторах, де адекватна рефлексія про самих себе поки можлива лише на околицях гуманітарних наук. Яка з недавніх історичних подій України було б системно вивчена та опрацьована – від травми до наративу? Я не знаю такої, але в цьому разі нам, можна сказати, пощастило, що найбільша антропогенна катастрофа в історії дісталася Україні й що в останні роки західний світ охоплений кліматичної панікою. Всім раптом стало цікаво, а коли всім – то вже і нам самим.

На цьому тлі, напевно, зовсім неважливо, яким вийшов серіал. Досить хорошим, щоб кожен вклав у нього своє. Наприклад, у статті «Сталінізм з британським акцентом» автор говорить про те, що владні й колоніальні прийоми Британії та СРСР не сильно відрізняються, а серіал повинен стати для британців приводом замислитися вже сьогодні. А ось чудовий текст Альони Солнцевої підсумовує рідкісні тривоги з російської сторони. Тут серіал «Чорнобиль» стає метафорою пошуку правди в той час, коли в Росії по радянських рейках йде повне її знецінення. У прийдешній російській версії серіалу, передбачає авторка, буде пошук ворога і диверсанта.

Але все ж серіал досить симптоматичний в своїй нерозбірливості – так добре знайомій, коли захід намагається звести своє розуміння інших контекстів до відомих формул (так само, як і Росія не здатна вийти за межі універсалізуючого імперського погляду). У «Чорнобилі», як справедливо вказує Маша Гессен в The New Yorker, неправильно показані владні ієрархії CРCР, але при цьому портретизація події відбувається виключно з позицій влади. Уособити безліч нюансів радянської системи – дійсну причину аварії – було б складно, хоча автори й спробували розставити натяки тут і там: засекречені документи, неможливість координації між відділами, пропаганда понад життя і, зрештою, блискучий, хоча й вигаданий монолог Легасова в суді. Натомість серіал вибудовується навколо скоригованої історії Валерія Легасова й вигаданої Уляни Хомюк (кожен з яких неможливий для свого контексту), які викривають лиходія Анатолія Дятлова.

Епоха артропоцену:
клімат змінюється –
і до чого тут мистецтво?

АвторІрина Замуруєва
13 Вересня 2019

Зміна клімату відбувається тут і зараз, не в далекому майбутньому чи віддаленій географічній точці, але навіть знаючи це, людство продовжує прямувати до екологічної катастрофи. Кураторка проекту Кліматично-мистецькі лабораторії, які об’єднують арт, науку і активізм, Ірина Замуруєва написала для Platfor.ma про те, чому зараз скрізь чути про антропоцен і як мистецтво може вплинути на ситуацію.

Глобальне потепління, підняття рівня світового океану, закислення океанів, різкі зміни у біосфері на землі та у воді, що спричиняють шосте масове вимирання живих істот та руйнують життя людей, – усе це не просто тривожні дзвіночки, а екосистеми, які б’ють на сполох.

Деякі геологи наполягають, що масштаб цих змін вводить нас у новий геологічний період – антропоцен. Це вік, у якому людська діяльність змінила умови існування та процеси на Землі. Вперше термін використали у 2000 році дослідник планетарних систем, біолог Юджин Стромер і лауреат Нобелівської премії, хімік Паул Крутцен. З того часу слово вже викликало численні дебати, увійшло в культуру та стало джерелом для художніх, філософських та академічних робіт.

Антропоцен – це епоха, в якій найбільш розповсюджений птах на планеті – бройлерна курка, епоха, в якій цикли природних речовин кардинально змінені людською діяльністю (нітрогену в природі в два рази більше, ніж за останні 2,4 мільярди років – привіт нітрогенним добривам!), радіоактивні ізотопи нагадуватимуть про себе ще сотні тисяч років, а клімат змінюється у безпрецедентних масштабах через спалення нафти, газу і вугілля.

Індустріальний капіталізм безповоротно змінює цикли біосфери, природа стає продуктом культури. Тепер вже не тільки астероїди, ціанобактерії та виверження вулканів спричиняють масові вимирання живих істот – це ми самі.

По арту: що сталося у світі мистецтва за 2018 рік

В 2018 році світ мистецтва сколихнувся від потоку інновацій і технологій, які вдихнули в нього нове життя та неймовірні можливості. Тепер відомі шедеври можна роздивитися онлайн, знайти свого двійника на картинах і послухати, як звучить Галактика. Platfor.ma зібрала арт-події минулого року, про які треба знати.

Для мистецтва 2018 рік почався зі знахідки – у січні три брати Ландау вирішили продати картину, яка дісталася їм у спадок від матері. Полотно здавалося родині моторошним і неприємним – на ньому двоє чоловіків приводили до тями непритомну жінку. Брати були тільки раді позбутися картини, тому виставили її з частиною гаражного мотлоху на аукціон. Коли ставка досягла $800, сім’я Ландау вже подумки відкривала шампанське та у весь голос кричала «продано», але далі почалося якесь божевілля. Люди з усього світу готові були віддати шалені гроші за огидне, на думку Ландау, зображення. Тільки коли полотно пішло з молотка за $1,1 млн, брати дізналися, що робота належить руці Рембрандта, датується 1620 роком і є частиною серії «Почуття» під назвою «Алегорія нюху». Було б дуже прикро продати подібний витвір мистецтва на розпродажі за $10, чи не так?

Ім’я голландського митця ще не раз звучало у минулому році. Ще у 1990-у з музею Ізабелли Стюарт Гарднер у Бостоні було підступно викрадено багацько картин – загальна вартість становила $500 млн! Досі грабіжників не знайшли, а в музеї на місці творів висять порожні рами – але у березні розробили спеціальний додаток, який допомагає їх заповнити. Він відновлює викрадені картини у доповненій реальності, в тому числі і єдиний морський пейзаж Рембрандта «Христос під час шторму на морі Галілейському» а також портрет «Леді та Джентльмен в чорному».

Не тільки Рембрандт був на вустах у представників і шанувальників арт-світу в 2018 році. 20 липня у Петербурзі поліція зупинила Mercedes і знайшла у багажнику автомобіля об’ємну композицію Казимира Малевича «червоний архітектон» – на унікальність дерев’яного об’єкта вказував спеціальний напис. На цьому вся достовірна інформація закінчується – водій, московський бізнесмен, за його словами, отримав витвір мистецтва від друзів, у яких він зберігався десятиліттями.  А віз архітектон у Брюссель до загадкового Ігоря, не здогадуючись, що річ у його багажнику може бути дорогоцінною. Де зараз зберігається твір, не зрозуміло.

Архітектон «Альфа» – перша супрематична архітектурна модель, створена Малевичем у 1923 році

Серед знахідок липня також варто відзначити керамічну плитку з частиною одного з найважливіших літературних досягнень античності – 13 віршами «Одіссеї» Гомера, яку археологи виявили під час розкопок в античному міста Олімпія, неподалік храму Зевса Олімпійського. Пам’ятка була створена приблизно в VIII-VII ст. до нашої ери, а знайдений уривок виявився епізодом із 14-ї пісні, в якій цар острова Ітака розмовляє зі свинопасом. Цей фрагмент археологи вважають найстарішим шматочком поеми – за попередніми оцінками, створеним не пізніше ІІІ ст. нашої ери.

© Greek Culture Ministry

А восени ЗМІ розповіли про незвичайний і дуже зворушливий випадок. Безхатченко знайшов на смітнику малюнок Бембі у рамці та продав його в антикварний магазин за 20 канадських доларів. Згодом з’ясувалося, що це оригінал роботи Disney для легендарного мультфільму, який коштує набагато більших грошей. Власник антикварної крамниці перепродав малюнок за 3700 канадських доларів, розшукав безхатченка та передав йому $1700. Тепер у чоловіка є мета – покинути вулицю та налагодити нормальне життя.

 

А поки прості смертні знаходять шедеври видатних художників, на світ з’являються інші генії мистецтва. І ми зараз не про людей. Розробники з Франції створили штучний інтелект і навчили його малювати на прикладі 15 тис. портретів XIV-XX століть. Варто сказати, що виходить у ШІ досить непогано – картину під назвою «Портрет Едмона Беламі» продали на аукціоні за $432 тис. До речі, у героя полотна, Едмонда, є ціла родина, яка належить «руці» того ж автора.

Portrait of Edmond Belamy created by GAN (Generative Adversarial Network)

Але не завжди нейромережа «народжується» насправді талановитою. Ось, наприклад, 18-річний дослідник Роббі Баррат хотів, щоб його творіння малювало картини у стилі ню, тому створив комбінацію двох нейромереж: одна тренувалася на сотнях портретів, а інша намагалася відрізнити отримані результати від оригіналів. Але щось пішло не так й алгоритм навчився обманювати свою прискіпливу опонентку. У результаті на світ з’явилися шедеври, на яких оголені люди скоріше нагадують сюрреалістичні плями, ніж живих створінь. Але Баррат був у захваті від результату та зазначив, що скоріш за все саме так штучний інтелект бачить людину.

Robbie Barrat

Поки деякі розробники пітніють над тим, щоб їхні нейромережі досягли рівня Далі або Ван Гога, інші накинули оком вже й на Шекспіра. Міжнародна команда розробників навчала алгоритм писати вірші на трьох тисячах сонетів, 154 із яких належали великому барду. У нейромережі вийшло настільки добре, що один із професорів англійської літератури відзначив форму катрену, але додав, що не вистачає глибинного змісту. Ось оцініть:

So gently, as the wind that flaps his wings

And shoots a monarch on the English lays

And what was that, with matters of all things

Tis well ashamed to know- of all her ways