Kyiv, а не Kiev: у Вікіпедії змінили написання столиці України

18 Вересня 2020
активізм Київ реформація Україна

Стаття про столицю України в англомовному розділі Вікіпедії була офіційно перейменована із «Kiev» на «Kyiv». Рішення прийняла спільнота волонтерів-редакторів. Це сталося завдяки тому, що популярність форми «Kyiv» у авторитетних англомовних джерелах значно зросла. Про це повідомляє пресслужба ГО «Вікімедіа Україна».

З моменту започаткування статті у 2002 році назва англомовної статті про Київ базувалася на транслітерації російськомовного іменування міста. Пропозиції змінити назву на «Kyiv» почали з’являтися вже незабаром, але не приймались через те, що форма «Kiev» була поширенішою в англомовних джерелах. Всередині спільноти Вікіпедії багато років тривали численні обговорення перейменувати статтю, однак написання «Kiev» залишалося. Причиною є правила Вікіпедії — енциклопедія має відбивати варіант іменування, котрий найбільше вживається в авторитетних джерелах.

Утім, за останні роки усе більше урядових та міжнародних організацій, поважних ЗМІ та інтернет-ресурсів почали використовувати форму «Kyiv». На це ж була спрямована й кампанія «KyivNotKiev», започаткована Міністерством закордонних справ. У результаті на український варіант іменування столиці перейшли низка авторитетних англомовних ЗМІ, федеральний уряд США, десятки міжнародних аеропортів та інші структури.

Тож врешті спільнота англійської Вікіпедії вирішила зафіксувати нову норму та перейменувати статтю. В останньому обговоренні, що передувало перейменуванню, взяли участь близько 100 активних волонтерів-дописувачів англомовного розділу Вікіпедії. Більшість із них висловилися за зміну назви статті.

Англійська Вікіпедія є найбільшим та найпопулярнішим із понад 300 мовних розділів Вікіпедії — найбільшої у світі онлайн-енциклопедії, яка створюється силами волонтерів. За останній рік статтю про Київ у англомовній Вікіпедії переглянули понад 900 тис. разів, а до її написання загалом долучилися понад 1500 волонтерів-редакторів з різних країн.

Найцiкавiше на сайтi

2017 vs. 1917: яким був Київ сто років тому

АвторPlatfor.ma
28 Грудня 2017

Початок ХХ і ХХІ століть приніс Україні революційні зміни. Спогади про одні події лишилися тільки на фотографіях, про інші – на наших вулицях. Разом з історичним курсом #1917_UA від «Культурного проекту» ми вирішили поглянути, як змінилися важливі місця Києва за цей час.

 

Володимирська, 57

Власником будівлі була київська міська управа. Будинок почали споруджувати як громадську установу і розмістили в ній педагогічний музей – з 1911 року він функціонує як Педагогічний музей цесаревича Олексія.

У березні 1917 року, коли постало питання про приміщення для щойно утвореної Української Центральної Ради, її активний учасник Микола Порш домігся передачі кількох приміщень музею майбутньому українському парламентові. Окрім цього тут розміщувалися багато громадських та громадсько-політичних організацій. Тут же проводились різноманітні зʼїзди та інші революційні заходи.

Зараз цей будинок функціонує як Київський міський будинок учителя. Також тут знаходиться багато інших установ, наприклад, київський хореографічний коледж «Кияночка», Педагогічний музей України, а в одній із кімнат працює Музей Української революції 1917-1921 рр.

 

Просто додай води: показуємо всім відомий Київ з незвичного ракурсу – з Дніпра!

АвторЮлія Бевзенко
14 Серпня 2020

Київ стоїть на одній з головних європейських річок. Однак при цьому місто майже не використовує грандіозний потенціал такого розташування. Чи не найкраще за всіх принади Києва знає екскурсоводка Юлія Бевзенко. А ще вона проводить екскурсії на яхті Джуді, тому Platfor.ma попросила Юлію розповісти, як столиця виглядає з Дніпра, та які знакові місця з води відкриваються зовсім по-іншому. 

Коли мій хлопець придбав яхту і ми вийшли на ній на середину Дніпра, я була шокована. Море зелені, за якою не видно сірих будинків та пильних доріг. Лише Батьківщина-Мати, Лавра, Арка. Я ніби осягнула столицю вперше – і мені сподобалося те, що я побачила.

Мені завжди було шкода, що Київ так слабко використовує можливості своєї ріки, адже у нашої столиці є потенціал бути повноцінним містом-курортом. Однак завдяки яхті я хоча б частково можу показувати переваги життя біля Дніпра. І до того ж розповідати під час екскурсій неймовірні історії про звичні, здавалося б, місця!

Що ж можна побачити з води?

Перший у світі суцільнозварний міст завдовжки 1543 метри. Безпосередню участь у проєктуванні та будівництві моста брав академік Євген Оскарович Патон, на честь якого названо цю споруду. Сину Євгена Оскаровича – Борису Євгеновичу – зараз 101 рік, він і досі є президентом Національної академії наук України. Ми проходимо під мостом двічі, висота нашої щогли 8 метрів, висота арок мосту – 9 та 14 метрів, тому проходимо легко. Але перших десять разів нашим нервам було достатньо лоскотно.

Київ – місто стародавнє, тож це, звісно, не перший міст на цьому місці. Перші переправи існували тут ще в X-XI століттях, а у XVIII з’явився і постійний міст, що належав Києво-Печерській лаврі. Останній же перед теперішнім постав тут за часів німецької окупації Другої світової війни. Майбутній міст Патона СРСР почав будувати ще до війни, однак закінчити не встиг. Тож заа якийсь час на основі вже проведеної роботи стараннями німців й угорців з’явився тимчасовий міст Райхенау, названий на честь німецького генерал-фельдмаршала Вальтера фон Райхенау. Під час боїв за Київ у 1943 році його знищили, однак і зараз за низького рівня Дніпра навпроти Наводницького парку можна побачити під водою кілька старих кесонних опор.

«Усім нам в Європі зараз потрібне натхнення»: про що Боно говорив у Києві

АвторЮрій Марченко
17 Вересня 2018

У Києві пройшла масштабна конференція Yalta European Strategy (YES). Одним із головних гостей форуму став музикант та філантроп, лідер U2 Боно. Співак говорив про європейські ідеали і важливість Африки для всього світу, а також один раз використав слово «fuck» в одному реченні з «українці» та «інновації». Platfor.ma наводить розшифровку його слів.

Я приїхав в Україну, бо багато чув про те, що у вас є дуже велика повага до справжніх європейських цінностей і натхнення щодо них. Усім нам в Європі зараз потрібне натхнення.

Давайте згадаємо Америку. Одразу приходить в голову певна міфологія. Голлівуд з’явився, щоб увічнити ідею американської мрії, ідею, що всі рівні, що кожен може досягти цієї мрії. Але Європа не має такого механізму міфотворення. Лише декілька митців дійсно присвятили себе створенню єдиної прекрасної європейської ідеї. Зараз на виступах U2 ми завжди посередині концерту виносимо на сцену блакитний прапор з зірками – прапор Євросоюзу. Це не таке шоу, як було колись давно, коли Боб Ділан врубав електрогітару або Боуї ходив у жіночому платті. Та все ж цей хід на концертах дійсно вражає людей. Тепер глядачі вже самі приносять прапори ЄС на наші концерти.

Гадаю, після Брексіту чимало молодих британців стали прихильниками цієї романтичної ідеї про єдину Європу. Ідеї про те, що всі ми можемо говорити різними мовами, але будемо розуміти один одного.

Митці, які просувають ідею єдиної Європи, мають діяти дуже обережно, без дидактики і зверхності. От, скажімо, я з Ірландії. Ми пережили чимало – той же колоніалізм Британської імперії. Але якщо розібратися, Ірландія була вигадана якимось божевільними поетами-алкоголіками та мудрими філософами. Певна міфологічність була з самого початку тісно інтегрована в концепцію Ірландії.

Іноді я чую думки штибу: «Ви співаки, от і співайте, не лізьте у серйозні справи». Але якщо повернутися до самої ідеї демократії, то це дещо, у що залучені абсолютно всі. І поети, і співаки. У Ірландії у нас все так і було. В кожному пабі, в кожному місці, де можна поговорити – говорили. Хтось може сказати, що не можна завжди публічно дискутувати на певні теми: секс, релігія чи політика. Ірландці тільки про це і хочуть базікати!

У видатної пісні та видатної ідеї є досить багато спільного. Це щось, що запам’ятовується, щось, після чого тобі здається, що це існувало завжди. Європі потрібно більш активно розповідати про те, що вже побудовано після двох світових воєн, та більш активно мріяти про те, що ще можна зробити.

Чимало речей ми вже сприймаємо як даність. Наприклад, ООН чи Декларацію прав людини, план Маршалла (економічна допомога США післявоєнній Європі. – Platfor.ma) – це надзвичайно прекрасні здобутки. Не знаю, чи правильно згадувати тут НАТО, але все ж вважаю, що і це була гарна ідея.

Чимало людей, які є набагато хоробрішими за мене, жертвували собою, щоб митці на кшталт мене могли діяти вільно. Якщо казати чесно, то частина мене завжди вірить, що мир еволюціонує в напрямку миру та справедливості для всіх.

Гадаю, якщо зараз заснути і прокинутися за кілька років, то буде більше рівності та прав для жінок, ЛГБТ та інших людей. Ми звикли думати, що це нормальна частина людської еволюції, але насправді немає жодних доказів цього.

Хай нам варто бути занепокоєними, але в останні декілька років ми начебто прокидаємося. Ми маємо не ставитись до таких прекрасних речей як до констант, маємо продовжувати організовуватися та розвиватися.

Я поки що мало знаю про вашу державу. Але знаю точно, що вам не потрібно пояснювати важливість й вартість слів мир та свобода. Ви б’єтеся за ці речі щоденно. Я сподіваюся, що в майбутньому боротися за ці ідеали ви зможете не фізично, а на культурному рівні.

Я багато займався Африкою. На межі дев’яностих і двохтисячних там були такі регіони, в яких гинула третина людей. Знаю, що у вас теж є проблеми зі СНІДом. Гадаю, це дуже серйозна несправедливість, що місце, де ви живете, визначає, скільки ви проживете. Якщо ви у Дубліні – маєте дві пігулки на день і СНІД вже не вирок. Ви у Малаві? У вас немає жодного шансу.

Зараз в Ірландії мир, який настав після чогось дуже подібного на громадянську війну. Через цей конфлікт я вивчив найважливіше слово в англійській мові. Це слово «компроміс».

Його часто недооцінюють, але дуже важливо, коли разом працюють люди, які звикли вважати один одного супротивниками. Колись ми разом з Біллом Клінтоном працювали щодо боротьби зі СНІДом. І був релігійний лідер, який відкрито називав тодішнього президента США дияволом. Так і кричав: «Білл Клінтон – це Сатана!» Але я сказав, що було би непогано мати цього лідера на наших зустрічах. Білл Клінтон зумів це зрозуміти. Тим самим ми далі займалися і в Європі, об’єднуючи різних людей.

Коли Барак Обама прийшов на посаду, деякі казали йому не підтримувати нашу ініціативу з боротьби проти СНІДу – мовляв, це спадок інших президентів, нащо воно тобі треба. Але він спитав, чи ефективно працює ця програма? І коли дізнався, що так, то зробив внесок навіть більший, ніж його попередники.

Що мені дуже подобається – так це несподівані пари. Коли рокер типу мене має фото з священниками, монахинями, республіканцями і тому подібними. Працювати з несподіваними партнерами – це ознака серйозності вашої роботи.

Гадаю, Ангела Меркель має саме те бачення, яке потрібне Європі. Вона колись дуже здивувала мене. Ми говорили про те, яка дивовижна Африка в плані культури, бізнесу та різноманіття. Я наполягав, що в порівнянні з Лагосом Нью-Йорк зовсім не вражає. А вона спитала мене: бачив того нігерійського репера? У нього ще мільйони переглядів на Ютубі. Якого ще репера – просто очманів я?! Як таке взагалі можливо – канцлер Німеччини підсаджує мене на нову музику, ну як я про це в групі скажу?! Вона пішла, взяла свій планшет, поклацала – і показує: ну, оце. Там була нігерійська версія Childish Gambino. У нього «This is America», а в Нігерії випустили «This is Nigeria». Вам теж варто на це подивитися.

Чому аби поселити всіх бездомних Києва, потрібен Емпайр Стейт Білдінг, і чому він все одно стоятиме порожній?

Прихід холодів щосезонно супроводжується переїздом бездомних Києва з околиць міста до теплих центральних станцій метро. Традиційно, це і тільки це змушує більшість киян взагалі згадати про проблему бездомності та задуматись, чому справи такі, а не інакші. Пропоную розбиратися з усім по порядку. Почнемо з питання у заголовці №1. Тим паче, відповісти на нього значно легше.

Офіційної статистики щодо кількості бездомних у Києві немає. Точніше, вона є, але покладатися на неї не можна з таких причин: вона базується на кількості бездомних, що звернулися по допомогу чи стали на облік для отримання соціальної допомоги або послуг. А це, за різними оцінками, навряд сильно більше однієї десятої від реальної кількості.

Добре, нічого, йдемо до експертів. На думку Ольги Макар, керівниці ГО «Молодь за мир», станом на листопад 2019 року вулиці Києва налічують приблизно 10 тисяч бездомних людей. Ось і перша цифра! Далі озброюємось житловим кодексом України. Конкретніше – його 47 статтею, за якою житлова площа має видаватись із розрахунком 13,56 квадратних метрів на одну особу. Множимо перше на друге (можна навіть перевірити, порахувавши у стовпчик) і отримуємо 135 тисяч квадратних метрів житлової площі, необхідної для того, аби кожен бездомний столиці мав свою особисту коморку. 

Гуглимо житлові площі найбільших хмарочосів світу, підбираємо кандидата за площею приміщень всередині й вуаля – у нас є переможець (так, загальна площа приміщень Емпайру вказана як більша за 200 тисяч, але це з урахуванням паркінгів і коридорів, та коли ми вже так заморочились, не будуть же наші бездомні ночувати у гаражі). А ще, погодьтесь, на панорамі Києва це виглядатиме досить ефектно. Особливо, якщо брати до уваги, що вежа населена бездомними, бодай тепер колишніми. Чи все ж таки не населена?

Свій маленький хмарочосик соціальної допомоги у Києві вже є. Він знаходиться на вулиці Суздальскій і вміщує до 150 людей одночасно. Вартість однієї ночі – 10 грн, а покинути приміщення треба до 8 ранку. Звичайно, це катастрофічно мало, порівняно із загальною кількістю бездомних, але парадокс у тому, що будівля майже ніколи не заповнена більш як на 80%. Тут і прийшов час шукати відповідь на питання заголовку №2.

Бездомні – група населення, до якої склалося чи не найбільш упереджене ставлення з узагалі можливих. Зовнішній вигляд та недотримання особистої гігієни (хоча це пояснюється якраз відсутністю доступу до благ, що дозволяють за собою слідкувати); схильність до вживання алкоголю (хоча більшість починає пити після того, як стає бездомним, аби затьмарити беззмістовні будні або елементарно зігрітись); думка, що бездомність – особистий вибір (тут, можливо, ноги ростуть з американських фільмів або з радянського лозунгу «Бомж – высшая форма эгоизма», хоча здебільшого на вулицях опиняються жертви махінацій із нерухомістю); наявність до 1998 року закону, що позбавляв реєстрації ув’язнених після 6 місяців у колоніях і автоматично залишав більшість людей, які повернулися з місць позбавлення волі, без житла (а отже жива і думка, що більшість бездомних – колишні «зеки»). І це невелика частина чудово відомих вам стереотипів, які призвели до вищої форми несприйняття даної групи більшістю – тотального ігнорування з рідкими проявами агресії, коли треба прибрати бездомного зі сходів свого готелю-ресторану. І за десятки років вони до такого ставлення звикли. 

Фото: facebook.com/pomogi.bezdomnomu/
Фото: facebook.com/pomogi.bezdomnomu/
Фото: facebook.com/pomogi.bezdomnomu/
Фото: facebook.com/pomogi.bezdomnomu/
Фото: facebook.com/pomogi.bezdomnomu/
Фото: facebook.com/pomogi.bezdomnomu/
Фото: facebook.com/pomogi.bezdomnomu/