Королева Єлизавета II зробила свій перший допис в Instagram. Про науку!

11 Березня 2019
особистість соцмережі

Королева Єлизавета II вперше опублікувала світлину на офіційній сторінці королівського дому в Instagram, де зазвичай викладають новини її сім’ї. Монарх запостила фото архівного листа з Музею науки у Лондоні.

На сторінці theroyalfamily королева Великобританії поділилася знімком листа 1843 року. Лист адресовано принцу Альберту, прапрадіду Єлизавети II, а надіслав його винахідник першої аналітичної обчислювальної машини математик Чарльз Беббідж.

View this post on Instagram

Today, as I visit the Science Museum I was interested to discover a letter from the Royal Archives, written in 1843 to my great-great-grandfather Prince Albert.  Charles Babbage, credited as the world’s first computer pioneer, designed the “Difference Engine”, of which Prince Albert had the opportunity to see a prototype in July 1843.  In the letter, Babbage told Queen Victoria and Prince Albert about his invention the “Analytical Engine” upon which the first computer programmes were created by Ada Lovelace, a daughter of Lord Byron.  Today, I had the pleasure of learning about children’s computer coding initiatives and it seems fitting to me that I publish this Instagram post, at the Science Museum which has long championed technology, innovation and inspired the next generation of inventors. Elizabeth R. PHOTOS: Supplied by the Royal Archives © Royal Collection Trust / Her Majesty Queen Elizabeth II 2019

A post shared by The Royal Family (@theroyalfamily) on

«Сьогодні, відвідуючи Музей науки, я віднайшла лист з Королівських архівів, надісланий 1843 року моєму прапрадіду принцу Альберту. Чарльз Беббідж, знаний як піонер комп’ютерної справи, розробив “Різницеву машину”, прототип якої мав змогу побачити принц Альберт у липні 1843 року. В листі Беббідж повідомив королеву Вікторію та принца Альберта про свій винахід “Аналітичну машину”, за яким створювала перші комп’ютерні програми Ада Лавлейс, дочка лорда Байрона. Сьогодні мені випала приємність дізнатися про дитячу ініціативу комп’ютерного програмування, і мені здається доречним, що я публікую цей допис у Instagram із Музею науки, який протягом довгого часу відстоює технології, інновації та надихає наступні покоління винахідників», – написала королева для 4,9 млн підписників.

Підписала пост, опублікований з iPad, Єлизавета II лаконічно: «Elizabeth R.» А у коментарях до публікації адміністрація музею подякувала Єлизаветі за те, що перший пост вона виклала саме про них.

Королева Єлизавета небайдуже ставиться до технічних нововведень. Вона була першою людиною, коронацію якої відзняли на камеру, зробила перший у Великій Британії міжміський дзвінок в межах однієї країни та першою серед монархів надіслала електронний лист.

Свій перший допис у Twitter королева зробила п’ять років тому, теж під час візиту до Музею науки.

11 Березня 12:56
особистість соцмережі
Найцiкавiше на сайтi

Основательно ушли: создатели Instagram покинули компанию. При чем здесь Facebook

На прошлой неделе стало известно, что основатели популярного фотосервиса Instagram покинули проект. Хотя явно причины ухода они не озвучили, появилось множество предположений о том, что их решение связано с разными взглядами на развитие с Марком Цукербергом. Для Facebook, купившего Instagram в 2012 году за рекордную в то время сумму в $1 млрд, этот сервис является стратегически важным. Platfor.ma разбирается, что и как может измениться в Instagram в обозримом будущем.

 

Первую версию своего продукта Кевин Систром и Майк Кригер представили еще в 2010 году. Годом ранее Систром решил создать конкурента рекомендательному сервису Foursquare, очень популярному в то время, – но с функцией обмена фотографиями. Довольно оперативно поняв тщетность попытки конкурировать с Foursquare, авторы проекта переделали его в фотохостинг. Потом добавили фильтры, которые улучшали качество снимков, и выпустили в виде приложения, которое уже получило название Instagram.

Аудитория новинки росла стремительно – уже через месяц приложение скачали миллион раз, а о новом сервисе активно заговорили специализированные медиа. Когда в 2012 году число пользователей перевалило за 30 млн, проектом заинтересовался Facebook. Сумма в $1 млрд за мобильное приложение, которое не зарабатывает деньги, казалась тогда неимоверной, а решение о покупке выглядело бездумной тратой денег. Однако в итоге покупка себя оправдала, а фотосервис Instagram часто называют лучшим приобретением Facebook.

 

Техноетика: чи можна стежити за дітьми в соцмережах?

У рубриці «Техноетика» Platfor.ma разом з експертами з різних сфер шукає відповіді на етичні питання епохи технологій. У третьому випуску ми досліджуємо, чи можна стежити за дітьми в інтернеті (навіть з найліпших міркувань) і якими можуть бути наслідки.

Дмитро Снопченко, спеціаліст із кібербезпеки

Є різниця між поняттями «стежити» та «спостерігати». Стежити – це таємно читати листування і переглядати закриті пости. Спостерігати – бути у дитини в друзях, бачити, чим він ділиться, чим цікавиться. Спостерігати – обов’язково, стежити – залежить від того, наскільки встановлена довіра у відносинах батьки-дитина.

Звісно, краще, щоб батьки були друзями, а не церберами, та щоб дитина сама приходила до них зі своїми проблемами. Адже якщо, наприклад, дитині загрожуватимуть в особистих повідомленнях, а батьки відразу скажуть: «Ми читали твоє листування й хочемо допомогти», то це швидше викличе протест. Дитина повинна зробити це сама – це питання виховання.

Це також стосується гаджетів, через які дитину можна прослуховувати, наприклад, спеціальних годинників – це питання довіри та ступеня втручання в особисте життя. Я особисто проти смарт-годинників, тому що з технічної точки зору подібний пристрій можна зламати і за дитиною буде стежити вже зловмисник з усіма можливими наслідками.

Переставати спостерігати (а не стежити) треба тоді, коли батьки будуть повністю довіряти своїй дитині. Це може бути і в 15 років, і в 25, і в 55, а може й ніколи не статися.

Технології контролю дітей повинні бути пасивними: навчання дитини роботі в мережі, на вулиці, спілкуванню з незнайомцями, відповідальність щодо того, куди і як ходити. Також сюди відноситься актуальне ПО на комп’ютері, антивірус з функцією батьківського контролю, що захищає дитину від ненавмисного натискання не туди, куди треба, та запуску не того, що потрібно – від цільових атак, а не тотального контролю.

 

Юлія Саліженко, мати

Якби мене спитали, чи можна стежити за дитиною, вісім років тому, коли моя дочка була тільки в проекті, я би заявила, що прослуховування дітей – доля батьків-параноїків. І взагалі, нас же з сестрою батьки якось відпускали гуляти в дитинстві самих «за гаражами» без мобільних телефонів. І нічого з нами не сталось, хоча в 90-ті роки в Запоріжжі це було скоріше щасливим збігом обставин, ніж правилом.

Коли у тебе з’являється своя власна дитина, ти виявляєшся радий очолити список найзавзятіших параноїків світу. Відтоді як дочка народилась, почуття тривоги не полишає мене ані на секунду, я дуже сильно боюсь, що вона може потрапити в біду і мене не буде поруч. А після чергового сюжету в новинах про те, як дітей викрадають або вони зникають безвісти, я просто впадаю в паніку. Кожну страшну новину, де фігурують діти, я приміряю на себе, і навіть від думки про те, що з дітьми взагалі щось погане може статись на цій планеті, стає важко дихати. Тому якщо хоч якийсь гаджет у світі здатен зберегти життя і врятувати дитину від небезпеки, дайте мені їх одразу два. Але якби ж тільки все було так просто.

Коли дочка пішла в школу, ми вирішили купити їй спеціальний годинник, з якого можна дзвонити на декілька обраних номерів та послати сигнал SOS батькам, якщо є необхідність. Але головними фішками годинника були GPS-трекер і функція «тихого дзвінка», яка дозволяє прослуховувати, що відбувається навколо дитини. Дочка в курсі, що годинник має всі ці функції і поки що це їй навіть подобається – в сім років їй так само важливо бути на постійному зв’язку з батьками, як і нам.

Зараз дочка вже закінчує другий клас і з усіх функцій розумного годинника на сьогодні ми використовуємо лише прості дзвінки – бажання та потреби «слухати» і відстежувати не виникає. Але розуміння того, що ця подушка безпеки є і в разі чого я матиму хоч якийсь інструмент допомоги і зв’язку, заспокоює.

Мабуть, усі ці трекери потрібні, щоб заспокоїти нерви батьків, як в тому анекдоті: «Светр – це такий одяг, який одягає дитина, коли мамі холодно». От тільки я розумію, що скоро приватність стане для дочки набагато більш важливою, а отже стежити за нею, і тим більше читати переписки в соцмережах – це ризик втратити її довіру назавжди.

Рецепт, який ми з чоловіком знайшли для себе – зробити все, що від нас залежить, щоби виховати самостійну, сміливу і розумну людину, яка навіть в ситуації небезпеки здатна прийняти виважене рішення. В її житті точно будуть ситуації, коли нас не буде поруч, коли не буде можливості почути її чи побачити, з ким вона розмовляє. І в неї точно будуть власні таємниці, право на які ми маємо поважати. Тому, на мій погляд, куди більш важливо інвестувати свій час в те, щоб розпитати дитину про те, що її турбує, та дати пораду, що робити в складній ситуації, аніж витрачати час на прослуховування розмов і перечитування переписок. Проте в тих рідкісних, але ймовірних випадках, коли дочці може загрожувати небезпека, я була би рада знати, що у нас з нею є якась подушка безпеки, хай би і у вигляді гаджета. Чи двох.

Шутки не из маршрутки: как берлинский транспорт влюбил в себя соцсети и пассажиров

10 Вересня 2016

Диалог разнообразных государственных и коммунальных служб с простыми смертными – вещь сложная и зачастую трагическая. Студент Свободного университета Берлина Богдан Мифтахов обнаружил, что одна из главных обслуживающих компаний немецкой столицы показывает себя в общении с людьми настолько хорошо, что эти самые люди ее очень любят. И написал для Platfor.ma о том, как и почему.

В конце 1940-х Берлин лежал в руинах. Затем его ждало разделение на четыре сектора, потом стена и только начиная с 90 года город существует в том виде, в котором мы знаем его сегодня. О немецкой столице сейчас часто вспоминают в связке с многими темами. Ночная жизнь, ревитализация, искусство, культура, стартапы и тому подобное. Все не перечислить. Но немногие знают, что Берлин также интересен своей транспортной инфраструктурой. То, что это все построено и настроено за столь недолгое время может стать темой для отдельного курса лекций по урбанистике. Но здесь мы поговорим о другом аспекте – о коммуникации.

Почти за весь общественный транспорт в Берлине отвечает компания «Berliner Verkehrsbetriebe» (BVG). Чтобы не вдаваться в подробности будем считать, что BVG – это местный, скажем, «Киевпастранс». Так вот, как это часто бывает, все хорошее у них началось с проблемы.

В 2015 году BVG решил быть в тренде в этих наших интернетах и запустил онлайн-кампанию с хештегом #weilwirdichlieben («потому что мы тебя любим»). Этой акцией BVG хотела собрать позитивные эмоции жителей и гостей Берлина, связанные с местным общественном транспортом. Но случилось все не совсем так, как планировалось – и интернет заполнили жалобы на постоянно опаздывающие поезда метро, хамоватых водителей автобусов и десятки других проблем. За первый месяц кампания #weilwirdichlieben собрала больше 16 тыс. твитов – и большая их часть была совсем не о любви.

Это был кейс о том, как делать не надо, хотя представитель digital отдела BVG считает, что совсем наоборот. По его словам, первый этап #weilwirdichlieben активизировал жителей и привлек внимание к акции. После наступил ответный ход, который и привел в 2016 году BVG и их подрядчика компанию GUD к двум наградам в сфере онлайн коммуникаций. И так делать надо.

Теперь подробней о самой кампании #weilwirdichlieben. Самое важное в ней то, что BVG начали общаться с жителями на их языке. Если в первой части #weilwirdichlieben BVG не очень умело отвечали на критику, то во второй они научились признавать свои ошибки и смеяться над собой.

Ole: «Приложение BVG для iPhone настолько ужасно, что даже пятилетнему ребенку было бы стыдно за разработчика!» BVG: «Приложение сделал трехлетний ребенок. И он гордится этим».

DerGiga: «Опоздал, а все потому, что автобус опять существует только в расписании…» BVG: «Извините!» DerGiga: «Без проблем. Фраза “BVG” является теперь всеобще принятым извинением/объяснением». BVG: «– Что это за незнакомец в нашем шкафу? – BVG!»

Matthias Oomen: «Из 18 монет, которые я бросил в автомат для покупки билетов, 12 вернулись обратно. Новый рекорд #weilwirdichlieben!» BVG: «Сорри, но рекорд закреплен за Эрной П. из района Марцан. Из 15 монет вернулось 13. Вот это выдающееся достижение!»

Золотий фонд Фейсбуччини: Іван Примаченко про найважливіший соціальний експеримент

3 Березня 2019

В рубриці «Золотий фонд Фейсбуччини» Platfor.ma збирає розумні дописи розумних людей, які хочеться зберегти для нащадків. Перший – від засновника онлайн-курсів Prometheus Івана Примаченка, який зараз навчається в Стенфордському університеті та пише про результати найважливішого соціального експерименту для тих, хто хоче змінити світ.

Якщо б я мав обрати одну найважливішу ідею зі Стенфорду, якою хотів би поділитися з усіма, то обрав би Кембридж-Сомервільський експеримент. Я переконаний, що про цей експеримент зобов’язаний дізнатися кожен громадський активіст, державний службовець, освітянин і просто будь-яка людина, яка прагне змінити світ на краще. Чому? Давайте розбиратися.

Кембридж-Сомервільський проект 1939 року був одним з перших масштабних соціальних експериментів, що базувався на принципах рандомізованого контрольованого дослідження – золотого стандарту проведення наукових експериментів. Ціль експерименту полягала в тому, щоб перевірити ефективність новітньої програми попередження злочинності серед неповнолітніх.

Вчені обрали 500 хлопчиків з бідних родин з неблагополучного району Массачусетсу і випадковим чином поділили їх на дві групи. Діти з експериментальної групи стали учасниками інтенсивної соціальної програми попередження злочинності: хлопчиків часто відвідували соціальні робітники, їм надавалося безкоштовне менторство, індивідуальне репетиторство, медична і психіатрична допомога, участь в літніх таборах, а їх батькам пропонувалися консультації психолога. Як сказав про це один зі Стенфордських професорів, програма була вологою мрією соціального активіста. Друга ж група дітей – контрольна, просто продовжила жити своїм звичним життям і використовувалися вченими лише для того, щоб результати першої групи було з чим порівняти.

Через п’ять років після початку програми вона не була подовжена, що залишило багато запитань. Було очевидно, що такий комплекс надзвичайно потужних заходів мав позитивно вплинути на учасників програми. Але наскільки значним і довгостроковим був ефект? І наскільки економічно обґрунтованим було існування програми? Через 30 років після завершення експерименту випускниця Стенфорду Джоан МакКорд провела титанічну роботу і зуміла зв’язатися з абсолютною більшістю учасників програми. Вона ретельно зібрала суб’єктивні і об’єктивні оцінки ефективності програми, а потім проаналізувала їх.

Коли дослідниця почала розпитувати тепер вже дорослих учасників експерименту про їх власну оцінку ефективності програми, то їх відгуки були приголомшливо позитивними. Дві третини чоловіків заявили, що проект допоміг їм. Багато хто з учасників тепло згадував своїх менторів і хотів зв’язатися з ними. Опитані говорили, що «програма допомогла мені обрати вірну дорогу в житті», «відвернула від життя злочинця» та вважали, що без участі в експерименті «напевно, опинилися б в тюрмі».