Кліп Onuka буде на Berlin Fashion Film Festival одразу в 4 категоріях

13 Червня 2018
музика

Відео українського гурту Onuka на композицію «Vidlik» буде представлене на Berlin Fashion Film Festival у категоріях «Найкращий новий артист», «Найкраще музичне відео», «Художник-постановник» та «Стайлінг».

Цей конкурс Берлінського кінофестивалю щороку збирає найкращі роботи зі всього світу. Цього року на форумі представлені 150 робіт, які журі з креативних директорів рекламних агентств, арт-директорів, продюсерів і режисерів продакшнів та маркетинг-директорів брендів відібрали з 985 роликів.

Кліп режисерки Ганни Бурячкової на трек Vidlik з однойменного міні-альбому вийшов у квітні 2016 року. За два роки робота зібрала понад 4 млн переглядів на YouTube, а сам альбом очолив європейські чарти iTunes після виступу музикантів на Євробаченні.

Сьомий кінофестиваль BFFF пройде 12-13 липня.

13 Червня 10:50
музика
Найцiкавiше на сайтi

Слухати видовище: Алла Загайкевич пояснює видатні саундтреки світового кіно

24 Січня 2018

Алла Загайкевич – українська композиторка, що поєднує роботу в жанрах симфонічної, камерної опери та сучасному медіа-мистецтві. Крім того, вона є авторкою музики до багатьох українських фільмів, серед яких «Мамай», «Поводир», «Жива ватра», – і до того ж володаркою «Золотої Дзиґи» від Української кіноакадемії в номінації «Найкращий композитор» за останній. Для Platfor.ma вона аналізує музику в кінематографі, що вразила та вплинула на неї найбільше.

На музику в кіно, чесно кажучи, ніколи не звертала особливої уваги. Хоча кіно любила змалку – в центрі Рівного був великий кінотеатр «Жовтень» (а ще – «ім. Шевченка», «Аврора”, «Партизан») тому ми з сестрою майже кожної неділі сиділи перед великим екраном.

Саме вона мене витягла влітку перед вступним іспитом у музучилище подивитися «Сталкер» Тарковського. Напевно, це й був той перший фільм, де я відчула, як може працювати музика, особливо – електронна музика. Пізніше зрозуміла, що роботи Едуарда Артем’єва в кіно – зразок справжньої професійної відданості: вони завжди оригінальні, в них немає й натяку на «жанрову референтність», яку часто помічаємо в сучасному «продюсерському» кіно.

Яскравий приклад – сцена переїзду на дрезині в Зону. Саме музичні засоби забезпечують нам відчуття переходу в іншу реальність.

З інших чудових робіт Артем’єва у фільмах Тарковського – океан у фільмі «Соляріс».

Дім-музей: як подивитись світові колекції у себе вдома

У ці вихідні по всьому світі відзначають День музеїв. Чимало таких закладів працюють безкоштовно і радо запрошують усіх охочих. Але сьогодні, щоб відвідати деякі з них, можна навіть не виходити з дому. Необов’язково, наприклад, їхати в Париж, щоб порапити в Лувр – достатньо зробити кілька кліків мишкою. Ми не гарантуємо тих же відчуттів, що й у реальності, але віртуальна екскурсія допоможе ознайомитися, роздивитися зблизька дрібні деталі або ж спланувати реальний маршрут у майбутньому.

 

Один із найвідоміших та найпопулярніших серед туристів художніх музеїв світу. Його колекції нараховують близько півмільйона експонатів, з яких побачити можна лише 35 тис. Тут знаходяться легендарні «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі, Венера Мілоська, Ніка Самофракійська та інші шедеври світового мистецтва.

Також Лувр – один із найбільших світових музеїв. Щоб обійти його повністю (а це 58 тис. квадратних метрів) знадобиться багато часу. Тому на сайті www.louvre.fr можна потрапити у Париж і відвідати виставкові кімнати та галереї музею віртуально. До прикладу, пройти онлайн-тур експозицією стародавнього Єгипту чи ще деякими цікавими місцями Лувра.

Також музей має 1,6 млн фоловерів у Instagram. Тут можна побачити фото експонатів та самої будівлі, прочитати новини про виставки чи надихнутися французькими висловами.

 

Левова частка: як допомога киян віднайшла в Худмузеї 119-річну записку і чому це важливо

АвторЮрій Марченко
15 Лютого 2018

Влітку 2017-го в столичному Національному художньому музеї розпочали краудфандинг для реконструкції старовинних вхідних дверей. Чималі гроші вдалось зібрати за півроку, а під час відновлювальних робіт знайшли послання з минулого від тих, хто ці двері колись створював. Крім того, краудфандинг заради музею продовжується, і допомогти йому може кожен. Platfor.ma розповідає, чому це важливо і логічно з точки зору історії місця.

Національний художній музей України (НХМУ) був заснований 1 серпня 1899 року на кошти уряду та родини меценатів Терещенків. Наприкінці 1904 він відкрив свої двері відвідувачам, демонструючи унікальну колекцію українського мистецтва, що була зібрана на благодійні гроші. Більше ніж через століття благодійники допомогли ці ж двері реконструювати.

В. Городецький. Проектний ескiз музею.
Зала археологiчного вiддiлу музею. Початок ХХ ст.
Будiвля музею. 1906 рiк.

31 липня 2017-го року Національний художній музей оголосив про старт кампанії #ЛевовийКраудфандинг. Вхідні двері НХМУ – дійсно автентичні, їм стільки ж років, скільки й музею – 119. При цьому вони жодного разу не реставрувалися і вже двічі падали. «Оскільки музей – пам’ятка архітектури, а реставрацію пам’яток мають право робити лише ті реставраційні організації, які отримали відповідну державну ліцензію, їхні послуги зовсім недешеві. Тож реставрація “потягнула” на 378 537 грн», – пояснила співробітниця установи Валентина Клименко.

Музею, якому держава не покриває на 100% навіть послуги охорони і комунальні платежі, важко самому викручуватися з такими сумами. Тому установа вирішила звернутися до друзів. Необхідну суму кияни зібрали за півроку, і в січні цього року в музеї встановили нові тимчасові двері, а історичні поїхали на реставрацію до ТОВ «Київське міжобласне спеціальне науково-реставраційне проектно-виробниче управління».

Спеціалісти розпочали роботу, та у середині лютого 2018-го прислали директорці музею Юлії Литвинець фотографію: під бронзовою накладкою з мордою лева вони знайшли «записку» на дереві: «Іюня 25-го 1900 года столяра Семенъ Антоновъ, Алексей Антоновъ, Яковъ Р..ди..» А зі звороту: «Архитекторъ Городецкий Владиславъ».

«Трагедія наша, а катастрофа вселенська»: ONUKA про свій Чорнобиль

25 Квітня 2018

Гурт ONUKA присвятив Чорнобилю вже другу пісню – трек «Arka» увійшов до нового альбому «Mozaїka». Лідерка команди Ната Жижченко не раз відвідувала зону відчуження та навіть провела тиждень на самій станції. Напередодні річниці Чорнобильської аварії Ната розповіла Екодії про те, як катастрофа вплинула на її життя i творчість гурту, а також про велич арки, життя мешканців зони відчуження, а також про те, як ця тема стала однією з головних в її житті.

– Коли ти вперше почула слово «Чорнобиль»?

– Вперше – ще в дитинстві. Мій батько – ліквідатор, він працював на станції у 86-88-роках. Вони від’єднували комутації третього і четвертого енергоблоків. Я завжди уточнюю, що він працював саме на станції. Тому що просто ліквідатор – це і прибиральник, і солдат, і той, хто підписував папери. А ліквідатор, який працював на станції після аварії, – це науковець, фізик. Це абсолютно іншого рангу ліквідаторство.

Я з дитинства чула слово «Чорнобиль», тому що батько постійно був на вахтах. Настільки, що я навіть почала його забувати. Коли він повертався, то я іноді запитувала: «Що це за дядя?» Тато дуже переживав, тому що він мене любив, я була довгоочікувана дитина, єдина дівчинка у великій династії. Звісно, потім все було нормально, але Чорнобиль я все ж пам’ятаю з дитинства.

– В університеті ти захищала магістерську роботу про вплив аварії на ЧАЕС на культурний регіон Полісся. Довго обирала тему?

– В мене було єдине, про що я могла нескінченно писати і розмовляти – це Чорнобильська катастрофа. Але, звісно, тема мала бути пов’язана з фахом, тож зміст моєї роботи був у тому, щоб проаналізувати, наскільки на Поліссі зберіглась архаїчна культура.

Ми їздили з подругами цими регіонами, записали навіть кілька пісень саме з Полісся. Тож ця робота мала ще й практичне значення. Мені потім казали: «Пиши кандидатську, в тебе вже половина роботи готова». Яка кандидатська? Ви що, смієтеся? Але це було цікаво.

Чорнобиль проростає з мене, як ті берізки на дев’ятому поверсі будинків в зоні відчуження. Є думка, що Чорнобиль так чіпляє, що потім ніколи не відпустить. Це абсолютна правда.

– Позаминулої осені сталася визначна подія – встановлення арки над зруйнованим реактором. Це важливий крок, але потрібно ще й розібратися, що там всередині саркофага – навіть не всі атомники розуміють, що там відбувається. Плюс треба знайти сховище для відходів. Зараз є тимчасове, але ж треба вічне…

– Арка – дійсно шедевральна споруда. Мені взагалі здається, що це жива істота. ЇЇ зводили французи, голландці – як правило, ЗМІ акцентують увагу тільки на цьому, але ж не треба забувати й про наших робітників. До речі, саме українці будуть обслуговувати й розбирати саркофаг. Але їх чомусь не враховують, і мене це обурює найбільше. Це бійці тилу, які продовжують надзвичайно складну роботу. У когось все закінчилося у 88-му році, за ліквідації, але ж насправді роботи продовжуються і донині. Експлуатація цієї станції зараз – це такий же подвиг, як і ліквідація.

Коли на найвищих рівнях йде мова про те, що АЕС виводиться з експлуатації довічно, то для мене вперше слово «вічність» має таку документальну закарбованість. Я не можу цього усвідомити. Здається, в цьому вся трагедія і вся велич Чорнобиля. Вічність, матеріалізована на папері – це феноменально. І водночас жахливо.

© ГО “Екодія”

– Чому ти вирішила актуалізувати тему Чорнобиля в проекті ONUKA? Коли ти його створювала, то вже знала, що рано чи пізно піднімеш тему катастрофи?

– Я ніколи не думала настільки наперед. Коли ONUKA починалася, то взагалі не могла уявити, що все розвинеться до таких масштабів. Амбіції були, мабуть, разів у сто меншими.

Але пісню Чорнобильській катастрофі я хотіла присвятити ще наприкінці 2015-го року. Так вийшло, що реліз відбувся у 2016-му – це якраз було тридцятиріччя. Для мене «Vidlik» означав дуже багато: і відлік нової музики, і відлік нової країни, і відлік до та після ЧАЕС. Журналісти потім перекрутили, що «Vidlik» це на 100% про Чорнобиль, хоча йому насправді присвячена інша пісня – «1986». В ній є фраза: «Life is too short, and death is so sure, and nothing for tomorrow has left» – життя коротке, а смерть настільки очевидна чи остаточна, і нічого на завтра не залишається. Але є акцент на те, що «We fly like a feather, so immune and free». Малося на увазі, що ми літаємо, як пір’ячко в повітрі – такі ж незахищені та вільні. Як те пір’ячко у «Форресті Ґампі». Чомусь в мене таке світле відчуття було.

А «Vidlik» – це все ж не пряма присвята, а посилання. Перші фрази: «Я, дихати, хотіти. Я, припиняти, розмова». Якби станція розмовляла, то вона говорила б саме цей текст в той день. І на тому, я так колись казала, ніби закрився цей гештальт у творчості ONUKA.

Але так вийшло, що в альбомі «Mozaїka» є інструментальний трек «Arka». Він надзвичайно казково-фольклорно-магічний. Це ніби благоговіння перед аркою. Напевно, в музичному плані це вираження тих емоцій, які я відчуваю – адже арка на фотографіях абсолютно не така, як в реальності. Коли її бачиш вживу, то вона вражає величчю.

В ній я бачу вінець інженерної думки, я бачу красу. Це новий пам’ятник історії України та споруда вселенського масштабу, яка точно переживе всіх, хто її зводив. Вона на таке й розрахована. І це просто безумство якесь.

А коли розумієш, що вона отак от підіймалася, потім наїхала, і буде захищати сто років… Звісно, перше питання: «А що після того, як мине сто років?» Мені співробітник станції сказав: «Правильне питання. На жаль, воно тільки тебе зараз хвилює». Але я думаю, що за сто років все зміниться.

– Щодо «Arka» – ти казала, що це «посвящение незаслуженно обделенному вниманием эпохальному событию, детский восторг перед монументальным сооружением, призванным уберечь человечество от новой угрозы». Якої нової загрози?

– Такої ж самої. Будь-якої техногенної катастрофи. Ми ж бачимо, що стаємо на ті ж граблі, це ж не перша і не остання аварія. Я, наприклад, не уявляю, як могли дати дозвіл на будівництво станції в Щолкіному. Зараз вона входить до «Книги рекордів Гіннеса» як найдорожча недороблена АЕС у світі. Вона коштувала 500 млн рублів. Їй залишалося менше року до введення в експлуатацію, і лише через Чорнобиль будівництво зупинили.