Передісторія. У 2012 році Велика Британія переживала найсухіший березень за більш ніж півстоліття. Улітку до кліматичної картини додалися вологі шторми, тож у сезон городини та фруктів врожай був на 25% меншим, ніж зазвичай. Мережа супермаркетів Sainsbury’s не розгубилася і запропонувала покупцям некрасиві овочі та фрукти, які зазвичай не потрапляють на полиці. Їх просто виклали на прилавки. Цю ідею підтримали Morrisons і Waitrose. Саме від того моменту можна вважати, що не-краса почала кампанію з порятунку нашого споживацького світу.

Проблема. Зазвичай до прилавків Великої Британії не доїжджають 20-40% продуктів тільки через те, що вони негарні. Приблизно та ж статистика у США та країнах Європейського союзу. У Штатах вигляд овочів і фруктів регулює Департамент агрокультури – це мало б спрощувати ведення бізнесу, натомість примушує фермерів викидати тонни продуктів. У ЄС щороку виробляють 89 млн тонн продуктів, що летять у смітник. Це $ 545 на рік для одного мешканця Франції. Проблема настільки глобальна, що у 2014 році в ЄС оголосили рік боротьби з надмірними харчовими відходами.

Міша, 27 років

• швейцарський бодібілдер, модель, інста-блогер
• 9 років у спорті, 3 роки веган

3 роки тому я з’їздив у Каліфорнію та вперше в житті зайшов у супермаркет Walmart. Я пройшов крізь м’ясні прилавки і спочатку здивувався, потім був шокований, а далі відчув огиду від кількості побаченого м’яса. А це був лише один Walmart. У одному місті. Я трохи порахував і цифра тваринних продуктів, які продавала ця країна, просто не вклалася в голові. Це була перша причина зміни мого раціону.

Друга причина полягала в тому, що я знав багатьох веганів у фітнес-індустрії. Тому одного дня я просто сказав своїм фоловерам: «Знаєте що, я спробую веганство протягом місяця і розповім вам, як це впливає на мою продуктивність». Мало того, що я не відчув жодного негативного впливу, але я й почувався краще, ніж будь-коли. Я спав краще. Я відновлювася швидше. Я легко втрачав жир. І я й надалі міг постійно набирати силу м’язів. Далі я продовжив веганську дієту на два місяці, а потім на три, і, окрім декількох винятків, більше ніколи не повертався до старого способу харчування.

Я займаюся спортом з 18 років і наразі мій бодібілдинг 100%  натуральний і 100% веганський. Коли люди питають мене, що я їм, я відповідаю: «Все, окрім продуктів тваринного походження». Люди не розуміють, що я нічого не втрачаю. Зазвичай щоранку я п’ю смузі з ягід, бананів, яблук, лимонів, кориці, ванільного білкового порошку та зелені (теж у вигляді порошка). Часто їм вівсянку, рис, боби, макарони, сочевицю, овочі. Добавок використовую все менше і менше. Наразі вживаю добавку Profuel, там є омега-3 та інші важливі мікроелементи; препарат Joint support (суглобна підтримка), цинк, BCAA (незамінні амінокислоти з розгалуженими боковими ланцюгами) та креатин. І кава. Я щодня п’ю каву.

На класичне питання щодо білка я відповідаю дуже просто: протеїн є у всьому. Навіть невелика його кількість є в 100-грамовій порції рису, там 10 г білка. Бобові – моє найбільше джерело. І пам’ятайте: набирання м’язової ваги визначається тим, наскільки важко (і ефективно) ви тренуєтеся в тренажерному залі і скільки калорій ви отримуєте.

Спортсменам, котрі вирішили перейти на рослинний спосіб харчування, я раджу, у першу чергу, спробувати перехідний період. Різкий перехід в один день зазвичай нестійкий. Даючи будь-які поради щодо дієти, я завжди кажу, що та, якої ви будете дотримуватися завжди, і буде найкращою дієтою. Тож приберіть м’ясо, потім молочку, і, нарешті, рибу, наприклад. Це те, як зробив я.

Важливо займатися самоосвітою, читати поради на сайті лікарів veganhealth.org. І що більше ви маєте знань, то краще ви розумієте, як харчуватися. Якщо ви не можете бути веганом, бо «не знаєте, що їсти», то дізнайтеся, що їсти. Не забувайте про добавки, але й не покладайтеся лише на них.

Катя Бєлкіна, 26 років

• багаторазова призерка міжнародних змагань з кікбоксингу
• 6 років у спорті, 6 років веганка

У 17 років я стала вегетаріанкою. Мабуть, поштовхом були знайомі вегетаріанці. На мене ніхто не тиснув, але я побачила чудовий приклад, почала читати і дивитися різні фільми про виготовлення продуктів тваринного походження і зрозуміла, що не хочу більше бути причетною до цієї індустрії.

Не пам’ятаю, щоб це якось суттєво вплинуло на мій фізичний стан. Пам’ятаю тільки, що сил в мене вистачало на всі університетські і позауніверситетські справи і ще й на тренування. А через 3 роки я стала веганкою. Цей перехід був більш складним, тому що я дуже полюбляю солодке, а в той час важко було знайти цукерки й тістечка «по вегану». Тут підтримка друзів була дуже доречною.

Десь через півроку після мого переходу на веганство я пішла на тайський бокс. Порівняти фізичні навантаження при різних дієтах в мене не вийде, бо серйозні тренування я вже мала тільки на веганському харчуванні.

За цей час назбирала трохи нагород: переможиця Кубку Європи і Кубку України з кікбоксингу; срібна призерка Кубку світу з кікбоксингу; бронзова призерка Чемпіонату Європи з кікбоксингу; срібна призерка Чемпіонату України з тайського боксу та ін.

Снідаю зазвичай вівсянкою із сухофруктами. Протягом дня обов’язково їм повільні вуглеводи: гречана каша, рис, макарони з твердих сортів пшениці, булгур. З білків – квасоля, нут, гриби, дуже люблю тофу, особливо зі шпинатом. І звичайно ж овочі. Роблю прості салати а-ля огірок-помідор-редис. Намагаюсь їсти приблизно п’ять разів на день невеликими порціями. Спортивне харчування вживаю зазвичай при напружених тренуваннях. На даний момент це рисовий протеїн. Коли готуюся до змагань, додаю БЦА та Л-карнітін. Регулярно вживаю вітамінні комплекси.

Спортсменам, які теж вирішили перейти на рослинне харчування, пораджу, у першу чергу, здати загальний аналіз крові, щоб зрозуміти, чи є на даний момент якісь проблеми зі здоров’ям, чи всього вистачає організму. І опиратися на ці дані, продумуючи раціон. Обов’язково снідати! Пити достатньо води – 1,5-2 літри на день. Їсти більше, ніж 3 рази на день і слухати своє тіло.

Діма Діно, 24 роки

• майстер спорту зі станової тяги, тренер
• 6 років у спорті, 9 років веган

У 15 років я став вегетаріанцем, а через рік – веганом. Почалося все з того, що у старших класах я хотів бути військовим і марив про службу в спецназі. Щодня у мене були аматорські тренування, я весь час стежив за харчуванням. Потім я вступав до льотного училища і був у трійці найкращих з фізичної підготовки. Але на медкомісії у мене виявили хронічний холецистит і заборонили вживання багатьох продуктів. Тоді ж я й почав замислюватись, що, певне, щось пішло не так із моїм «традиційним» харчуванням. Тож я змінив його на рослинне і продовжив тренування.

Мої батьки бурхливо відреагували на це рішення. І я навіть рік ходив на психотренінги. Але в результаті ми знайшли далеких родичів вегетаріанців, які приїхали і навчили мене готувати. Бо їжу, яку готували мені рідні, я відмовлявся їсти після знахідок м’яса або риби в ній. Через деякий час усі побачили, що я не вмер, все зі мною добре, і заспокоїлись. Зараз я навіть не пригадаю, коли востаннє чув від когось докори щодо мого харчування.

Взимку я отримав кандидата в майстри спорту по жиму лежачи і кілька місяців тому – майстра спорту по становій тязі. Не сказав би, що рослинний раціон якось повпливав на моє здоров’я, негативно або позитивно. За 10 років веганства ніяких серйозних проблем не виникало. Якщо грамотно вибудувати свій раціон, то проблем і не повинно ніяких бути. Часом мені ставлять питання про «фармакологію, на якій я набираю вагу». На що завжди відповідаю, що накачався на сочевиці і гречці.

Їм що хочу і коли хочу. В день тренування роблю акцент на складні вуглеводи і білок. Їм не менше 5 разів на день з проміжками не більше трьох годин. Починаю день із лляної олії і спортивного харчування. Їм багато каш, бобових, салати, фрукти. Загалом намагаюся їсти якомога більше. Навіть ось зараз даю інтерв’ю, а переді мною стоїть велика тарілка сочевичного супу. До речі, кілька років я займався волонтерством: веганською їжею годував безпритульних.

До насильства і смерті ставлюся цілком нормально. Не вважаю, що потрібно шукати панацею від цього. Захоплюючись пізнім періодом Фрідріха Ніцше, зрозумів, що жалість і співчуття зовсім не хороші риси характеру. Як до себе, так і до інших. І в цьому мої погляди можуть розходитися з багатьма веганами. Просто я не вважаю, що продукти тваринного походження необхідні для людини і бачу негативний вплив тваринництва на екологію. А це впливає на всіх і кожного.

Що б могло змусити мене через 10 років повернутися до всеїдного харчування? В даній обстановці і при нинішніх умовах – нічого.

Олена, 37 років

• інструкторка з бігу та тренер з питань фізичної підготовки
• 15 років у спорті, 5 років веганка

На рослинний раціон перейшла саме через заняття спортом, тому що шукала такий тип харчування, який би дав можливість добре відновлюватися між тренуваннями. Працювала і жила тоді у Казахстані, познайомилася там із людьми, які вже були веганами, зацікавилась. Щодо веганства не в харчуванні, то я вже давно це прийняла для себе – не носити натуральне хутро, намагатися використовувати косметику, яка не тестувалася на тваринах і таке інше. Поступово перейшла на веганство і в їжі.

Рослинний раціон дуже позитивно вплинув на моє здоров’я. Зараз мені 37 років, а я почуваюся краще, ніж тоді, коли мені було 30 і я вже прокидалася втомленою. Мені легше бігати, я встаю зранку без будильника, можу дуже багато тренуватись і легко відновлююсь. Можу пробігти вісім напівмарафонів за місяць і чудово почуватися. Повний марафон пробігаю за 3:31 і намагаюся ще покращити свій час

Минулорічний марафон у Барселоні пробігла, харчуючись тільки рослинною їжею і на фініші посміхалася, потім ще весь день по місту бігала. А свій перший марафон у 32 я пробігла, дотримуючись всеїдного раціону, і на фініші помирала й відходила ще 2 місяці.

Щодня у мене обов’язково є сезонні фрукти і овочі; бобові (квасоля, горох, сочевиця) і тофу; горіхи, насіння льону, рослинне молоко. Крупи не кожного дня.

Загалом я не дуже обговорюю з людьми тип мого харчування. Яка кому різниця, що саме я їм? І я не лізу у тарілку до інших (мій чоловік не веган). Ми просто розуміємо, що у кожного свої погляди на деякі питання. Але мою веганську їжу чоловік дуже полюбляє і сам пропонує частенько сходити у веганське кафе.

Колегам, які теж вирішили перейти на рослинне харчування,  я раджу регулярно моніторити стан свого організму. Власне, я рекомендую це робити усім, і не важливо, який тип харчування у вас. Адже не факт, що маючи м’ясо у раціоні, у вас нема дефіцитів (я обов’язково здаю аналізи періодично, щоб розуміти, чи всього достатньо).

Не переходьте фанатично на одну моркву. Потрібно ретельно підбирати собі раціон. І не треба боятися вуглеводів. Але й не думайте, що веганські десерти не мають калорій – на них можна так набрати вагу, що потім ніякий спорт не врятує. Варто розуміти, що веганська їжа також може бути «сміттям» – печивко, фалафель зашкварений до чорного і т.д.

Либерленд – очень маленькая страна. Но при этом мы в три раза больше Монако. Провозглашение независимости Либерленда состоялось в день рождения Томаса Джефферсона – 13 апреля 2015 года.

По закону эта земля никому не принадлежала. Terra nullius – «ничья земля», ею никто не владел. Все это похоже на то, как если бы мы пошли к морю, взяли горсть песка и присвоили бы его – всем все равно, никто до нас не заявлял своего желания владеть этой территорией.

Если территорию никто не признает своими владениями, то это можете сделать вы. И если уж вы на это решились, то нужно следовать определенной процедуре. Сначала нужно найти землю, которая никому не принадлежит. Как у нас – мы находимся на клочке земли между Сербией и Хорватией, но они-то не заявляли на нее свои претензии. Дальше два способа развития событий. Первый – вы идете в международный суд и говорите что-то вроде: «Я занимаю эту землю, имею на нее право и хочу ею руководить». Это легальная процедура, международный закон, но все очень сложно и запутано, и в сумме занимает множество времени – примерно семь лет. Второй способ – начать с того, что вы просто создаете свою страну. Что наш президент, собственно, и сделал.

Вы объединяете людей, которые разделяют ваши взгляды и намерены инвестировать и помогать в развитии страны. И все вместе вы говорите миру: «Мы хотим быть признаны как жители Либерленда, и мы против того, чтобы Сербия или Хорватия нас контролировали». Так что для объявления новой страны есть два способа: де факто и де юре. По сути, мы используем оба.

Никто не уверен в том, что Сербия и Хорватия не начнут против нас войну. Но у нас очень маленькое государство – никому нет дела до этой земли. Тем более, что вообще-то Хорватия несколько лет назад стала членом Евросоюза, так что вряд ли они применят насилие. А Сербия только хочет вступить в ЕС, так что тоже маловероятно объявление войны просто из-за того, что несколько людей захотели создать свою страну.

Мы категорически против того, чтобы стать частью ЕС, потому что философия Либерленда заключается в свободе. Люди должны быть свободными, а властям не следует вмешиваться в их жизнь. В то время как Евросоюз – это фактически еще один уровень дополнительный власти: они будут давать нам указания что делать, и это противоречит идее свободе. По моему мнению, ЕС – это такой себе аналог Советского Союза, только его lite-версия. А кто бы захотел сейчас стать частью Советского Союза?

После провозглашения независимости все сначала подумали, что это шутка. Честно говоря, многие до сих пор так думают. Но пока все идет хорошо, мы получили очень большую поддержку со всего мира. На данный момент у нас десятки посольств (официальных дипломатических отношений у Либерленде нет ни с одной страной мира. – Platfor.ma).

Украинцы оказывают нам большую поддержку. Кажется, из Украины нам прислали уже около 400 заявок на получение гражданства в Либерленде. Правда, пока что они не могут там жить, так как первый этап – это подача заявки на сайте страны.

Вскоре мы планируем закончить карту кадастра территории, а уже потом принимать жителей. Процесс отбора новых граждан занимает много времени, но мы должны быть уверены в том, что люди отвечают нашим требованием и разделяют философию Либерленда – то есть они не преступники, не нацисты, не коммунисты и так далее.

В теории все могут стать нашими гражданами. Но должны быть некие рамки, правильно? Мы не можем впускать всех подряд, ведь в таком случае многие передумают к нам присоединяться. Сейчас человек должен заплатить за гражданство $10 тыс. или выполнить для страны какую-то работу. Например, стать послом, как поступил я.

Мы не принимаем исключительно богатых людей.  Конечно, $10 тыс. – это большая сумма, особенно учитывая сегодняшнюю ситуацию в мире, когда нет уверенности в завтрашнем дне. Но если вы действительно заинтересованы в Либерленде, то вы можете оказать нам поддержку другим образом. У меня, кстати, до сих пор нет паспорта – я пока не получил гражданства.

Місто Зоотрополіс. У центрі подій – кролиця Джуді Хопс, яка з дитинства мріяла стати поліцейською. Незважаючи на занепокоєння батьків, вона закінчує поліцейську академію з відзнакою та їде на пошуки щастя.

Як виходить, що ми віримо та співпереживаємо кроленятку-поліцейському? Як вигадана історія змушує плакати, сміятися та тим часом збирає мільйони доларів у прокаті? Створення мультфільмів – це, звісно, романтично, але перш за все це конвеєр. В хорошому сенсі.

Виробництво анімаційного кіно недаремно називають «pipeline». Пайплайн, він же конвеєр – це виробнича система, у якій робочий процес розділений на послідовні стадії, щоб підвищити продуктивність.

Від студії до студії, від режисера до режисера, від проекту до проекту виробничий процес змінюють і адаптують під потреби й можливості. Незмінними залишаються лише три основні етапи:

1. Препродакшн – формування ідеї та концепції;

2. Продакшн – робота над усіма задачами;

3. Постпродакшн – корекція, збір готового матеріалу.

Але відмотаємо трохи назад. Перед запуском конвеєр потрібно продумати та знайти кошти на запуск. Саме з планування починається виробництво анімаційного кіно.

Ідея – універсальне паливо для запуску будь-якого продакшну. Світла, свіжа, актуальна ідея, що запалить світло і натисне кнопку ON.

Важливо розуміти, що «ідея» – це і стартовий майданчик, і наставник на кожному етапі процесу. Ідея підказує, куди можна йти, а куди ні. Якщо дотримуватися цього простого правила – фінальний результат буде цілісним.

Розглянемо нудну попередню схему на прикладі дуже цільного та ідейного мультфільму студії Disney – «Зоотрополіс».