IMDb назвав найкращі серіали 2019 року

13 Грудня 2019
кіно рейтинг

IMDb, найбільша у світі база кіноданих, склала рейтинг найкращих серіалів 2019 року за популярністю серед глядачів. Рейтинг базований не на оцінках, а на переглядах сторінок серіалів аудиторією порталу, яка налічує понад 200 мільйонів унікальних відвідувачів на місяць.

10. «Ти» (англ. You — американська телевізійна психологічна драма-трилер, на основі однойменного роману Кароліни Кепнес. Він вийшов ще у 2018 році, проте популярним став після релізу на Netflix та широкого обговорення у Твіттері. 

9. «Статеве виховання» (англ. Sex Education) — британський комедійно драматичний телесеріал, що розповідає про проблеми учнів середньої школи англійського містечка Мурдейл. Серіал виходить на Netflix, і прем’єра другого сезону вже запланована на січень 2020 року. 

8. «Гострі козирки» (англ. Peaky Blinders) — британський кримінально-драматичний гангстерський телесеріал, що описує життя родини Шелбі в Бірмінгемі у 1920-ті роки. Хоча у 2019 глядачі дивилися вже 5 сезон – любов до серіалу з Кі не вщухає.

7. «Ходячі мерці» (англ. The Walking Dead) — телесеріал Френка Дарабонта про зомбі-апокаліпсис стартував ще у 2019 році, та встиг розростися на 9 сезонів та спін-офф. IMDb наполягають, що увага до теми зомбі зростатиме.

6. «Чорне дзеркало» (англ. Black Mirror) — британський науково-фантастичний телесеріал-антологія, створений журналістом Чарлі Брукером. Пік зацікавленості сатиричним похмурим серіалом про небезпеку розвитку технологій цього року припав на червень, коли вийшов п’ятий сезон серіалу. 

5. «Хлопаки» (англ. The Boys) — американський серіал, заснований на однойменному коміксі Гарта Енніса та Даріка Робертсона, він відразу став хітом на Amazon’s Prime Video. Дія серіалу розгортається у всесвіті, де люди з надможливостями є світовими знаменитостями і належать впливовій корпорації Vought International, яка доручає їм різні місії. Однак поза своїми героїчними амплуа більшість персонажів вирізняються зверхньою поведінкою і зловживають славою і безкарністю. Загін «Хлопаків» їх і стримує.

4. «Академія “Амбрелла”»  (англ. The Umbrella Academy) — серіал від Netflix є кіноадаптацією однойменного коміксу. За сюжетом, 1 жовтня 1989 року на світ у різних країнах світу одночасно зʼявляються 43 дитини з надприродними здібностями, хоча жодна з матерів до пологів не мала жодних ознак вагітності. Сімох дітей усиновлює ексцентричний мільярдер сер Реджинальд Харгрівз і створює для них академію «Амбрелла», де унікальні діти розвивають свої незвичайні таланти і перетворюються на команду супергероїв.

3. «Дивні дива»  (англ. Stranger Things) — американський науково-фантастичний серіал, створений братами Даффер для Netflix. Дія серіалу розгортається в 1980-х роках у вигаданому місті Хокінс, штат Індіана. У третьому сезоні, який вийшов цього року, підлітки американського містечка вкотре борються з монстрами з паралельного всесвіту, портал до якого був відкритий ще в попередніх сезонах.

2. «Чорнобиль» (англ. Chernobyl) — п’ятисерійний британо-американський мінісеріал, створений і написаний Крейгом Мезіном та зрежисований Юганом Ренком. Події сюжету розгортаються після вибуху реактора на Чорнобильській атомній електростанції, однієї із найбільших техногенних катастроф в історії. 

1. «Гра престолів» (англ. Game of Thrones) — американський телесеріал у жанрі фентезі, створений за мотивами циклу романів «Пісня льоду й полум’я» письменника Джорджа Р. Р. Мартіна. Фінальний восьмий сезон, що вийшов цього року, нарешті закінчив боротьбу за Залізний трон.

13 Грудня 14:55
кіно рейтинг
Найцiкавiше на сайтi

Виговорити з себе СРСР: про що забули творці серіалу «Чорнобиль»

АвторАся Баздирєва
14 Червня 2019

Одночасно з усією планетою мистецтвознавиця Ася Баздирєва подивилася серіал «Чорнобиль» і поміркувала для Platfor.ma про те, в чому його ключова культурна суперечність з реальністю, що він говорить світу про Україну і нам – про нас самих.

Цього літа я як і всі, кому дозволяють нерви та інтернет, дивлюся серіал «Чорнобиль». Зі значно більшим інтересом я спостерігаю за реакціями – особистими й суспільними, в улюблених виданнях чи одкровеннях у Facebook.

Для мене найбільша цінність серіалу полягає в двох речах. Перше очевидно – приголомшлива деталізація в зображенні матеріальної культури того часу, яка ніде раніше не була показана з такою точністю. Під час перегляду історія Чорнобиля, яку я і так знаю дуже добре, відходить на другий план. Поки я розглядаю сміттєве відро Легасова або нічнушку Людмили – в повних флешбеках я дивлюся у власне дитинство, яке випало на зміну епох і географій, що пішли без вороття.

Друге – це не стільки сам серіал, скільки корпус знань, який він мобілізував за рахунок своєї видовищності так швидко. Аварія на ЧАЕС – далеко не єдина зона тиші на наших просторах, де адекватна рефлексія про самих себе поки можлива лише на околицях гуманітарних наук. Яка з недавніх історичних подій України було б системно вивчена та опрацьована – від травми до наративу? Я не знаю такої, але в цьому разі нам, можна сказати, пощастило, що найбільша антропогенна катастрофа в історії дісталася Україні й що в останні роки західний світ охоплений кліматичної панікою. Всім раптом стало цікаво, а коли всім – то вже і нам самим.

На цьому тлі, напевно, зовсім неважливо, яким вийшов серіал. Досить хорошим, щоб кожен вклав у нього своє. Наприклад, у статті «Сталінізм з британським акцентом» автор говорить про те, що владні й колоніальні прийоми Британії та СРСР не сильно відрізняються, а серіал повинен стати для британців приводом замислитися вже сьогодні. А ось чудовий текст Альони Солнцевої підсумовує рідкісні тривоги з російської сторони. Тут серіал «Чорнобиль» стає метафорою пошуку правди в той час, коли в Росії по радянських рейках йде повне її знецінення. У прийдешній російській версії серіалу, передбачає авторка, буде пошук ворога і диверсанта.

Але все ж серіал досить симптоматичний в своїй нерозбірливості – так добре знайомій, коли захід намагається звести своє розуміння інших контекстів до відомих формул (так само, як і Росія не здатна вийти за межі універсалізуючого імперського погляду). У «Чорнобилі», як справедливо вказує Маша Гессен в The New Yorker, неправильно показані владні ієрархії CРCР, але при цьому портретизація події відбувається виключно з позицій влади. Уособити безліч нюансів радянської системи – дійсну причину аварії – було б складно, хоча автори й спробували розставити натяки тут і там: засекречені документи, неможливість координації між відділами, пропаганда понад життя і, зрештою, блискучий, хоча й вигаданий монолог Легасова в суді. Натомість серіал вибудовується навколо скоригованої історії Валерія Легасова й вигаданої Уляни Хомюк (кожен з яких неможливий для свого контексту), які викривають лиходія Анатолія Дятлова.

Зробіть гучніше: заради чого варто піти на кінофестиваль про музику та культуру INTRO

АвторМаксим Бабак
27 Листопада 2019

4 грудня в Києві пройде кінофестиваль про музику та культуру «INTRO» від KyivMusicFilm. Спеціально для Platfor.ma організатори події розповіли про п’ять крутих стрічок, заради яких можна відкласти улюблений серіал або домашні справи, зібрати волю в кулак і вийти на вулицю в мерзенний мороз, щоб врешті решт дістатися кінотеатру та провести вечір за переглядом мистецтва на великому екрані.

 

Історія пам’ятає не так багато фешн-фотографів, робота яких стала чимось на кшталт окремого виду мистецтва. І Пітер Ліндберг саме з таких. Його зйомки для журналів зберігаються у колекціях найбільших музеїв світу, серед яких лондонський музей Вікторії та Альберта, музей мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку та паризький Центр Помпіду. Його знімок для Vogue UK став справжнім символом епохи, перетворивши Лінду Євангелісту, Наомі Кемпбелл, Сінді Кроуфорд, Крісті Тарлінґтон, Татьяну Патіц та Кейт Мосс на суперзірок того часу.

 

Ваші доки:
7 фільмів для знайомства з авторським документальним кіно

Документалістика буває дуже різноплановою, а один фільм може належати одразу до кількох жанрів. Директорка фестивалю документального кіно просто неба Lampa.doc Наталія Красильникова радить почати з авторських фільмів, які показують особисту історію людини, – адже це те, що справді зачіпає.

Cаме яскраво виражена авторська позиція дає можливість зарахувати стрічку до документалістики. Фільм-розслідування про теракт 11 вересня 2001 року знаходиться на межі документального кіно і журналістики. Він з успіхом пройшов в кінопрокаті і зібрав кешбокс як хороший голлівудський ігровий блокбастер.

Також варто звернути увагу на іншу роботу Майкла Мура «Куди б вторгнутися далі», у якій автор досліджує позитивні тенденції в освіті, трудовому законодавстві та політиці країн світу, – і обирає те, що можна б було запозичити американцям.

«Погнали в Чорнобиль»: Надя Парфан про фест 86 і те, чому його більше немає

АвторЮрій Марченко
20 Червня 2019

П’ять років підряд Міжнародний фестиваль кіно та урбаністики 86 на кілька травневих днів збирав у Славутичі тисячі людей з різних країн. Однак минулого року організатори виграли грант Мінкульту й зіштовхнулися з вимогою хабаря від чиновника. У 2019-му фестиваль вирішили не проводити і написали маніфест про те, чому так сталося. Для свого циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma вирішила поговорити зі співзасновницею фестивалю Надією Парфан – про те, як закривати рідний проект та що робити, щоб рідні проекти не закривалися.

– У 2019 фестиваль 86 не відбувся вперше за п’ять років. Що ти відчувала в ті дні, коли зазвичай в твоєму житті творилося якесь безумство?

– Якщо чесно, почувала я себе дуже добре. У нас з Ільком (Ілля Гладштейн, співзасновник 86. – Platfor.ma) у дворі ростуть кілька дерев. У цьому році ми вперше зрозуміли, що вони фантастично цвітуть. Дивишся з балкону – а там якась неймовірно красива двіжуха з вітру і цвітіння. І тут ми зрозуміли, що ніколи цього раніше не бачили, бо завжди в ці дні скаженіли від різних задач у Славутичі. Коротше, це був перший спокійний травень за дуже багато часу. Тож мені добре і спокійно – дуже дивне відчуття відсутності запари.

– З командою фестивалю в ці дні не зустрічалися, щоб випити, не цокаючись?

– Це теж симптоматично – ні, не зустрічалися. Один на один час від часу перетинаємось, але загалом будь-яка організаційна активність нас зараз не дуже вабить.

Фото: https://www.facebook.com/pg/86festival

– Яка команда організовувала 86 в останні рази? І на кому лежали найважливіші моменти?

– У нас було десь три-чотири кола людей. Ми довго вивчали різні організаційні структури і всякі модні концепції про це. Але все виявилось якось незастосовно до нас. Тому ми розробили все самі, експериментальним шляхом. Були core-core team (команда «Ядро-ядро». – Platfor.ma), core team, team та all. Перші – це люди, які займалися фестивалем весь рік, останнім часом їх було троє: я, Ілько та Аня Белінська. Core team та team – це проектна команда: одна людина в Славутичі, дві програмниці. Плюс невеличке коло постійних фрілансерів. Під фестиваль ми набирали ще 6-7 людей: піарниця, технічна підтримка. Врешті від ядра поступово все наростало-наростало і закінчувалося більше ніж сотнею людей – це якщо разом із волонтерами.

– Які головні етапи, якщо хочеш провести таку подію?

– Спершу – аналіз помилок і досягнень попереднього фесту.