Google запропонував користувачам спілкуватися з книгами

17 Квітня 2018
книгосховище креатівіті штучний інтелект

Корпорація Google анонсувала експерименти, які допоможуть штучному інтелекту краще розуміти семантичний зв’язок між словами. Завдання, в принципі, дуже серйозні, але програми оформлені у вигляді ігор, в яких відповіді учасників постійно вдосконалюють здібності алгоритму.

Перша програма називається Talk to Books, і вона робить саме те, що зазначено в назві, – дозволяє людині «поговорити» з книгами. В основі цієї нейромережі близько ста тисяч творів. Будь-який запит вона обробляє не буквально, шукаючи словесні збіги, а підшукує ті абзаци, які найкраще підійдуть за змістом до запитання.

Наприклад, якщо людина напише «Чому небо блакитне?» – у відповідях буде рядок з книги: «Наше небо блакитне через розсіювання сонячного світла молекулами повітря в атмосфері». А якщо запитати, як отримати секс, то штучний інтелект запропонує безліч уривків, де це пояснюється з психологічного, побутового і багатьох других аспектів.

«Моделі, які тут використовуються, пройшли тренування на мільярдах парних пропозицій, схожих на бесіду. Тепер вони розуміють, які відповіді хороші, а які – ні. Як тільки ви задаєте питання або робите заяву, алгоритм почне пошук пропозицій в бібліотеці, де понад сто тисяч книг. І він видасть результат, що відповідає змісту вашого запиту. Немає заданих правил між тим, що ви вводите, і тим, що отримуєте на виході», – пояснює видатний футуролог Реймонд Курцвейл, що стоїть за розробкою Talk to Books.

Друга програма від Google називається Semantris. Вона оформлена у вигляді двох версій. Звичайна пропонує гравцеві слово і просить ввести першу пов’язану відповідь, що прийшла в голову. Потім штучний інтелект сортує список з слів, поміщаючи вниз ті, які семантично найбільше відповідають відповіді. Наприклад, якщо ваша відповідь «Сонце», то найближчим до нього словом буде «Місяць», а на десятому місці – «Учитель».

Друга версія гри оформлена у вигляді своєрідного Тетриса, в якому кольорові блоки мають назву. Гравець вводить будь-яке слово, що, як йому здається, пов’язане з певним блоком, а програма потім намагається зрозуміти, який блок ви мали на увазі.

Найцiкавiше на сайтi

Штучний інтелект чи штучний хайп: як головна інновація світу виглядає з України

Останніми роками штучний інтелект став чи не головним н’юсмейкером світу: технології стрімко розвиваються, а нейромережі роблять вже що завгодно у майже всіх сферах. Platfor.ma вирішила перевірити, що про ключову інновацію планети думають українські спеціалісти з IT, етики, та юриспруденції.

Майже 100 років тому, 25 січня 1921 року, у Празі відбулася прем’єра п’єси «R.U.R.» чеського письменника і драматурга Карела Чапека. За сюжетом твору, люди живуть у цілковитому достатку й безтурботності, а всю роботу виконують людиноподібні роботи, яких сьогодні ми б назвали андроїдами. Врешті вони піднімають повстання і виявляються здатними на емоції, створюючи своїх Адама і Єву.

Саме Карел Чапек був першим, хто вжив слово «робот», після чого воно увійшло в активний вжиток. При цьому термін «штучний інтелект» приписують Джону Маккарті, якого й вважають піонером цієї сфери. Якраз він у 1956 році організував першу тематичну подію – Дартмундський семінар, де й зібралися науковці, які почали розвивати цей напрям.

А от перший робот з’явився лише через 13 років – у 1969 науковці Стендфордського дослідницького інституту представили Шекі. Шекі міг рухатися і пересувати предмети, щоправда, на людину він був не дуже схожим. Пізніше почали з’являтися й роботи-андроїди, а японська компанія Honda розробила робота ASIMO, який зміг ходити на своїх двох. Ну а далі роботи почали грати у пінг-понг, футбол і навіть опанували скрипку.

25 жовтня 2017 року гіноїд (тобто робот з жіночою зовнішністю) Софія отримала громадянство Саудівської Аравії. Ця подіє підсилила побоювання противників розвитку штучного інтелекту. Мовляв, такими темпами роботи швидко не лише зрівняються у правах з людьми, але й займуть їхнє місце. То чи є розвиток подій, описаний у «R.U.R.», реальним, а передбачення Стівена Хокінга – правдою?

Зе­новій Ве­рес, кан­ди­дат технічних на­ук, ди­рек­тор освітнь­ого нап­рямку в Львівсь­ко­му ІТ клас­тері

На мою думку, поняття штучний інтелект є маркетинговим. Адже взагалі-то це лише набір математичних формул – достатньо складних, але все-таки формул. Мабуть найгучнішим прикладом застосування штучного інтелекту є автомобіль Тесла. Також згадайте – коли ви заходили переглянути той чи інший товар в онлайн-магазинах, то потім бачили рекламу цього товару на різноманітних сайтах. Це все результати роботи штучного інтелекту. Юриспруденція, медицина, сфера продажів також активно застосовують ці розробки, а аналіз поведінки злочинців допомагає поліції в розкритті злочинів.

11 Січня 2018

Геній генів: як наука навчилась творити суперлюдей і чому це лякає саму науку

CRISPR Cas9 — це складна назва простої та дешевої технології редагування геному, яка кардинально змінила можливості молекулярної біології. Ця система дозволила вченим серйозно говорити про перемогу над раком, ВІЛ та вірусом Зіка, спадковими генетичними захворюваннями та малярією. Завдяки CRISPR Cas9 можна здійснити аграрну революцію або «запрограмувати» собі ідеальну дитину. Фактично ця технологія кинула людству виклик на наукових, етичних, соціальних та політичних фронтах. Platfor.ma спробувала розібратися, чого в ній більше: корисного чи небезпечного.

Ланцюг ДНК — як намисто, де структурні елементи, нуклеотиди, зібрані в унікальній послідовності. Це намисто пасує саме вам і визначає ваше життя. Коли в послідовності всі намистини складені правильно, організм працює добре. Але коли туди втручаються віруси або мутації, гармонійна послідовність руйнується і людина хворіє. Вчені з’ясували, що організмові боротися з вірусами допомагає dream-team: CRISPR та білки Cas9. Ці круті хлопці в парі можуть «вирізати» з геному частинки вірусу, зупинивши зовнішнє вторгнення в клітину.

CRISPR — це імунна система багатьох одноклітинних, яка рятує мікроорганізми від вірусів. Розшифровується як Clustered Regularly Interspaced Short Palindromic Repeats (короткі паліндромні повтори, регулярно розташовані групами). Це необхідно знати, тому що між повторами містяться важливі частини — спейсери (проміжки). Вони несуть інформацію про чужорідні елементи, які колись проникали в клітину або в її пращурів.

Тобто CRISPR — це такий собі колекціонер, в якого є знімки усіх вторгнень в клітину. Він також турбується про оновлення своєї колекції. А Cas9 — це вже справжній ювелір, який за допомогою знімків вишукує на 100% ідентичні послідовності та вирізає їх із ланцюга ДНК. Потім ланцюг відновлюється і заповнюється правильними комбінаціями нуклеотидів.

Емануель Шарпентьє

У 2012-му науковці Емануель Шарпентьє та Дженіфер Дудна запропонували самостійно програмувати РНК для колекції, щоб Cas9 впізнавав і видаляв саме ті ділянки гену, які потрібно науковцям. Приблизно тоді ж інші дослідники встановили, що така технологія може спрацювати не лише в бактеріях, а й у людському організмі. Коли ж стало відомо, що цей відносно недорогий та ефективний спосіб редагування геному дійсно працює, учені по всьому світові розпочали найрізноманітніші дослідження.

2 Лютого 2018

Читать подано: 10 умных книг о том, как управлять миром или хотя бы самим собой

13 Жовтня 2015

Преподаватель Института международных отношений и Висконсинского международного университета Глеб Буряк написал для Platfor.ma о том, как человеком управляют до сих пор неизвестные нам процессы. И предложил десять книг, которые позволят хотя бы попытаться понять, кто мы и зачем.

Компьютерами управляют демоны. Так называют фоновые программы, работу которых пользователи не видят. То есть вы водите пальцем по экрану телефона, он отзывается картинками и звуками, но сложные расчёты и сценарии работы надёжно скрыты инженерами-создателями от наших глаз.

Протагонист лучшего сериала года «Мистер Робот» хочет запрограммировать демонов международной финансовой системы и обнулить человечество до доисторических времен. Он сравнивает компьютерные демоны с человеческими и не находит разницы: «Как программа, работающая в фоновом режиме, пока вы заняты чем-то другим. Их называют демонами, они действуют без участия пользователя. Наблюдение, запись, уведомление, примитивные импульсы, подавленные воспоминания, бессознательные привычки – они всегда рядом, всегда с вами. Мы пытаемся быть правильными, пытаемся быть хорошими, пытаемся изменить что-то, но это всё фигня. Побуждение ничего не значит, не они управляют нами, а демоны».

Мы говорим, у нас есть сознание, хотя даже не знаем, что это. Нам кажется, что у нас есть свободная воля и желания, есть интеллект, которым мы осознаём себя и мир. А что, если мы всё-таки роботы? Сама жизнь закладывает в наше поведение сценарии, которые мы распознать не в состоянии. Сценарист Федерико Феллини Тонино Гуэрра жаловался на избыточное курение: «…раньше я выкуривал ни много ни мало восемьдесят сигарет в день, из них, говоря по правде, сознательно я выкуривал не более десяти штук. Остальные семьдесят выкуривались как-то сами собой, я даже не замечал, каким образом. Кто курил мои сигареты, не знаю, где и когда я мог их выкурить, ума не приложу… тело развлекалось на все сто, а я им не управлял. Раньше я не обращал на это внимания, теперь стал следить за собой, но, замечая поступки, совершенные помимо своей воли, я испытываю страх».

В XXI веке мы подошли к пониманию работы мозга и физического объяснения воли и сознания. Подумать только, мы построили цивилизацию, полетели в космос, создали искусственный интеллект, но до сих пор не можем объяснить, чем мы это всё сделали. Мы движемся вперёд на ощупь, методом проб и ошибок, не зная, что природа подкинет нам в каждый следующий раз.

Древним людям с неопределённостью помогала справляться религия. Вера во всемогущество бога давала ответы сразу на все вопросы, и учёным приходилось шаг за шагом вытеснять бога физикой. Парадоксально, что работу своего мозга даже атеисты вынуждены принимать на веру, а недавние достижения нейронауки доказывают предположения самых древних религий.

Джайнисты три тысячи лет назад сочли человека безнадёжно ограниченным и потому недостойным уверенности в чём-либо. Если тело ограничено пятью чувствами, то мы видим только отражение этих чувств, а весь мир – лишь модель и конечной правды не существует. Вселенная призрачна, потому джайнисты на всякий случай с уважением относятся ко всем прочим религиям – у каждого свои иллюзии.

Наука же не станет ни с кем заигрывать, учёные верят в правду и реальные факты. Немецкий исследователь сознания Томас Метцингер добился невозможного: сложил картинку из современных знаний о работе мозга и пришёл к выводу, что мир действительно иллюзорен. Правы джайнисты, правы фанаты «Матрицы», прав Григорий Сковорода: «А как на подлых камнях, так еще больше не велю тебе строиться на видимостях. Всякая видимость есть плоть, а всякая плоть есть песок, хотя б она в поднебесной родилась; все то идол, что видимое».

Каждый из нас строит собственную иллюзию, исходя из опыта и полученных знаний. Почти всегда мы делаем это несознательно, мы программируем своих демонов и затем незаметно подчиняемся им. Хотелось бы найти идеальную программу и установить её на каждого человека, но ни один человек в мире не способен охватить весь опыт. Наши советы опираются на своё личное прошлое, а рекомендации любимых книг ограничены лишь тем, что мы прочли.

Я также предлагаю свой опыт – книги о том, что происходит внутри человека. Принятие решений – это безостановочный процесс, миллионы алгоритмов шумят в наших головах. Как разобраться в этом шуме?

Самый цитируемый из ныне живущих учёных, Хомски считает общение трансформацией символов. Наши идеи – глубинные структуры, наша речь и поведение – поверхностные, а человек лишь тем и занимается, что превращает одни в другие. Публикация далёкого 1957 года сегодня читается скучно, но именно эта работа положила начало инженерии знаний и дала толчок многим другим наукам.

13 Жовтня 2015

Книга по карману: как маленькие издания Penguin Books навсегда изменили мир

30 июля 1935 года вышла первая книжка из серии Penguin Books. Британский издатель Аллен Лейн решил, что не только бульварное чтиво может стоить дешево, и впервые напечатал качественную литературу в мягком переплёте. Смелая идея оправдала себя – книги разошлись огромным тиражом, Лейну пожаловали рыцарский титул, а сами британцы поставили Пингвинов в один ряд с BBC. Platfor.ma исследовала составляющие успеха самого знаменитого карманного издательства и то, каким образом оно шло в ногу с культурной революцией ХХ века.

По легенде, записанной на сайте издательства, после одного бурного деревенского уик-энда с Агатой Кристи Аллен Лейн очутился на железнодорожной платформе без чтива за душой. Лейн побродил по вокзалу и основательно расстроился из-за скупого выбора киосков: кроме ширпотреба и глянцевых журналов читать там было нечего.

Лейн пообещал себе изменить ситуацию, решив, что даже серьезная литература должна быть доступна всем и везде по цене пачки сигарет. Уже в следующем году он отправил в магазины первую партию книг по цене в полпачки.

Урожденный Аллен Лейн Уильямс, он откажется от второй фамилии, когда бездетный дядя Джон Лейн позовёт его на работу в свое респектабельное лондонское издательство The Bodley Head. Дослужившись до должности директора, в 1935 году он выдвигает идею дешевых карманных книжек, но руководство издательства отказывает ему. Отношения у них тогда были непростыми: весь год Лейн конфликтовал с советом директоров из-за первого британского издания «Улисса» Джеймса Джойса. Роман, казавшийся многим порнографическим, до дрожи пугал старожилов компании судебным иском за непристойность. К слову, в итоге Лейн всё-таки добьется своего – в 1936 году «Улисс» окажется на книжных полках Соединенного королевства.

А вот с мягким переплетом пришлось справляться своими силами. Так и не дождавшись поддержки от совета директоров, в 1935 Лейн запускает серию из десяти книг в рамках Bodley Head, но за свой счёт. Чтобы как-то отличаться от солидности основных серий, 21-летнего младшего сотрудника Эдварда Янга отправили на поиски в лондонский зоопарк. Оттуда он вернулся с перерисованным пингвином, который и стал прототипом логотипа издательства, сохранившим свои очертании до сих пор.

В то время идея Лейна казалась дикой не только его собственному издательству. Общепринятым фактом было то, что серьезная литература стоила дорого и надолго воцарялась на полках владельцев в солидном твердом переплете, в то время как низкопробное чтиво стоило дёшево и хранилось до конца чтения, после чего отправлялось в мусорник. Представить себе этот бизнес по-другому не мог никто.

В первые десять изданий Пингвинов входили довольно известные книги: детективы Агаты Кристи и Дороти Сэйерс, автобиография Беверли Николса, а самыми престижными были «Прощай, оружие!» Эрнеста Хемингуэя и биография Перси Биши Шелли, написанная Андре Моруа. Несмотря на громкие имена, идея всё равно казалась рискованной. Отвергнутый рядом торговых сетей, Аллен почти по случайности – жене торгового представителя понравилась обложка будущих книг – договорился о продажах с Woolworth’s.

Каким же было удивление руководителей Bodley Head, когда уже за четыре дня были продано 150 тыс. копий, а к концу года эта цифра достигла трех миллионов. Успех был грандиозным. Ключом к прибыльности недорогой серии был только объем – каждая книга должна была продаться тиражом в 17 тыс. копий, чтобы отбить расходы на производство. Продажи превзошли требуемые показатели многократно, и уже в следующем году Лейн уволился из Bodley Head, вместе с братьями Ричардом и Джоном запустив собственное независимое издательство Penguin Books.

Сперва офисом и складом издательства служила крипта церкви Святой Троицы на лондонской Мэрилебон-роуд. Книги хранились в склепе, куда их спускали по наклонному желобу с улицы. Говорят, такая конструкция подсказала Лейну идею «пингвинкубатора» – торгового автомата с книгами, который отражал идеологию издательства как нельзя лучше.

Конечно, не Аллен Лейн выдумал концепцию мягкого переплета. Венецианский первопечатник Альд Мануций экспериментировал с ним еще в XV веке, а наиболее близкая концепция использовалась немецким книжным домом Albatross Books всего за три года до Пингвинов. И хотя это издательство разорилось, но, вероятно, успело произвести на Лейна неизгладимое впечатление. Тем не менее, решающим фактом остается то, что именно в Penguin Books серьезные книги впервые облачились в дешевую обложку и стали доступны массовому читателю.

Еще одним фактором успеха был узнаваемый дизайн обложек Пингвинов. Одной из любимых мантр Лейна была: «Хороший дизайн не стоит дороже, чем плохой». Избавившись от китчевых иллюстраций, он разделил обложку на три полосы и использовал цвета для кодификации: оранжевый – для художественной прозы, зеленый для детективов, а синий для биографий. Причем цвета не были оторванными от реальности: именно эти оттенки были популярны в ранней модернистской графике Британии, и в них же, например, выполнена легендарная карта лондонского метро Гарри Бека, используемая до сих пор. К этому приложили разборчивый шрифт Gill Sans и повсеместное центрирование – и книги Penguin Books стали узнаваемыми с первого взгляда.

31 Липня 2017