Як тільки смартфон опиняється у мене в руках, починаються дива. В найгірших випадках це може дійти до покупки квитків невідомо в які країни, а як мінімум – закінчиться підпискою на якийсь новий додаток. Таким чином я бачу, що із контентом і його споживанням щось сталося.

Якщо ми подивимось, як змінювались за останні десятиліття  тривалість і кількість контенту, ми побачимо, що ще років 50 тому він був «довгим», а його кількість була невеликою. Люди ходили в кіно, дивилися довгі передачі і дебати. Але з часом кількість контенту почала збільшуватися, а його тривалість почала зменшуватися. Зараз замість довгих фільмів ми всі дивимося серіали, які виходять пачками, а сам темп життя ніби оновлюється щогодини. Наприклад, якщо школярі не побачать на перерві нічого нового у Snapchat, Instagram або Vine, то вирішать, що у світі щось пішло не так. Вони очікують, що контент генерується ледь не в реальному часі.

Раніше компаніям, щоб отримати зворотній зв’язок, потрібно було зібрати фокус-групу, сісти за скло і подивитися, як цільова аудиторія взаємодіє з тим, що їй показують. З появою онлайн-платформ дослідження змінилися. Прямо в теперішньому часі Google і соцмережі розказують нам набагато більшу історію. Через інтернет ми буквально можемо бачити, як люди використовують наші продукти, спостерігати, як вони з ними взаємодіють, зберігати їхні дії і випробовувати в онлайн-режимі багато різних гіпотез та ідей. Але навіть Facebook не розкаже нам стільки, скільки розповість смартфон.

Чим же відрізняється інформація зі смартфонів від усього, що нам дають інші пристрої? Тим, що він – це і є ми. Він знає, де ми знаходимося, він знає наші паролі й наші контакти через додатки, якими ми користуємося, він може показати наш настрій, нашу щоденну активність, і ще масу всього іншого, для чого можна розробляти спеціальні додатки.  

Я торкнуся трьох основних М, тобто мобільних історій, які змінилися завдяки появі смартфонів і розвитку технологій. Це – сучасні медіа, комерція і голосування.

Homo smartphonikus: як ґаджети стали частинами нашого тіла

Антрополог Матеуш Халава розмірковує про те, як ми стали людством смартфонів: що вони змінили у нашій поведінці, чи можна сьогодні в принципі бути самотнім та чому наші прадіди не переживали тієї «тривоги незнання», яка з’являється із вимкненим телефоном.

«In M we trust»: як світ підсів на смартфони і що це змінило в медіа, продажах і політиці

Три речі, на які молиться сучасний діджитал-світ, три історії мобільності: mCommerce, mElections і mMedia. Керівник цифрової агенції Postmen Ярослав Ведмідь розповідає, звідки взялися ці тренди і що нам із ними робити.

Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти

У середньому людина перевіряє смартфон 150 разів на день. Десятки сповіщень, повідомлень, віконець, іконок, цифр та червоних кружечків… Інколи здається, що технології повністю взяли нас під контроль. Але ідеологи руху Time Well Spent вважають, що цьому можна зарадити. Вони закликають змінювати сервіси таким чином, щоб вони не відволікали людей, а допомагали їм сфокусуватися на важливому. І це можливо – ми перевірили на власному досвіді.

Біду наклікали: які дані ми віддаємо інтернету та чому це небезпечно

Сьогодні вже нікого не треба переконувати, що інформація, яку ми добровільно розміщуємо в мережі, може бути доступна будь-кому. Але є ще дещо. Якого роду досьє на нас зберігається на серверах Google, Facebook, Instagram, WhatsApp, Apple, Viber, «Нової пошти» або Uber? Часто ми не замислюємося над тим, які обсяги даних вони контролюють і – найголовніше – як можуть їх використовувати. Розбираємося, як же так сталося.

Американському фізику та інженеру Мартіну Куперу 89 років. У 1973 році він здійснив перший в історії дзвінок з мобільного телефона Motorola, який сам і сконструював – причому подзвонив не аби кому, а конкурентам з Bell Laboratories. Platfor.ma поговорила з винахідником мобільного Мартіном Купером про те, що він думає про тотальну перемогу телефонів по всій планеті і чому в його сім’ї мало згадували про українське коріння.

– У вашій родині якось згадували українське минуле? Залишилося взагалі хоч що-небудь з тих часів?

– Те, що пережила моя родина, особливо те, що зазнала родина моєї мами, – все це було не дуже приємно. Батько жив у Сквирі, гадаю, це містечко донині існує, біля Києва. А мама жила в селі Павлиш (селище міського типу Онуфріївського району Кіровоградської області. – Platfor.ma). Вони поїхали з України під час революції 1917-го року. Мені трохи соромно нічого не знати про ті місця, але вони, гадаю, все ж вплинули на мене.

В ті часи там було багато армій. І були козаки. Саме ці люди нападали на Павлиш і тероризували його мешканців. Тому зрештою мій дідусь вирішив, що терпіти далі вже нікуди. Він зібрав усі гроші, купив на них коней й кілька возів, до нього приєдналися інші люди з села, й вони разом подалися в західну Європу. Зрештою продали це все й пересіли на потяг до Брюсселя, а звідти вже дісталися Канади. Ось як моя мати з родиною опинилася тут.

А батько емігрував окремо. Він приплив на кораблі з Гамбургу. Вони з мамою до того не були знайомі, зустрілися в Вінніпегу. Оскільки їм було важко згадувати те, що вони пережили, вони рідко розмовляли про те зі мною. Мати одного разу розповіла, як врятувалася: вона йшла по вулиці, як раптом в село, розмахуючи шаблями, увірвалися козаки. Щоб сховатися, вона просто пірнула у якусь калюжу на узбіччі. Мати ніколи не розмовляла зі мною ні українською, ні російською, і не любила згадувати про ті події.

– Є чудова історія про те, що перший в історії дзвінок з мобільного ви зробили інженерам з конкуруючої компанії. А ви пам’ятаєте, як прокинулися і заснули в той день? Він був дійсно особливим?

– Так, добре пам’ятаю, то був один з найцікавіших днів мого життя, оскільки ми дещо таки запланували. Спочатку ми збиралися виступити по телебаченню в головній програмі країни – «Доброго ранку, Америко».  Отже, я прокинувся натхненний, аж раптом мені подзвонили й сказали, що виступ по телебаченню скасовано, бо сталося щось нібито важливіше, ніж винайдення мобільного телефону. Спочатку наші піарники дуже засмутилися, але потім влаштували зустріч з іншим журналістом. Домовилися про інтерв’ю на нью-йоркському радіо.

Коли я дзвонив конкурентам у присутності репортера, я відчував себе трохи актором. Ми зустрілися з журналістом на вулиці біля готелю Хілтон в Нью-Йорку. Така ідея продемонструвати мобільний телефон мені дуже подобалася. Бо справді, трохи по-дурному було б сісти десь в кімнаті й показувати можливості мобільних. В тому й річ, що мобільний, тобто, вільний бути де завгодно. Мобільність, так? Тому мені дуже сподобався такий спосіб демонстрації.

Ми прагнули зупинити AT&T в їхніх планах створити нову систему, яку вони збиралися застосувати для телефонів в автомобілях. Уявіть: ми сто років сиділи, наче у пастці, у своїх домівках, в офісах, залежні від телефонних дротів, підключених до стін. А тепер вони захотіли загнати  нас ще в одну пастку – в наші автомобілі. Ми були страшенно проти такої ідеї.  Але вони були однією з найбільших компаній у світі, а ми – всього лише дуже маленькою чиказькою фірмою. Отже, якось ми мали переконати уряд, що AT&T  помиляються, а ми маємо рацію, і майбутнє за технологіями персональної комунікації через пристрій, який згодом почав називався мобільним телефоном.

Але історія про мобільний не починається з самого мобільного. Все почалося з того, що ми зрозуміли важливість персональної комунікації. А допомогли нам це зрозуміти наші споживачі.

Один із керівників чиказької поліції розповідав: вони мали серйозні проблеми через те, що патрульні могли зв’язуватися з центральною службою тільки в салоні авто. Але ж коли поліцейський сідав у машину, він покидав людей. Було дуже важливо знайти спосіб, що дав би можливість патрульному зв’язуватися з центром і залишатися з іншими. Врешті офіцери чиказької поліції стали першими, хто використав наші телефони. Тоді ми точно збагнули, що майбутнє – за персональною комунікацією. Не за телефонами в авто.

– Чому в масштабне комерційне використання перший мобільний вдалося відправити лише через десять років?

– Наш найперший телефон ми змайстрували вручну, в ньому було багато складових.  Коли я стояв і розмовляв з репортером, то весь час думав: «Хоч би все працювало!» Прилад, що я тримав у руках, годі було відтворити – він був унікальний. Тому ми витратили роки на те, щоб створити технологію, яку можна практично відтворювати. Отже, це було перше наше завдання.  Друга проблема – хто буде забезпечувати обслуговування? Наш уряд мав знайти операторів, а зробити це було дуже важко. В ті часи ніхто навіть не уявляв, що в майбутньому це буде потрібно.

Це тільки зараз очевидно, що мобільні дійсно потрібні людям. Але ви не можете уявити, як було колись. Одного разу я розмовляв із товаришем з Великобританії. «Може вам, американцям, – казав він, – щось таке й стане в нагоді, але ми, брити, дуже консервативні, переносний телефон знадобиться від сили десятьом тисячам лондонців». Бачите, мав змінитися весь спосіб мислення. А сьогодні тільки в самому Лондоні працює, мабуть, десять мільйонів телефонів. Словом, тоді не всі могли збагнути важливість мобільних телефонів.

– Яким ви бачите майбутнє дистанційного людського спілкування? Можливо, майбутнє за науковою телепатією?

– Дещо передує винайденню телепатії. Передусім, я думаю, ми ще перебуваємо на самому початку відкриття того, що мобільні телефони можуть робити. Зараз найбільша проблема в тому, як ми взаємодіємо з комп’ютерами та телефонами. Тобто незручність в тому, що ми набираємо текст, ­– а я, наприклад, жахливо друкую, – або промовляємо вголос. Це дуже неефективно. Тому перед тим, як перейти до так званої телепатії, гадаю, ми повинні зрозуміти, як безпосередньо зв’язати мозок із комп’ютером і телефоном. Тоді ми зможемо набагато ефективніше взаємодіяти з приладами.

Щодо самого телефону: ми вже вклали в нього все, що можна, щоб зробити з нього універсальний пристрій, і гадаю, дещо перегнули палку. Бо універсальний пристрій, що вміщує все для всіх, зрештою стає не дуже корисним. Він виявляється усередненим, компромісним. Думаю, налаштування під потреби конкретного споживача – ось майбутнє мобільних. Ваш гаджет повинен мати функції, що потрібні, скажімо, для вашого тіла, – і саме такі функції слід оптимізувати.

До того ж найкращий спосіб розмовляти по мобільному – це помістити портативний пристрій, наприклад, у вухо чи на вухо, або, можливо, імплантувати під шкіру. Ось  так виглядає найзручніший мобільний телефон.

– А як ще ви бачите майбутнє мобільного телефону?

– Нам потрібні пристрої десь такі як Google Glass, але більш досконалі, такі, що поміщаються на поверхні очей. Так ми отримуємо найбільший екран, який коли-небудь хотіли, так ми можемо своїми очима бачити реальність, що надходить через телефонне підключення. Ось це наше майбутнє.

Між іншим, згодом з’являться революційні функції мобільного телефону. Йдеться про завчасне діагностування хвороб, людина зможе дуже рано дізнаватися про проблеми зі здоров’ям, ще коли це не становить загрози. Уявіть: ми постійно аналізуємо стан здоров’я, не раз на рік у лікаря, а постійно і щосекунди. В цьому разі ми виявляємо мікроби, хвороби, загрозливі клітини, і вбиваємо їх ще до того, як вони завдадуть нам шкоди.

Отже, в майбутньому мобiльний телефон має потенціал також знешкоджувати хвороби. Колись навіть і рак. Людина матиме на тілі пристрій, що здатен повідомляти про появу ракових клітин. Як результат, кожен зможе видалити ці клітини ще до того, як вони почнуть загрожувати здоров’ю. Хоч мине, мабуть, ще кілька поколінь, але це станеться.  

Сторітелінгом я почав займатися з 16 років – спочатку на радіо. Тоді я працював переважно голосом,  а далі вже були гумор, стендап, телебачення і різні інші формати. Ось врешті прийшов до кіно. Це одна з найважчих форм сторітелінгу, адже в ній історію допомагають створювати сотні людей за допомогою різних способів. І часто вся ця грандіозна робота направлена всього лише на одну секунду майбутнього фільму.

Найкраща порада — ніколи не говорити через силу, із якихось зобов’язань, принаймні, на радіо. А ще дуже добре уявляти конкретних людей, якогось ідеального споживача, слухача. І чим більш конкретною буде така людина, тим тіснішим буде зв’язок зі споживачами контенту, тим інтимнішим. І, як це не парадоксально, – тим більшою ставатиме аудиторія.

Якщо ми говоримо про рекламу, то кожна історія відштовхується не від продукту,  не від бізнес завдання, а від людини, від її життя. Дуже важливо, щоб у історії людина впізнавала себе. При цьому краще такі історії не вигадувати, а шукати, просто тому що придумувати їх дуже складно. Часто вигадані історії стають таким собі Франкінштейном — воно ніби дихає, рухається, але душі немає.

Шукайте історії — це завжди цікаво. Ось ми, скажімо, використовуємо такий інструмент як форуми. Там люди розповідають такі життєві історії, які вигадати неможливо. А за кожною історією, якою ви продаєте рекламу, повинна бути правда, в якій глядач водночас і впізнає себе, і розважиться.

Чому ми любимо історії? Тому що наша свідомість пристосована до шаблонів. Свідомість з легкістю розпізнає метафори із казок, які нам розказували у дитинстві. Саме тому ми краще засвоюємо інформацію, що нам передають через непрямі історії — казки, легенди, міфи. Через це навіть для цікавих історій варто шукати нестандартний спосіб подачі, щоб підвищити їх ефективність.

Одна з технік стимуляції мислення та генерації ідей — примусити думати себе як хтось інший. Спробувати стати іншою людиною або іншою твариною.  Є бренд, про який треба розповісти, але у вас ступор? Варто уявити себе кимось іншим, що дозволить перенести розум у зовсім інші рамки і розслабити свідомість. А підсвідомість іноді видає дуже цікаві теми.

Серед інших найпростіших технік — збір наслідків, адже ми просуваємо чи комунікуємо не продукт, а те, що він може зробити. Найпростіша техніка — модель Декарта:  що відбудеться, якщо я буду використовувати цей продукт? Чого не відбудеться, якщо я буду використовувати цей продукт? Що відбудеться, якщо я не буду використовувати цей продукт? Чого не відбудеться, якщо я не буду використовувати цей продукт? Ставите собі такі питання і виписуєте усі наслідки. Побачите – ви отримаєте дуже незвичні інсайти.