— Ганьба! Ганьба! Ганьба!

Собравшиеся у Национальной оперы противники Марша равенства не устают скандировать самый популярный украинский лозунг. В этот раз он адресован тем, кто пришел поддержать ЛГБТ-сообщество в его борьбе за равноправие. На часах 9:35, до начала шествия меньше получаса.

#kyivpride

Публикация от Anthony Bartaway (@anthonybartaway) 17 Июн 2018 в 12:04 PDT

Как и в прошлом году, Киев-Прайд-2018 стартует у Дома учителя на Владимирской. За безопасность отвечают около пяти тысяч силовиков: патрульные полицейские, нацгвардейцы, конная полиция и так называемая «полиция диалога», чье оружие — слово, а не дубинки и пистолеты.

Чтобы дойти до Дома учителя, сперва нужно пройти через металлоискатель. Около него стоят поборники семейных ценностей с плакатами «Мама папа хорошо — папа папа плохо», «Закон для сімей — Україна для сімей», «Ні — пропаганді гомосексуалізму» и пытаются перекричать друг друга. Полицейские бегло осматривают содержимое сумок и рюкзаков и пропускают внутрь оцепления, где уже стоит колонна участников.

ТРАДИЦІЙНІ ЦІННОСТІ VS МАРШ РІВНОСТІ Про ще це? Про політику, економіку, релігію, гендер чи традиції? Чому ЛГБТ ? На цей пост мене наштовхнули коментарі у соціальних мережах моїх друзів. Вони запитували чи я на “гей-параді”. Ситуація дещо інша. Давайте спочатку розберемо назву заходу. Це був “Марш Рівності” . Підкресліть і запам’ятайте собі. Тобто це про визнання людини як такої, це про повагу без осуду її вибору, фізіологічних даних, психологічних особливостей. А чому такий рух почався на основі ЛГБТ ? Тому що представники ЛГБТ вирішили захистити себе як людей. Вони мають відвагу і бажання бути рівними в оточенні інших людей. І тому таких людей варто поважати! Мені приємно розуміти, що система безпеки була настільки сильною. Це говорить, про те, що “владі” є важливою тема захисту прав людини. Самі подумайте 5000 поліцейських, нац.гвардійців, сбушніків охороняло марш, в якому брало участь біля 3500 людей. За це дуже вдячний. Я особисто приймав участь у марші для того, щоб відстояти своє право бути рівним. Так склалось, що в школі з мене часто жартували через інвалідність руки. Та саме це дало мені зрозуміти цінність людини. Цінність мене, як людини. А якщо дивитись на політику, економіку, традиції та соціум отримує тільки позитив від визнання інших людей. Тому, що ККД зростає. якось так. БУНТУЙ, КОХАЙ, ПРАВА НЕ ВІДДАВАЙ! #kyivpride #kyiv #humanrights

Публикация от Yura Obach (@yura_obach) 17 Июн 2018 в 1:31 PDT

Эти меры предосторожности вынужденные: угрозы и провокации давно стали привычными атрибутами прайда. Так, в 2016 году «Правый сектор» пообещал активистам «кровавую кашу» и частично сдержал свое слово: тогда националисты прорвали оцепление и устроили потасовку. Годом ранее все те же «правосеки» забросали участников петардами.

Против прайда выступают не только националисты. Игорь Мосийчук, народный депутат от Радикальной партии Олега Ляшко не видит никакой разницы «между бессмертными полками и гей-парадами». «Некрофилы, которым в Украине не место» — такое определение он дает обеим группам в своем эмоциональном посте в Фейсбуке. Тем временем митрополит Онуфрий считает, что гей-парад может «навлечь гнев Божий на украинскую землю, на которой и без того уже несколько лет подряд проливается невинная кровь украинцев».

Я стою перед вами, как половая тряпка. Ой, то есть я имею в виду, как эстрадная артистка. Спасибо за возможность продолжать мою карьеру в течение 34 лет перед лицом вопиющего сексизма, женоненавистничества, постоянных издевательств и неустанной половой дискриминации.

Когда я только приехала в Нью-Йорк, люди по всему миру умирали от СПИДа. Было небезопасно быть геем и было не круто быть связанным с гей-сообществом. В 1979 Нью-Йорк вообще оказался довольно страшным местом. Только в первый год на меня, например, наставили дуло пистолета. А еще изнасиловали на крыше с ножом, приставленным к горлу. Мою квартиру взламывали и грабили столько раз, что я просто перестала запирать дверь. В последующие несколько лет я потеряла почти всех друзей: кто-то умер от СПИДа, кто-то от наркотиков или пули. Как вы понимаете, все это не только помогло мне стать той женщиной, что сейчас стоит перед вами, но и постоянно напоминало мне, что я уязвима. Самая реальная защита в жизни – это вера в себя.

Я была вдохновлена Дебби Харри, Крисси Хайнд и Аретой Франклин, но моей настоящей музой всегда был Дэвид Боуи. Он воплощал одновременно мужской и женский дух – и это близко мне. Благодаря ему я поверила, что в мире нет никаких правил. И действительно, нет никаких правил. Но только если ты мужчина. Если вы женщина, то для вас правила игры существуют. Они таковы: вам позволено быть милой, привлекательной и сексуальной. Но не слишком сообразительной. Не имейте собственного мнения. По крайней мере, не имейте мнения, которое идет вразрез с общепринятым.

Ты можешь быть для мужчин лишь объектом и одеваться, как шлюха, но ты не распоряжаешься своим поведением. Не делись своими сексуальными фантазиями с миром. Будь тем, кем мужчины хотят тебя видеть. И что еще важнее – будь тем, с кем остальным женщинам будет комфортно и не стыдно находиться рядом.

И, наконец, не старей. Потому что возраст – это грех. Тебя будут за это критиковать, поносить и определенно больше не будут ставить твои песни на радио.

После долгих моральных истязаний меня в конце концов оставили в покое, но лишь потому, что я вышла замуж за Шона Пенна. И пусть бы он засовывал хоть чайную чашку мне в задницу, всем было плевать. Некоторое время меня не рассматривали как угрозу. Несколько лет спустя, когда я была разведена и снова одинока (прости, Шон) – я выпустила альбом «Erotica» и книгу про секс. Я помню заголовок каждой газеты и журнала после этого. Все, что я читала о себе, было убийственным. Меня называли шлюхой и ведьмой. В одном из заголовков меня даже сравнили с сатаной. И я сказала: «Эй, стоп, Принц же бегает по сцене в рыболовных сетях на высоких каблуках, с помадой на губах и голой задницей?» Да, бегает. Но он мужчина. Тогда я впервые поняла, что женщины вовсе не так свободны, как мужчины.

Я мечтала, чтобы у меня были соратницы, которые бы меня поддержали. Известная писательница-феминистка Камилла Палья тогда сказала, что я настраиваю женщин так, чтобы они воспринимали меня как сексуальный объект. И я подумала: «Ага, то есть, если ты феминистка, то должна отрицать сексуальность?» Тогда к черту феминизм. Тогда я феминистка другого рода, плохая феминистка.

Люди говорят, что я безумна. Но мне кажется, самое безумное из того, что я сделала – это то, что я все еще здесь. Майкл умер. Тупак умер. Принц умер. Уитни умерла. Эми Уайнхаус умерла. Дэвид Боуи умер. А я все еще стою. Мне просто очень повезло, и я благословляю каждый следующий день.

Но вот что я бы хотела сказать всем женщинам сегодня. Женщин настолько долго угнетали, что в итоге они решили, будто действительно являются такими, как о них говорят мужчины. Они считают, что должны поддержать мужчину, чтобы все в жизни было как надо. В мире действительно есть очень достойные парни, которым и правда нужна поддержка, но не потому, что они парни, а потому, что они достойные.

Мы, женщины, должны начать ценить наше собственное достоинство и друг друга. Ищите вокруг сильных женщин, дружите с ними, учитесь у них, сотрудничайте с ними, вдохновляйтесь ими, поддерживайте их, просвещайтесь.

Чи допомагаєте ви іншим благодійним сферам?

Я допомагаю там, де можу допомогти – фінансово, морально і фізично. Ділюся досвідом, беру участь у зборах коштів та іншої допомоги у вигляді різних необхідних речей, ліків і продуктів, в поширенні інформації, буваю волонтером інших проектів. Не афішую це, бо вважаю допомогу іншим природною потребою людини та неодмінною частиною свідомого життя.

Що ви думаєте про те, що одні сфери благодійності важливіші за інші?

Ми живемо в такому часі та в такій країні, де допомоги та співчуття вимагає практично кожен третій. Міркувати на тему, що важливіше – кинуті тварини, незаможні, переселенці, багатодітні сім’ї, люди похилого віку або діти, – безглуздо. Потрібно робити те, що хочеш, і бути корисним тим, кому хочеш. Тут немає і не може бути градації за значимістю. А будь-які розмови на цю тему – популізм і розкидання слів на вітер.

Чи були у вас випадки, коли люди говорили, що важливіше допомогти іншій організації, а не вам?

Ні, я такого не пригадую. У нас у фонді є правило: ми нормально ставимося до відмов і вибору людини щодо допомоги іншим. Без необхідності міркувати на цю тему і робити висновки. Можливо, тому я не бачу і не помічаю подібних речей у своєму житті.

Якщо у людини є обмежена сума на добру справу і вона не може допомогти всім одразу, що б ви порадили?

Допомогти комусь одному. Не обов’язково потрібно вирішувати всі проблеми життя, брати на себе весь тягар. Досить участі в міру сил та можливостей – це та ж увага, вклад часу, добрі слова. У міру можливостей – ключовий компонент. Іноді навіть найнезначніша, на перший погляд, участь здатна докорінно змінити життя людини. І ось це по-справжньому важливо.

– Ти походиш із футбольної родини, де жінки – більш успішні гравці, ніж чоловіки. Напевно, тобі було не складно ідентифікувати себе з феміністичним рухом?

– Спочатку я взагалі не знав, що для фемінізму є назва. У дитинстві я розумів лише те, що сторонні люди мали дивні, але, тим не менш, сталі погляди на те, що нібито повинні робити чоловіки і жінки. Я сприймав їх як невелику групу дивних людей, адже в моєму світі все було зовсім інакше. Пізніше мені довелося усвідомити, що ця група диваків складала ледь не весь світ. Також я зрозумів, що є певне слово для позначення того, що я вважав здоровим глуздом – це сталося, коли я вже був підлітком. Мені навіть не довелося ототожнювати себе з фемінізмом, я просто прийшов до висновку, що це поняття описує мої погляди.

– Як ти почав працювати в порно індустрії? Ти одразу потрапив в феміністську порно-студію чи мав досвід роботи в мейнстрім-порно?

– Я був активним у феміністських та політичних групах і проводив багато гендерних досліджень в університеті. Коли я дізнався про феміністське порно, я був просто зачарований, це дійсно сильно мене вразило. Фем-порно, з одного боку, виглядає досить радикальним політично, але, з іншого боку, не знаходиться в андеграунді, оскільки досягає широкої публіки. Для мене особисто спочатку прийшов фемінізм, а потім порно, а не навпаки. Тому я ніколи не працював в мейнстрім-порно. Я просто не бачу в цьому виклику або цілі.

– Розкажи нам про свій перший досвід порно зйомок, як це було? І як ти познайомився з Адріне, з якою співпрацюєш зараз в студії ArtHouse Vienna?

– Мій перший порнографічний досвід був з Ерікою Люст в Барселоні. Мені це дуже сподобалося, хоча було надто виснажливо. Я тоді був помічником з виробництва, й повинен був першим бути на знімальному майданчику і останнім, хто йде звідти.

У Arthouse Vienna це в основному так само, тільки більш затишно. Все це почалося, коли один мій друг познайомив мене з моєю нинішньої партнеркою Адріне. Я тоді щойно покинув Барселону і повернувся до Австрії, збираючись завершити свою книгу. Мені кортіло знову стати до більш практичної роботи, а Адріне хотіла розпочати альтернативну порно-кампанію. Ми зі світу мистецтва, і в нас було багато спільних друзів. Протягом першої зустрічі ми відчули синхронність, і вирішили співпрацювати. Не було ще жодного дня, щоб я пошкодував.

– Як це – бути чоловіком, феміністом і порноактором водночас? Чи є в цьому щось особливе?

– Я завжди бачив своє місце більше за камерою, ніж перед нею. Крім того, я маю дуже сфокусований інтерес саме на тому, що виробляє наша агенція Arthouse Vienna. Але все ж таки я постійно сприймаюсь лише як актор і мене запрошують працювати в інших компаніях. Люди взагалі сприймають вас як об’єкт. Вони автоматично припускають, що ви дуже відкриті стосовно вашої сексуальності, і здебільшого вважають, що ви, ваше сексуальне життя або ваша сексуальність знаходяться в їхньому розпорядженні. Одного разу за ланчем під час конференції людина поруч зі мною запитала мене, чи я коли-небудь займався сексом втрьох. Це була перша фраза, яку вона сказала мені.

Іноді люди думають, що я – якийсь сексуальний психотерапевт, і починають ділитися своїми глибокими особистими сексуальними проблемами або комплексами, хоча вони ледве знають мене. Тоді я жартую, що якщо вони хочуть дізнатись про мене більше з цього боку, вони повинні для початку заплатити за мою випивку.

– Які стосунки у порно акторів поза зйомками? Чи є романтичне зближення за межами професії? І як це впливає на робочий процес?

– Професійні порно-перформери приходять, щоб зробити власну роботу і піти. Вони шукають любовний інтерес в іншому місці. Але ми працюємо з аматорами, отже, це зовсім інше. В серії Blackbox ми не робимо кастінг, люди, які хочуть приймати в цьому участь, можуть просто прийти одні чи привести когось з власного оточення. Там ви бачите пари або друзів, які займаються сексом. Вони знайомі один з іншим до того, і їхні відносини продовжуються потім. Це схоже на знімок однієї миті в сексуальній історії двох людей.

Для інших серій, наприклад, Blind Date, ми шукаємо людей, які ніколи не знімались в порно. Вони будуть займатись сексом, не знаючи один одного, навіть не маючи можливість побачити одне одного під час сексу, адже вони знімають пов’язки з очей лише потім. Цей бік нас цікавить трохи більше. Чи відреагував хтось з учасників на це, або то була єдина зустріч в нашому фільмі – я не знаю.