Facebook закрив в Україні акаунти, групи та сторінки головних дезінформаторів. Серед них Znaj.ua і Politeka

18 Вересня 2019
етика соцмережі

Facebook закрила в Україні 168 фейкових акаунтів, 149 сторінок і 79 груп, які поширювали фейки в українському сегменті соцмережі. Сукупно вони налічували 4,2 млн фоловерів, близько 400 тис. акаунтів приєдналися до груп, якими, як і сторінками, керували фейкові акаунти. А бюджет, витрачений на рекламу в Facebook і Instagram, оцінюють приблизно в $1,6 млн.

Аналітики Facebook виявили дві окремі, не повʼязані між собою кампанії з поширення дезінформації в Іраку та Україні. «Ми не знайшли жодних посилань між видаленими нами кампаніями, але вони створили мережі облікових записів, щоб ввести в оману інших про те, ким вони були та чим займалися», – йдеться в повідомленні Facebook.

«Ботоферми» використовували для поширення контенту та залучення людей на позаплатформові сайти, які маскувалися під новинні ЗМІ. За версією Facebook, діяльність фейкових акаунтів може бути повʼязана з української PR-компанією Pragmatico. Серед заблокованих виявилися сторінки онлайн-видань Znaj.ua, Politeka, Hyser.

Facebook також навів приклади сторінок, які були заблоковані, та контенту, який вони поширювали.

18 Вересня 16:38
етика соцмережі
Найцiкавiше на сайтi

Основательно ушли: создатели Instagram покинули компанию. При чем здесь Facebook

На прошлой неделе стало известно, что основатели популярного фотосервиса Instagram покинули проект. Хотя явно причины ухода они не озвучили, появилось множество предположений о том, что их решение связано с разными взглядами на развитие с Марком Цукербергом. Для Facebook, купившего Instagram в 2012 году за рекордную в то время сумму в $1 млрд, этот сервис является стратегически важным. Platfor.ma разбирается, что и как может измениться в Instagram в обозримом будущем.

 

Первую версию своего продукта Кевин Систром и Майк Кригер представили еще в 2010 году. Годом ранее Систром решил создать конкурента рекомендательному сервису Foursquare, очень популярному в то время, – но с функцией обмена фотографиями. Довольно оперативно поняв тщетность попытки конкурировать с Foursquare, авторы проекта переделали его в фотохостинг. Потом добавили фильтры, которые улучшали качество снимков, и выпустили в виде приложения, которое уже получило название Instagram.

Аудитория новинки росла стремительно – уже через месяц приложение скачали миллион раз, а о новом сервисе активно заговорили специализированные медиа. Когда в 2012 году число пользователей перевалило за 30 млн, проектом заинтересовался Facebook. Сумма в $1 млрд за мобильное приложение, которое не зарабатывает деньги, казалась тогда неимоверной, а решение о покупке выглядело бездумной тратой денег. Однако в итоге покупка себя оправдала, а фотосервис Instagram часто называют лучшим приобретением Facebook.

 

Китай-тай налетай: как Google и Facebook идут на моральные уступки ради огромного рынка КНР

АвторНадежда Баловсяк
7 Листопада 2018

Из-за цензуры в Китае нет Google и Facebook, зато есть множество невероятно популярных локальных сервисов. Впрочем, в последнее время западные корпорации решили это изменить и покорить один из ключевых рынков мира. Platfor.ma разбирается, какие конфликты из-за этого возникают и почему это важно для всего мира.

Вот 18-летний китайский юноша, который играет в баскетбол и смотрит голливудские фильмы про супергероев. Он планирует изучать химию в Канаде. А еще он никогда не слышал о Google и Twitter, а название Facebook встречал всего один раз. Дело в том, что в Китае выросло уже поколение молодых людей, не знакомых с самыми популярними мировыми онлайн-сервисами и привыкнувшими использовать исключительно национальный продукт.

 

Интернет-гиганты без Поднебесной

Google и Facebook в Китае не доступны. Теоретически жители страны могут пользоваться сервисами этих компаний через VPN, однако официально обе на китайском рынке не работают. Google ушла из Китая в 2010 году после безуспешных попыток борьбы с регуляторами за право работать без цензуры. А Facebook так и не открыл свое представительство, хотя предпринимал попытки не один раз.

Тем временем в стране появились свои, местные конкуренты крупнейших интернет-компаний. Например, Китай – едва ли не единственная страна в мире, в которой лидером рынка интернет-поиска является вовсе не Google, а местный проект Baidu. То же касается и рынка социальных сетей. Названия WeChat, Weibo, TikTok, Renren, QQ и YouKu ничего не скажут европейцу или американцу, но в Китае это мегапопулярные социальные сервисы с огромной аудиторией.

Вот, например, данные China Internet Report со сравнением западных и китайских сервисов:

Сегодня в Китае насчитывается около 770 млн пользователей интернета – больше, чем все население Западной Европы и Соединенных Штатов вместе взятые. Китайский рынок – это 20% населения планеты, которые активно сидят в интернете и приносят онлайн-компания колоссальные прибыли. Поэтому очевидно, что и Google, и Facebook хотят заполучить хотя бы часть этого рынка. Фактически, выбор стоит так: огромные доходы против некоторых уступок в плане демократических ценностей. Судя по всему, выбор был сделан: летом 2018 года Google и Facebook стали предпринимать активные шаги, направленные на выход на рынок Китая.

Google и Facebook идут в Китай

Недавно стало известно, что Google разрабатывает поисковое мобильное приложение для смартфонов, которое будет соответствовать строгим правилам цензуры Китая. Это означает, что спустя несколько лет корпорация все же согласилась пойти на уступки в цензурировании контента, которые и были главной причиной ее ухода с китайского рынка в 2010 году.

Тем временем Facebook пытается создать дочернее предприятие в Китае. Соцсеть заявляла, что планирует открыть «инновационный центр поддержки китайских разработчиков, новаторов и стартапов». Но менее чем за сутки после анонса об открытии этого центра китайское правительство отозвало разрешение, выданное компании. По слухам, против официального представительства Facebook выступило государственное управление по вопросам киберпространства КНР.

Золотий фонд Фейсбуччини:
Уляна Супрун про причину всіх українських проблем

АвторPlatfor.ma
31 Березня 2019

В рубриці «Золотий фонд Фейсбуччини» Platfor.ma збирає розумні дописи розумних людей, які хочеться зберегти для нащадків. Такі, як пост в. о. міністра охорони здоров’я України Уляни Супрун про відоме всім українцям явище транспортного колапсу як метафору суспільства, де кожен дбає лише про себе.

Як і решта киян без власних автівок, я регулярно користуюсь сервісами таксі для пересування містом. Ні для кого у Києві не є секретом, що рух автівкою дуже часто має всі шанси завершитись виснажливими стояннями у заторах. Транспортний колапс столиці України — очевидна та дуже сумна історія.

Часто потрапляючи в такі затори, мене приголомшує ігнорування водіями базових правил дорожнього руху. Напевно, найбільш очевидний приклад такого порушення — коли водії на перехрестях просто не зупиняються на червоне та опиняються посередині, блокуючи рух усім учасникам. Просто бо кожен дбає лише про себе, і це виглядає єдиним справжнім правилом дорожнього руху.

Ти сидиш в автівці та просто сердишся на водіїв машин, які у твоєму полі зору, усі кругом своєю наглістю сковують твій рух, руйнують графік, приносять у життя хаос, злість та нерви. Водій таксі з тобою солідарний, але вже звик до такого трафіку і просто каже, що так завжди стається. «Але що зробиш?!» Всі сигналять одне на одного. Всі проти всіх. Кожен сам за себе. Справа кожного важливіша за сталий рух усіх.

Такі затори на дорогах — це прекрасна модель того, як рухається наше суспільство. Є загальноприйняті правила. Є відсутність покарання за їхнє порушення. Є розуміння алгоритму «наглість друге щастя», який короткостроково допомагає комусь обігнати інших, але в цілому регулярно сковує і шкодить усім.

Ілюстрація: https://www.facebook.com/ulanasuprun

Нещодавно я розмістила у себе на сторінці відео, як водії пропускають швидку в Одесі, яке переглянуло понад 300 тисяч людей. Багато людей поширювали його з коментарями типу «а хтось каже, що країна не змінюється/давно чекала на таке відео в Україні/раніше бачив подібне відео з Німеччини і от дочекався». Ми можемо взаємодіяти з повагою один до одного у критичні моменти, але поки лише коли чуємо сирену «швидкої».

Затори і ці нездорові практики з наглості часто призводять до аварій та жертв. Після таких зіткнень, коли врешті-решт відновлюється рух, всі відчувають нову позитивну динаміку. Але ми забуваємо, якою ціною цього досягли і з часом добираємось до наступного перехрестя, де все відбувається по новій. Ми здатні на інше. Чому чекати, щоби бути прикладом для решти?

Суспільства з атомізованими сім’ями та кланами, які живуть за принципом «якщо не подбаю про себе, ніхто не подбає про мене» і за кожної нагоди ігнорують правила і вилазять на «середину перехрестя», блокуючи рух для решти, — приречені на стагнацію, імітацію політики та владу популістів. Іншими словами — приречені на кожному історичному перехресті застрягати у звинуваченнях одне одного і змаганнях з хитрості та наглості.

Щоб країна разом рухалась до безпеки і розвитку — треба вміти поважати людей навколо і вимагати поваги до себе. Поводитись щодня так, наче максимально багато залежить від тебе особисто. Якщо ми хочемо як нація стояти в заторах і моментами вириватись до наступного затору — можемо просто все робити так само далі.

#Україна_понад_усе для мене не про абстрактну країну, яка вимагає кинути усе заради неї чи постійно відмовлятися від особистого заради колективного. #Україна_понад_усе — це про уникнення оцих заторів у нашому повсякденному житті, коли треба будувати і взаємодіяти з презумпцією спільного блага, а не виживання найбільш наглих.

Ці принципи працюють і зі звичайними громадянами, і з політиками та посадовцями. Ці принципи мають стати елементом повсякденної культури за умови тривалого практикування їх критичною частиною суспільства. Так, це забирає час. Але це корисніше, ніж стояти в заторах.

Золотий фонд Фейсбуччини: Іван Примаченко про найважливіший соціальний експеримент

3 Березня 2019

В рубриці «Золотий фонд Фейсбуччини» Platfor.ma збирає розумні дописи розумних людей, які хочеться зберегти для нащадків. Перший – від засновника онлайн-курсів Prometheus Івана Примаченка, який зараз навчається в Стенфордському університеті та пише про результати найважливішого соціального експерименту для тих, хто хоче змінити світ.

Якщо б я мав обрати одну найважливішу ідею зі Стенфорду, якою хотів би поділитися з усіма, то обрав би Кембридж-Сомервільський експеримент. Я переконаний, що про цей експеримент зобов’язаний дізнатися кожен громадський активіст, державний службовець, освітянин і просто будь-яка людина, яка прагне змінити світ на краще. Чому? Давайте розбиратися.

Кембридж-Сомервільський проект 1939 року був одним з перших масштабних соціальних експериментів, що базувався на принципах рандомізованого контрольованого дослідження – золотого стандарту проведення наукових експериментів. Ціль експерименту полягала в тому, щоб перевірити ефективність новітньої програми попередження злочинності серед неповнолітніх.

Вчені обрали 500 хлопчиків з бідних родин з неблагополучного району Массачусетсу і випадковим чином поділили їх на дві групи. Діти з експериментальної групи стали учасниками інтенсивної соціальної програми попередження злочинності: хлопчиків часто відвідували соціальні робітники, їм надавалося безкоштовне менторство, індивідуальне репетиторство, медична і психіатрична допомога, участь в літніх таборах, а їх батькам пропонувалися консультації психолога. Як сказав про це один зі Стенфордських професорів, програма була вологою мрією соціального активіста. Друга ж група дітей – контрольна, просто продовжила жити своїм звичним життям і використовувалися вченими лише для того, щоб результати першої групи було з чим порівняти.

Через п’ять років після початку програми вона не була подовжена, що залишило багато запитань. Було очевидно, що такий комплекс надзвичайно потужних заходів мав позитивно вплинути на учасників програми. Але наскільки значним і довгостроковим був ефект? І наскільки економічно обґрунтованим було існування програми? Через 30 років після завершення експерименту випускниця Стенфорду Джоан МакКорд провела титанічну роботу і зуміла зв’язатися з абсолютною більшістю учасників програми. Вона ретельно зібрала суб’єктивні і об’єктивні оцінки ефективності програми, а потім проаналізувала їх.

Коли дослідниця почала розпитувати тепер вже дорослих учасників експерименту про їх власну оцінку ефективності програми, то їх відгуки були приголомшливо позитивними. Дві третини чоловіків заявили, що проект допоміг їм. Багато хто з учасників тепло згадував своїх менторів і хотів зв’язатися з ними. Опитані говорили, що «програма допомогла мені обрати вірну дорогу в житті», «відвернула від життя злочинця» та вважали, що без участі в експерименті «напевно, опинилися б в тюрмі».