Facebook тестує платну підписку для приватних груп

21 Червня 2018
пороблено соцмережі

Facebook запускає пілотну програму, яка дозволить адміністраторам груп стягувати плату з учасників за ексклюзивний контент.

При цьому звичайні групи нікуди не подінуться, просто можна буде створити vip-підгрупи. Адміністратор надішле запрошення користувачам, в якому буде описуватися, до якого ексклюзивного контенту вони отримають доступ і скільки це коштує. Якщо вони захочуть приєднатися, з них відразу ж стягується плата, а в разі скасування підписки, у них все одно буде доступ до кінця місяця.

Сума за місяць користування подібною групою буде коштувати мінімум $4,99, максимум – $29,99. На платформі вважають, що це гарне рішення для адміністраторів, які вкладають сили в створення онлайн-контенту. Наприклад, засновниця групи «Declutter My Home» Сара Мюллер вчить людей, як підтримувати порядок у домі, правильно організувати простір і створювати сприятливу обстановку. Сара коментує нововведення:

«Завдяки новій функції я зможу надати новому закритому співтовариству інформацію у більш інтерактивному форматі – наприклад, міні-проекти, групові завдання, тренінги та живі питання й відповіді, зберігаючи при цьому первинну групу як надійну спільноту для отримання безкоштовних порад і мотивації».

21 Червня 13:33
пороблено соцмережі
Найцiкавiше на сайтi

«Леді і джентльмени, це мій Фейсбук»: якими були перші пости популярних блогерів

Фейсбук – найпопулярніша соцмережа України. Ми відшукали перші пости популярних українських блогерів, щоб подивитись, наскільки їх сьогодення відрізняється від перших кроків серед лайків та коментарів.

 

Це символічно, що я прибув до України і почав користуватись фейсбуком. ) Вітаю всіх. Шукаю в Україні нових друзів )

Gepostet von Майкл Щур am Dienstag, 19. Juni 2012

 

Підручник в сумці…. Що на думці?

Gepostet von Roman Skrypin am Dienstag, 26. Januar 2010

 

Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти

АвторМаша Фронощук
28 Березня 2018

У середньому людина перевіряє смартфон 150 разів на день. І це тільки смартфон, а ще ж є і сповіщення на ноутбуках та інших гаджетах. Рік тому співзасновниця Platfor.ma Марія Фронощук спробувала взяти під контроль вплив технологій на своє життя, а потім випадково дізналася про рух Time Well Spent. Його ідеологи закликають міняти сервіси таким чином, щоб вони не відволікали людей, а допомагали їм сфокусуватися на важливому. Чого Марія і вам бажає. здесь этот текст можно прочитать на русском.)

Уявіть, що видатні вчені минулого починали б день не з роздумів про те, як влаштована гравітація й атоми, або ще з чогось важливого, а з розглядання фото в Instagram і гортання стрічки Facebook. Потім вони розбирали б пошту від повідомлень Групону і LinkedIn, а за секунду до найбільшого відкриття їх відволікало би сповіщення зі Slack. Момент геніальної еврики був би втрачений назавжди. Приблизно такими словами творці Dropbox пояснюють, як сучасні технології відчайдушно змагаються за нашу увагу і відбирають її в інших занять, винаходячи для цього все більше маніпуляцій.

Я зовсім не видатна, але минулої весни помітила, що занадто часто відволікаюся. Якісь хвилинні справи затягуються на годину, а робочий день – до півночі. Починаючи з невинного TED-ролика на YouTube, ти закінчуєш десятигодинним ретро-відео з аеробіки, а потім розумієш, що сидиш і безнадійно скролиш стрічку Facebook, геть забувши, навіщо взагалі її відкривала. На зустрічах твій телефон завжди повинен бути в полі зору – раптом хтось напише, і навіть на відпочинку, де ти ніби й так відволікаєшся від роботи, потрібно обов’язково відволіктися ще на щось, наприклад, подивитися нові фото друзів.

Gmail, Slack, Asana, Facebook, Messenger, Instagram, Telegram, Pinterest, Pocket, Viber, Skype, Uber – це навіть не повний список сервісів, якими я користуюся кожного дня. Всі вони шлють мені якісь сповіщення тоді, коли заплановано алгоритмом або зручно якимось людям або виданням. Але не мені. Мені це майже завжди незручно – я або працюю, або вчуся, або відпочиваю. Якщо абстрагуватися від нав’язливого бажання бути завжди на зв’язку, то можна поставити собі питання: з якого дива взагалі хтось може вважати свої справи, прохання чи нагадування настільки важливими, щоб я неодмінно мала все залишити і приділити увагу саме йому?

В якийсь момент, після чергового дня зі шквалом дзвінків і повідомлень, я просто розлютилася і видалила зі смартфона всі програми соцмереж, а також відключила абсолютно всі сповіщення. А потім склала собі короткий графік того, коли буду перевіряти кожен із сервісів. Для екстрених ситуацій залишила тільки дзвінки. На щастя, за останній час тих, хто полюбляє дзвонити, настільки часто посилали горіти в пеклі, що дзвінків стало набагато менше.

Перший місяць такий детокс давався складно, але згодом кровна прихильність до смартфону, бажання перевірити пошту або стрічку, страх, що я пропускаю щось важливе, кудись зникли. Зараз у вихідний я часто можу вийти з дому взагалі без телефону, а на зустрічах до нього навіть не торкаюся.

Це дивно, і я сама була вражена, але за весь цей час, за цілий рік, не було жодної справи, яка постраждала б через те, що я не була на зв’язку цілодобово.

З-поміж іншого, досягти такого дзену мені допоміг Трістан Харріс і його рух Time Well Spent. Його думки здалися мені настільки світлими і доречними, що я вирішила переказати найважливіше.

 

Харріса та його рух називають чи не єдиним, що є спільного у Кремнієвої долини і совісті. Харріс закінчив Стендфорд за фахом «Комп’ютерні науки», де вивчав поведінкову економіку, соціальну психологію, а також способи зміни звичок і поведінки людей в Лабораторії технологій переконання (Persuasive Technology lab).

До 2016 року Харріс працював у Google, досліджуючи, як можна проектувати технологічні продукти так, щоб етично вберегти мільйони людей від маніпуляцій. А після заснував некомерційну ініціативу Time Well Spent – рух, який прагне ввести нові стандарти етичного дизайну. Саме показник time well spent (добре проведений час) Марк Цукерберг проголосив головною дизайн-метою Fаcebook на 2018 рік – велика перемога, навіть незважаючи на те, що до мети ще далеко.

 

Техноетика: чи можна стежити за дітьми в соцмережах?

У рубриці «Техноетика» Platfor.ma разом з експертами з різних сфер шукає відповіді на етичні питання епохи технологій. У третьому випуску ми досліджуємо, чи можна стежити за дітьми в інтернеті (навіть з найліпших міркувань) і якими можуть бути наслідки.

Дмитро Снопченко, спеціаліст із кібербезпеки

Є різниця між поняттями «стежити» та «спостерігати». Стежити – це таємно читати листування і переглядати закриті пости. Спостерігати – бути у дитини в друзях, бачити, чим він ділиться, чим цікавиться. Спостерігати – обов’язково, стежити – залежить від того, наскільки встановлена довіра у відносинах батьки-дитина.

Звісно, краще, щоб батьки були друзями, а не церберами, та щоб дитина сама приходила до них зі своїми проблемами. Адже якщо, наприклад, дитині загрожуватимуть в особистих повідомленнях, а батьки відразу скажуть: «Ми читали твоє листування й хочемо допомогти», то це швидше викличе протест. Дитина повинна зробити це сама – це питання виховання.

Це також стосується гаджетів, через які дитину можна прослуховувати, наприклад, спеціальних годинників – це питання довіри та ступеня втручання в особисте життя. Я особисто проти смарт-годинників, тому що з технічної точки зору подібний пристрій можна зламати і за дитиною буде стежити вже зловмисник з усіма можливими наслідками.

Переставати спостерігати (а не стежити) треба тоді, коли батьки будуть повністю довіряти своїй дитині. Це може бути і в 15 років, і в 25, і в 55, а може й ніколи не статися.

Технології контролю дітей повинні бути пасивними: навчання дитини роботі в мережі, на вулиці, спілкуванню з незнайомцями, відповідальність щодо того, куди і як ходити. Також сюди відноситься актуальне ПО на комп’ютері, антивірус з функцією батьківського контролю, що захищає дитину від ненавмисного натискання не туди, куди треба, та запуску не того, що потрібно – від цільових атак, а не тотального контролю.

 

Юлія Саліженко, мати

Якби мене спитали, чи можна стежити за дитиною, вісім років тому, коли моя дочка була тільки в проекті, я би заявила, що прослуховування дітей – доля батьків-параноїків. І взагалі, нас же з сестрою батьки якось відпускали гуляти в дитинстві самих «за гаражами» без мобільних телефонів. І нічого з нами не сталось, хоча в 90-ті роки в Запоріжжі це було скоріше щасливим збігом обставин, ніж правилом.

Коли у тебе з’являється своя власна дитина, ти виявляєшся радий очолити список найзавзятіших параноїків світу. Відтоді як дочка народилась, почуття тривоги не полишає мене ані на секунду, я дуже сильно боюсь, що вона може потрапити в біду і мене не буде поруч. А після чергового сюжету в новинах про те, як дітей викрадають або вони зникають безвісти, я просто впадаю в паніку. Кожну страшну новину, де фігурують діти, я приміряю на себе, і навіть від думки про те, що з дітьми взагалі щось погане може статись на цій планеті, стає важко дихати. Тому якщо хоч якийсь гаджет у світі здатен зберегти життя і врятувати дитину від небезпеки, дайте мені їх одразу два. Але якби ж тільки все було так просто.

Коли дочка пішла в школу, ми вирішили купити їй спеціальний годинник, з якого можна дзвонити на декілька обраних номерів та послати сигнал SOS батькам, якщо є необхідність. Але головними фішками годинника були GPS-трекер і функція «тихого дзвінка», яка дозволяє прослуховувати, що відбувається навколо дитини. Дочка в курсі, що годинник має всі ці функції і поки що це їй навіть подобається – в сім років їй так само важливо бути на постійному зв’язку з батьками, як і нам.

Зараз дочка вже закінчує другий клас і з усіх функцій розумного годинника на сьогодні ми використовуємо лише прості дзвінки – бажання та потреби «слухати» і відстежувати не виникає. Але розуміння того, що ця подушка безпеки є і в разі чого я матиму хоч якийсь інструмент допомоги і зв’язку, заспокоює.

Мабуть, усі ці трекери потрібні, щоб заспокоїти нерви батьків, як в тому анекдоті: «Светр – це такий одяг, який одягає дитина, коли мамі холодно». От тільки я розумію, що скоро приватність стане для дочки набагато більш важливою, а отже стежити за нею, і тим більше читати переписки в соцмережах – це ризик втратити її довіру назавжди.

Рецепт, який ми з чоловіком знайшли для себе – зробити все, що від нас залежить, щоби виховати самостійну, сміливу і розумну людину, яка навіть в ситуації небезпеки здатна прийняти виважене рішення. В її житті точно будуть ситуації, коли нас не буде поруч, коли не буде можливості почути її чи побачити, з ким вона розмовляє. І в неї точно будуть власні таємниці, право на які ми маємо поважати. Тому, на мій погляд, куди більш важливо інвестувати свій час в те, щоб розпитати дитину про те, що її турбує, та дати пораду, що робити в складній ситуації, аніж витрачати час на прослуховування розмов і перечитування переписок. Проте в тих рідкісних, але ймовірних випадках, коли дочці може загрожувати небезпека, я була би рада знати, що у нас з нею є якась подушка безпеки, хай би і у вигляді гаджета. Чи двох.

«In M we trust»: як світ підсів на смартфони і що це змінило в медіа, продажах і політиці

АвторЕліна Багмет
6 Червня 2018

Засновник та керівник цифрової агенції Postmen Ярослав Ведмідь розповів на Lviv Media Forum про «три M» – три історії мобільності сучасного світу: mCommerce, mElections і mMedia. Platfor.ma записала основні думки експерта у сфері комунікацій.

Як тільки смартфон опиняється у мене в руках, починаються дива. В найгірших випадках це може дійти до покупки квитків невідомо в які країни, а як мінімум – закінчиться підпискою на якийсь новий додаток. Таким чином я бачу, що із контентом і його споживанням щось сталося.

Якщо ми подивимось, як змінювались за останні десятиліття  тривалість і кількість контенту, ми побачимо, що ще років 50 тому він був «довгим», а його кількість була невеликою. Люди ходили в кіно, дивилися довгі передачі і дебати. Але з часом кількість контенту почала збільшуватися, а його тривалість почала зменшуватися. Зараз замість довгих фільмів ми всі дивимося серіали, які виходять пачками, а сам темп життя ніби оновлюється щогодини. Наприклад, якщо школярі не побачать на перерві нічого нового у Snapchat, Instagram або Vine, то вирішать, що у світі щось пішло не так. Вони очікують, що контент генерується ледь не в реальному часі.

Раніше компаніям, щоб отримати зворотній зв’язок, потрібно було зібрати фокус-групу, сісти за скло і подивитися, як цільова аудиторія взаємодіє з тим, що їй показують. З появою онлайн-платформ дослідження змінилися. Прямо в теперішньому часі Google і соцмережі розказують нам набагато більшу історію. Через інтернет ми буквально можемо бачити, як люди використовують наші продукти, спостерігати, як вони з ними взаємодіють, зберігати їхні дії і випробовувати в онлайн-режимі багато різних гіпотез та ідей. Але навіть Facebook не розкаже нам стільки, скільки розповість смартфон.

Чим же відрізняється інформація зі смартфонів від усього, що нам дають інші пристрої? Тим, що він – це і є ми. Він знає, де ми знаходимося, він знає наші паролі й наші контакти через додатки, якими ми користуємося, він може показати наш настрій, нашу щоденну активність, і ще масу всього іншого, для чого можна розробляти спеціальні додатки.  

Я торкнуся трьох основних М, тобто мобільних історій, які змінилися завдяки появі смартфонів і розвитку технологій. Це – сучасні медіа, комерція і голосування.