Expensive Chat: публічний чат, де кожна буква коштує грошей

5 Березня 2019
креатівіті підприємництво

Expensive Chat – платний чат, в якому доведеться заплатити за кожний знак в повідомленні. Хороша новина: пробіли доступні задарма.

Нідерландський програміст Марк Кьольбругге створив публічний чат, де один знак в повідомленні обійдеться в цент (приблизно 27 копійок). Усе зароблене він забирає собі. З моменту запуску додатку 28 лютого користувачі вже заплатили за спілкування більше $470, а найбільше витратила компанія Hoiancity Travel, яка рекламує туризм у В’єтнамі – $40.

Марк позиціонує своє творіння як соціальний експеримент з метою поглянути, у що перетвориться майданчик, де за свободу слова доведеться платити. Хоча справжня мета Марка доволі прагматична. «Направду кажучи, я думав, що це цікавий спосіб заробити трохи грошей», –  сказав він у коментарі Motherboard.

Очікувано, більшість повідомлень в чаті – це реклама. До того ж користувачі зметикували, що засвітитися на сайті можна навіть безкоштовно, просто вказавши назву організації чи продукту у власному нікнеймі.

У планах Марка розбудувати Expensive Chat до серйознішого сервісу, де можна буде за гроші поспілкуватися із знаменитостями. Як приклад розробник наводить чат з Каньє Вестом: повідомлення коштуватиме $10, а гроші підуть на благодійність.

Найцiкавiше на сайтi

Dadbot: чат із батьком після смерті

Platfor.ma запускає спецтему «Ідеї». У ній ми будемо розповідати про інноваційні кейси з усього світу, які надихають і змінюють життя – такі, як чат-бот Dadbot, що дозволив синові спілкуватися з померлим батьком. Як це було зроблено і чи може кожен з нас створити свою діджитал-копію, що житиме вічно?

Передісторія. «Комп’ютер і людина – істоти різних видів», – сказав інженер комп’ютерного проекту Джозес Вейценбаум і у 1966 році створив першого у світі чат-бота «Елізу». Сам автор назвав її «пародією на психотерапевта». Метою була демонстрація проблем при створенні бази даних про реальний світ. Через кілька десятків років подібні боти стануть буденністю.

У 1982 році одинадцятирічний Джеймс Влахос просиджував з «Елізою» години. Бот настільки вразив хлопця, що через кілька років він освоїв мову програмування Basic, а будучи журналістом, продовжив слідкувати за індустрією і в 2015 році написав для The New York Times про Hello Barbie – нову версію відомої ляльки, що вміє говорити.

Hello Barbie була одним з проектів PullString – компанії, що створює голосові додатки, які максимально точно імітують людську мову. Після виходу іграшки компанія заявила, що не хоче обмежуватися розважальною індустрією й бізнесом і хотіла б надавати послуги з «увіковічнення» людей. Дуже скоро ця новина відіграє головну роль в сімейній історії Джеймса.

Перший у світі чат-бот «Еліза»

Проблема. У 2016 році Джеймс Влахос дізнався, що його батько помирає. Рак четвертої стадії без шансів на видужання, більше того – у Джона Джеймса Влахоса-старшого лишалося всього кілька місяців. Він був сином грецьких іммігрантів, виріс у містечку в Каліфорнії, закінчив економічний факультет і керував великою юридичною фірмою. Працював спортивним редактором, коментатором, очолював театральну трупу, володів чотирма мовами, був гідом-волонтером.

Джеймс вирішив, що батько дійсно гідний того, щоб лишитися у пам’яті, тому починає серію інтерв’ю з помираючим. Виходить 203 сторінки формату А4, 12 кегль – це і є життя Джона Джеймса Влахоса.

Ідея. Через кілька днів після постановки діагнозу Джеймс дізнається про те, що компанія PullString викладає свої цифрові інструменти у вільний доступ. У Джеймса відразу ж виникла, здавалося б, шалена ідея – перетворити спогади батька на чат-бота, з яким можна буде розмовляти після його смерті. Переживши моральні баталії, він розповів про задум родині. Після недовгих сумнівів вони погодилися.

Рішення. Тисячі слів, сказані Джоном Джеймсом Влахосом, були розбиті на окремі теми: «Греція», «Трейсі», «Окленд», «Навчання», «Кар’єра», «Пісні і жарти» і так далі. Після написання розгалуженого коду в PullString, підбору синонімічних фраз і тестування Dadbot запустили в месенджері Facebook. Влахос-старший власноруч протестував бота – помираючи, він розмовляв із цифровою копіює себе, що буде жити, поки існуватиме сервер у Сан-Франциско, на який його записали.

Всегда говори «да»: что будет, если отвечать согласием на все предложения

АвторТома Істоміна
24 Листопада 2015

Журналистка Тома Истомина в качестве эксперимента решила повторить сюжет книги и фильма «Yes man». В течение недели на все вопросы и идеи она отвечала только «да» – в том числе на предложение Platfor.ma написать текст об этом опыте. Да, это он и есть.

Южный вокзал. 23:45. На улице прохладно и мерзко. Я на перроне. Достаточно спонтанно решила ехать к семье на выходные. В голове возникает вопрос: «А зачем я это делаю?». Вспоминаю, что сейчас мои решения – вовсе и не мои. Через пятнадцать минут после отправления проводник включает режим повтора и предлагает чай. Каждому. Я, конечно, соглашаюсь. Тут уже вопросом «почему?» не задаюсь, но удивляюсь доведенному до автоматизма «да». Все-таки четвертый день экспериментирую.

За это время я уже успела узнать, что каждый день мы сталкиваемся с множеством раздражающих вопросов. Успела понять, кто и как при возможности будет меня эксплуатировать, а также признаться себе, что к любому эксперименту можно приспособиться. По истечении недели подвожу итоги затеи говорить всему «да».

В первые дни было сложно привыкнуть к отсутствию опции отказаться. Я машинально выпаливала «нет», затем понимала, что такого слова в моем лексиконе сейчас не должно быть и исправляла ситуацию. Иногда люди думали, что я сумасшедшая. Кто-то снисходительно удивлялся тому, как быстро я меняю свое мнение. Ну а я подумала, что для чистоты эксперимента не хватает человека с электрошокером, который помог бы мне запомнить, что нужно дважды подумать перед тем, как ответить.

Каждый день я сталкивалась с десятками мелких вопросов. Поскольку испытание предполагало «да» буквально всему с поправкой на угрозы психическому или физическому здоровью, то приходилось соглашаться на все эти мелочи. Теперь да – мне нужен был пакетик в супермаркете, да, водичку по акционной цене я хотела, и «долоньку» в МакДональдсе мне тоже, пожалуйста, дайте.

Первым дал о себе знать противоположный пол, благодаря которому уже в течение первого часа я должна была массаж, фотографии и множество всего другого – кому что достоинство позволило попросить.

Кроме опасностей во внешнем мире, интересную неделю дома мне гарантировала прописка в студенческом общежитии. Вы правильно поняли: я мыла посуду, убирала, делала чай, в общем, всячески радовала соседей. Наша комната также временно превратилась в круглосуточную приемную. «Нет, нельзя зайти, занята», – мысленно кричала я и приглашала заглянуть очередного гостя.

Стоит отметить, что, помимо этих детских эксплуатационных шалостей, люди из моего окружения проявили себя абсолютно по-разному. Первым дал о себе знать противоположный пол, благодаря которому уже в течение первого часа я должна была массаж, фотографии и множество всего другого – кому что достоинство позволило попросить. Конечно, нашлись друзья, которые пугали меня нелепыми заданиями вроде прихода в институт с дурацкой прической. Но были и те, кто решили обернуть эксперимент в мою же пользу. Заставляли ложиться спать в нормальное время, не есть сладости, брали с меня обещание провести незабываемую неделю.

Абсолютный пик эксперимента – сообщение от незнакомого человека с просьбой организовать визит в Киев для людей из разных городов Украины. Я, конечно, согласилась и таким образом подписалась на инициативу в рамках довольно популярного всеукраинского движения «Твоя країна». С того дня и по сегодня занимаюсь разработкой трехдневной программы, отбором участников и поиском для них жилья. Выполнение задания затянется еще на несколько недель, а таинственную незнакомку, попросившую об этом, я буду помнить еще долго.

И хотя на абсолютное большинство заданий и предложений я соглашалась, все же были и пути для отступления. После адаптации к новым условиям я поняла, где можно хитрить. Старалась больше времени проводить с теми, кто, по крайней мере, не отправит меня за мандаринами через весь город. А когда не точно формулировали вопрос, я всегда переспрашивала.

– Придешь завтра на митинг под Раду?

– Ты просишь прийти или спрашиваешь, собираюсь ли я идти?

Вообще, если не очень настроены на такого рода испытание, вы найдете десятки уловок и оправданий только бы не исполнять песню Андрея Губина посреди Льва Толстого.

После адаптации к новым условиям я поняла, где можно хитрить. Старалась больше времени проводить с теми, кто, по крайней мере не отправит меня за мандаринами через весь город.

Добрі в’язниці, сад у хаті, чат після смерті: незвичайні ідеї, які довели свою ефективність

На кожну велику та страшну проблему знаходяться винахідливі люди, які пропонують її інноваційне рішення. Platfor.ma розбирає деякі з таких ідей і пояснює, як можна розмовляти з мертвим батьком, жити до 120 років і навіщо любити некрасиві овочі.

Чат із батьком після смерті

Як подарувати своїм батькам вічне життя та спілкуватися з ними постійно? Відповідь знайшов американець Джеймс, який створив чат-бота Dadbot – діджитал-копію свого батька. Програма вчиться з плином часу та розширює свої можливості – вона може підлаштовуватися під тон дискусії, вловлювати контекст або настрій бесіди. Розмова з Dadbot настільки природна, що складається враження, ніби тобі відповідає реальна людина. І навіть це ще не все, адже сьогодні свою системну копію може розробити кожен.

 

Дитсадок + будинок для людей похилого віку

Доведено: у будинках для людей похилого віку мешканці страждають від почуття самотності, що може призвести до розвитку деяких хвороб, наприклад, хвороби Альцгеймера та депресії. Ще у 1998 році один дослідник припустив, що присутність дітей може врятувати старих людей від цього жахливого стану. Виявилося, що ідея працює – її практикують у різних форматах по всьому світу. Так, у центрі в Оклахомі діти навчаються разом із пенсіонерами, а ось до Будинку сходження провидіння святого Вінсента у Сіетлі щотижня навідуються дошкільнята.

 

Репортаж із норвезьких в’язниць – найефективніших у світі

Platfor.ma зазирнуа до декількох в’язниць Норвегії – країни, яка має одну з найефективніших виправних систем у світі. Тут рівень рецидивів складає 19%, у той час як у більшості держав Європи – 50-70%. Умови перебування у норвезькій в’язниці максимально наближені до звичайного життя – тут грають у PlayStation, навчаються математиці та графічному дизайну, ганяють м’яча та мають все для комфортного життя. Ми поговорили із в’язнями та зробили знімки, щоб показати, як воно – коли держава дбає про злочинців.

 

Що робити зараз, щоб довше не старіти

Модні журнали, популярні блогери, екстрасенси та баба Галя з третього під’їзду – всі знають відповідь на питання «Як прожити довше?» та роздають поради. Але чи дійсно вони ефективні? Щоб не мучитися здогадками, ми попросили допомоги в озброєних науковим знанням експертів – біологині, генетика, дієтологині, тренерки та косметологині. Вони дали вичерпні інструкції для того, щоб прожити хоча б до 120 років.

 

Що таке сон і як ми можемо його контролювати

У давнину наші пращури спали двічі – серед ночі вони переривалися для того, щоб зробити якісь справи та пірнути у царство Морфея знову. Цей час між спанням вважався найкращим для ефективної роботи. Якщо ви цього не знали, то все ще попереду – ми знайшли купу інформації щодо сну, яка вас здивує. Наприклад, дізналися, як контролювати жахи та хто насправді любить спати голяка.

 

Як втамувати спрагу мільйонів

Наприкінці XX століття більше мільярда людей мали проблему доступу до чистої питної води. Наприклад, мешканці Африки витрачали на її доставку додому від 4 до 6 годин та мали постійно повертатись до джерела, адже не могли транспортувати відразу багато води. Усі рішення проблеми вимагали часу та коштів, аж поки на допомогу не прийшло дизайн-мислення. Інженери створили контейнер для води, який можна котити, штовхаючи за допомогою спеціального держака. Тепер це економить африканцям третину їхнього життя.

 

Землеробство у квартирах і на дахах

Урбанізація наступає на п’яти селам, фермам, а отже, й землеробству. Але винахідливе людство знайшло зручну альтернативу – вирощувати городину на підвіконні або на даху, що гарантує завжди свіжі овочі та зелень під боком. Міське фермерство вже набирає популярності – розповідаємо де та яким чином.

 

10 креативних способів подолати корупцію

Корупція – проблема, яку важко подолати, якщо вона вже пустила коріння. Тому боротьба з нею – це складна справа, у якої, втім, величезний потенціал для креативу. Ми пропонуємо 10 творчих варіантів того, як ви можете протидіяти корупції та водночас цікаво проводити час.

 

Як дизайн шукає нові шляхи та знаходить

Ресурси нашої планети не безмежні, тому новатори зі світу дизайна шукають способи робити нове із старого. Так з’явилися ложка з картоплі, плащ із трави, пластинка з крові, посуд із водоростей та ще багато предметів з біоматеріалів – розповідаємо про деякі з них.

 

Як некрасиві овочі та фрукти рятують світ

Краса – не головне, важливо те, що всередині. Це ми не про людей, а про овочі, які вважаються огидними, проте зовсім не відрізняються від своїх більш привабливих родичів. Навіть більше – вони особливі та унікальні, тому варті шаленої популярності та зіркового статусу, адже можуть нагодувати багато людей. Як це і чому – читайте у нашому матеріалі.

Звіра надія і любов: як тварини вчаться говорити з людьми і доводять свій розум

АвторМикита Богданов
10 Серпня 2017

В зоопарку Атланти у віці 39 років помер орангутан Чантек. Він прославився тим, що вивчив мову жестів і мав цілий ряд інших інтелектуальних здібностей. Чантек ходив до коледжу і любив бургери, а його ім’ям назвали проект, що ставить за мету узаконити існування особистості у всіх людиноподібних мавп. Platfor.ma розповідає історію мавпи, яка вміла спілкуватися, і з’ясовує, чи готове людство поділитися частиною прав зі співмешканцями.

Чантек народився у 1977 році в дослідницькому центрі в США. Перші дев’ять років життя він провів у Теннессі з антропологом Лін Майлз. Лін досліджувала  навчання мавп мові – дуже поширений експеримент в Америці впродовж ХХ століття. За цей час орангутан усвідомив необхідність прибирати за собою в кімнаті, навчився використовувати і комбінувати підручні засоби у повсякденні, а також запам’ятав дорогу з кампусу до найближчої закусочної, яку міг навіть показати водієві. Однак найголовнішим його досягненням стало оволодіння американською мовою жестів – Чантек мав словник у 150 символів, – а також розуміння розмовної англійської. Після Чантека у світі лишилося тільки дві мавпи, що вміли користуватися людськими жестами: горила Коко і шимпанзе Уошо. Коко померла 19 червня 2018 року.

Чантек навіть відвідував заняття у місцевому університеті (про це зняли документальний фільм від Animal Planet та PBS: «Мавпа, що ходила до коледжу») та був улюбленцем академічної спільноти. Однак врешті адміністрація, яка побоювалася інцидентів і можливих судових позовів, наполягла, щоб вже дорослого Чантека відправили назад до зоопарку. Наступні 11 років він провів у тісній клітині, де страждав від депресії і зайвої ваги.

Одного разу колишні друзі-науковці завітали до нього. Чантек дуже розхвилювався, жестами показав ключі від автівки і попросив забрати його додому. Врешті в 1997 році зоопарк Атланти запропонував для розумного орангутана зону природного проживання, де він і залишився до кінця життя.

Чантек – гібрид двох єдиних існуючих на планеті видів орангутанів: борнейського і суматранського, а з місцевих мов його ім’я перекладається як «прекрасний». Це дуже розумні тварини, яким зараз загрожує зникнення. Разом з шимпанзе і горилами вони належать до родини гомінідів – де також є люди і наші викопні предки. Орангутанів, шимпанзе і горил відносять до людиноподібних мавп – тварин настільки фізіологічно і розумово близьких до людей, що деякі вчені домагаються визнання в них особисті і надання розширених прав.

Так, наприклад, у 1983 році була написана книга «Розум мавпи», автори якої, Девід та Анна Премаки, стверджували, що людиноподібних мавп можливо навчити мові. Вони писали: «Ми знаємо, що той, хто розуміє мовлення, повинен знати мову, навіть якщо він або вона не здатні відтворити її самостійно».

В 50-х роках ХХ століття проводився експеримент з шимпанзе Вікі, де її розумові здібності порівнювалися з дитячими. За рівнем логіки вона цілком могла конкурувати з дітьми – людиноподібні мавпи користуються метафорами та вміють узагальнювати, використовуючи знайомі слова для описання нових: «запальничка – це пляшка і сірник». Але мовлення при цьому стало нездоланною перешкодою: вважається, що на заваді стоїть будова голосового апарату та можлива відсутність у мозку певних структур, пов’язаних з вимовою.

Натомість шимпанзе довели свою здатність до повноцінного спілкування, успішно освоївши мови жестів, символів та лексиграм – несхожих на позначувані предмети умовних знаків, які вигадали спеціально для навчання людиноподібних мавп. В більшості випадках вони могли переносити властивості символів на схожі предмети: наприклад, якщо синій трикутник позначав червоне яблуко, то шимпанзе могли використати цей символ для позначення вишні, яка здавалася їм схожою.