Дослідження показало, що навчання в університеті шкодить психіці

4 Червня 2019
здоров'я освіта

Соціальний та академічний тиск під час навчання в університеті шкодить психіці студентів. Дослідження Uni Health показало, що 80% з тих, хто навчається у вищих навчальних закладах, повідомляють про регулярні симптоми стресу чи тривоги.

В опитуванні взяли участь понад 1000 студентів віком від 17 до 35 років. З них 775 осіб заявили про проблеми з психічним здоров’ям. Студенти скаржилися на стрес, почуття пригніченості та постійну втому. Також вони регулярно відчувають тривожність, страждають від безсоння та панічних атак.

Серед причин ситуації, що склалася, називають страх студентів перед майбутнім, переживання від різкого переїзду з дому, розставання з друзями та велике академічне навантаження. У деяких студентів до цього додаються проблеми з одногрупниками і дискримінація з боку викладачів. Для багатьох із них поганий баланс між роботою та особистим життям сприяє проблемам психічного здоров’я.

«Студенти все частіше ставлять під сумнів, чи університетська освіта того варта. Тиск необхідності стати успішним та здобути прибуткову посаду прибуткової ролі після закінчення навчання високий. Студенти бояться, що це не спрацює, і вони не досягнуть успіху чи повернення власних інвестицій», – каже психотерапевтка Ханна Морріш. Вона радить студентам дотримуватися балансу між навчанням та особистим життям і скласти власний графік розваг, щоб зберегти здоров’я.

4 Червня 8:48
здоров'я освіта
Найцiкавiше на сайтi

Робота – вогонь:
як пережити емоційне вигорання

Щопонеділка на Urban Space Radio психологиня Анна Шийчук відповідає на запитання про емоційний інтелект та soft skills у житті та роботі в програмі «Хтознаяк», а Platfor.ma записує найцікавіше. У третьому випуску – про чотири етапи вигорання, схильні до цього синдрому професії (так, креативники в списку) та шляхи спасіння.

Емоційне вигорання – це період тотального знесилення, коли зовсім нічого не хочеться робити. Це стиль життя, коли ранок починається з кави, бо інакше я не можу прокинутись, день теж продовжується з нею, а вечір повинен завершитись або коктейлем, або вином – тому що я не можу розслабитися. Це стан, коли я розумію: все що я роблю, – класно, але бігти так, як раніше, вже не можу. Труднощі, пов’язані з цим, – розбудити себе, наповнитись енергією тоді, коли потрібно бути включеним у роботу, дати можливість тілу відпочити, розслабитися в потрібний момент.

Синдром професійного вигорання помітили в минулому столітті, коли люди дуже багато працювали.  Власне, те, що на законодавчому рівні встановлено два вихідних дні на тиждень – це заслуга того, що люди звернули увагу на проблему.

Високий темп життя вимагає від нас рухатися швидше. Рідко коли ми маємо час, щоб добре поїсти чи посидіти в тиші. Це базова комплектація людини, яка хоче чогось досягти для себе, рідних, яка хоче розвиватися, мати якісні результати своєї роботи чи роботи своїх команд.

Коли пора зупинится? Коли стає байдуже, відновлюватися стає дуже важко, губиться розуміння, для чого я це роблю. Коли раптово все дратує і ти безсило плачеш. Розумієш, що щось пішло не так. Коли день лежиш в ліжку і не можеш встати, коли хочеш спати посеред дня. Коли те, що зазвичай допомагає, не діє.

Людина, яка вміє дбати про своє здоров’я, може зробити більше. Коли ми на межі виснаження, то дати собі раду стає важче.  Наші ресурси вичерпуються і робота стає менш продуктивною. На цьому етапі ви, звісно, можете зробити щось яскраве і грандіозне, але не в довготривалій перспективі.

Ресурси людини мають певні обмеження, і прямо впливати на це ми не можемо. Кожні 5-10 років наше життя змінюється. Кризи цих періодів необхідні й закономірні, вони дозволяють нам розвиватися, і щоразу ми мусимо пристосовуватися до обставин, які змінюються.

Як дозріти до життя: чому вам потрібен емоційний інтелект
і хто така зріла особистість

АвторАнна Шийчук
16 Квітня 2019

Як вижити у скаженому світі, зберегти психіку неушкодженою та ще й отримувати від цього всього задоволення? Щопонеділка на Urban Space Radio психологиня Анна Шийчук відповідає на питання про емоційний інтелект та soft skills у житті та роботі в авторській програмі «Хтознаяк». У першому епізоді – про те, як стати зрілою особистістю та навіщо це потрібно. Platfor.ma ділиться найцікавішим.

Ще Чарльз Дарвін зазначав, що емоційний інтелект необхідний для виживання і адаптації. Науковець одним із перших помітив, що вміння розуміти свої емоції та емоції оточуючих істот (він також досліджував тварин) є дуже важливим. А першим «зареєстрованим» дослідником емоційного інтелекту в 1995 році став американський психолог Деніел Гоулман. Саме він почав вживати цей термін і пояснювати через нього усю сферу емоцій людини.

У цей час людство на чолі з науковцями досліджувало різні форми інтелекту. Зокрема те, що робить і що може зробити людину розумною. Власне, емоційний інтелект був противагою до когнітивного інтелекту як розуміння логіки, освіченості та розуму як такого. Емоційний інтелект розширює уявлення про те, як бути розумним і що це означає. Якщо розуміння своїх емоцій це рефлексія, то розуміння емоцій оточуючих це емпатія. В сумі маємо: рефлексія плюс емпатія дорівнює емоційний інтелект.

З іншого боку, Джон Д. Майєр, один із дослідників емоційного інтелекту, розвіює міф про його надзвичайну значимість у нашому житті. Він каже, що тільки від 1% до 10% (а за іншими даними – 2-2,5%) найважливіших життєвих патернів і результатів залежать саме від емоційного інтелекту.

«За оценки и знания студенты дерутся бешено»: Тимофей Милованов про образование в США

АвторЮрій Марченко
23 Жовтня 2015

В четверг в Киеве прошла конференция «Бизнес и университеты». В рамках одной из дискуссий по Skype из США выступил доцент Питтсбургского университета Тимофей Милованов. Platfor.ma записала самые интересные его высказывания об американской системе образования, недоверии студентов к преподавателю и том, как университеты возродили полуразрушенный город.

Проблема украинского образования вовсе не в коррупции или маленьких зарплатах преподавателей, а в том, что студенты не понимают – учеба может обеспечить им жизнь. В США обыкновенный студент в моем классе четко осознает, что если он получит хорошие оценки, то будет работать на Уолл-стрит с годовой зарплатой в $200 тыс., а если плохие, то в Макдональдсе за $50 тыс. Поэтому за оценки и знания учащиеся дерутся бешено и при этом сами борются с коррупцией.

Если студент платит до $20 тыс. за год обучения и при этом ему не дают практические и важные навыки, то его родители просто разорвут меня на части – потому что их огромные деньги тратятся зря. И если я буду плохо объяснять или несправедливо раздавать оценки и появятся подозрения в некой предвзятости, то у меня будут серьезные проблемы – речь ведь идет о будущем их детей. Я знаю случаи, когда из-за плохой оценки отец студента прилетал ругаться с другого конца страны на частном самолете.

Каждый раз в конце семестра у меня истерики на приемных часах – студенты плачут, что родители с такими оценками выгонят их из дому. В США очень жесткая система и если ошибиться, то можно серьезно «попасть». И исключений нет. Мой опыт показывает, что в Украине можно войти в обстоятельства, хорошего поддержать, умному помочь. А в мире такого нет.

В США студент сам выбирает свою структуру образования. К примеру, чтобы стать экономистом, ему нужно набрать 15 кредитов по математике и экономике. Как именно он их наберет – всем плевать. Но студенты сами заинтересованы хорошо учиться, поэтому они бегают за хорошими преподавателями. Те педагоги, которые хорошо учат, работают с перегруженными курсами, а к тем, кто плохо никто не ходит. Количество студентов отражается и на зарплатах педагогов. По сути, студенты как на базаре – выбирают курс получше и работы поменьше.

Главное отличие от украинской системы – в США студент не верит преподавателю. Учитель для него не авторитет. Каждый год на первых лекциях я должен зарабатывать авторитет заново. Здесь нет уважения к преподаванию, мне нужно завоевать их доверие тем, что я расскажу умные вещи и сделаю это понятно.

Ну и что, что я профессор? Был бы я умным – работал в Google или Amazon. А так я, видимо, неудачник и тружусь в университете – ну что я им могу рассказать? И то, что это не так, я могу доказать только своими лекциями. Студентов нужно учить, постоянно удивляя. Все они уже живут в соцсетях, у всех есть телефон и если им скучно, то они моментально уходят в Facebook. Ты должен и преподавать, и развлекать. А если не сможешь, то тебе потом так и скажут: плохо учил, мы ничего не узнали, за что мы платили деньги?

Недавно один студент обвинил меня, что я показываю слайды из какого-то нелицензированного учебника – штраф за это $500 тыс. Было серьезное разбирательство с юристами и ректоратом.

Быть в первом курсе: гид по Киеву для приезжего студента

АвторЮрій Марченко
8 Вересня 2015

В вузах столицы стартует новый учебный год. Для тех первокурсников, которые приехали учиться из других городов, Platfor.ma подготовила гид о том, как вести себя в Киеве, чтобы с ходу прослыть своим.

Киевским символам, которыми кичится не официозная власть, а простые горожане, мы уже посвящали отдельный материал. Используй его мудро. Если однокурсники предлагают посидеть в парке Шевченко, усмехнись: «Заодно твою квартиру в шахматы проиграем». Потешайся над обилием киосков – это очень по-киевски. Ходи на водные экскурсии по Днепру с напускным чувством брезгливости. Будучи вечером выходного дня в районе Театральной, обязательно предложи «спуститься посмотреть, как старички танцуют». В случае пикника настаивай, что нужно «гнать на трамвае в Пущу». По Крещатику ходи деловитым шагом, не глядя по сторонам, так как променад по главной улице страны – это для приезжих.

Очередь напротив ЦУМа (не забудь вздохнуть: «Когда ж его уже достроят» – кстати, скоро) означает сакральный символ Киева – «перепичку». Демонстративно съешь ее и как можно более небрежно произнеси: «Вроде они сосиски другие стали класть, не?» – степень столичности вырастет в разы.

Во дворике на Рейтарской в клетке обитают здоровенные вороны. Не так важно знать, где именно, как исправлять несведущих, что это не ворОны, а вОроны. Кстати, они тоже любят сосиски.

На посиделки с вином зови друзей на Пейзажную аллею, протянувшуюся от Исторического музея до Львовской площади. Первое правило Пейзажной аллеи – никогда не называй ее Пейзажной аллеей – используй кодовые названия БЖ (в честь прилегающей улицы Большая Житомирская) или Пейзажка. Слушай уличных музыкантов, глазей на прохожих. С каменными котами не фотографируйся.

Будь осторожен с Гидропарком – там есть заведения, где в состав бизнес-ланчей входит водка, что многое говорит об этом месте. Но если ты амбал или хочешь им стать, обязательно загляни в тамошний самодельный тренажерный зал под открытым небом. Некоторые конструкции этого сурового фитнес-центра – нечто среднее между вершиной инженерной мысли и грудой ржавых железяк.

Еще от Гидропарка удобнее всего (на лодке через пролив) добираться до одного из лучших пляжей Киева с романтическим названием Довбычка. Если вдруг увидишь что-то такое, от чего в детстве хихикал бы с друзьями по двору, то не удивляйся – пляж слегка нудистский.