Google зробив додаток для людей з вадами зору. Він розпізнає об’єкти навколо та називає їх

15 Березня 2019
здоров'я технології

Компанія Google випустила додаток Lookout, який дозволяє людям з вадами зору дізнаватися про об’єкти навколо. У режимі реального часу він називає те, що бачить через камеру телефону. Проте поки додаток доступний лише мешканцям США.

Завдяки напрацюванням підрозділу Artificial intelligence, який займається розробкою штучного інтелекту, додаток вміє зчитувати об’єкти, текст, знаки, штрих-коди та гроші. Lookout має три режими роботи: дослідження, шопінг та читання. В основному режимі (дослідження) він використовує дані з камери для розпізнавання об’єктів перед пристроєм у реальному часі. Він вміє називати об’єкти, подавати звукові та піктографічні сигнали про них, а також вказувати до них напрямок. У режимі шопінгу додаток розпізнає штрих-коди та цінники. А в режимі зчитування тексту він розпізнає не об’єкти, а текст на них і відразу ж його озвучує. Користувач може налаштувати, наскільки детально алгоритми описуватимуть об’єкти в кадрі.

lookout

Зображення: Google

Lookout можна використовувати, повісивши смартфон у чохлі на шию чи поклавши у нагрудну кишеню. Головне, щоб основна камера була направлена у бік об’єктів, які потрібно ідентифікувати. Управляти додатком можна за допомогою жестів на сканері відбитків пальців.

У Google попередили, що результати Lookout поки що не завжди будуть «ідеальними на 100 відсотків», і попросили користувачів давати зворотний зв’язок.

Додаток опублікували в Google Play. Він доступний власникам смартфонів Google Pixel з операційною системою Android 8.0 та вище, які проживають в США. Незабаром розробники сподіваються зробити Lookout доступним для інших ристорів та в інших країнах.

15 Березня 10:07
здоров'я технології
Найцiкавiше на сайтi

Точка зрения: как незрячие люди воспринимают искусство

АвторЮлия Бирзул
16 Квітня 2018

У театра «Мизантроп» есть спектакль «Слепота» по роману нобелевского лауреата Жозе Сарамаго. Вся постановка проходит в темноте – и это впечатляюще. В честь этого Platfor.ma решила поговорить с незрячим человеком о том, как такие люди вообще воспринимают искусство и почему любое произведение можно понять, даже не видя его. У Виктории Шевчук врожденная катаракта. Десять лет назад у нее произошло серьезное ухудшение – и сейчас она практически не видит. При этом Виктория получила диплом учителя, играет в театре, занимается экстримом и работает в музее, где незрячим может почувствовать себя каждый. Вот наш разговор.

Виктория Шевчук

– Где в Украине незрячим или слабовидящим можно обращаться к искусству?

– В принципе, везде. Правда, каких-то особенных приспособлений и преимуществ для незрячих людей почти нигде нет. Разве что организаторы того или иного мероприятия сами проявляют инициативу и предлагают более удачные места или что-то в этом роде. Например, однажды в Одесском оперном театре мы купили места на балкон, но нас обрадовали и пересадили во второй ряд.

– Что бы вы хотели изменить в Украине, чтобы лучше наслаждаться искусством?

Есть такая хорошая вещь – тифлокомментарии. Благодаря им можно практически все понимать про внешность актеров, про декорации и костюмы. Но у нас, насколько я знаю, они есть только в одном месте во Львове.

Хотя, в любом случае, сам театр ничем не заменишь, даже хорошей радиопостановкой. В театре есть свой особый аромат – эти кресла, эти люди, этот маленький сквознячок, который идет со сцены. Шум открытия занавеса, шаги актеров, которые готовятся к началу спектакля.

– А какой у вас самый запоминающийся опыт взаимодействия с искусством?

– Как зрителю мне очень понравилась постановка «Божьи твари» Житомирского театра. Но, разумеется, особый опыт и эмоции связаны у меня с постановками, в которых участвовала я сама. К примеру, я сыграла Джульетту, о которой мечтают все актрисы. А в этом году мы делали спектакль по поэзии Лины Костенко.

– Вы сами играете в театре? Расскажите об этом.

– Это, конечно, очень необычные ощущения. В нашем коллективе есть и зрячие, и незрячие, и слабовидящие ребята, мы все время активно что-то придумываем, вместе ищем. Процесс работы над ролью очень интересен. А уже сам спектакль – это отдельная история. В одной из постановок я кружусь практически в танце, а мне нужно выйти на нужную точку к микрофону. Каждый раз надеюсь, что не промахнусь.

– В одном из наших материалов незрячий рассказывал, что все равно ходит в кино, потому что ему интересна атмосфера, плюс друзья коротко пересказывают ему происходящее на экране. Как с этим у вас?

Я очень люблю театр! Я сама из Житомира и очень люблю спектакли нашего театра, которые с каждым годом становятся все лучше и лучше. И вообще никогда не упускаю возможности сходить на спектакль. Когда я была в санатории в Одессе, то регулярно ходила на разные постановки и даже побывала на балете «Лебединое озеро» в легендарном оперном театре – это было незабываемо.

В принципе, когда ты в театре, то приблизительно понимаешь, что происходит на сцене – куда побежал актер или какое действие выполняешь. Но если возникают паузы, то конечно, лучше, чтобы рядом находился человек, который тихонько рассказывает о том, что происходит. Так же и в кино.

– Какое конкретное произведение или целое направление в искусстве вам бы хотелось прочувствовать больше всего, но это невозможно?

Сложно сказать. Наверное, такого вообще нет. По сути, возможно все. Я, к примеру, рисую и немного плету из бисера. Есть незрячие люди, которые занимаются танцами, музыкой – примеров в истории множество. Все очень индивидуально, было бы желание. Человек может все! Особенно если рядом есть другой надежный человек, который может прийти на помощь.

– Но ведь, скажем, такие чисто визуальные жанры как живопись и скульптура незрячим и слабовидящим почти недоступны? Хотя в мире есть примеры того, как это можно исправить с помощью технологий.

– Мне сложно сказать про какие-либо технологии. Я все воспринимаю на уровне чувств. Как я и говорила, если рядом есть человек, который расскажет тебе и поможет представить – можно увидеть все. А относительно скульптуры – в нашем музее «Три после полуночи» проходит выставка «Невидимая архитектура», на которой выставлены копии всемирно-известных объектов искусства. Все привыкли воспринимать их исключительно визуально, а вы приходите – и поймете, как можно увидеть ту же архитектуру иначе.

– А какое ваше любимое произведение и почему?

– Очень люблю книгу Рэя Брэдбери «Апрельское колдовство». Мне она так понравилась, что я записала только для себя ее аудио-версию.

– Кстати об аудио. Считается, что незрячие и слабовидящие лучше ориентируются в звуках – какие у вас отношения с музыкой?

Отношения прекрасные! Я с отличием окончила музыкальную школу по классу фортепиано, так что музыку очень люблю. Из любимых композиторов – Бетховен.

Дизайн на допомогу: як в інвалідності знаходиться місце для технологій та краси

АвторОксана Федорук
5 Травня 2018

Коли йде мова про поліпшення життя людей з інвалідністю, в Україні зазвичай говорять про пандуси, підйомники чи спеціальні ліфти. Натомість у країнах Європи та США є безліч технологій та дизайнерських рішень, які роблять середовище інклюзивним та перетворюють допоміжні засоби на справжні витвори мистецтва. Нещодавно у Google Maps з’явилися спеціальні маршрути, призначені для інвалідів-візочників, Microsoft розробили VR-систему для незрячих, а дизайнери перетворили слухові апарати та протези на стильні аксесуари. Platfor.ma розповідає про інноваційні рішення, які роблять кращим життя людей з особливими потребами.

 

Декоративні накладки для протезів рук і ніг

Дизайнери канадської студії Alleles перетворили протези на модний аксесуар. Ми звикли бачити їх максимально схожими на відсутні кінцівки, а канадські дизайнери одними із перших почали робити і продавати декоративні накладки на протези рук і ніг. Тому себе вони називають митцями, а не протезистами.

«Коли ми запустили студію, то намагалися вирішити проблему стилю. Не кінцівки. У промисловості, насиченій естетикою роботів та незграбними контурами, наші протезові накладки намагаються перетворити щось механічне на щось механічно-шикове. Ми дійсно віримо, що покупка протезного покриття може бути веселою, модною та доступною», – йдеться на сайті компанії.

Протези Alleles – ручної роботи. Вони привертають увагу своєю яскравістю та унікальним красивим силуетом і в такий спосіб допомагають людині з інвалідністю адаптуватися у суспільстві. Модель і фешн-блогер Mama Cax перенесла ампутацію ноги вище коліна і зараз є амбасадором компанії Alleles. «Перший протез, який я отримала, був золотим із мармуровими різьбленням, – розповідає модель. – Пам’ятаю відчуття, що тоді я почала цим пишатися. І з того моменту я відчула зміну у ставленні інших і в тому, як я сама ставлюся до себе. Люди більше не бачили когось, хто намагався щось приховати. Вони бачили когось, хто пишався».

Мішечок для колостом

Випускниця лондонського університету Брунеля Стефані Монті розробила мішок для колостом (штучного отвору в животі людей, яким видалили пряму кишку) як більш привабливу альтернативу традиційним, які виглядають, м’яко кажучи, не дуже естетично.

https://www.dezeen.com/2016/07/25/stephanie-monty-colostomy-bag-intimate-moments-graduate-shows-2016-brunel-university-london/На ідею перетворити медичний атрибут на гламурний аксесуар її наштовхнула боротьба свого родича із хворобою Крона. «Цей прилад дає людям можливість більше відчувати себе у своєму тілі та забезпечує свободу від мішків із стоми», – пояснює дизайнерка.

Гнучкий девайс покривається водонепроникною мембраною, яка створює «натуральне, шкірне відчуття». Тиснення на поверхні може імітувати татуювання чи ажурну білизну, а силікон – підбиратися до кольору шкіри людини.

Пов’язки для ампутованих грудей

Ноелія Моралес пережила рак молочної залози, а потім сама створила нижню білизну для жінок, які втратили одну з них. Перший такий виріб вона зробила сама, дивлячись на себе у дзеркало. Жінка просто розрізала бюстгальтер і притулила те, що від нього залишилося, наче піратську пов’язку.

«Це був вражаючий момент. Я зрозуміла, що знову відчула себе вільною і розкутою, моєму партнеру це теж сподобалося», – згадує Ноелія.

Тому вона вирішила перетворити це в цілий проект, щоб допомогти іншим жінкам з подібною проблемою знову відчути себе впевненими в собі та сексуальними. Також білизна, яку на честь відомої піратки назвали Anna Bonny, має на меті допомогти змінити ставлення суспільства до раку молочної залози, жіночності та краси.

«Це простий одяг, який допомагає мастектомізованим жінкам спокійно сприйняти те, як виглядає їх нове тіло, отримати впевненість і нормалізувати життя з однією молочною залозою. Це прикраса, свято прийняття, нова опція після мастектомії. Дехто каже, що це дуже сексуально», –  так описують цю білизну на сайті.

Унікальні пов’язки Anna Bonny виготовляють вручну, є варіанти зі стразами і пляжні монокіні. Сьогодні їх можна замовити з будь-якого куточка світу.

Екзоскелет для паралізованих

Перший механізм, який повторював біомеханіку людини, розробили у США ще в 60-х роках, проте тоді він був абсолютно незручним, бо важив 680 кг.

Справжню революцію у реабілітації паралізованих людей вчинив екзоскелет від компанії ReWalk. Він забезпечує рух стегна та коліна, щоб люди, які отримали травму спинного мозку, могли стояти та ходити.

Система ReWalk Rehabilitation призначена для використання в клініках, а ReWalk Personal System – самостійно вдома. Сертифіковані тренінгові центри ReWalk розташовані у США, Європі, Канаді, Ізраїлі, Азії, Австралії та Новій Зеландії.

Праця з особливими потребами: як заробляють люди з інвалідністю

АвторЛєна Шуліка
5 Квітня 2015

Україна не пристосована для людей з особливими потребами. Їм важко пересуватись містами і забезпечувати собі необхідне піклування. А ще – боротися зі стереотипами, в тому числі в працевлаштуванні. Platfor.ma розповідає про те, як заробляють люди з офіційною інвалідністю.

В Україні 2,6 млн людей з інвалідністю, 80% з яких є працездатними. Проте навіть за найоптимістичнішими оцінками лише 26% з них працевлаштовані. У суспільстві людей з інвалідністю часто маргіналізують і не розуміють, але у більшості випадків – жаліють. Але насправді багато людей з інвалідністю можуть мати цілком звичайні професії.

Робочий день програміста Сергія Старового розпочинається із заварювання чаю і читання звіту. Єдина відмінність від роботи його колег – використання навушників та спеціальної програми, котра зачитує знаки з екрану, адже у нього − перша група інвалідності по зору з народження.

Сергій навчався у спеціалізованій школі і ще в четвертому класі зацікавився комп’ютерами. «Я проходив повз наш комп’ютерний клас і почув дивні звуки з кабінету. Це була спеціальна програма, що озвучує текст, що написаний на екрані, – розповідає він. – Ну а програмуванням почав цікавитися років з 12. В основному я вчився самостійно: сходив на кілька занять до викладача, котрий дав мені найбільш базові знання та кілька книжок, які треба було читати, – а далі вже сам. Спочатку для мене це було цікавою іграшкою, ну а через кілька років зрозумів, що це і професія непогана».

Проте, не всі вважали, що це так. Із труднощами Сергій зіткнувся уже при вступі до університету – там відмовлялися зрозуміти, як незряча люди зможе писати код. «Основний аргумент був – ти ж не бачиш і не зможеш працювати за комп’ютером. Тобто не було якихось інших доводів, – зізнається програміст. – В мене так і не вийшло вступити до університету Шевченка і в КПІ. Пробився в Національний авіаційний, і там, в принципі, вже все було добре. Мої однокласники йшли на інші професії, наприклад, на юриста чи масажиста – і у них зі вступом проблем не було. А на програмуванні я в Києві був одним із перших, якщо взагалі не першим. Більшість проблем в мене була саме через це. Ті, хто вступав після мене, уже через кілька років, мали набагато менше клопоту, тому, що був прецедент».

Танцювальна чума, пітниця, Ебола: 3 смертельні хвороби, які людство не розуміє

Кожна нова вірусна епідемія — це бій з невидимим ворогом в темній кімнаті та з зав’язаними руками. Не знаючи, з чим доведеться зіткнутися і як із цим боротися, неможливо перемогти в протистоянні. В історії людства було безліч вірусних катастроф, котрі йому зрештою вдалось подолати і навіть навчитись із часом їм запобігати. Але найдивовижніші з них залишаються загадкою для вчених до сьогодні. Розповідаємо про три з них.

 

Коли Кеті Перрі записувала поп-сингл про підліткову закоханість «Teenage Dream», вона навряд чи замислювалася про те, наскільки правдоподібно звучать слова «we can dance until we die». 500 років тому жителі Страсбурга прийняли цей челендж заднім числом, спонтанно віддавшись дійству, яке згодом охрестять танцювальною лихоманкою.

Все почалося з того, що така собі фрау Троффеа вийшла на міську вулицю і просто почала танцювати. Нестандартний з самого початку порив став зовсім незрозумілим, коли до неї стали приєднуватися інші мешканці: до кінця тижня їх стало 35, до кінця місяця — 400. Люди не переставали танцювати аж до повної знемоги. Втома, голод, відсутність відпочинку та сну стали причиною виснаження організму, масових інсультів і серцевих нападів. В окремі відрізки часу від танцювальної лихоманки щодня вмирало близько 15 осіб.

Місцеві медики були повністю спантеличені та перебирали всі можливі причини повального божевілля: від комбінацій зірок до містичних факторів. В результаті міська влада не придумали нічого кращого, ніж спробувати вирішити проблему, допомігши їй. На вулиці встановили дерев’яну танцпідлогу і запросили музикантів, щоб допомогти зараженим швидше вивести загадковий вірус з організму. Коли це не спрацювало, було вирішено впасти у другу крайність і заборонити азартні ігри, музику, танці та проституцію, а також провести релігійні обряди. Пройшли тижні, перш ніж люди почали приходити до тями і змогли знову контролювати свої тіла.

Що викликало епідемію, достеменно невідомо й донині. За однією з версій, до аномальної поведінки жителів Страсбурга спонукнув стрес, викликаний загальною несприятливою ситуацією в Європі, яка страждала від голоду, морозу і повеней. Відповідно до цієї теорії, саме емоційне виснаження призвело до фізичного через масовий психологічний транс.

Однак серед сучасних дослідників більш популярною є думка про те, що причиною стало отруєння матковими ріжками, що вразили злаки, з котрих виготовлялося житнє борошно. Цей грибок містить в собі алкалоїди, які за хімічною структурою нагадують ЛСД. Проблема цієї теорії в тому, що крім схожих із відомим наркотиком побічних ефектів у вигляді галюцинацій і втрати контролю над тілом, отруєння ріжками також призводить до втрати контролю м’язів, що, в свою чергу, робить нестримні танці неможливими.