Діти з зони АТО мріяли побачити Україну. Тепер їх провезуть через всю країну

26 Червня 2018
активізм благодійність

В рамках проекту «Мандрівники зі Сходу» випускники гімназії з містечка Золоте Луганської області проїдуть всією країною, щоб краще її зрозуміти. Саме цього вони просили у листах Святому Миколаю.

Волонтери проекту «Олені Святого Миколая»  вже третій рік втілюють мрії дітей, які живуть в прифронтовій зоні. Вони збирають сотні листів, котрі діти пишуть Святому Миколаю і залучають небайдужих взяти участь у виконанні бажань – грошима або подарунками. Всього за цей час було доставлено близько 3000 подарунків, саме тих, про які діти писали в майже 20 населених пунктах Донецької і Луганської області.

Минулої зими чимало випускників з Золотого просили не подарунків, а можливості побачити Україну. «Тепер ми здійснимо мрію дітей, які бачать війну на власні очі. Дамо їм можливість пізнати й відчути свою країну», – говорить співзасновниця ще одного учасника проекту Благодійного Фонду Сергія Жадана Ірина Куніцина.

За даними різних соціологічних досліджень, від 80 до 90% мешканців Донецької й Луганської областей ніколи не були за межами власного регіону. Країна не знає себе сама, і діти це відчувають – говорять ініціатори проекту.

Золоте – Харків – Львів – Чернівці – Одеса – Запоріжжя – Золоте: на даний момент саме таким планується маршрут подорожі для чотирнадцяти випускників, у яких немає ані грошей на таку поїдку, ані знайомих і друзів у інших містах. «Тому для нас дуже важлива підтримка людей і інституцій, щоб не просто провести для дітей екскурсії та походи в музеї і театри, а заохотити до пізнання нового, культурних відмінностей, познайомити з різними знаковими людьми, провести цікаві й складні розмови. Так, наприклад, у Чернівцях нас уже готові зустрічати в Університеті і Літературному целанівському центрі, в Харкові – в  Plarium’і, це міжнародна компанія-розробник мобільних і браузерних ігор, в Одесі – в Художньому музеї», – розповідає Ірина Куніцина.

«Спілкуючись із людьми в різних куточках країни, постійно переконуємось, що однією з головних проблем нашого суспільства є його закритість, ізольованість, – говорить Сергій Жадан. – Ми погано знаємо одне одного, погано знаємо свою країну, слабко її відчуваємо. Звідси наші страхи, стереотипи, наша цілковита дезорієнтованість. Як подолати ці страхи? Очевидно, відкриваючи для себе країну, в якій живеш, знайомлячись із співгромадянами, приїжджаючи до інших міст, регіонів».

Всю мандрівку буде зафіксовано на відео. Враження дітей, їхні спостереження і роздуми стануть основою документального фільму про індивідуальний та безпосередній досвід пізнання власної батьківщини.

Приєднатися до «Мандрівників зі Сходу» може кожен та кожна, фондувавши проект на Спільнокошті або запропонувавши свою допомогу під час мандрівки. Для цього можна написати на пошту: zhadancharity@gmail.com або зателефонувати організаторкам: +38 066 716 64 42 Марина, +38 063 565 63 39 Євгенія

26 Червня 14:00
активізм благодійність
Найцiкавiше на сайтi

Быть добру: почему в благотворительности нужно быть шустрым и креативным

Благотворительность – это ежедневный труд. Проблема в том, что форматы сбора денег, которые еще недавно собирали миллионы, вдруг перестают работать, и нужно придумывать что-то новое. Основательница фонда «Таблеточки» Ольга Кудиненко сформулировала для Platfor.ma краткий экскурс в креативность благотворительности и призвала помочь по-новому.

Для успешной работы благотворительного фонда вам нужно решить две основные задачи: выбрать социальную проблему и найти деньги на ее решение. Миссию можно не менять десятки лет, а вот искать деньги придется ежедневно, придумывая для этого все новые способы.

Я занимаюсь фандрейзингом семь лет. Сейчас в это сложно поверить, но в 2011 году в Украине нельзя было сделать благотворительный платеж в интернете. Поэтому у первого сайта фонда «Таблеточки» появилась кнопка «Помочь»: принимались любые банковские карты. Это был прорыв! Нам регулярно писали благотворители и восхищались тем, как же просто им стало помогать, не отходя от экрана.

Большую часть пожертвований на лекарства онкобольным детям мы собирали с помощью коммуникаций в Facebook. Это было несложно, ведь мы были одни из немногих благотворительных комьюнити в украинском сегменте соцсети. О нас писали СМИ, на нас подписывались все новые благотворители. Это было так свежо и легко, и мне казалось, что я гуру фандрейзинга и коммуникаций в благотворительности.

За эти семь лет в Украине появились тысячи новых социальных инициатив, которые подняли на поверхность сотни других проблем в обществе. Теперь каждый может сделать пожертвование одним кликом, соцсети завалены просьбами о помощи и завоевывать внимание благотворителей становится все сложнее.

Если в 2014 году украинская версия флешмоба IceBucketChallenge собрала для онкобольных детей почти 2 млн грн помощи, то в 2017 году флешмоб MoneyCanChallenge собрал только 400 000 грн. Лидеров общественного мнения чуть ли не каждую неделю призывают поучаствовать в благотворительных флешмобах и потому выхлоп от этого формата фандрейзинга с каждым разом уменьшается. К сожалению, флешмоб утратил свою силу и эффективность.

Все в сборе: как благотворительным фондам искать деньги, чтобы они нашлись

АвторОльга Кудиненко
12 Березня 2018

В Украине действует почти 20 тыс. разнообразных благотворительных организаций, но при этом по-настоящему эффективны из них совсем немногие. В 2011-м году Ольга Кудиненко создала фонд «Таблеточки», который за эти годы помог лечиться в Украине и за рубежом многим детям с онкологией. Для Platfor.ma она написала о том, почему со сбором денег у нас так много проблем – и как их исправить.

По данным Госслужбы статистики, на 1 января 2018 года в Украине зарегистрировано 17 726 благотворительных организаций. Вроде бы довольно много – примерно одна на каждые 2400 граждан. Вот только аналитики Украинского форума благотворителей говорят, что весь благотворительный бюджет страны распределяется между 500-1000 организаций.

Возможно, дело в том, что фандрейзеры – то есть люди, которые занимаются профессиональным сбором средств на благотворительность – есть в штате всего у 11% благотворительных фондов. Еще у 36% организаций просто есть сотрудники, которые помогают привлекать деньги. Это данные исследования компаний Corestone и GfK Ukraine по заказу Фонда семьи Загорий.

При этом в Украине множество примеров неэтичного и непрофессионального «отжима денег» на доброе дело. Есть, скажем, так называемая токсичная благотворительность – использование не самых адекватных приемов для помощи, таких как эмоциональный шантаж, обман, запугивание и перекладывание ответственности. Она эффективна в краткосрочной перспективе, но будущему благотворительности она вредит.

Есть два главных варианта собрать деньги на хорошие проекты: волонтерский фандрейзинг и акции с компаниями. Опираясь на собственный опыт и опыт моей команды, я выделила пять основных правил в волонтерских и корпоративных сборах, которые помогут отыскать помощь.

 

Дважды в год в Киеве проходят забеги Run Ukraine, во время которых спортсмены собирают в своем сообществе деньги для благотворительных фондов. Мы тоже приглашаем к себе известных людей и просим бежать в пользу подопечных фонда «Таблеточки». Как правило, это предприниматели, руководители корпораций, представители шоу-бизнеса, юристы и многие другие реализовавшиеся в своих сферах люди.

Эти люди провели в жизни сотни трудных переговоров, но, несмотря на это, в ответ на нашу просьбу поучаствовать в забеге они часто отвечают, что им «неудобно» просить деньги. Ведь у них хороший уровень жизни и они могли бы молча жертвовать свои деньги, а не просить их у других. Но, во-первых, своих денег на всех не хватит. Во-вторых, задача влиятельных людей – влиять, привлекать внимание к социальным проблемам. А в-третьих, они просят не для себя. Мы же не стесняемся в общественных местах просить что-то за своих маленьких детей – уступить место, разрешить погладить собачку. Здесь то же самое. У нуждающихся нет сил защищать себя, ведь они постоянно борются со своей бедой. Тут нужны наши голоса. Чем громче мы зазвучим, тем эффективнее будет помощь.

 

«Невже в мене справді рак?»: історія українських дітей, що перемогли онкологію

АвторСаша Косенко
30 Березня 2018

Що робити, коли ти мрієш скоріше вирости і підкорити цілий світ, але раптом незнайомець у білому халаті говорить, що тобі залишилося жити три місяці? В рамках проекту благодійного фонду «Запорука» підлітки з усієї України діляться своїми історіями боротьби з раком і надихають українців за жодних обставин не здаватися.

 

Моя історія почалася на випускному. Я пошила гарну сукню на замовлення, купила туфлі на 15-сантиметрових підборах – хотіла запам’ятати цей день назавжди. Однак у розпал вечірки в мене почала сильно боліти нога – я ледь не падала від болю. Після обстеження лікар констатував: «Рак. Вражено велику частину кістки. Залишилося жити два місяці». Пам’ятаю, як відповіла: «Тобто я помру? Ні, я здорова. Ви помилилися, от побачите».

Ми вирушили на лікування до Києва, де я зустріла свого янгола-охоронця лікаря Михайла Васильовича: «Ти особлива, казав він мені. І твій випадок особливий. Тобі встановлять ендопротез, і все буде добре». У той час я мріяла про кар’єру моделі і боялася лише одного: що після протезування до кінця життя шкутильгатиму, а моя нога буде спотворена шрамами, і це поставить хрест на моїй мрії. Тож уже наступного дня після операції я встала на милиці та, ігноруючи біль і сльози, почала займатися з реабілітологом.

Через рік мені вдалося перемогти хворобу. Я довела всім, хто не вірив: дитячий рак не вирок. Головне знайти свою мрію і поставити собі мету. Тоді ти переможеш усе!

 

«Всі діти креативні, а ми всі — діти»: викладач Стенфорда про творчу впевненість та віру в себе

АвторАндрій Сусленко
26 Грудня 2017

Нещодавно в Україні вийшов переклад світового бестселлеру братів Тома та Девіда Келлі «Творча впевненість». На честь цього та на запрошення компаній Zeo Alliance та Yes&Design в Київ приїхав викладач Стенфордського університету, бізнес-школи та Інституту дизайну ім. Хассо Платтнера – Ден Кляйн. У чи не головній світовій школі інновацій він викладає імпровізацію та лідерство, а в інтерв’ю Platfor.ma розповів про філософію дизайн мислення, і те, чому поразку треба святкувати.

– Давайте поговоримо про креативність. Це набута навичка чи природня здібність, якою володіє кожна людина?

– Я вірю, що кожна людина має вроджений творчий потенціал, фактично, безлімітний. Я можу помилятись, але я готовий покласти свою кар’єру на цю ідею. Ми не можемо навчити креативності, але ми можемо розкрити в людині цю силу. Є люди, які мають приховану креативність, тому що вони психологічно відгородились від цього, можливо, підсвідомо. Це про те, як визволити креативність, яка вже є. Всі діти креативні, а ми всі діти.

Уявіть, що креативність – це магічний сундук зі скарбами, наповнений будь-якими предметами, які ви хочете: келихами, дорогоцінним камінням, магічним зіллям, тощо. І якщо вам щось потрібно, ви просто відкриваєте цю скриньку і дістаєте все звідти. Але для багатьох людей ця скринька зачинена, знаходиться десь всередині вулкану і охороняється драконом. Тому наша основна ціль – допомогти людям знайти цю скриньку та відімкнути її.

Проте я не думаю, що ми зможемо колись вбити дракона. Дракон, який охороняє скриньку, у моїй метафорі дуже цінний і важливий, тому те, чому я вчу людей – це подружитись з цим драконом або навчитись його відволікатись на деякий час.

– А якщо люди бояться дізнатись, що лежить в тій скриньці?

– Деякі люди не хочуть змін. Вони думають, що, відімкнувши цю креативність, вони не зможуть повернути все назад. Люди вивчають, як досягти цілей та високих стандартів. Це навички, які ми розвиваємо у школі, на тренінгах, навчаємось плануванню та оцінці речей за певними критеріями. Якщо я скажу, що ці навички погані, тоді люди скажуть, що я помиляюсь. Але якщо я скажу, що ваші навички дуже хороші, ми просто додамо до них ще деякі і зберемо все до купи, вони не відмовляться. Я просто додаю додатковий інструмент до коробки з інструментами.

– Я гортав книгу «Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал» і був здивований, як легко вона написана і при цьому насичена практичними порадами. Що найголовніше для вас у цій книзі?

– Я думаю, що річ, яка виділяється для мене найбільше у цій книзі, – це flip, «концепція сальто». Мова йде про те, що якщо людина не вважає себе креативною, а потім починає розуміти, що здатна на це, то вона робить своєрідне сальто. Це дуже глибинна річ.

Інша важлива штука, про яку говорять автори, – це що ти не маєш бути креативним завжди і у всьому. Тому важливий саме той момент, коли ти говориш: «О, я можу зробити це!» – і робиш щось креативне, а потім ще більш креативне, і ще. Тоді життя змінюється.

– Чи пам’ятаєте ви той час, коли відбувся ваш власний «flip»?

– Це хороше питання. Коли я був студентом у Стенфорді, то відвідував клас «Імпровізаційний театр». Моїм вчителем та ментором була Патріція Райан Медсон – і вона робила дивовижні речі.

Ви знаєте, дуже страшно піднятися на сцену і не знати, що ти хочеш сказати і як це зробити. Для деяких людей це гірше за страх смерті. Про це Патріція говорить так: «Твоя робота – не бути веселим чи розумним, креативним і навіть цікавим. Твоя робота – просто бути тут і підтримувати твого партнера (аудиторію. – Platfor.ma). Зробити так, щоб твій партнер виглядав добре, приділити йому увагу». Цей урок навчив мене мужності. Я сказав собі, що мова не про моє его та не про мене, але я можу бути корисним комусь іншому. На тому уроці вона також сказала, що можливо однією з цілей на цій землі для нас є піклуватись один про одного. І я вирішив, що це той шлях, яким я проживу своє життя. Можливо, це був мій «flip».

Зараз я викладаю те, чому мене навчила Патріція. Вона написала книгу «Improv Wisdom: Don’t Prepare, Just Show Up» («Мудрість імпровізації: перестань готуватися, починай робити». – Platfor.ma), і це моя чернетка, яку я використовую у класі та ділюсь нею з усіма моїми студентами.

– Ви вчите речам, які не так просто зрозуміти, особливо, якщо людина має своє «тверде мислення». Уявімо ваших MBA студентів, СЕО, які зосередженні на бізнесі та грошах. Як відбуваються їх трансформації?

– Це насправді дуже легко. Люди приходять до Стенфорду, тому що хочуть бути у Кремнієвій долині. Вони вже мають дух підприємництва, оточений інноваційним мисленням, і приходять до мого класу, тому що хочуть робити більше.

Зараз працювати набагато легше. Ось ще декілька років тому я комунікував з корпораціями та організаціями і намагався дати їм елементарні навички – «soft skills». Мені доводилось приховувати той факт, що це імпровізація, і я говорив їм так: «Давайте зробимо багато-інтерактивне моделювання». Тоді треба було підлаштовуватись під них. Це насправді дуже простий інструмент: оцінити те, що ви пропонуєте учаснику, і робити це на їх мові та у їх манері.

– У книзі говориться про співчуття. І те, про що ви зараз говорите, це теж про співчуття. Наскільки важлива емпатія у побудові стосунків?

– Це основне. Коли ми дивимось на процес дизайн мислення, це зазвичай починається з емпатії. І я думаю, що ми повертаємось до того, чому я навчився у Патріції Медсон: «Емпатія – це не про тебе, це про твого партнера, про твою аудиторію, клієнтів, покупців, людей, з якими ти працюєш. Якщо ти можеш поставити себе на їх місце, зрозуміти їх, тоді ти побудуєш зв’язок з ними і ти виростеш особистісно».

– Чи можемо ми прикидатися співчутливими і підробляти емпатію?

– Ви можете прикидатись співчутливим в якості інструменту для того, щоб відчути справжню емпатію. Я говорю студентам, що я ділюсь знаннями з вами, але ви не повинні використовувати їх заради зла. Тобто ви не повинні маніпулювати людьми. Якщо ваш намір – побудувати справжній зв’язок, тоді це хороша причина для того, щоб досліджувати та демонструвати емпатію.

– Ви говорите, що не можна використовувати отримані навички задля злих намірів. Чи ви колись відчували, що хтось з ваших студентів чи людей, з якими ви працювали, застосували ці інструменти заради чогось поганого?

– Були деякі моменти, коли я відчував, що дехто з мого класу використовував інформацію для хибних цілей. Але це дуже рідко. Стендфорд відрізняється від еліт з інших університетів східного узбережжя, які дуже конкуруючі та запеклі. У нас не так. Я відчуваю себе успішним, коли ми обоє успішні. І мені здається, в Стенфорді студенти хоч і дуже вмотивовані, але намагаються конкурувати лише самі з собою і допомагати один одному. Звичайно, є учні, які хочуть бути кращими за інших, але я очікую, що в кінці семестру вони відчуватимуть зв’язок та єднання. Вони зрозуміють, що успішні студенти – це не ті, які намагаються захопити увагу, а ті, які намагаються підтримати інших гравців.