Чому деякі люди чують гіфки? Пояснює наука

28 Березня 2019
наука

Деякі люди впевнено заявляють, що можуть почути звук, роздивляючись відео, наприклад, гіфки, в яких точно нічого не звучить. Наука пояснила, чому так.

Частина мемів та гіфок в інтернеті будуються на тому, що беззвучні зображення викликають у людей звукові асоціації, які вони можуть «чути». Але не всі люди можуть вловити цей зв’язок. За дослідженням лише від 5 до 20% людей мають таку здатність. 

Ця особливість має назву візуально викликана слухова відповідь (vEAR) і є різновидом синестизії. Один із авторів дослідження Елліот Фріман розповів: «Ми вже знали, що деякі люди чують те, що бачать. Наприклад, блимання фар автомобіля, неонові вивіски, рух людей та багато іншого. Наша робота виявляє індивідуальні відмінності в тому, як взаємодіють зір та слух. Ми з’ясували, що люди із “зоровими вухами” можуть використовувати два чуття одночасно, тоді як в інших цей зв’язок блокується».

Щоб все з’ясувати, до експерименту залучили 36 добровольців, 16 з яких були професійними музикантами з Королівського коледжу музики. Їм показували візуальні та аудіальні послідовності азбуки Морзе. Виявилося, що зорова та слухова зони у мозку конкурують. А у людей із «зоровими вухами» такої конкуренції не спостерігалося – навпаки, дві зони кооперувалися.

Тому вчені віднесли vEAR до одного із видів синестезії – феномену, за якого подразнення однієї сенсорної системи автоматично веде до відгуку в іншій: наприклад, у деяких людей на цифри та букви може виникати асоціація з кольором.

28 Березня 11:09
наука
Найцiкавiше на сайтi

Слухати видовище: Алла Загайкевич пояснює видатні саундтреки світового кіно

24 Січня 2018

Алла Загайкевич – українська композиторка, що поєднує роботу в жанрах симфонічної, камерної опери та сучасному медіа-мистецтві. Крім того, вона є авторкою музики до багатьох українських фільмів, серед яких «Мамай», «Поводир», «Жива ватра», – і до того ж володаркою «Золотої Дзиґи» від Української кіноакадемії в номінації «Найкращий композитор» за останній. Для Platfor.ma вона аналізує музику в кінематографі, що вразила та вплинула на неї найбільше.

На музику в кіно, чесно кажучи, ніколи не звертала особливої уваги. Хоча кіно любила змалку – в центрі Рівного був великий кінотеатр «Жовтень» (а ще – «ім. Шевченка», «Аврора”, «Партизан») тому ми з сестрою майже кожної неділі сиділи перед великим екраном.

Саме вона мене витягла влітку перед вступним іспитом у музучилище подивитися «Сталкер» Тарковського. Напевно, це й був той перший фільм, де я відчула, як може працювати музика, особливо – електронна музика. Пізніше зрозуміла, що роботи Едуарда Артем’єва в кіно – зразок справжньої професійної відданості: вони завжди оригінальні, в них немає й натяку на «жанрову референтність», яку часто помічаємо в сучасному «продюсерському» кіно.

Яскравий приклад – сцена переїзду на дрезині в Зону. Саме музичні засоби забезпечують нам відчуття переходу в іншу реальність.

З інших чудових робіт Артем’єва у фільмах Тарковського – океан у фільмі «Соляріс».

UI чи UX: гід для тих, хто хоче стати дизайнером інтерфейсів

Інтерфейси оточують нас всюди: телефони, автомобілі, вулиці та літаки, квиткові автомати і сайти – вони у всьому, на що людина може вплинути своїми діями. І, звісно, інтерфейс – король у діджиталі. Разом зі школою Projector ми розбираємося, що треба знати, читати і робити тим, хто вирішив зайнятися напрямками UI та UX.

Якщо інтерфейс – це взаємодія людини з неживим предметом, то користувацький інтерфейс – це взаємодія людини і комп’ютера: сайти, мобільні додатки, програми. І цю взаємодію має хтось проектувати. Цим займаються дизайнери інтерфейсів, яких ще називають UI/UX-дизайнерами. Вони працюють над принципами роботи системи, послідовністю дій, які може здійснити користувач, результатом, який він отримає на виході, зрозумілістю, красою і зручністю об’єкта в користуванні. Мета роботи дизайнера інтерфейсів – зробити взаємодію людини та програми приємною, логічною і дружньою. Це робота на перетині дизайну, інженерії, маркетингу і психології.

Зручність та красу інтерфейсів часто проектує одна й та сама людина, але інтерфейси стають все складнішими, тому професію ділять на дві. User Interface Designer (UI) – той, хто відповідає за красу та задоволення. User Experience Designer (UX) – той, хто відповідає за зручність та відповідність бізнес-задачам.

UI-дизайнер займається усім, що стосується оформлення інтерфейсу і створює зрозумілі, цілісні та гарні інтерфейси для користувача. Його ключові обов’язки: розробка стилю, створення макетів, безпосередній дизайн сторінок. Він працює з кольорами, іконками, типографією, навігацією, меню, кнопками, вікнами, анімацією, сповіщеннями. UI-фахівець створює дизайн, базуючись на даних, отриманих від UX-спеціаліста.

UX-дизайнер вивчає проблеми користувача, розбирається у його поведінці, досліджує досвід. UX-дизайнер повинен впевнитися, що продукт працює логічно та вирішує конкретні проблеми. Ключові обов’язки UX-профі: дослідження аудиторії та продукту, проектування користувацьких сценаріїв. UX-дизайнер займається «щастям» користувача: задоволенням і продуктивністю від роботи з інтерфейсом, загальним розумінням і легкістю вирішення проблем.

Ролі обох дизайнерів перетинаються, тому займатися лише UI неможливо без знань UX – і навпаки.

 

Ви – шедевр: уривок із книжки «Як стати успішним ілюстратором»

14 Грудня 2018

У видавництві ArtHuss виходить книжка «Як стати успішним ілюстратором» – збірка практичних порад про те, як художникам одночасно бути менеджерами, стратегами, бухгалтерами, рекламниками та спеціалістами з авторського права. Менеджер асоціації ілюстраторів Дерек Бразелл і доцент-ілюстратор в британському університеті Плімута Джо Девіс розглядають основні проблемні ситуації, які можуть трапитися на творчому шляху – від пошуку перших клієнтів до управління бізнесом. Platfor.ma публікує уривок про те, як варто та не варто будувати кар’єру в інтернеті.

Онлайн-промоція

Онлайн-присутність, безсумнівно, вам дуже потрібна – світ повинен знати, що ви готові братися за замовлення. Ваші ілюстрації мають бути доступні для перегляду в кожній точці світу, це дасть вам можливість привертати увагу замовників, не зважаючи на кордони. Комерційний художник, чиї роботи не можна знайти в Інтернеті, відмовляється від можливості представити свій продукт найбільшій із усіх можливих баз замовників.

Існує багато способів промотувати свої твори онлайн – від персонального веб-сайту чи блогу до комерційних веб-сайтів портфоліо та соціальних мереж. Комбінування цих варіантів іще більше сприятиме вашій відомості. А їх поєднання спільною візуальною ідентичністю та функціональністю – життєво важлива річ.

Переглядаючи роботи потенційних ілюстраторів у Інтернеті, я обираю хороші веб-сайти зі зрозумілою навігацією, які швидко завантажуються. Я думаю, що краще мати сайт-портфоліо, ніж просто блог, але зауважила, що деякі ілюстратори радше викладають експериментальні роботи або ескізи у свій блог, а затверджені роботи на веб-сайт, – так вони надають клієнтам можливість розглянути обидва варіанти і повніше оцінити роботу. Я б не радила мати лише блог, оскільки ми, як правило, прагнемо якомога швидше переглянути зображення і нам завжди бракує часу.

Шері Ґі, арт-директорка Folio Society

Веб-сайт

Ви маєте розглядати свій веб-сайт як онлайн-портфоліо – це місце, де ви презентуєте свої роботи. Вам доведеться заплатити за доменне ім’я та хостинг, який зазвичай можна придбати на більший чи менший період. Оберіть відповідне ім’я для свого сайту та контактну адресу електронної пошти – вони з вами надовго, і щось легковажне стане неприйнятним, коли ви вже здобудете певний авторитет. Варіанти дизайну веб-сайтів є у вільному доступі, або ви можете зробити замовлення веб-дизайнеру чи розробити власний дизайн, якщо володієте відповідними навичками. Подбайте про те, щоб сайт відображав усе розмаїття вашої роботи (тут має бути портфоліо, нові роботи, особисті  роботи). Домашня сторінка сайту має містити посилання на ваші роботи, ваші контактні дані, ваш блог, якщо ви його ведете, і на ілюстрації, які ви виконали на замовлення.

Щоб клієнти зверталися до вас знову і знову, важливо оновлювати сайт, навіть якщо ви ведете блог на додачу. Якщо останнє зображення завантажено на сайт рік тому, такий сайт може здатися застарілим і буде свідчити про ваш брак організованості; вдруге на цей сайт не схочеться зайти. Точна контактна інформація також обов’язкова, тож переконайтеся, що на сайті вказано адресу саме тієї електронної пошти, на яку ви регулярно заходите. Проґавили запит – втратили замовлення.

Додайте кнопки-посилання на ваші соціальні мережі й вибудуйте мережу перенаправлень із інших веб-сайтів. Намагайтеся отримати якомога більше зворотних посилань на свій веб-сайт.

Ефективність веб-сайту залежить від його чіткості, легкості навігації та швидкості завантаження. Якщо відвідувачам доводиться стежити за рахунком лічильника до 100 щоразу, коли вони намагаються переглянути зображення, після кількох переглядів їхнє терпіння може вичерпатися. Пам’ятайте, що файли для перегляду в Інтернеті мають бути лише в розмірі 72 dpi і збережені у форматі для перегляду онлайн, – так вони відкриватимуться миттєво, і їх буде непросто вкрасти для неавторизованого друку.

Деніел Ґрей, ілюстрація для секції подорожей Boston Globe до статті про довгі черги в аеропорту, пов’язані з питаннями безпеки, і способи підготуватися до такого

Гори по коліна: як біонічні ноги замінюють справжні

АвторОксана Расулова
15 Серпня 2018

Від моменту виникнення першого протезу в Єгипті і до появи людини на біонічних ногах на сцені TED минуло дві тисячі років. Суцільна дерев’яна кінцівка еволюціонувала до повноцінної частини тіла з електричною шкірою і датчиками замість рецепторів. Як реалізували проект з комплектації людини – розповідає Platfor.ma.

Г’ю Герр

Передісторія. Штат Пенсильванія на північному сході США перетинають гори Аппалачі – місцевість сама спонукає займатися альпінізмом. У 1964 році в містечку Ланкастер, у долині річки Сасквеханна, народився Г’ю Герр. У вісім років він підкорив гору Темпл висотою 3544 метрів, і про нього швидко заговорили як про одного з найбільш перспективних альпіністів Штатів. У 17 років він уже був доволі досвідченим, щоб підкорити серйозні вершини, тож пішов у експедицію на північ США.

Проблема. Під час експедиції альпіністи потрапили в заметіль. Дезорієнтовані Г’ю і його напарник Джеф Батцер провели в заметах під горою Вашингтон три дні. Температура не піднімалася вище -29°C. Коли хлопців знайшли, їхні ноги були на такій стадії обмороження, що їх довелося ампутувати. Джеф Батцер лишився без однієї ноги й пальців іншої. А Г’ю пощастило ще менше – йому, перспективному альпіністу, ампутували обидві ноги аж до колін.

Ідея. Протез як явище не новий, але це завжди було щось чужорідне людському тілу. Справжні ноги дають «зворотній зв’язок»: людина відчуває, що відбувається з її тілом, розрізняє температуру, біль, положення в просторі. Однак класичний протез не дає жодних відчуттів. Г’ю вийшов з лікарні і почав працювати над створенням власних. Спершу це були спеціальні «кішки» для альпінізму, названі так через схожість з котячими пазурами. А потім Герр вирішив, що здатний на більше.

Рішення. Г’ю стає студентом університету Міллерсвіля. За час навчання він запатентував власне кріплення для протезу. Наступний етап – магістратура МIТ. А після її звершення альпініст стає доктором біофізики в Гарварді. Маючи таку освіту, Г’ю почав займатися біонікою на серйозному рівні. Він повертається у МІТ не тільки як викладач, а і як засновник Центру екстремальної біоніки – там намагаються створити «чутливий» протез.

Технологія. Протез Герра не суцільний: він має з’єднання на місці суглобів людини, схожі складові частини, 12 датчиків і акумулятори, які можна заряджати окремо. Сам винахідник каже, що ноги мають три види зв’язку: механічний (поєднання ніг і тіла), динамічний (забезпечує рух) і електричний (забезпечує двостороннє проведення інформації). Кріплення ніг до тіла забезпечує синтетична шкіра, яка має різну жорсткість у різних ділянках залежно від тиску, якого вона зазнає. Загалом завдяки системам контролю нога поводиться так, ніби в ній є м’язи, нерви, сухожилля, суглоби. Керується механізм теж як «справжній» – завдяки силі волі, що мовою фізіології означає нервові імпульси від мозку: електроди на поверхні справжньої ноги фіксують імпульси від скорочення м’язів і трансформують їх в імпульси, що примушують рухатися частини біонічної ноги. Це працює, мов магія: варто подумати про рух – і він відбувається.

Про те, як моделювали біонічні ноги, найкраще розкаже їхній творець.

 

Що далі? Герр каже, що зовсім скоро у людей будуть «запасні» кінцівки, екзоскелети стануть звичною справою, а штучно вирощені нерви якісно змінять відчуття від біонічних ніг.

Наразі вченим незалежно від Герра і МТІ вдалося створити електричну шкіру, що реагує на біль. Рецептори налаштовані на певний рівень тиску, що рівноцінно больовому порогуі – і як тільки «шкіра» фіксує цей рівень, вона посилає у мозок больові сигнали. Випробування проходили на протезі руки, тож сигнал рухався ліктьовим нервом. Рука реагувала, як справжня – людина відсмикувала її. Якщо таку шкіра застосують для біонічного протезу, ми станемо на крок ближче до досконалого майбутнього. Адже «людина не може бути неповноцінною. Неповноцінні тільки наші технології», – запевняє Г’ю Герр.

І йому хочеться вірити.