Українські та світові кінохіти: четвертий Київський тиждень критики оголосив програму

17 Жовтня 2020
кіно мистецтво світ Україна фестиваль

У Києві 22–28 жовтня пройде четвертий кінофестиваль Тиждень критики. Організатори вже оприлюднили усі програми, серед яких міжнародна, «Фокус: Україна-Франція» та ретроспектива «Дивні дні». Київський тиждень критики пройде у кінотеатрі «Жовтень». А ми ділимося тим, що можна та потрібно переглянути.

Ретроспективна програма із назвою «Дивні дні» – це колекція фільмів, присвячена уразливості сьогодення та непевності майбутнього. Футуристичні фільми 60-90-х, відібрані до програми критиками-кураторами фестивалю, рефлексують про майбутнє, яке у дивні дні 2020 року вже наче настало.

«2001 рік: Космічна одіссея» – культова стрічка Стенлі Кубрика, одна з вершин жанру наукової фантастики та кінематографа в цілому. Відзначена премією «Оскар» за найкращі спецефекти, вона визначила візуальний стиль сайфаю на десятиліття вперед. У рамках «Київського тижня критики» «Космічна одіссея» буде показана у безпрецедентній для України якості – в реставрованій версії. Вона була створена під керівництвом Крістофера Нолана у 2018 році до 50-ї річниці прем’єри фільму та представлена на 71-му Каннському кінофестивалі.

Вперше у програмі «Київського тижня критики» буде показане аніме – культовий кіберпанк Мамору Осії «Привид у броні», революційне висловлювання про штучний інтелект та футуристичні модифікації тіл. Стрічка мала значний вплив на трилогію «Матриця» сестер Вачовскі, отримала голлівудський рімейк зі Скарлетт Йоганссон та входить до числа найбільш значущих аніме в історії японської анімації.

Сатирична антиутопія «Чужі серед нас» – єдина політична стрічка у кар’єрі майстра жахів Джона Карпентера, автора фільмів «Гелловін» та «Щось». Сповнена критики рейганоміки 80-х, вона розповідає про хлопця, який знаходить окуляри, що показують прихований вплив інопланетян на підсвідомість людей.

Програма «Фокус: Україна-Франція» – це шість столичних прем’єр сучасних хітів українського та французького кіно, спільно обраних кінокритиками країн-учасниць. Це – пілотна програма Київського тижня критики та Українського інституту, який організовує шоукейси українського кіно для міжнародної фахової спільноти. Щороку програма змінюватиме географічний фокус. Цього року її партнером виступає Французький інститут в Україні.

Із Українського, наприклад можна буде переглянути драму «Атлантида» Валентина Васяновича, яка вперше була показана на Венеційському кінофестивалі, де здобула історичну для українського кіноперемогу – Гран-прі секції «Горизонти». «Атлантида» отримала широкий міжнародний успіх — фільм показали на понад 50 фестивалях, де він отримав ще чотири Гран-прі, стрічка увійшла у лонг-ліст премії Європейської кіноакадемії та змагається за право представляти Україну на «Оскарі». Події фільму відбуваються у 2025 році – після перемоги України у війні із Росією.

Іронічна антиутопія «Номери» екранізує однойменну п’єсу Олега Сенцова. Зйомки стрічки проходили під час ув’язнення Сенцова у Росії – Олег керував ними дистанційно. Співрежисером «Номерів» виступив Ахтем Сеітаблаєв. Світова прем’єра фільму відбулася в рамках програми спеціальних показів BerlinaleSpecial Берлінського кінофестивалю. «Номери» – розповідь про ув’язнене суспільство, яке намагається побороти свої страхи та отримати свободу.

Драма «Південний термінал» французького режисера алжирського походження Рабаха Аммера-Займеша присвячена його спогадам про роки війни в Алжирі. Стрічку було показано в межах міжнародного кінофестивалю в Локарно, де «Південний термінал» претендував на здобуття «Срібного леопарда» за найкращий фільм.

Драма з елементами фантастики «Сліпа зона» інтерпретує сюжет про людину-невидимку у новий спосіб. Робота режисерів і сценаристів, номінантів на премію «Золотий лев» Венеційського кінофестивалю Патріка-Маріо Бернара та П’єра Трівідіка претендувала на премію за найкращий фантастичний фільм на міжнародному фестивалі у Сіджесі, Іспанія.

До основної міжнародної програми увійшли фестивальні хіти із програм Венеції, Канн та Сан-Себастьяна.

Відкриє фестиваль нова робота данського режисера-співавтора маніфесту «Догма 95» – трагікомедія «Ще по одній» Томаса Вінтерберга. Головні ролі у стрічці виконали Мадс Міккельсен, Томас Бо Ларсен, Ларс Ранте та Магнус Міллан – усі четверо були відзначені «Срібною мушлею» за найкращу чоловічу роль на міжнародному кінофестивалі у Сан-Себастьяні. Фільм також увійшов до офіційної програми цьогорічного Каннського кінофестивалю, яка через пандемію була представлена в рамках інших кінооглядів. В український прокат фільм виходить 5 листопада.

Покажуть і один з найголовніших фестивальних хітів року – драму «Земля кочівників», головну роль у якій виконала володарка премії «Оскар» Френсіс МакДорманд. Стрічка Хлої Чжао здобула «Золотого лева» Венеційського кінофестивалю та була визнана найкращим фільмом за результатами глядацького голосування на міжнародному кінофестивалі в Торонто – це традиційно робить фільм одним з фронтраннерів оскарівських перегонів.

З основної програми Берлінського кінофестивалю відібрано драму «Дні» метра тайванського кіно Цая Мінляня. У Берліні стрічка здобула особливу згадку премії Teddy за висвітлення ЛГБТ-теми в кіно. За задумом режисера фільм демонструється без перекладу та субтитрів.

У межах фестивальної програми заплановано презентацію рейтингу 100 найкращих українських фільмів всіх часів, організованого Національним центром Олександра Довженка в співпраці зі Спілкою кінокритиків України. Також на глядачів чекає онлайн-дискусія «Нова реальність: кіно під час пандемії», до якої долучаться куратори Київського тижня критики та французькі куратори фестивальної програми «Фокус: Україна-Франція».

Як і всі покази Київського тижня критики, сеанси основної програми представлять критики-куратори фестивалю – після перегляду на глядачів чекає обговорення. Фільми демонструються мовою оригіналу з українськими субтитрами.

З 13 жовтня розпочинається продаж квитків на сеанси фестивалю, а з 14 жовтня – бронювання безкоштовних квитків для власників абонементів. Наразі повні абонементи розпродано, у наявності – денні абонементи, які передбачають відвідування сеансів до 17:00 включно. Як і повні абонементи, вони дають змогу побачити всі 19 фільмів фестивальної програми. Вартість – 400 гривень, продаж відкрито на сайті фестивалю.

Організатор фестивалю – компанія «Артхаус Трафік» за підтримки Державного агентства України з питань кіно.

Найцiкавiше на сайтi

Кіно зсередини: продюсер Володимир Яценко про перемоги «Дикого поля», «Атлантиди», «Додому»

АвторЮрій Марченко
19 Вересня 2019

Володимир Яценко довго й успішно займався зйомками реклами, а потім вирішив спробувати себе продюсером кіно. За ці декілька років він вже випустив фільм «Дике поле» за головним романом в історії незалежної України, «Ворошиловградом» Сергія Жадана, його ж картина «Додому» у 2019-му висунута від нас на «Оскар», а «Атлантида» стала першим українським фільмом, що виграв на Венеціанському кінофестивалі. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Володимиром про те, скільки коштує зняти кіно, якою буде нова українська хвиля та що кіношники думають про Netflix.

– За останні п’ять років в Україні з’явилася купа фільмів, які можна дивитися без знижок на те, що «ну це ж наші…» Як думаєш, завдяки чому?

– Завдяки тому, що держава почала ввалювати в кіно чимало грошей. З’явилося просто багато фільмів, що, власне, і було метою – створити такий своєрідний живильний бульйон, в якому би знімало все живе, криве, косе, талановите і бездарне. Наскільки я знаю, завдяки цьому більше 400 компаній стали займатися кіно. Купа людей просто фізично почали знімати – і це принесло свої плоди. Плюс щороку держфінансування ще й збільшувалося вдвічі, зараз це вже біля $40 млн. Це рівень фінансування дуже непоганої європейської країни.

При цьому вціліли люди, які до цього були ніби поза системою: Мирослав Слабошпицький, Валик Васянович, наш Микита Сергійович Михалков – Олесь Санін. Зате перестали знімати всі ці ветерани, які з року в рік вивалювали жахливі шароварні фільми.

Якщо нові киношники з приходом нової ж влади не помруть, то це покоління покаже себе дуже добре. Вони вже інтегровані в європейську систему кіно, вони вже багато надивилися, вони знають тренди. Плюс ми ж фронтир, а будь-який фронтир виробляє нові цікаві смисли.

– Загалом це той випадок, коли державі можна подякувати?

– Рідкісний випадок, але так! Філ Іллєнко (колишній голова Держкіно. – Platfor.ma) реально доклав багато зусиль, щоб все сталося, щоб прийняли закон про кіно, який я вважаю одним із найкращих в Європі. Нам залишилося тільки визначитися, розумні ми чи красиві та яку індустрію будуємо.

Кадр із фільму «Дике поле»

Висока планка: актор із «Мої думки тихі» про наше кіно та те, як дивно жити з ростом 205 см

16 січня на великі екрани країни виходить стрічка режисера Антоніо Лукіча «Мої думки тихі», яка вже отримала високі відзнаки престижних кінофестивалів і полонила серця глядачів. Platfor.ma поспілкувалася з головним актором фільму, Андрієм Лідаговським, про вибір між режисурою та акторством, улюблені сцени, етап розквіту українського кіно та складне, але цікаве життя з ростом 205 см.

Виконавець головної ролі – актор і режисер Андрій Лідаговський

 – Андрію, розкажи трохи про себе. 

– Я вчився на режисурі в КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого разом з Антоніо Лукічем, режисером фільму – щоправда, він пішов вже з першого курсу, а мене вигнали пізніше, десь на 4-му. Довгий час, 7-8 років, я працював за спеціальністю – режисером-рекламником, але останнім часом намагаюся змінити фокус на арт-дірекшн. Днями мене покликали працювати художником-постановником і я думаю погодитися, але крім всього цього, звичайно, хочу зніматися в кіно. Коли Антоніо покликав мене на головну комедійну роль в короткометражку «У Манчестері йшов дощ», я зрозумів, що це, напевно, той напрямок, яким я найбільше захоплююся. Серед іншого, це менше відповідальності – ти прийшов вже на все готове і можеш креативити. А от коли ти режисер, то тримаєш стільки технічних речей у голові, що на творчість залишається менше енергії.

– Ти характеризуєш себе як творчу особистість?

– У мене сім’я така: старший брат – режисер, батько – скульптор, мати – живописець. Тому з дитинства мене налаштовували на цю хвилю, я не уявляв, що буду займатися чимось іншим. В школі я був круглим двієчником, а якби мені запропонували спробувати програмування – я б не зміг.

– Чому ти пішов з інституту?

– Понад усе мене цікавили перші три курси, які були акторськими. А після нам давали купу теорії, показували якісь стрічки та говорили знімати студентські фільми, але не викладали предмет кіновиробництва: як зробити аніматіки та розкадровування, як намалювати флор-плен із напрямами, з кого складається знімальна група, як працює виробництво, що робити ось цими руками. А я дуже сильно хотів знімати, тому був ображений, що нам цього не читають. В той самий час у мене було багато роботи та зйомок – я розумів, що на майданчику з практикою можу отримати набагато більше, і не міг суміщати. Це були нерівноцінні речі, попри крутого майстра, який і на Антоніо дуже сильно вплинув – Романа Ширмана. 

– Як ти отримав головну роль у фільмі «Мої думки тихі»?

– Антоніо до цього зняв кілька студентських фільмів зі мною, але переймався, що його будуть звинувачувати в тому, що він повторюється. Тому цей проєкт задумувався спочатку зовсім з іншим актором. У мене була лише маленька роль – я повинен був грати стоматолога у вступній сцені і як би передаватися пас із попереднього фільму в цей. Але так вийшло, що Антоніо посварився з головним актором і запропонував мені знятися в тизері, який потрібен для пітчингу. Взагалі це було так: я як раз йшов по Рейтарській, коли він мені подзвонив і став вмовляти. Коли Антоніо запропонував мені знятися в «У Манчестері йшов дощ», я дуже сильно пручався і говорив: «Та якого біса, я ж не актор, у мене не вийде». Але цього разу я швидко погодивя та навіть готовий був сам заплатити, щоб знятися у стрічці. Після досвіду в короткому метрі, я вже розумів, що це найцікавіше, чим я можу займатися.

– Як довго тривали зйомки?

– Ми зняли тизер і ще пів року переписували сценарій, він сильно відрізнявся від того, що глядачі побачать на екранах. Спочатку це була історія про дідуся та онука – перший був молодий душею та енергійний, а мій герой, звукорежисер, скептичний і занудний. Все будувалося на цьому конфлікті, а за два місяці до старту препродакшну ми вирішили, що історій про діда та онука вистачає в кінематографі, а ми покоління, яке виховали жінки – хочеться зняти про це. Тому в сюжет інтегрували маму. В результаті в нас було десь два з половиною місяці препродакшну й десь 30 знімальних днів. Це досить багато, насправді, тому що більшість подібних фільмів знімаються днів за 18-19.

– У тебе є щось спільне з твоїм персонажем?

– Я нічого не робив для того, щоб перевтілитися у свого героя. Я в принципі не вірю в акторські перевтілення як явища – мені здається, що цікавіше знайти точку схожості зі своїм персонажем і жити в тих обставинах, які є в сценарії. Цей чувак набагато серйозніший, ніж я, але це єдине, де я відходив від своєї органіки. Ну і крики-істерики мені теж не властиві, адже я спокійний як опосум, тому емоційні сцени мені даються важко.

Домашній кінотеатр: де подивитися популярні українські фільми онлайн і легально

АвторЮрій Марченко
20 Березня 2020

В умовах карантину кінотеатри не працюють. Однак, на щастя, українська індустрія розвивається, і дивитися вітчизняні картини можна, не виходячи з дому. Тим паче, що яскравих фільмів стає все більше. Platfor.ma зібрала для вас дванадцять картин, які прямо зараз можна подивитись онлайн — і легально. Деякі з них безкоштовні, за перегляд інших треба буде заплатити, але таким чином ви не тільки отримаєте важливе видовище, а й підтримаєте українське кіно.

 

Визнаний шедевр українського кіно. Настільки шедевр, що порвав прокат і навіть виходив в кінотеатри двічі – бо люди хотіли йти на нього ще і ще. Легкий, іронічний і пронизливий фільм про молодого звукорежисера, якому треба записати голоси закарпатських країн. І зробити це разом з непростою напарницею – мамою. Якщо якимось дивом ще не бачили, то ось ваш шанс. Щоб потім, коли хтось спитає: що порадиш подивитися, ви могли голосно і зовсім не подумки відповісти: Мої думки тихі!

ДИВИТИСЯ

Ваші доки:
7 фільмів для знайомства з авторським документальним кіно

Документалістика буває дуже різноплановою, а один фільм може належати одразу до кількох жанрів. Директорка фестивалю документального кіно просто неба Lampa.doc Наталія Красильникова радить почати з авторських фільмів, які показують особисту історію людини, – адже це те, що справді зачіпає.

Cаме яскраво виражена авторська позиція дає можливість зарахувати стрічку до документалістики. Фільм-розслідування про теракт 11 вересня 2001 року знаходиться на межі документального кіно і журналістики. Він з успіхом пройшов в кінопрокаті і зібрав кешбокс як хороший голлівудський ігровий блокбастер.

Також варто звернути увагу на іншу роботу Майкла Мура «Куди б вторгнутися далі», у якій автор досліджує позитивні тенденції в освіті, трудовому законодавстві та політиці країн світу, – і обирає те, що можна б було запозичити американцям.