Біологи виявили, що морські черепахи вміють використовувати свої ласти не тільки для плавання, але і для харчування – раніше вважалося, що вони для цього надто дурні.
Кінцівки морських тварин в процесі еволюції адаптувалися до середовища проживання, щоб полегшити пересування в воді. Інші дії ними виконувати складно – принаймні, так раніше вважали вчені. Тим не менш, багато морських ссавців пристосувалися використовувати «незручні» кінцівки для полювання, пошуку та утримання здобичі – тварини можуть рити дно в пошуках харчування, заганяти інших істот в пастку, збирати їх в зграйки, різними способами утримувати їжу до і в процесі поїдання.
Однак подібна поведінка вважалася переважно характерною для ссавців, а рептилії, зокрема, черепахи вважались занадто «дурними» для використання своїх кінцівок подібним чином. Тепер дослідники з Морського акваріума бухти Монтерей в США спільно з колегами з університету Каліфорнії та черепашачого заповідника штату Гаваї спростували цю думку про черепах і надали безліч прикладів використання трьома видами цих рептилій ласт для утримання їжі та харчування.
Фото: nplus1.ru
Вперше біологи помітили подібну поведінку у черепахи-бісси, переглядаючи відео з коралового рифу у Полінезії. Дослідники проаналізували безліч публічно доступних зображень і відео, власні архіви, а також переглянули наукову літературу на предмет згадок використання кінцівок черепахами та визначили чотири нових способи альтернативного використання ласт трьома видами: зеленою черепахою, бісса і головастою черепахою-логгерхедом. Рептилії виявилися здатні використовувати кінцівки для ловлі, оброблення та переміщення їжі. Наприклад, черепахи виявилися досить кмітливими, щоб притримувати ластами губки або корали, поки щелепами відривали їх від субстрату.
Дослідники відзначають, що морські черепахи не є соціальними тваринами, а значить, можливості навчитися один в одного у них немає. Якщо подібне використання вузькоспеціалізованих кінцівок є для черепах вродженим, і було характерно для них усі 120 млн років, протягом яких існують їхні предки, виникнення вторинних адаптацій у водних тварин може виявитися більш давнім, ніж вважалося раніше.