Автор Юлія Гуріна

На вчора: сервіси, які полегшать життя проєктним менеджерам

АвторЮлія Гуріна
29 Листопада 2019

У проєктних менеджерів сильний вестибулярний апарат — їм вдається міцно стояти на ногах 25 годин на добу, тримаючи все, що відбувається з проєктом, в кулаку. Крім того вони встигають розв’язувати точкові проблеми на вчора і при цьому не гублять глобальну стратегію в потоці щоденних задач, дедлайнів та узгоджень.

Менеджери безсумнівно мають бути гнучкими до змін, але лише ті, хто мають на що спертися, можуть грати в довгу — вести кілька проєктів паралельно та при цьому дихати рівно.

Тому разом із  Фондом родини Богдана Гаврилишина та Діною Волинець, спеціалісткою зі стратегічного розвитку та проєктного менеджменту, ми створили надійну підбірку сервісів для роботи над проєктами

Інструментів проєктного менеджменту безліч — таблички, алгоритми та методології, які дозволяють систематизувати все, що ми вже знаємо, і все, що нам ще треба буде дізнатись. 

Зазвичай, робота для мене починається зі зведення розуміння задуму всіма членами команди до спільного знаменника. Не уявляю, як можна починати працювати разом, не домовившись про те, хто ми, для кого це робимо та куди хочемо прийти. Для цього зазвичай рухаюсь за такими етапами:

1. Прояснюю індивідуальні цінності, щоб визначити місію, візію та мету проєкту.

2. Заповнюю карти емпатії соціальної групи за О. Остервальдером, аби вивчити клієнта.

Партнер проекту

Як робити культуру і не зійти з орбіти: рецепти трьох українських менеджерів

АвторЮлія Гуріна
23 Листопада 2019

Разом із програмою Фонду родини Богдана Гаврилишина «Креативна молодь змінить Україну» ми розпитали Ольгу Балашову, Тому Лазаренко та Олександра Прокопенка про те, як їм вдається жонглювати кількома проєктами паралельно і не зійти з розуму. А ще — про ахіллесову п’яту роботи в державних інституціях, гроші в креативних індустріях і найскладніші виклики в роботі.

 

 

Я не дуже вправний менеджер проєктів, скоріше організатор-медіатор. Моє завдання — зібрати команду і надихнути її, бо все починається з ідеї. Спершу потрібно добре помріяти, а потім зрозуміти, що потрібно, аби втілити мрію.

Я прийшла в музей тоді, коли почалася реставрація, і зараз ми дуже залежимо від реставраційних робіт. Працюємо в режимі, коли більше невідомих складових, ніж відомих. Більшість проєктів плануємо наперед — зазвичай ми маємо знати, що будемо робити наступні 1-3 роки.

В ідеальному проєкті повинна бути крута ідея, розуміння того, які ресурси маємо, яких не вистачає і які партнери нам потрібні. Далі зустрічаємося із партнерами, спілкуємося, вдосконалюємо ідею і знаходимо фінансування. Далі ми маємо формалізувати стосунки з партнером — для музею важливо, аби все було регламентовано і зафіксовано в договорі.

Партнер проекту

Факт є:
20 незвичайних фактів про звичайний йогурт

В рубриці «Факт є» Platfor.ma розповідає незвичайні факти про звичайні речі. Сьогодні разом із Danone розбираємось, чому йогурт раніше продавався в аптеках, чи подовжував він життя, а також як такі відомі люди, як Мечников, Чингісхан та Франциск I, пов’язані з кисломолочним продуктом.

1. Може здатись, що йогурт — сучасний винахід, але насправді це не так. Ніхто не може сказати, коли точно виник йогурт, але вважається, що його споживали у Месопотамії близько 5000 р. до н.е. А в – звичному для нас вигляді цей продукт виник рівно 100 років тому разом із появою компанії Danone – саме вона стала першим виробником йогурту.2. Первісний йогурт з’явився в бурдюку. Історики погоджуються з тим, що йогурт виник внаслідок зберігання молока примітивними методами в теплому кліматі. Одна з версій припускає, що турецькі вівчарі вперше перетворили молоко на йогурт ще за 3000 років до н.е. Вони перевозили молоко в бурдюках — ємностях, виготовлених зі шлунків тварин. Молоко, збережене таким чином, скисало і перетворювалося на йогурт. А вівчарі з часом помітили, що скисле молоко зберігається довше, і почали навмисно змішувати його зі свіжим. До речі, слово «йогурт» походить від турецького «yogurur», що перекладається як «довге життя».

 

3. Справжній йогурт – той над яким попрацювали бактерії. Болгарська паличка і термофільний стрептокок — це саме те, що робить йогурт йогуртом. Коли обираєте йогурт, перевіряйте його на наявність двох бактерій — Streptococcus thermophilus та Lactobacillus bulgaricus (болгарська паличка). Остання має таку назву, адже була вперше відкрита болгарським мікробіологом Григоровим. До речі, в світі «йогурт» — це регульований термін, яким можна називати лише ті продукти, які були створені з однією або обома цими бактеріями.

 

4. Найдавнішу письмову згадку про йогурт приписують Плінію Старшому (23-79 рр. н. е.). Він зауважив, що деякі «варварські народи» знали, як «згущувати молоко в речовину з приємною кислотністю». Крім того, згадки про йогурт є у Біблії, Аюрведі, а також у Геродота та Гомера. 

5. Інша рання згадка йогурту пов’язана з діареєю Франциска I. Французький король страждав від хвороби, яку жоден місцевий лікар не міг вилікувати. Тоді його союзник Сулейман Прекрасний направив лікаря, який нібито зцілив його йогуртом, а вдячний король поширив інформацію про чарівний продукт.

6. Армія Чингісхана під час тривалих військових походів додавала йогурт до основного раціону харчування. Засновник Монгольської імперії змушував воїнів особистої гвардії пити кумис — кисломолочний продукт з кобилячого молока, що має багато спільного з йогуртом. Для його виробництва навіть утримували спеціальний табун «дійних коней». Чингісхан був переконаний, що кумис — це запорука не лише здоров’я, а й хоробрості його воїнів.7. Раніше йогурт використовували як б’юті-засіб. Йогурт — не лише здоровий перекус, а й крем для обличчя. Він має велику кількість молочної кислоти, яка може відлущувати та освітлювати шкіру. Молочна кислота в парі з вітамінами D і B12 можуть видаляти відмерлі клітини шкіри і послаблювати пігментацію. Тому в Давній Індії йогурт використовувався як природний зволожуючий засіб для відновлення сухої шкіри. А дехто й досі використовує його як крем.

 

8. У світі вперше дізналися про йогурт завдяки дослідженням довголіття Іллею Мечниковим. Нобелівський лауреат досліджував довгожителів Болгарії і дізнався, що люди, які прожили більше 100 років, вживали йогурт у великій кількості. Працями Мечникова зацікавився Ісаак Карассо, чий син мав проблеми з кишківником. Ісаак заснував компанію Danone після того, як ознайомився з гіпотезою Мечникова про те, що болгарська паличка в йогурті добре впливає на травлення. А лабораторія, в якій працював Ілля Мечников, стала головним постачальником болгарської палички для Danone.

 

9. Danone — це зменшувально-пестливе від імені сина засновника компанії. У 1919 році Ісаак Карассо став продавати йогурти у Європі. Він назвав продукт Danone на честь свого сина, що буквально означає «маленький Даніель».

10. Спершу йогурти продавалися за рецептом — як ліки, що допомагали дітям при кишкових розладах. Засновник компанії Danone поширював йогурти через мережі аптек, бо за професією був лікарем і такий спосіб продажу був йому ближчий. До того ж, виводити новий для того часу продукт на ринок було ризикованою справою, тоді як аптечні препарати навпаки користувалися попитом.

 

11. Йогурт містить менше лактози, ніж молоко. Крім того, лактоза в йогурті вже ферментована бактеріями й організму легше її засвоїти. Тому йогурт можна споживати навіть людям з лактазною недостатністю.

 

12. Йогурт повинен бути живим! Шукайте позначку «не менше 1×10⁷ КУО» на етикетці йогурту. Що більше живих бактерій у йогурті — тим він корисніший. Найважливіший показник, що характеризує якість йогурту, — це саме кількість молочнокислих бактерій у ньому.

 

13. Йогурт може захистити від діабету 2-го типу. Експерти Гарвардської школи охорони здоров’я у 2014-му довели, що вживання однієї порції йогурту на день знижує ризик виникнення хвороби на 18%.

Партнер проекту

Факт є:
все, що треба знати про жетон метро

АвторЮлія Гуріна
28 Жовтня 2019

30 жовтня жетони мали назавжди вийти з обігу в київському метро, але нещодавно стало відомо, що їм подовжать життя, поки остаточно не запрацює система безконтактної оплати проїзду Kyiv Smart Card. На радощах за найромантичніший платіжний засіб столичної підземкими ми зібрали усе, що вам потрібно знати про нього, в новій рубриці «Факт є», де розповідаємо незвичайне про звичайні речі.

1. Жетону лише 27 років – він з’явився у 1992-му, через 32 роки роботи київського метро. Це означає, що він всього на два роки старший за Джастіна Бібера, але йому вже продають алкоголь (на відміну від Біллі Айліш). Київський жетон могли би посмертно зробити членом «Клубу 27», де він зайняв би місце між Куртом Кобейном, Джиммі Гендріксом та Джимом Моррісоном.

2. Перші жетони були металеві. У 1992-му їх виготовляли на основі мідних сплавів на заводі порошкової металургії у Броварах. Поява в 1994 році пластикових жетонів та турнікету з механізмом розпізнавання двох кольорів вирішила стару проблему: щоразу із підняттям ціни турнікети доводилося переробляти під нові монети.

 

3. Автора дизайну першого жетона ніхто вже не пам’ятає. Можна сказати, що його як такого й не існує. Від зовнішнього оформлення потрібна була лише візуальна вказівка на те, що він належить саме столичному метрополітену. Тому на жетоні з’явився символ Києва – каштан.  

 

4. До того, як в обігу з’явилися жетони, на станціях взагалі не було турнікетів. Першим способом контролю оплати в метро були талони, які контролери погашали на вході – просто відривали частину квитка.

Фото: www.mirmetro.net/kyiv/pay

5. Офіційний колір жетону – зелений, а ще траплялися напівпрозорі. Київський метрополітен виник третім у СРСР – після Московського (червоний жетон) та Петербурзького метро (синій жетон під колір Неви). Зелений колір став офіційним для київської підземки через «зелену» столицю та каштани. Крім того, колись у пілотному режимі тестували напівпрозорі зелені жетони, які випустили в обмеженій кількості, щоб подивитися, як вони працюють.

 

6. У середині 1990-х поруч із синіми траплялися жетони нетипових для Києва кольорів: червоні, білі, коричневі, чорні та сірі. Точна історія їх появи невідома, але оскільки червоний жетон був в обігу в Харкові, існує гіпотеза про те, що через фабричну помилку партію червоних жетонів випустили й для столичного метро.

 

7. Перший київський жетон був синім. З 1994 року він встиг декілька разів поміняти колір на зелений і назад у зв’язку зі зміною цін на проїзд. З 2018 року українці вкотре користуються зеленими – і схоже, вони й замкнуть коло.

 

8. Метрополітен не докуповував нові жетони вже більше 10 років і весь час використовував старі запаси. Старі жетони не викидалися, а чекали на складі своєї черги.

 

9. На зворотній стороні перших жетонів київського метро зразка 1994 року розміщувався логотип банку «Аваль». У 1990-х також випустили серію жетонів, на реверсі яких замість каштанового листа була реклама компаній «Олбі Україна», «Спектр Траст», «Кийтраст».

Фото: www.mirmetro.net/kyiv/pay

10. У київське метро можна вкинути «неправильний» жетон, але турнікет його виплюне. Механізм у турнікеті має систему розпізнавання двох кольорів за фотоелементом. Систему спроєктували саме для таких випадків, як зміна вартості проїзду. Всі найнадійніші механізми – максимально прості. Тому коли в турнікеті включений зелений спектр світла, світлові промені розпізнають зелений фотоелемент, а коли сині – синій.

 

11. У музеї метро зберігається кольє з металевих жетонів – можна сказати, справжня Скіфська пектораль Метрополітену. Радниця начальника метрополітену Наталка Макогон запевнила, що надіває прикрасу на особливо важливі прес-конференції.

Фото: Юлія Гуріна


12.
 У Музеї київського метро є метровий золотий жетон на честь останнього жетону
. Бігова команда підземки брала його на забіг «Втеча з Межигір’я» як талісман і тепер жартує, що мають золотий жетон і батон на одній світлині.

Фото: Юлія Гуріна


13.
 
У музейній колекції також є різні жетони світу та раритетні паперові запрошення на офіційне відкриття Метрополітену в Києві 1960 року.

14. «Природний відтік жетонів» – спеціальний термін метрополітену на позначення жетонів, які вивезли з країни, поклали в задню кишеню джинсів, забули у пальто куртки, загубили, зберегли чи подарували як сувенір.

 

15. Перед черговим підвищенням вартості проїзду люди починали скуповувати жетони. Тому в метрополітені доводилося розвішувати попередження: «Пасажири! Прохання не скупляти жетони, оскільки після переходу на нові тарифи старі жетони будуть недійсні!»

 

16. Історія подорожчання проїзду в метро може розповісти історію інфляції в країні. Тариф за поїздку протягом існування київського метрополітену з 1960 року міг різнитися в 4 тисячі разів. А ціна за проїзд коливалася від 5 карбованців у 1993 році до 20 тисяч карбованців у 1996-му, від 5 копійок (1961) до 8 гривень, як зараз.

 

17. Найдовше ціна на проїзд не змінювалася з 1961 по 1991 рік – протягом 30 років. А в ніч із 13 на 14 квітня 1991-го виросла в 3 рази – з 5 до 15 копійок.

Хто ми є і чому влізаємо в погане: Малкольм Гладуелл змусить вас переосмислити соціальні проблеми

АвторЮлія Гуріна
4 Травня 2019

Канадський журналіст і популяризатор соціології Малкольм Гладуелл постійно посягає на святе — на колективне несвідоме у наших поглядах. Цей підхід приніс йому всесвітню популярність, а його книзі «Поворотний момент» – статус бестселлера. Автор елегантно зриває ярлики, якими ми завісили лобове скло своїх уявлень про світ, і запрошує перепрошити наші інтуїтивні пояснення природи речей. Хто вплинув на наше дитинство більше: генетика чи вулиця? Чому єдиний спосіб боротьби з підлітковим курінням — це припинити боротися? Відповіді на ці та інші питання, знайдені Гладуеллом, незмінно дивують.

Невідомо, за яким принципом нікому не знайомі книги стають бестселерами на різних материках у країнах з різним менталітетом. Гладуелл вважає, що ідеї, продукти, меседжі та звички поширюються так само, як віруси. А віруси не поширюються самі по собі — за ними завжди стоять люди. Малкольм сформував три категорії людей, які спричиняють, розповсюджують та примножують «поворотний момент» певного продукту або явища, вписуючи його в історію. Це Конектори, Інформатори та Продавці.

Конектор — ваш друг, який знає геть усіх. Машу з кав’ярні, Степана Анатолієвича з 4-го під’їзду, Колю з сусіднього відділу, сестру режисера та друга сусідського собаки. Прогулянка з конектором нагадує вилазку із зіркою. Ви не можете вийти в місто, щоб хтось не впізнав Конектора і навіть у тихому районі знайдеться кілька випадкових перехожих, які колись працювали або випивали з Конектором.

У Конекторів вроджений талант зв’язувати світ довкола себе мережею своїх зв’язків. Потрібна людина в проект — вони знають де шукати. У них надзвичайне вміння заводити друзів, бо вони бачать щось цікаве в кожній людині. Конектори збирають друзів подібно до того, як хтось збирає колекцію марок.

Якщо прискіпливіше розглянуте своє коло друзів — виявиться, що це не тільки коло, але й не ваше насправді. Коли вам буде нічим зайнятися, спробуйте розплутати клубок соціальних зв’язків, який привів вас до найближчих знайомих — може виявитися, що всі нитки зав’язані на Конекторі. А ви радше не в центрі кола своїх знайомих, а запрошений гість у клубі, що належить Конектору.   

Силу слабких зв’язків легко демонструє пошук роботи. Пригадайте, як ви або ваші знайомі потрапили в компанію. Завдяки друзям? Аж ніяк, частіше за все люди дізнаються про можливості завдяки знайомим. Коли нам потрібно отримати нову інформацію, точку зору, фідбек, ідею або навіть роботу — ми звертаємося до знайомих, не до друзів. Адже друзі живуть тими самими проблемами, що і ми. Турбуються, переживають, сміються, купують приблизно те саме, що й ми. То хіба багато лишається між нами такого, що знають друзі, чого не знаєте ви?

 

Вихід на вулиці: як Block Party та інші урбан-проекти перетворюють міста

АвторЮлія Гуріна
23 Жовтня 2018

27 жовтня 2018-го в Києві пройшла перша конференція про міські проекти «Урбанина», організована школою Projector та «Агентами змін». Учасники обговорювали, як їм вдається змінювати міський ландшафт в контексті світових тенденцій, і ділилися успішними кейсами. В контексті події розповідаємо про найбільш надихаючі приклади в Україні.

Не всі європейські міста пішоходизують простір, а Львів уже робить це. Локальні вуличні бізнеси Києва влаштовують свято вулиці, щоб зібрати кошти на її благоустрій. Публічний простір «Сцена» у Дніпрі – призер міжнародного конкурсу European Public Space Prize 2018. Міська адміністрація Тернополя створила сучасну набережну «Циганка» за проектом ініціативної команди архітекторів. Усе це відбувається на наших очах і змінює простір, в якому ми живемо.

«Останні 25 років ми живемо з думкою, що йдемо в Європу, що в них краще, що нам треба робити, як у них. Однак за цей час ми не помітили, як змогли вийти на рівень з ними, а багато в чому навіть стали кращими, – каже архітектор «Агентів змін» Максим Головко. – На конференції ми хочемо розказати саме про такі проекти».

Block Party на Рейтарській (Київ)

Block Party – це свято вулиці, влаштоване бізнесами, що розташовуються на Рейтарській. Мета проста і складна водночас – познайомитися з сусідами та сформувати міцне ком’юніті. Кошти, зароблені на Block Party, збирають на благоустрій Рейтарської.

Діана Столярова, менеджерка проекту Block Party:

«Початковий задум Block Party – вихід брендів у зовнішній світ, але “на домашньому”, в капцях. Зірки на небі стали так, що протягом останніх років на Рейтарській з’явилося багато локальних бізнесів: Syndicate, Kapkanshop, Riot Division, Chop-Chop, Styleinsider, Haze, кафе “Зигзаг” і “Каштан”, Zavod Shop, Plivka, видавництво “Основи”. Ці бренди сформували якісну тусовку соціально відповідальних бізнесів, які хочуть змінювати місто на краще.  

Перекривати вулицю регулярно – складне задоволення. Будемо робити це лише три дні на рік. Block Party проводимо у форматі DIY: без залучення спонсорів, без розміщення рекламного брендингу партнерів, без підтримки політиків. Проект повністю на самофінансуванні. Нехай ми будемо без крутої сцени та освітлення, але не втратимо в атмосфері та настрої. Нехай вийде в чомусь незграбно, але по-домашньому та власними силами.

Частину прибутку з вечірки бізнеси інвестують у благоустрій Рейтарської. На вулиці є у що інвестувати: бракує смітників, контейнерів, освітлення, не бракує розмальованих фасадів. Ми вже порахували вартість освітлення вулиці ліхтарями на сонячних батареях та сортування відходів – все це реалізується, але лише за згоди мешканців вулиці.