Автор Софія Брус

Робота – вогонь:
як пережити емоційне вигорання

Щопонеділка на Urban Space Radio психологиня Анна Шийчук відповідає на запитання про емоційний інтелект та soft skills у житті та роботі в програмі «Хтознаяк», а Platfor.ma записує найцікавіше. У третьому випуску – про чотири етапи вигорання, схильні до цього синдрому професії (так, креативники в списку) та шляхи спасіння.

Емоційне вигорання – це період тотального знесилення, коли зовсім нічого не хочеться робити. Це стиль життя, коли ранок починається з кави, бо інакше я не можу прокинутись, день теж продовжується з нею, а вечір повинен завершитись або коктейлем, або вином – тому що я не можу розслабитися. Це стан, коли я розумію: все що я роблю, – класно, але бігти так, як раніше, вже не можу. Труднощі, пов’язані з цим, – розбудити себе, наповнитись енергією тоді, коли потрібно бути включеним у роботу, дати можливість тілу відпочити, розслабитися в потрібний момент.

Синдром професійного вигорання помітили в минулому столітті, коли люди дуже багато працювали.  Власне, те, що на законодавчому рівні встановлено два вихідних дні на тиждень – це заслуга того, що люди звернули увагу на проблему.

Високий темп життя вимагає від нас рухатися швидше. Рідко коли ми маємо час, щоб добре поїсти чи посидіти в тиші. Це базова комплектація людини, яка хоче чогось досягти для себе, рідних, яка хоче розвиватися, мати якісні результати своєї роботи чи роботи своїх команд.

Коли пора зупинится? Коли стає байдуже, відновлюватися стає дуже важко, губиться розуміння, для чого я це роблю. Коли раптово все дратує і ти безсило плачеш. Розумієш, що щось пішло не так. Коли день лежиш в ліжку і не можеш встати, коли хочеш спати посеред дня. Коли те, що зазвичай допомагає, не діє.

Людина, яка вміє дбати про своє здоров’я, може зробити більше. Коли ми на межі виснаження, то дати собі раду стає важче.  Наші ресурси вичерпуються і робота стає менш продуктивною. На цьому етапі ви, звісно, можете зробити щось яскраве і грандіозне, але не в довготривалій перспективі.

Ресурси людини мають певні обмеження, і прямо впливати на це ми не можемо. Кожні 5-10 років наше життя змінюється. Кризи цих періодів необхідні й закономірні, вони дозволяють нам розвиватися, і щоразу ми мусимо пристосовуватися до обставин, які змінюються.

Не всі конфлікти – зло:
як правильно доводити суперечки до кінця

Конфлікт і сварка – це різні речі? Й чи можна конфліктувати «правильно»? Щопонеділка на Urban Space Radio психологиня Анна Шийчук відповідає на запитання про емоційний інтелект та soft skills у житті та роботі в програмі «Хтознаяк». Platfor.ma записала найцікавіше з другого епізоду – про суперечки та вміння грамотно говорити.

Є думка, що існують конфліктні чи неконфліктні люди. Як на мене, це досить суб’єктивне трактування. Конфліктність це про те, наскільки ви вмієте доводити суперечку до кінця, а не про наявність їх у вашому житті. Тому не варто стверджувати, що всі конфлікти це суцільне зло.

Конфлікт означає зіткнення – ідей, думок, переживань, поглядів, інтересів. Часто буває так, що ми з людиною схоже бачимо ситуацію, але говоримо різними мовами: я окреслюю ситуацію одними словами, а ти іншими. Нам здається, що ми конфліктуємо, з’ясовуємо, чиї слова правильніші, але в цей момент ми бачимо одну і ту ж ситуацію однаково.

Конфлікт – це суперечність, коли твоє і моє бачення ситуації не збігаються. Але люди раняться не від того, що погляди не збігаються, а від того, які слова ми при цьому говоримо. Було б добре, щоб ми у своєму дорослому житті нарешті навчилися говорити грамотніше – так, аби знаходити вихід, а не лише ображати.

Час від часу всі ми вживаємо ті чи інші образливі фрази, адже ми їх десь чули від дорослих в дитинстві чи у свідомішому житті. Вони були від важливих для нас людей, тому ми відтворюємо їх. Разом із цим, важливо наголосити, що деякі формулювання шкідливі для співрозмовника:

1. «Припини це негайно! Припини плакати!»

Коли ми змушуємо людину припини плакати, ми вчиняємо над нею наругу. Адже плач дорівнює біль. Цими фразами ви змушуєте її замовкнути, але біль нікуди не зникає. Людині від цього стає ще гірше, бо вона залишається наодинці зі своїм болем.

Плач важливо не плутати з дитячими істериками. Адже дитяча істерика є спробою маніпуляції, а не бажанням висловити свій біль.

2. «У тебе немає підстав переживати про це. Не бери близько до серця. Не переймайся. Тобі здалося. Ти все неправильно розумієш. Ти надто серйозний.  У тебе надто дрібні проблеми».

Коли вчиняються так дії, вони заперечують реальність співрозмовника і цим несуть шкоду. Уявімо, ви щось почуваєте: провину, страх, біль, хвилювання, сум, радість чи сором. І в цей момент з’являється хтось, хто каже: «Все, що ти зараз переживаєш  це ненормально. Так не має бути, в тебе на це немає підстав». І ви в цей момент можете відчути, ніби сходите з розуму: всі цього не переживають, а я переживаю.

Близьким людям буває важко з почуттями один одного, але так заперечувати їх однозначно не варто.

3. «Через тебе всі страждають. Ти єдиний, кого це хвилює. Я намагаюся тобі допомогти, а ти не хочеш допомоги. Ти ніщо без мене. В тебе нічого не вийде».

Це речення, які принижують співрозмовника і відчуття його самоцінності. Той, хто це чує, відчуватиме вину за те, що він «неправильний» і «поламаний», а також може стати залежним від людини, яка говорить ці речі. По факту це не правда, бо я впевнена, що кожна людина може вижити самостійно і ніхто не робить вам послуги, якщо не хоче цього сам.