Бажання писати зазвичай виникає спонтанно. Для мене це приватна справа, а не суспільно корисна діяльність. Творчість  ̶ результат надлишкової активності мозку. Тобто це певні психоемоційні ресурси, що не працюють безпосередньо на виживання й продовження роду, натомість використовуються для гри. Хтось схильний оперувати візуальними образами, інші комбінують звуки, числа або слова. В цьому сенсі література (як і музика, математика, живопис) – передовсім гра. Гра на вербальному полі, де формуються значення, символи, образи, метафори, цитати – весь інструментарій текстотворення.

Баланс свідомого й несвідомого в кожному окремому випадку різний, проте мені здається, що власне творчість – переважно неусвідомлена, а там, де з’являється раціо, починається ремесло. Ці два компоненти присутні й в літературі. Інша справа, що частина читачів і письменників сприймають процес писання як сходження святого духа, натхнення, як прояв притаманної творцеві духовності. Як на мене, це маячня.

Я не знаю, що таке духовність. Я не знаю, що таке натхнення. Ці слова – фікція, ілюзія. Я не вважаю себе агностиком, я вірю в бога, проте людина – всього лише біохімічна машина. І хоча не все зводиться до біології, не варто списувати на божий промисел незрозумілі нам явища і процеси. Варто пам’ятати, що за проявами так званої «духовності» однаково стоять хімічні реакції.

Певна річ, я за повну свободу автора – інакше творчість втрачає сенс. Однак я і за свободу читача в трактуванні тексту. Адже про жоден текст неможливо сказати, що в ньому закладено якийсь конкретний зміст, чи він має якийсь однозначний сенс. Кожне нове прочитання несе за собою нову інтерпретацію, де генеруються нові смисли. З цієї перспективи і писання, і читання – це стадії однієї гри, в яку однаковою мірою заангажовані і той, хто текст конструює, і той, хто його інтерпретує.

Людям як стадним тваринам притаманно шукати собі вожака і підкорятися волі більшості. Більшість, в силу психофізичних особливостей, не здатна самостійно сформувати власну ідентичність і потребує зовнішніх чинників. Дорослішаючи, людина формує своє «я» з фрагментів власного тілесного, емоційного та інтелектуального досвіду, проте цього недостатньо. Важливим також є досвід інших людей, який приходить до нас через культуру і літературу в тому числі. Тому кожен письменник, продукуючи тексти, мимоволі може стати фактором формування чиєїсь ідентичності – згадаймо, який вплив мали на нас улюблені книжки. Іноді враження від прочитаного бувають такими інтенсивними, що здатні переформатувати психічну структуру особистості – так виникає ревна релігійність чи фанатична відданість якійсь ідеї. Проте, повторюся, не варто перебільшувати відповідальність письменника за вторгнення в чужу свідомість. Однаковою мірою це і відповідальність читача, адже він сам вирішує, що читати і як глибоко занурюватися в текст, та й висновки він робить самостійно.